Постанова 4872 № 916/2372/20(509/1385/19)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 916/2372/20(509/1385/19) Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В. за участю представників учасників справи: від Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» м. Київ - не з`явився; від філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м. Одеса - Поплавська О.В., за довіреністю; від ОСОБА_1 , Овідіопольський район, с. Прилиманське - не з`явився; від ОСОБА_2 , Овідіопольський район, с. Прилиманське - не з`явився; від ОСОБА_3 , Овідіопольський район, с. Прилиманське - не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Найфлейш В.Д. у справі № 916/2372/20(509/1385/19) за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса до відповідачів: ОСОБА_1 , Овідіопольський район, с. Прилиманське; ОСОБА_2 , Овідіопольський район, с. Прилиманське; ОСОБА_3 , Овідіопольський район, с. Прилиманське про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення в межах справи № 916/2372/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , Овідіопольський район, с. Прилиманське ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог, ухвал місцевих судів та рішення суду першої інстанції. У березні 2019 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса звернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 житловою площею 30.7 кв. м. та земельну ділянку, площею 0,0591 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №1130 від 23.04.2007 року, що був укладений між Акціонерним товариством «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , у розмірі 77447,56 долл. США, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити всіх мешканців, а саме: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з житлового будинку АДРЕСА_1 ; вирішити питання про розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Банк послався на неналежне виконання ОСОБА_1 умов укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит від 23.04.2007 року №1130 в частині його повного та своєчасного погашення та на виконання умов якого між сторонами також було укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку було передане нерухоме майно: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 житловою площею 30.7 кв. м. та земельну ділянку, площею 0,0591 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 . Відтак, зважаючи на те, що за ОСОБА_1 станом на 22.02.2019 року перед Банком рахується заборгованість у розмірі 77447, 56 долл. США, позичальник вважає, що наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з іпотечного майна відповідачів у даній справі без надання іншого жилого приміщення. 25.03.2019 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/1385/19 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою Акціонерного товариства "Ощадбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. 16.04.2019 року до Овідіопольського районного суду Одеської області позивачем подано уточнену позовну заяву (вх. №4914), а також клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем (вх №4914). 22.04.2019 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у справі №509/1385/19 клопотання представника позивача задоволено, замінено неналежних відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на належних відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цивільній справі №509/1385/19. 09.07.2019 року до Овідіопольського районного суду Одеської області від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» у зв`язку із спливом строку позовної давності (вх. №8803). 08.10.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Шалашного Л. О. 10.12.2020 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовлено, матеріали цивільної справи №509/1385/19 за позовом Акціонерного товариства "Ощадбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення передано у порядку ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства до Господарського суду Одеської області, в провадженні якого перебуває справа №916/2372/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 23.04.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято справу №509/1385/19 до свого провадження за правилами загального позовного провадження з викликом сторін в межах справи №916/2372/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 та присвоєно справі №916/2372/20(509/1385/19). 07.10.2021 року ухвалою Господарського суду Одеської області у справі №916/2372/20 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , серед іншого, в затвердженні плану реструктуризації боргів боржника - відмовлено, встановлено щомісячну мінімальну суму у розмірі половини мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на день ухвалення рішення - 3 000 грн. (кожного 7 числа відповідного місяця, або наступного за вихідними або святковими днями з дня прийняття цієї ухвали) до моменту повного погашення реструктуризованого зобов`язання перед Акціонерним товариством "Ощадбанк" в сумі 882 427 грн. 47 коп. 07.10.2021 року рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/2372/20(509/1385/19) в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Ощадбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки станом на 07.10.2021 року діє мораторій, протягом якого звернення стягнення на предмет іпотеки заборонено, а також, що питання погашення заборгованості відповідачем ОСОБА_1 за іпотечним договором перед Акціонерним товариством "Ощадбанк" вирішено в межах справи про неплатоспроможність, за наслідками розгляду якої постановлено ухвалу від 07.10.2021 року, підстави для задоволення позовних вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій. Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління АТ "Ощадбанк", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 у справі № 916/2372/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на обставини справи, зазначив, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про відсутність фінансової можливості у боржника погашати вимоги забезпеченого кредитора та встановив мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації у розмірі 3 000 грн. до моменту повного погашення реструктуризованого зобов`язання перед Aкціонерним товариством «Ощадбанк» в сумі 882 427 грн. 47 коп. Тобто, на переконання скаржника, судом першої інстанції помилково встановлено строк виконання зобов`язань боржником на 24 роки та 5 місяців. У зв`язку із наведеним, позивач просив суд першої інстанції закрити провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та задовольнити позов Aкціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. На думку скаржника, оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки є незаконною ухвала Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі 916/2372/20, якою відмовлено у закритті провадження у справі про неплатоспроможність. В той же час, позивач вважає, що неповнота дослідження місцевим судом зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, без урахування норм спеціального законодавства, яке визначає порядок задоволення вимог кредиторів боржника - фізичної особи у справі про його неплатоспроможність, свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції, а відтак, оскаржуване рішення не може вважатися таким, що відповідає критеріям справедливого судового розгляду відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року, справу призначено до судового розгляду. 22.12.2021 року від представника відповідача Добрєва Р.В. до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив (вх. №4219/21/Д1), у якому відповідач - 1 просив суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса відмовити повністю. Зокрема, за доводами відзиву, відповідач наполягає на тому, що судом першої інстанції було вірно застосовано положення ст. 121 Кодексу України з питань банкрутства щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів, який унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, відповідач зауважив, що ухвала Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі № 916/2372/20 є такою, що набула законної сили та в апеляційному порядку не скасована, тому посилання скаржника на таку підставу незаконності прийнятого судом рішення, як незаконність даної ухвали, є неналежним доводом апеляційної скарги. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 року (колегія суддів у складі головуючої судді Лавриненко Л.В., суддів - Аленіна О.Ю., Філінюка І.Г.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) скасовано; справу №916/2372/20(509/1385/19) за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення передано до Овідіопольського районного суду Одеської області для розгляду по суті. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.11.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 року у справі №916/2372/20 (509/1385/19) скасовано; справу № 916/2372/20(509/1385/19) передано на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду. Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 року у даній справі, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний господарський суд, не переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції по суті та передавши цю справу на розгляд суду цивільної юрисдикції, не врахував висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство у справі № 5017/2833/2012 та допустив порушення положення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 4, 12, 31, 269 Господарського процесуального кодексу України, а тому прийняту постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 року у даній справі не можна визнати законною та обґрунтованою. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 року справу №916/2372/20(509/1385/19) за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року було прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року (колегія суддів у складі головуючого судді Богатиря К.В., суддів - Поліщук Л.В., Таран С.В.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) змінено в мотивувальній частині, резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) залишено без змін, вирішено питання про розподіл судових витрат. Акціонерне товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року у даній справі не погодилось, тому звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.09.2023 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління Акціонерного товариства "Ощадбанк" на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року та на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі № 916/2372/20(509/1385/19) задоволено частково; постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року у справі № 916/2372/20(509/1385/19) скасовано; справу № 916/2372/20(509/1385/19) направлено на новий розгляд до Південно-Західного апеляційного господарського суду. Зокрема, за висновками суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції під час перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції не надано оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості та не досліджено обставини щодо можливого переривання строку позовної давності у зв`язку із здійсненням позичальником часткових періодичних оплат за кредитом, а тому передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позов, пред`явлений Банком у березні 2019 року, є таким, що пред`явлено з пропуском установленої законом трирічної позовної давності. Окрім того, суд касаційної інстанції зауважив, що всупереч наведеному, дійшовши висновку про те, що позивач звернувся із цим позовом до суду з пропуском установленої законом трирічної позовної давності, суд апеляційної інстанції також не надав оцінку аргументам скаржника, викладеним у відповіді на відзив (том 1 а.с. 112 - 114) про зупинення перебігу строку позовної давності на підставі п. 2 . 1 ст. 263 Цивільного кодексу України, у зв`язку із набуттям 07.06.2014 року чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - ст. 86, 269 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що виникла необхідність скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до Південно-Західного апеляційного господарського суду. Після перегляду даної справи в порядку касаційного провадження, 20.10.2023 року справа №916/2372/20(509/1385/19) надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 року колегією суддів у складі головуючого судді Діброви Г.І., суддів Ярош А.І., Принцевської Н.М. справу №916/2372/20(509/1385/19) за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року було прийнято до свого провадження, призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін. Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви та письмові пояснення на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про прийняття справи до свого провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні, представник скаржника підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово. Просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі. Представники інших учасників справи до суду апеляційної інстанції на розгляд апеляційної скарги не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах господарської справи звіти про електронну відправку ухвали про відкриття провадження та призначення справи до розгляду на офіційні електронні адреси сторін, а також наявні у справі поштові повідомлення. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи. Разом з тим, 27.11.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача Добрєва Романа Вікторовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№3377/23/Д1), у якому адвокат Лук`ян Сергій Григорович просив суд апеляційної інстанції відкласти розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса на іншу дату. Мотивуючи вказане клопотання, представник відповідача - 1 зазначив, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2023 року у справі №916/4323/23 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про вікриття провадження у справі про неплатоспроможність, підготовче засідання відкладено на 29.11.2023 року, на якому судом буде вирішуватися питання щодо відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Відповідач - 1 вважає, що справа №916/4323/23, яка перебуває у провадженні Господарського суду Одеської області пов`язана зі справою №916/2372/20(509/1385/19), оскільки у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства в межах провадження у справі про неплатоспроможність. Також, представник відповідача -1 обґрунтував підстави для відкладення розгляду даної справи складними погодними умовами. Представник Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса заперечував проти клопотання відповідача - 1 про відкладення розгляду справи №916/2372/20(509/1385/19) на іншу дату. Розглянувши вказане вище клопотання представника відповідача - 1 про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія зазначає про відсутність підстав для його задоволення, оскільки, як встановлено апеляційним господарським судом питання щодо відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи місцевим господарським судом на час розгляду апеляційної скарги на оскаржуване рішення не вирішене, що у даному випадку, не є суттєвою обставиною для відкладення справи. В той же час, зважаючи на те, що ухвалою про прийняття до свого провадження судовою колегією Південно-західного апеляційного господарського суду справи №916/2372/20(509/1385/19) явка сторін обов`язковою не визнавалась, а також те, що відповідач - 1 не обмежений процесуальним законодавством у можливості мати не одного представника та здійснювати захист своїх прав та інтересів самостійно, погіршення погодних умов та відсутність електропостачання у представника такої особи не може слугувати належними підставами для відкладення розгляду даної справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) потребує зміни в його мотивувальній частини із викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції та залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, з огляду на таке. Судами у даній справі неодноразово було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 23.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №1130, відповідно до умов п. 1.1. якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 62000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних, строком до 23.04. 2027 року на придбання будинку, розташованого на земельній ділянці 0,0591 га за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі - продажу від 23.04.2007 року №2511 (п. 1.2. договору). 29.01.2009 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до договору про іпотечний кредит від 23.04.2007 року, згідно якої внесено зміни до п. 1.5 та викладено його в наступній редакції: «Здійснювати погашення кредиту рівними частинами в сумі 264 дол.США та сплату нарахованих процентів до 30 числа кожного місяця, починаючи з липня місяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань. Останній платіж в рахунок погашення кредиту в сумі 272 дол. США здійснити не пізніше 23 квітня 2027 року». В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем - 1 ( ОСОБА_1 - іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, посвідчений 23.04.2007 року Приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований за №2523, відповідно до умов п. 1.1. якого цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя до боржника, що випливає з кредитного договору №1120 від 23.04.2007 року, а також всіх додаткових угод до нього, з умовами якого іпотекодавець ознайомлений і згодний, і згідно якого зобов`язаний не пізніше 23.04.2027 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 62 000,00 доларів США, що складає 313 100,00 грн. по курсу НБУ на 23 квітня 2007 року, сплатити нараховані відсотки за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку в розмірі і у випадках, передбачених кредитним і цим договором, та витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна, що понесені іпотекодержателем. У відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижчевказаних умовах. Згідно із п. 1.2. договору сторони погодили, що предметом іпотеки є нерухоме майно: - житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , шо складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-1», житловою площею 30,7 кв.м., сарай під літ. «Б» (з врахуванням всіх реконструйованих та новостворених об`єктів нерухомості), розташований на земельній ділянці належній ОСОБА_1 , розміром 591 кв.м., належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 року за реєстром № 2514, та зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2036175, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів № 2044760 від 23.04.2007 року, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області; - земельна ділянка площею 0,0591 га, в тому числі по угіддям: 0,0591 га - рілля, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована в АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 року за реєстром N° 2516, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2044813, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів № 38783326 від 23.04.2007 року, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області. Відповідно до умов п. 4.1. договору у разі порушення боржником основного зобов`язання та порушення іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю чи боржнику письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.2. договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, незалежно від настання строку виконання боржником основного зобов`язання у наступних випадках: - якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме при повному або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений Кредитним договором строки сум процентів та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені Кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій); - у разі порушення боржником встановленого кредитним договором обов`язку цільового використання коштів. Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання боржником зобов`язання за кредитним договором забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором (п. 4.3. договору). Пунктом 4.4. договору встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказані вище правочини, укладені між Банком та відповідачем - 1, підписані ними без застережень та зауважень, є укладеними належним чином та чинними. Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року №514/212/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 47 685, 53 дол. США та 8945 гривень 24 копійки. Вказана заборгованість складається з наступного: строковий основний борг по кредиту - 30863,69 дол. США, прострочений основний борг по кредиту - 10011, 32 дол. США, прострочені проценти за користування кредитом за період з 01.05.2007 року по 23.01.2015 року - 4064,08 дол. США, прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту за період з 01.05.2007 року по 23.01.2015 року - 7440 гривень, пеня за прострочений основний борг по кредиту за період з 23.01.2014 року по 23.01.2015 року - 1861,55 дол. США, пеня за прострочені проценти за користування кредитом за період з 23.01.2014 року по 23.01.2015 року - 637, 35 дол. США, пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту за період з 23.01.2014 року по 23.01.2015 року - 1505 гривень 24 копійки, 3% річних від простроченої заборгованості по кредиту за період з 01.05.2012 року - 247, 54 дол. США. На виконання вказаного рішення місцевого суду за виконавчим листом від 25.05.2015 року №514/212/15-ц головним державним виконавцем Овідіопольського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Єруслановою Ольгою Олександрівною 28.11.2017 року було постановлено про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки нерухоме майно, що є предметом іпотеки підпадає під дію мораторію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника. Докази щодо повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа Банком у матеріалах справи відсутні. В той же час, як встановлено колегією суддів, ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 24.12.2019 року заяву боржника ОСОБА_1 задоволено; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №514/212/15-ц, виданий 25.05.2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит. В подальшому, постановою Одеського апеляційного суду від 01.03.2021 року вказану ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 24.12.2019 року у справі №514/212/15-ц було скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Також, у матеріалах справи наявний розрахунок Банку про заборгованість позичальника ОСОБА_1 перед філією - Одеське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» за договором від 23.04.2007 року №1130, згідно із яким: розмір виданого кредиту складає 62000 долл. США, процентна ставка 12%, сума основної заборгованості по кредиту 40875, 01 долл. США, у тому числі простроченої заборгованості по кредиту 22123, 32 долл. США, сума процентів за користування кредитом 20017, 47 долл. США, у тому числі прострочених процентів 20017, 47 долл. США, сума пені 13726, 97 долл. США, сума комісії за супроводження кредиту 11360 грн. Відтак, за розрахунками Банку сума кредитної заборгованості боржника у доларах США станом на 22.02.2019 року становить 77447, 56 долл. США, у гривневому еквіваленті - 2091287 грн. 81 коп. Виписок по рахунку позичальника чи інших належних та допустимих письмових доказів, які б свідчили про факт сплати позичальником коштів за договором про іпотечний кредит №1130 матеріали справи №916/2372/20(509/1385/19) не містять. Також матеріали господарської справи не містять письмових доказів щодо виконання боржником рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року у справі №514/212/15-ц. Судами у даній справі також було неодноразово встановлено, що саме у зв`язку з невиконанням заочного рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року, тобто у зв`язку із невиконанням основного зобов`язання за договором про іпотечний кредит №1130, Акціонерне товариство «Ощадбанк» 12.03.2019 року звернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Таким чином, предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим 23.04.2007 року Приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрованим за №2523, та виселення відповідачів зі спірного приміщення. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в його резолютивній частині. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України). За приписами ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. За змістом положень вище зазначених норм права розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Суд забезпечує захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, шляхом здійснення провадження у справах. При цьому суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Крім того, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Судовою колегією встановлено, що справа №916/2372/20(509/1355/19) судами переглядалася неодноразово, в тому числі і в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи. Так, судами у даній справі встановлено, що 23.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №1130, відповідно до умов п. 1.1. якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 62000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних, строком до 23.04. 2027 року на придбання будинку, розташованого на земельній ділянці 0,0591 га за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі - продажу від 23.04.2007 року №2511 (п. 1.2. договору). В подальшому, 29.01.2009 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до договору про іпотечний кредит від 23.04.2007 року, згідно якої внесено зміни до його п. 1.5. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодержателем) та відповідачем - 1 ( ОСОБА_1 - іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки, посвідчений 23.04.2007 року Приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області та зареєстрований за №2523, відповідно до умов п. 1.1. якого цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя до боржника, що випливає з кредитного договору №1120 від 23.04.2007 року, а також всіх додаткових угод до нього, з умовами якого іпотекодавець ознайомлений і згодний, і згідно якого зобов`язаний не пізніше 23.04.2027 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 62 000,00 доларів США, що складає 313 100,00 грн. по курсу НБУ на 23 квітня 2007 року, сплатити нараховані відсотки за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку в розмірі і у випадках, передбачених кредитним і цим договором, та витрати, пов`язані з реалізацією заставленого майна, що понесені іпотекодержателем. При цьому, згідно із п. 1.2. договору сторони погодили, що предметом іпотеки є нерухоме майно: - житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , шо складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-1», житловою площею 30,7 кв.м., сарай під літ. «Б» (з врахуванням всіх реконструйованих та новостворених об`єктів нерухомості), розташований на земельній ділянці належній ОСОБА_1 , розміром 591 кв.м., належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 року за реєстром № 2514, та зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2036175, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів № 2044760 від 23.04.2007 року, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області; - земельна ділянка площею 0,0591 га, в тому числі по угіддям: 0,0591 га - рілля, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована в АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області 23.04.2007 року за реєстром N° 2516, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за номером 2044813, згідно Витягу з Державного реєстру правочинів № 38783326 від 23.04.2007 року, наданого Куркан Н.Ф., приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області. З матеріалів справи також вбачається, що Банк скористався своїм правом на стягнення з ОСОБА_1 на підставі договору про іпотечний кредит від 23.04.2007 року №1130 суми нарахованої кредитором заборгованості, внаслідок чого, рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року №514/212/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 47 685, 53 дол. США та 8945 гривень 24 копійки. Вказане рішення набрало законної сили 23.05.2015 року, але, відсутні докази про його повне виконання боржником. В той же час, звертаючись до суду з даним позовом, Банк, посилаючись на неналежне виконання боржником умов договору про іпотечний кредит щодо здійснення оплат за ним та, внаслідок чого, рішенням місцевого суду ухвалене відповідне рішення про повне задоволення вимог кредитора, вважає, що наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення осіб, які в ньому зареєстровані та проживають. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В той же час, згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відтак, оскільки ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Таким чином, переглядаючи дану справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що між сторонами цього спору наявні правовідносини, як такі, що виникли з договору іпотеки. Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 Цивільного кодексу України). Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку"). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 цього Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України). Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку». При цьому, як визначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.07.2022 року у справі №361/1353/18, способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (ст. 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст. 38 Закону України «Про іпотеку»). Отже, за змістом ч.1 ст. 12, ч. 1 ст. 33 та ст. 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №344/19567/19). Так, факт наявної за рішенням суду заборгованості відповідача - 1 перед Банком відповідачем за матеріалами справи не заперечується. Відтак, звернення банку з позовом з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Судами у даній справі встановлено, що з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором Банк звернувся у лютому 2015 року (пред`явивши позов до суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором), тому саме з цього часу настав строк виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі та саме з цього часу позивач мав право накласти стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, з огляду на вказане, та те, що строк виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит №1130 у ОСОБА_1 настав з моменту звернення Банку до місцевого суду з відповідним позовом, вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку мотивував своє рішення наявністю мораторію, протягом якого звернення стягнення на предмет іпотеки заборонено, з чим не погоджується судова колегія з огляду на таке. Так, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 року задоволено апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Ощадбанк", ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року скасовано, провадження у справі № 916/2372/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 закрито. При цьому, мотивуючи це рішення, апеляційний суд вказав на те, що боржник надав у заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та у деклараціях про майновий стан за 2017, 2018 та 2019 роки недостовірну інформацію щодо площі іпотечного майна, адже замість реальної площі житлового будинку, яка згідно з останньою оцінкою складає 255,52 кв. м, ОСОБА_1 було вказано значно меншу площу (57,9 кв. м), що вплинуло на оцінку предмета іпотеки та розрахунок вимог кредитора, що підлягають задоволенню та списанню (прощенню), отже суттєво зменшило відповідальність боржника. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 7 ст. 123 Кодексу України з питань банкрутства, позаяк під час звернення до суду першої інстанції з заявою про порушення справи про неплатоспроможність, ОСОБА_1 у деклараціях про майновий стан було надано недостовірні відомості щодо належного йому нерухомого майна. Зазначену постанову суду апеляційної інстанції постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2023 року у справі № 916/2372/20 було залишено без змін. Відтак, судами апеляційної та касаційної інстанції було зроблено висновок про те, що Господарський суд Одеської області дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про закриття провадження у справі №916/2372/20, провадження у такій справі мало бути закрито ще 07.10.2022 року під час розгляду цієї заяви, з огляду на що, на момент винесення оскаржуваного рішення у даній справі, провадження про неплатоспроможність у справі №916/2372/20 мало бути закритим та відповідно був би відсутній мораторій, протягом якого звернення стягнення на предмет іпотеки заборонено. З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції в частині того, що існує мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки є таким, що не підтверджується під час чергового апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Разом з тим, не заперечуючи того факту, що позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обгрунтованими, тобто, у даному разі права кредитора з боку боржника є порушеними, судова колегія встановила, що в матеріалах справи є наявною заява відповідача про застосування судом до спірних правовідносин строку позовної давності. Так, 09.07.2019 року до місцевого суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в якому відповідач - 1 зазначив про сплив строків позовної давності щодо вимоги про накладення стягнення на предмет іпотеки. В цей же день, ОСОБА_1 до суду було подано окрему заяву про відмову у задоволенні позовних вимог Банку у зв`язку зі спливом строків позовної давності. Як було встановлено судами у даній справі, заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 року №514/212/15-ц позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 47 685, 53 дол. США та 8945 гривень 24 копійки. Оскільки вказане вище рішення суду боржником виконано не було, 12.03.2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» звернулося до суду із цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - спірний будинок та земельну ділянку, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 23.04.2007 №1130. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, які заявлені позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15). Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Право на звернення до суду за захистом, закріплене процесуальним законом, кореспондується зі ст. 256 Цивільного кодексу України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. 252-255 Цивільного кодексу України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного кодексу України). Отже, за цією нормою початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою. Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 року у справі № 201/15310/16, а також у постанові від 28.06.2023 року у справі №754/293/20 зазначив, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). У ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Тлумачення ст. 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. При цьому, Верховний Суд у зазначеній вище постанові виснував, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності. За ст. 264 Цивільного кодексу України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24.04.2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19.11.2019 року у справі № 911/3677/17. Верховний Суд також звернув увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 25.07.2018 року у справі № 522/31199/13-ц, від 10.10.2019 року у справі № 357/9126/17-ц, від 13.11.2019 року у справі № 148/1923/16-ц, від 19.02.2020 року в справі № 490/14627/14-ц, від 26.01.2022 року в справі № 442/7773/17, від 25.10.2022 року в справі № № 686/25261/19, від 02.11.2022 року в справі № 344/19567/19, від 22.02.2023 року в справі № 686/18606/21. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16 зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено. Відтак, зважаючи на зазначене вище та враховуючи той факт, що Банк з позовними вимогами про стягнення заборгованості звернувся до місцевого суду у лютому 2015 року, саме з цього моменту у позивача виникло право звернення до суду з даним позовом, відтак, строк на звернення Банку до суду з цими позовними вимогами сплив у лютому 2018 року, позов Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки поданий в березні 2019 року є таким, що поданий з пропуском установленої законом трирічної позовної давності, підстави для визнання поважними причини такого пропуску судом не встановлені, а тому, відсутні підстави для його задоволення. З огляду на зазначене та на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.09.2023 року у даній справі, судова колегія виснує, що навіть з урахуванням можливого визнання боржником факту наявності у нього заборгованості за договором про іпотечний кредит, часткових оплат за зобов`язаннями саме за договором від 23.04.2007 року №1130 (докази чого відсутні у матеріалах даної справи, незважаючи на доводи скаржника касаційної скарги) тощо, вказане не свідчить про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, які стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки, а не стягнення кредиторської заборгованості, що вже розглянуто іншими судом. Більш того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.06.2023 року у справі № 755/13805/16-ц, слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки. Що ж стосується надання правової оцінки аргументам скаржника, викладеним у відповіді на відзив про зупинення перебігу строку позовної давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України, у зв`язку із набуттям 07.06.2014 року чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", апеляційний господарський суд зауважує таке. Так, судова колегія, дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Банку у даній справі у зв`язку із пропуском ним строку позовної давності, у розрізі вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та визначених Законом умов переривання строку для подання позову, про що, за текстом постанови вже було зазначено, зауважує, що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пп. 1 п. 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об?єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. 13.04.2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» №1381-IX, відповідно до якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21.04.2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом №1381-IX, тобто діє з 23.04.2021 року до 23.09.2021 року. Тобто, на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Проте, як зазначив суд касаційної інстанції у постанові від 24.11.2021 року у справі №361/7076/19, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише обмежувала в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності. Установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Відтак, у даному разі, оскільки зазначений Закон на час прийняття оскаржуваного судового рішення не зупиняв дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, останній лише унеможливлював вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадали під дію цього Закону на період його чинності. Як вже було зазначено судовою колегією за текстом постанови вище, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист порушених прав або інтересів та згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Проте, позивач вважає, що у зв`язку із прийняттям Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у 2014 році, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки зупинено до 23.09.2014 року, а тому, враховуючи наведене, Банком у даному разі строк позовної давності не пропущено, з огляду на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України. Судова колегія з такою позицією скаржника не погоджується та на виконання вказівок Верховного Суду у даній справі наголошує, що, як висновано Верховним Судом у постанові від 21.12.2022 року у справі №147/50/22, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачає відстрочення виконання зобов`язань, а отже не є згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України підставою для зупинення перебігу позовної давності у даних правовідносинах. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на зазначені вище висновки суду касаційної інстанції та встановлені судами у даній справі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи факт ненадання позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження визнання боржником позовних вимог Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також відсутність підстав для переривання у даному разі строку позовної давності для пред`явлення кредитором позовних вимог, висновок суду першої інстанції, викладений ним в резолютивній частині оскаржуваного рішення про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Банку, в тому числі і в частині виселення відповідачів зі спірного іпотечного майна, є правомірним та таким, що скасування за загальних підставах не потребує, але за іншим мотивуванням, викладеним судом апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому не можуть слугувати підставами для скасування його вірного висновку, але рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, залишивши без змін оскаржуване рішення в інщій частині. У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2021 року у справі №916/2372/20(509/1385/19) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.11.2023 року. Повний текст постанови складено 28 листопада 2023 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош