Постанова 4811 № 463/8251/22

Справа № 463/8251/22 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/3604/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. розглянувши у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Державного бюро розслідувань, Офісу генерального прокурора, з участю третіх осіб: ТУ ДБР у м. Хмельницькому та ТУ ДБР у м.Львові, про відшкодування моральної та майнової шкоди, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, Державного бюро розслідувань, Офісу генерального прокурора, з участю третіх осіб: ТУ ДБР у м. Хмельницькому та ТУ ДБР у м. Львові, про відшкодування моральної шкоди в розмірі 120 600,00 грн, майнової шкоди в розмірі 3 706,62 грн, а також судових витрат, з яких 19 500 грн на правничу допомогу та 12 006,70 грн. на проведення судово-психологічної експертизи. Позов обґрунтовував тим, що діями та бездіяльністю відповідачів йому була завдана майнова та моральна шкода, яка спричинена неефективністю та тривалістю ведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 62019240000001057, № 62020240000000007, № 42017020000000229, 42017020000000095 та № 42021140000000019, за матеріалами яких його визнано потерпілим. Вказує, що працівники правоохоронних органів не дотримуються розумних строків слідства, належним чином не здійснювали розслідування у вищевказаних кримінальних провадженнях, не забезпечували усунення порушень у реалізації його прав та інтересів. Позивач неодноразово звертався до слідчих у вказаних провадженнях з клопотаннями про вчинення певних процесуальних дій, однак такі клопотання або взагалі не були розглянуті, або у їх задоволенні було відмовлено. Це змусило його неодноразово в порядку ст. 303 КПК України звертатись зі скаргами до суду та слідчі судді визнавали дії органу досудового розслідування протиправними. Неодноразово, без жодних законних на це підстав, слідчі закривали згадані кримінальні провадження, проте в подальшому їх постанови були скасовані на підставі скарг, з якими позивач змушений був звертатись на адресу судів. Бездіяльність органу досудового розслідування та процесуальних керівників прокуратури оскаржувалась позивачем і шляхом подачі звернень на ім`я Генерального прокурора, ДБР, комісій з розгляду дисциплінарних скарг, керівників обласних органів прокуратури , проте жодного результату досягнуто не було. В порушення вимог ст. 36 КПК України, прокурори вищого рівня, що наділені повноваженням скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих нижчого рівня, безпідставно відмовляли позивачу у задоволенні його скарг. Крім того, свої доводи викладали не у формі процесуального документу, передбаченого КПК, а шляхом скерування листа-відповіді за підписом не уповноваженої на те особи. Також в зв`язку з не розглядом його скарг, які були скеровані до ДБР в особі Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, він змушений був звертатись до Львівського окружного адміністративного суду та його позов було задоволено зобов`язано розглянути його скаргу про притягнення слідчого, що здійснював досудове розслідування, до дисциплінарної відповідальності. Наведене свідчить про те, що відповідачами не забезпечено належний захист його прав, як потерпілого у кримінальному провадженні та порушення ними вимог ст.ст. 2,7, 9, 56 КПК України. Протиправні дії та бездіяльність з боку посадових осіб вказаних вище органів досудового розслідування мають систематичний, тривалий характер, що спричинило йому моральні (психічні) переживання та страждання, які пагубно вплинули на його здоров`я, емоційний стан, працездатність та відносини на роботі і в сім`ї. Він постійно змушений відволікатись від виконання своїх професійних функцій, докладаючи додаткових зусиль для організації своєї професійної діяльності, особистого та сімейного життя, оскільки постійні звернення з клопотаннями та оскарження неправомірних рішень чи бездіяльності вимагають значних затрат, додаткових коштів, часу для їх оформлення. Тобто йому була спричинена шкода незаконними рішеннями та бездіяльністю посадових та службових осіб, яка підлягає відшкодуванню державою в порядку ст. 1174 ЦК України, незалежно від вини цієї особи. Триваюче перебування в стресовому та пригніченому стані посилило його моральні переживання і страждання, погіршило стан здоров`я, порушило нормальні життєві зв`язки, негативно вплинуло на його професійну діяльність. У зв`язку з наведеним, позивач неодноразово звертався за наданням психологічної допомоги, йому було призначено лікування, що вимагало додаткових матеріальних витрат на придбання коштовних заспокійливих ліків. Факт заподіяної йому моральної шкоди підтверджується висновком експерта від 04.11.2022 № СЕ-19/114-22/18148-ПС за результатами проведення судово-психологічної експертизи. Рекомендований судовим експертом розмір компенсації моральної шкоди становить 120 600,00, яку і просить стягнути з відповідачів на підставі ст.ст. 23, 1174 ЦК України . Окрім того позивач вказує, що йому відповідачами завдано матеріальної шкоди, на суму 3706,62 грн., з яких 2914,97 грн понесені витрати на поштові відправлення, пов`язані з оскарженням бездіяльності органів прокуратури та досудового розслідування, 791,65 грн витрати на придбання ліків. Оскільки в позасудовому порядку врегулювати даний спір неможливо, просить задовольнити його вимоги. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 09.11.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що безпідставним є висновок, що судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідачів, якою позивачу було заподіяно моральну шкоду. У матеріалах справи містяться численні документи, які були досліджені судом, які підтверджують факти протиправної бездіяльності та протиправних дій відповідачів в особі їх посадових і службових осіб. Сам факт скасування слідчим суддею рішення слідчого, дізнавача чи прокурора, зобов`язання вчинити або припинити певну дію безумовно свідчить про незаконність цього рішення, дії чи бездіяльності, що тягне за собою відповідні правові наслідки, включаючи й притягнення дізнавача, слідчого та прокурора, які допустили такі порушення закону, до дисциплінарної відповідальності. Інакше втрачається сам зміст судового контролю з боку слідчого судді за додержанням прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження на досудовому розслідуванні. Крім того, з наведених вище підстав, необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, є висновок суду про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позивачем трьох умов, які необхідні для притягнення посадових осіб та органів державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди згідно зі статтею 1174 ЦК України: неправомірної дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом три з чотирьох кримінальних проваджень закрито, і підставою для закриття цих проваджень є рішення Конституційного суду України від 11.06.2020, згідно якою статтю 375 КПК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Крім того, безпідставним є висновок суду в оскаржуваному рішенні в тому, що позивачем не вказана конкретна посадова або службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю якої позивачу була завдана моральна та майнова шкода, оскільки в матеріалах справи позивачем вказані прізвище та посада конкретних посадових і службових осіб відповідачів, які постановляли незаконні рішення, вчиняли протиправні дії та бездіяльність, якими позивачу була заподіяна матеріальна та моральна шкода, що підтверджується численними ухвалами слідчих суддів про визнання незаконними постановлених цими посадовими і службовими особами процесуальних рішень та іншими доказами їх протиправних дій та бездіяльності при здійсненні ними свої повноважень, що є підставою для відшкодування заподіяної позивачу матеріальної та моральної шкоди державою. Внаслідок таких протиправних дій та бездіяльності досудове розслідування, розпочате на підставі заяви ОСОБА_1 тривало роками, і в одному з кримінальних проваджень, яке триває вже понад 6,5 років, остаточне рішення не прийнято на сьогоднішній день, що свідчить про його очевидну неефективність та грубі порушення вимог закону. Більше того, як встановлено в судовому засіданні, на даний час в окремих провадженнях закінчились і строки давності притягнення до кримінальної відповідальності винних у вчиненні вказаних у заяві ОСОБА_1 злочинів осіб, які вже не будуть покарані. Наведені вище незаконні рішення, дії та бездіяльність з боку службових осіб органів досудового розслідування та прокуратури, які носили систематичний та тривалий характер, безумовно викликали у позивача зневіру до правоохоронних органів, втрату надії в об`єктивності та неупередженості досудового розслідування, у справедливості та можливості належного захисту своїх порушених прав як потерпілого, посилило моральні (психічні) переживання та страждання, які пагубно вплинули на здоров`я, емоційний стан, працездатність та відносини позивача на роботі та в сім`ї, останній змушений докладати додаткових зусиль для організації своєї професійної діяльності, особистого та сімейного життя. Триваюче перебування в стресовому та пригніченому стані посилило моральні переживання і страждання позивача, погіршило стан здоров`я, спричинило гіпертонічне захворювання та тимчасову втрату працездатності, у зв`язку з чим ОСОБА_1 неодноразово звертався за наданням психологічної допомоги до лікаря-психіатра, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, однак ці докази безпідставно не були враховані судом в оскаржуваному рішенні. Безпідставним є також неврахування судом висновку експерта, який не лише підтверджує сам факт заподіяння позивачеві моральної шкоди описаними в позовній заяві порушеннями прав позивача, а й визначає розмір морального відшкодування. Стверджує, що суд першої інстанції відмовив у стягненні на користь позивача майнової шкоди, оскільки, на переконання суду, всупереч вимогам ст.12,81 ЦПК України позивачем не представлено належних і допустимих доказів, що така завдана саме відповідачами, що реальний розмір такої становить саме 3 706,62 грн, а також не доведено, що між діями відповідачів і такою шкодою існує причинно-наслідковий зв`язок. З таким висновком суду не погоджується, адже до матеріалів справи було долучено не лише фіскальні чеки, а й описи вкладення до цінних листів, зі змісту яких вбачаються як адресати, так і реквізити документів, що надсилались відповідними поштовими відправленнями. Фактично суд повністю відмовив у стягненні витрат на поштові відправлення, лише через те, що в матеріалах справи відсутні звернення до депутатів, однак наявні фіскальні чеки щодо направлення таких звернень, при цьому повністю ігнорує інші фіскальні чеки, якими оплачувались поштові відправлення відповідачам та слідчим суддям. Щодо витрат на ліки, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що необхідність у купівлі вказаних ліків, на підтвердження витрат на які позивачем долучено чеки з аптек, зумовлена саме діями чи бездіяльністю службових осіб відповідачів. Причинно-наслідковий зв`язок між діями та бездіяльністю відповідачів і понесеними позивачем витратами на лікування підтверджується випискою-епікризом з історії хвороби, яка міститься в матеріалах справи, в якій прямо зазначено, що гіпертонічне захворювання стало причиною стресу, який переніс позивач і який пов`язаний із судовою тяжбою, а також у довідках лікаря-психіатра, які містяться в матеріалах справи та в яких вказується, що невротичний розлад позивача пов`язаний із психотравмуючою ситуацією, пов`язаною із слідством, яке продовжується тривалий час, та на цій підставі позивачеві було призначене відповідне лікування. Однак ці докази були безпідставно відхилені при ухваленні оскаржуваного рішення про відмову у відшкодуванні заподіяної позивачеві майнової шкоди. Вказане спростовується тим, що значне психологічне та моральне виснаження позивача спричинило до виникнення гіпертонічного захворювання, через яке він перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні протягом тривалого періоду, та змушений був понести витрати на ліки в сумі 791,65 грн, що підтверджується фіскальними чеками з аптеки від 22.01.2021 № 181392 на суму 144,00 грн та від 23.09.2022 № 264151 на суму 647,65 грн. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Від Державного бюро розслідувань, Офісу генерального прокурора, ТУ ДБР у м. Хмельницькому та ТУ ДБР у м.Львові надійшли письмові відзиви на апеляційну скаргу. Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Судом встановлено, що 26.06.2017 за заявами ОСОБА_1 до ЄРДР були внесені відомості про вчинення відносно нього кримінальних правопорушень. Зокрема, провадження за № 42017020000000229 та 42017020000000095, які постановою органу досудового розслідування в подальшому були об`єднані в одне провадження під № 42017020000000095, за матеріалами якого ОСОБА_1 просив притягнути до кримінальної відповідальності суддю Чернівецького районного суду Вінницької області Цимбалюк Л.П. та секретаря цього суду ОСОБА_2 , які внесли завідомо неправдиві відомості до опису матеріалів цивільної справи № 150/544/14-ц за скаргою ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВСУ та виконувача обов`язків начальника відділу цього ж відділу, які долучені до касаційної скарги представника ДВС, що на думку заявника стало причиною ухвалення судового рішення не в його користь. Правова кваліфікація злочинів - ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України. 25.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР розташованого у м. Хмельницькому із заявою щодо можливих неправомірних дій слідчого судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області Коломійцевої В.І. та прийняття нею 06.11.2019 завідомо неправосудного рішення за результатами розгляду скарги на рішення прокурора. На підставі вказаної заяви були внесені відомості до ЄРДР за № 62020240000000007 від 03.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України. На виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 23.12.2019, уповноваженими особами ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, 24.12.2019 до ЄРДР за № 62019240000001057 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 375 КК України. Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить притягнути до кримінальної відповідальності суддю Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області Коломійцеву В.І. за постановлення нею неправосудного, на думку заявника рішення - ухвали від 08.11.2019 щодо залишення без розгляду скарги на постанову слідчого СВ Чернівецького ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області Ільченко М.О. від 05.06.2019 про закриття кримінального провадження № 42017020000000095 . 28.09.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про вчинення відносно нього злочину слідчим Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Хмельницькому Д.Кучером, що здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020240000000007 від 03.01.2020. За заявою було внесено відомості до ЄРДР за № 42021140000000019. За матеріалами вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 просив притягнути слідчого до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 382 КК України, мотивуючи тим, що останній безпідставно не виконав ухвалу слідчого судді при здійсненні досудового розслідування. Зокрема слідчий відмовив ОСОБА_1 у визнанні його потерпілим, не розглядав подані ним клопотання про вчинення слідчих дій, незважаючи на ухвали слідчих суддів, якими його було зобов`язано розглянути такі клопотання. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачами, на його думку, не забезпечено ефективне здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях №62019240000001057, №62020240000000007, №42017020000000229 та №42021140000000019, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду в розмірі 120 600,00 грн., та майнову шкоду в розмірі 3706,62 грн, які мають бути йому відшкодовані на підставі статті 56 Конституції України та статей 1166, 1167, 1173, 1176 ЦК України. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину. Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.1999 у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.1997 у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. У постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Встановлено, що за результатами досудового розслідування кримінальні провадження: № 62019240000001057 від 24.12.2019 за статтею 375 КК України закрито постановою слідчого ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 24.03.2021, на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК України; № 62020240000000007 від 03.01.2020 за статтею 375 КК України закрито постановою слідчого ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 25.04.2022, на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК України; № 42021140000000019 від 04.02.2021 за статтею 382 КК України (Невиконання судового рішення) закрито постановою слідчого від 17.07.2023, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України. Згідно висновку експерта від 04.11.2022 № СЕ-19/114-22/18148-ПС за результатами судової психологічної експертизи, проведеної за заявою ОСОБА_1 , у нього наявні негативні зміни в емоційному стані та індивідуально - психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу обставин, що розглядаються у справі, а саме внаслідок тривалих протиправних дій (бездіяльності), систематичних незаконних рішень та дій посадових/службових осіб слідчих ДБР із дислокацією у м. Хмельницькому та м. Вінниця та прокурорів Могилів-Подільської місцевої прокуратури, прокурорів Вінницької обласної прокуратури та прокурорів офісу Генерального прокурора України. Колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, зокрема, через надмірну тривалість досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях, що мало негативні наслідки для позивача та завдало йому моральних страждань. Зазначені обставини не були спростовані відповідачами, відтак їх посилання на недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів бере до уваги, що у справі відсутні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування в розмірі 120 600,00 грн, а тому вважає, що з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності, відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода в розмірі 5000,00 грн. Колегія суддів погоджується із висновком районного суду про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 3 706,62 грн майнової шкоди, а саме витрат на оплату поштових відправлень, клопотань і запитів у вищезгаданих кримінальних провадженнях, оскільки витрати, пов`язані із відправленням поштової кореспонденції у кримінальному провадженні є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав під час досудового розслідування, тому їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів ,що необхідність придбання ліків, на підтвердження витрат на які позивачем долучено чеки з аптек, зумовлена саме діями чи бездіяльністю службових / посадових осіб відповідачів, тобто причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю останніх і понесеними позивачем витрат на лікування. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та постановити в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити частково. В решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 листопада 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та постановити в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 21.06.2024 Головуючий Судді