Постанова 4813 № 520/10425/19

Номер провадження: 22-ц/813/4808/23 Справа № 520/10425/19 Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Лупши В.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Головне управління Національної поліції в Одеській області, Прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України, треті особи: слідчий Слідчого відділу Малиновського відділу поліції м. Одеси Євдошенко Олександр Валерійович, прокурор Одеської місцевої прокуратури № 2 Урсалов Сергій Валерійович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційні скарги Державної казначейської служби України та керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року, ухваленого Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України, треті особи: слідчий Слідчого відділу Малиновського відділу поліції м. Одеси Євдошенко Олександр Валерійович, прокурор Одеської місцевої прокуратури № 2 Урсалов Сергій Валерійович про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в: У травні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що є потерпілою у кримінальному провадженні № 12016160470001767 за ст. 367 КК України, яке протягом трьох років розслідується СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області. Зазначає про незаконність дій та рішень посадових осіб органів державної влади щодо невнесення протягом 24 годин до Єдиного реєстру досудових розслідувань її заяви про вчинення злочину державним реєстратором при реєстрації прав на квартиру АДРЕСА_1 за сторонньою особою; винесення слідчім СВ Малиновського ВП в м. Одесі Євдошенком О.В. постанов про закриття кримінального провадження 12 грудня 2016 року, 11 липня 2017 року, 21 жовтня 2017 року, 30 листопада 2017 року, 16 березня 2018 року, які були скасовані як незаконні постановами слідчих суддів; відмови прокурором Одеської місцевої прокуратури № 2 Урсаловим С.В. у задоволені клопотання про повідомлення підозри ОСОБА_2 27 січня 2017 року; подання 13 серпня 2018 року прокурором Урсаловим С.В. заяви про роз`яснення чергової ухвали слідчого судді про скасування постанови про закриття провадження по справі; винесення постанови 26 жовтня 2018 року Одеською місцевою прокуратурою № 2 про відмову у задоволенні скарги щодо порушення слідчим Євдошенком О.В. та прокурором Урсаловим С.В. розумних строків розслідування кримінального провадження, яка була скасовано частково слідчим суддею; не розгляд прокуратурою Одеської області її звернення від 19 березня 2019 року. Також вказує, що протягом тривалого часу (3 роки з квітня 2016 року по березень 2019 року) неналежне розслідування кримінального провадження № 12016160470001767, що полягає у винесення слідчим Євдошенком О.В. за згодою прокурора Урсалова С.В. неправомірних постанов, життя позивачки було цілком присвячено постійній боротьбі з незаконними рішеннями слідчого Євдошенка О.В., які погоджувались прокурором Урсаловим С.В., перетворилась на суцільних жах, оскільки змушена проводити життя в стінах Малиновського районного суду, районної та обласної прокуратури, районної та обласної поліції та витрачати час на запобігання незаконним рішенням слідчого та прокурора, сприяти скасуванню їх протиправних рішень та відновленню справедливості за допомогою судових рішень. Посилаючись як на правову підставу своїх вимог на ст. 23, 1174, 1167 ЦК України, позивачка просила суд стягнути солідарно з ГУНП в Одеській області та з прокуратури Одеської області на її користь 100000,00 гривень за спричинену моральну шкоду та 25000,00 гривень за понесені судові витрати; зобов`язати Державну казначейську службу України перерахувати з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку відповідачів на користь ОСОБА_1 125000,00 гривень (100000,00 гривень за спричинену моральну шкоду, 25000,00 гривень за судові витрати ). 15 червня 2021 року позивачка подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої сума майнової шкоди була збільшена на 17000 гривень, а сума моральної шкоди збільшена на 65000 грн. Від Прокуратури Одеської області надійшов відзив про невизнання позовної заяви, посилаючись на те, що прокуратура яка не знаходиться із позивачкою у договірних відносинах та її права не порушували, а тому не є належною стороною спору. Також у відзиві зазначено, що самими фактами винесення чисельних ухвал слідчими суддями якими задовольнялись скарги ОСОБА_1 , підтверджується належне забезпечення державою прав позивачки на відповідний контроль досудового розслідування, що в свою чергу свідчить про відсутність необхідності у іншої сатисфакції порушених прав, які вже поновлені винесеними ухвалами. Від Державної казначейської служби надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги такими що не підлягають задоволенню з підстав недоведеності факту спричинення державними органами моральної шкоди особі так як ухвалами, якими були скасовані відповідні рішення органів досудового розслідування, не визначена протиправною бездіяльність посадових осіб, а було здійснено законний контроль слідчими суддями органів досудового розслідування. Від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, посилаючись на те, що всі питання щодо можливих порушень під час досудового розслідування вирішуються слідчими суддями у порядку, визначеному спеціальним законом ( Кримінальним процесуальним кодексом України), сама ОСОБА_1 відводів слідчим та прокурорам, які здійснюють безпосереднє досудове розслідування та контроль, не заявлялось. Ухвалою суду від 21 липня 2021 року було задоволено клопотання позивача та призначена по справі судово-психологічна експертиза для визначення чи є ситуація щодо прийняття незаконних рішень у кримінальному провадженні № 12016160470001767 психотравмувальною для ОСОБА_1 , чи завдана даними діями моральна шкода та чи можливо визначити розмір такої моральної шкоди. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 100 000,00 ( сто тисяч грн.) гривень 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційних скаргах Державна казначейська служба України та керівник Одеської обласної прокуратури Сергій Костенко вважають рішення незаконним, необґрунтованим та просять рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги ДКСУ є те, що розмір заявленої до стягнення моральної шкоди не обґрунтований та не підтверджений належними доказами, а посилання суду на висновок судової психологічної експертизи, в якому зазначено орієнтовний розмір моральної шкоди 100 000 грн, вважає помилковим, оскільки такий висновок для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України, при цьому, визначаючи розмір шкоди, суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 грудня 2020 року по справі № 752/17832/14-ц. Крім того, зазначає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів незаконності дій органу досудового розслідування під час здійснення кримінального провадження, а сам факт скасування постанов слідчого не свідчить про протиправність дій слідчого та завдання моральної шкоди позивачці, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивачки були поновлені ухвалами слідчого судді. Вважає, що у разі встановлення судом наявності підстав для відшкодування шкоди, то така шкода повинна відшкодовуватися згідно з ст. 1166, 1167 ЦК України, а підстави для застосування ст. 1176 ЦК України в спірних правовідносинах відсутні. Державна казначейська служба України зазначає, що при встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачу, стягнення повинно проводитись не за рахунок коштів Державного бюджету України, а з рахунків винних органів заподіювачів шкоди. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Доводами апеляційної скарги керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, посилаючись на протиправність дій посадових осіб відповідачів та надмірну тривалість досудового розслідування, оскільки підстави для задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 1176 ЦК України відсутні, а шкода повинна відшкодовуватися на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, тобто на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України. Також послався на висновки Верховного Суду, зроблені за подібних спірним правовідносинам, зокрема про те, що наявність недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Крім того, зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що постановою слідчого від 24 січня 2022 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, з посиланням на відсутність факту перебування у власності ОСОБА_1 квартири, на незаконність відчуження якої наполягала остання у кримінальному провадженні, що виключає підстави для стягнення шкоди у цій справі. Вважає, що висновки суду щодо наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача ґрунтуються на припущеннях, оскільки позивачем у порушення положень ст. 81 ЦПК України не доведено усі складові деліктної відповідальності, а наведені у висновку судової психологічної експертизи розрахунки носять лише орієнтовний характер та не можуть беззаперечно визначити саме такий розмір відшкодування. Висновки суду першої інстанції щодо розумності та справедливості стягнутої суми моральної шкоди у розмірі 100 000 грн є також помилковими, а визначена до стягнення сума відшкодування не відповідає засадам поміркованості, розумності, виваженості та справедливості, розмір шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Справа перебувала у провадженні судді Кутурланової О.В., розгляд призначений на 20 червня 2023 року о 15-00 год. На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 30 травня 2023 року відрядження судді Кутурланової О.В. до Одеського апеляційного суду достроково закінчено. У зв`язку з достроковим закінченням відрядження судді Херсонського апеляційного суду Кутурланової О.В., в провадженні якої як судді-доповідача перебувала вказана справа, справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Приходько Л.А., Бездрабко В.О. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2023 року). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2023 року у відповідності до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді визначено суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П. В суді апеляційної інстанції представник Одеської обласної прокуратури Елісашвілі О.М. доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області Симонової Г.М. до апеляційного суду 21 листопада 2023 року надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи проводити без її участі, апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури підтримала, просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року скасувати. Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційні скарги Державної казначейської служби України та керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка такими, що підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Судом встановлено, що слідчим відділом Малиновського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області /старшим слідчим Євдошенко О.В./ проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за фактом протиправних дій приватного нотаріуса Ковальської В.В. під час виконання функцій державного реєстратора, внаслідок яких ОСОБА_1 та її чоловіку завдано істотну матеріальну та моральну шкоду, що полягає у відчуженні належної їм квартири, внаслідок незаконної реєстрації права власності на неї та посвідчення договору купівлі-продажу, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснювали прокурори Одеської місцевої прокуратури №

2. Постановою Одеської місцевої прокуратури № 2 від 15 березня 2019 року у кримінальному провадженні визначено територіальну підслідність за слідчим відділом Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області та процесуальне керівництво у кримінальному проваджені на теперішній час проводять прокурори Одеської місцевої прокуратури № З (старший групи прокурорів Поломаний Ю.С.). У ході досудового розслідування слідчим СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області допитано як потерпілу ОСОБА_1 щодо відомих їй правопорушеннях. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, слідчими неодноразово приймалось рішення про закриття зазначеного кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Так, постановою старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 12 грудня 2016 року, кримінальне провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2016 року зазначену постанову старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 12 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, було скасовано (а.с. 10, т. 1). Постановою старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 11 липня 2017 року кримінальне провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 28 липня 2017 року зазначену постанову старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 11 липня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, було скасовано (а.с. 11, т. 1). 21 жовтня 2017 року старшим слідчим Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області також було прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2017 року зазначену постанову старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 21 жовтня 2017 року, про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, було скасовано та надано вказівки органу досудового розслідування щодо проведення певних дій (а.с. 12, т. 1). 30 листопада 2017 року слідчим Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області знов було прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Постановою першого заступника прокурора Одеської області Саулко О.І. від 05 січня 2018 року постанову слідчого СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, було скасовано. Згідно зазначеної постанови, досудове розслідування проведено неповно та постанова про закриття кримінального провадження винесена незаконно. 16 березня 2018 року слідчим Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області знов було прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року зазначену постанову старшого слідчого Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 16 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, було скасовано та надано вказівки органу досудового розслідування щодо проведення певних дій (а.с. 14, т. 1). Прокурором Одеської місцевої прокуратури № 3 Поломаним Ю. надано вказівки начальнику СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області за даним кримінальним провадженням. 12 вересня 2019 року слідчим СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Диженко М.В. було прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України. Згідно зазначеної ухвали суду, досудовим слідством вичерпано всі можливості доказування вини вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, оскільки речових, документальних та інших будь-яких доказів скоєння кримінального правопорушення не встановлено. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Дерус А.В. від 25 листопада 2019 року (справа № 522/15941/19) було задоволено скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Диженко М.В. від 12 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 від 27 квтня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, та скасована постанова слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Диженко М.В. від 12 вересня 2019 роук про закриття кримінального провадження № 12016160470001767 (а.с. 61, т. 2). За змістом ухвали, слідчим суддею було встановлено, що вказівки, зазначені в ухвалах слідчих суддів Малиновського районного суду м. Одеси, а також у вказівках прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 Поломаного Ю. начальнику СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, в повному обсязі не виконані. Між тим, обов`язковість проведення таких слідчих дій обумовлена самим завданням кримінального провадження. В порушення вимог КПК України слідчим не виконані всі слідчі дії, направлені на проведення повного, всебічного, об`єктивного досудового розслідування, слідчий не забезпечив ефективного розслідування за кримінальним провадженням № 12016160470001767 від 27 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України. Проведене ним досудове слідство не було ретельним, безстороннім і сумлінним. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2020 року зобов`язано уповноважених осіб - слідчого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснити досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016160470001767 та прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, здійснювати досудове розслідування і окремі процесуальні та слідчі дії у розумні строки, завершивши досудове розслідування протягом двох місяців з моменту отримання даної ухвали суду (а.с. 68, т. 2). 28 серпня 2020 року слідчим призначено оціночно - будівельну експертизу, а матеріали кримінального провадження направлено на адресу Одеського НДІСЕ МЮУ. 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 до Одеської прокуратури № 3 направлено скаргу в порядку ст. 308 КПК України щодо недотримання розумних строків при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016160470001767. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2021 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора. Зобов`язано відповідальних осіб Одеської місцевої прокуратури № 3 відповідно до вимог ст. 308 КПК України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року щодо недотримання розумних при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016160470001767 (а.с. 77, т. 2). Листом від 28 квітня 2021 року Одеською місцевою прокуратурою № 3 повідомлено, що питання про розумні строки вже вирішено ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, крім того, ОСОБА_1 повідомлено, що прокурором з метою повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення як тих обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень слідчому було надано вказівки у кримінальному провадженні. Згідно ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Іванова В.В. від 27 травня 2021 року (справа № 522/8262/21) зміст повідомлення прокурора від 28 квітня 2021 року та заперечення прокурора надані до суду, в порушення ст. 308 КПК України, не містять відомості про надання прокурором вищого рівня відповідному прокурору обов`язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Вказані вказівки, відповідно до повідомлення прокурора від 28 квітня 2021 року та заперечень прокурора, також не були надані процесуальним керівником слідчому, в провадженні якого перебувають матеріали кримінального провадження № 12016160470001767. Відомості про винесення прокурором постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року також відсутні (а.с. 81-83, т. 2). У висновку експерта № 21-5301 за результатами проведення судової психологічної експертизи зазначено, що ситуація щодо прийняття незаконних рішень, дій та бездіяльності, що досліджуються за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 , задала їй моральну шкоду ( страждання ) орієнтованим розміром у 100000 гривень (а.с. 174-187, т. 2). У справі, що переглядається, позивачка із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на вимоги ст. 1174, 23, 1167 ЦК України пред`явила позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірними діями слідчого та прокурора, які мали місце в кримінальному провадженні № 12016160470001767. Оскаржуваним судом рішення позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволено. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Аналіз змісту апеляційних скарг свідчить про те, що фактично рішення суду оскаржують ся в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн з Держави України. Позивачкою рішення суду у частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної шкоди, яка полягає у відшкодуванні судових витрат позивачки на правову допомогу адвоката, не оскаржується. Отже, предметом апеляційного перегляду є рішення суду в частині про стягнення моральної шкоди. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21). В черговий раз, послідовно у Постанові КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції наведене врахував, дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку, правильно виходив, що вищезазначена бездіяльність посадових осіб органу державної влади, що полягає у неналежній організації органами досудового розслідування розслідування за повідомленням заявниці та прокурором у неналежній організації процесуального керівництва на виконання покладених на прокурора тури обов`язків, у відповідності до вимог статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу, що виразилась у душевних стражданнях, завданих такою бездіяльністю вищезазначених державних органів. При цьому, суд першої інстанції врахував, що у даному випадку позивачка зверталася із заявою про внесення відомостей про кримінальне правопорушення 10 квітня 2016 року та 27 квітня 2016 року, лише після зобов`язання слідчим суддею вказані відомості були внесені до єдиного реєстру, тобто до 13 грудня 2022 року більше п`яти з половиною років, органи досудового слідства не змогли виконати покладені на них обов`язки та, здійснивши повне дослідження всіх обставин, винести відповідне рішення щодо обґрунтованого закриття провадження або направлення справи до суду з обвинувальним актом. За цей час шість разів виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які були згодом скасовані слідчими суддями з підстав неповноти слідчих дій та необґрунтованості висновків. Крім того, підставами для скасування постанов було недотримання слідчими вказівок, викладених керівництвом та прокурами, які здійснювали нагляд за данним досудовим розслідуванням. Таке судом оцінено як бездіяльність посадових осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області, у вигляді неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів. Також судом виснувано, що з боку прокурорів Прокуратури Одеської області не було належним чином організована робота по контролю за досудовим розслідуванням по вказаному кримінальному провадженні, ігнорувались доводи потерпілої сторони та висновки слідчих суддів, які скасовували постанови про закриття кримінального провадження та визначали обґрунтованість скарг щодо недотримання прокурором вимог законодавства під час розгляду скарг ОСОБА_1 . Вказане у своїй сукупності дало змогу суду дійти висновку про встановлення факту грубого та системного порушення права ОСОБА_1 під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016160470001767, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року про призначення по справі судово-психологічну експертизу на предмет визначення як наявності/відсутності психотравмуючої для ОСОБА_1 ситуації щодо прийняття незаконних рішень, дій та бездіяльності, яка має місце у кримінальному проваджені № 12016160470001767, так і завдання такою ситуацією моральної шкоди заявниці та можливого розміру такої шкоди. Згідно висновку експерта № 21-5301 за результатами проведення судової психологічної експертизи від 02 вересня 2022 року встановлено як наявність моральної шкоди ОСОБА_1 з приводу ситуаціїх щодо прийняття незаконних рішень, дій та бездіяльності, що досліджуються за справою, завдала моральну шкоду (страждання) ОСОБА_1 , орієнтовним розміром 100000 грн. Колегія суддів, переглядаючи рішення суду про задоволення позову в наведеній частині у повному обсязі, погоджується з висновком суду про обґрунтованість позову ОСОБА_1 в частині наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено надмірну тривалість досудового розслідування та неодноразове протиправне закриття кримінального провадження, що мало негативні наслідки для позивача. Суд правильно визнав доведеним факт заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідачів, що є підставою для відшкодування спричиненої їй моральної шкоди, а помилкові доводи апеляційних скарг відповідачів таких висновків не спростовують. Саме у зв`язку з тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності та призвело до моральних страждань. За таких обставин суд вірно врахував, що систематичність наведених дій та надмірна тривалість кримінального провадження призвели до моральних страждань ОСОБА_1 . Зазначені обставини не були спростовані відповідачами, відтак, посилання Державної казначейської служби України та керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка в апеляційних скаргах на недоведеність позивачем завдання їй моральної шкоди не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Проте, визначаючи розмір моральної шкоди, суд погодив доводи заявниці та вважав доведеним, що у справі наявні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 100000 грн. Натомість, колегія суддів вважає, що з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності, що відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода в розмірі 20 000 грн. У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц (провадження 3 14-538цс19) зазначено, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд враховує глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , а також вимоги розумності та справедливості й доходить обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 20 000, 00 грн. Оцінюючи за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України наявний в матеріалах справи висновок судової психологічної експертизи № 21-5301, колегія суддів зазначає, що такий висновок для суду не має заздалегідь встановленої сили, у якому поряд із зазначенням, що ситуація щодо прийняття незаконних рішень, дій та бездіяльності , що досліджуються за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_1 і завдала їй моральну шкоду (страждання), визначено, що розмір моральної шкоди 100 000 грн є орієнтовним. Отже, з урахуванням наведеного, доводи апеляційних скарг відповідачів про неврахування судом всіх наявних чинників, що впливають на визначення розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає частково слушними та такими, заслуговують на увагу. Довід апеляційної скарги відповідача Державної казначейської служби України щодо неправильного встановлення судом суб`єкта, з якого належить здійснювати стягнення у разі його обґрунтованості, є помилковим, оскільки судом вірно визначено особу, що має відповідати за пред`явленим позовом. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому саме вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Довід апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури про те, щовідсутні підстави для стягнення шкоди у цій справі, оскільки постановою слідчого від 24 січня 2022 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, з посиланням на відсутність факту перебування у власності ОСОБА_1 квартири, на незаконності відчуження якої наполягала остання у кримінальному провадженні, колегією суддів також до уваги не приймаються, оскільки наслідком для стягнення моральної шкоди у наведеній справі є незаконність дій посадових осіб органів державної влади, пов`язаних з надмірною тривалістю досудового розслідування, неналежним виконанням покладених на них обов`язків, на що неодноразово вказували суди, та невиконання таких вказівок, а також відсутністю належного контролю з боку прокурорів як процесуальних керівників за досудовим розслідуванням, а тому відсутність факту перебування у власності ОСОБА_1 спірної квартири не впливає на висновки суду щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачці моральної шкоди з наведених нею підстав. Посилання Одеської обласної прокуратури на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постановах від 01.04.2020 у справі № 641/7772/17, від 30.06.2020 у справі № 641/7984/17, від 11.09.2020 у справі № 638/11416/1/, від 20.01.201 у спрві № 686/27885/19, від 03.03.2021 у справі № 638/17962/15, від 08.04.2021 у справі № 646/5261/19, про те, що наявність недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди, є необгрунтованими, оскільки встановлені у вказаній справі фактичні обставини не є тотожними обставинам у цій справі. Зокрема, у наведених справах не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди, і за відсутності доказів на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди, судами зроблено обґрунтований висновок про те, що за встановленими фактичними обставинами сам факт винесення слідчим суддею ухвали про скасування постанови про закриття кримінального провадження є недостатнім для застосування наслідків цивільно-правового характеру делікту. У справі, що переглядається, факт наявності майнової шкоди, її розмір, причинно- наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою встановлено та доведено протиправність дій посадових осіб під час досудового розслідування. У відповідності до частини третьої та четвертої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду та зменшенню стягнутої з Держави України на користь позивачки ОСОБА_1 моральної шкоди. Натомість в частині обґрунтування мотивування завдання моральної шоди ОСОБА_1 рішення суду ґрунтується на вимогах закону. Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та керівника Одеської обласної прокуратури Сергія Костенка задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 13 грудня 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір стягнутої суми з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди зі 100000 грн до 20 000,00 грн. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 24 листопада 2023 року. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький Ю.П. Лозко