Постанова 4812 № 475/325/20

14.07.21 22-ц/812/1082/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 475/325/20 Номер провадження: 22-ц/812/1082/21 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Колосовою О.М., за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді - Кривенко О.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживачів та визнання зобов`язання за договором припиненим, в с т а н о в и л а : У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання зобов`язання за договором припиненим. Позов обґрунтований тим, що з 09 вересня 2009 року він є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». В 2009 році шляхом підписання анкети-заяви ним було отримано кредитну картку «Універсальна». До 2017 року він систематично користувався кредитними коштами в межах відновлювальної кредитної лінії. При цьому відповідач в односторонньому порядку здійснював збільшення кредитного ліміту. 15 грудня 2016 року ним підписано нову анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк». При цьому, увесь період користування послугами Банку позивачем здійснювалось періодичне погашення заборгованості та за потребою знову здійснювалось використання кредитних коштів. З квітня 2017 року позивач не користується кредитними коштами АТ КБ «ПриватБанк», проте, останній на власний розсуд в односторонньому порядку здійснював нарахування відсотків за користування кредитними коштами, застосовував неустойку та здійснював списання належних позивачеві коштів. Від АТ КБ «ПриватБанк» було отримано виписку по кредитних картках відповідно до якої Банк, на власний розсуд, станом на 01 грудня 2019 року визначив сукупну заборгованість за використання кредитних коштів у розмірі 132 912, 40 грн., яка на думку відповідача утворилась у період з 17 червня 2013 року по 01 грудня 2019 року. При цьому кредитних коштів фактично використано на суму 59 384,80 грн., а сплачено Банку 96 196,67 грн., а тому заборгованість у розмірі 132 912,40 грн., яку Банк пропонує сплатити позивачеві, складає безпідставно нараховані Банком відсотки за користування кредитними коштами (за визначеною Банком в односторонньому порядку відсотковою ставкою), неустойка, страхові платежі. Посилаючись на викладені обставини та на те, що фактично перед Банком виконані всі зобов`язання позивач просив суд визнати припиненим виконанням, проведеним належним чином договір про надання банківських послуг № SAMDN5000029333413, укладений 09 вересня 2009 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позов не обґрунтовано належними правовими підставами, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що погашення позивачем суми виконано повністю, тобто повне виконання належним чином зобов`язання сторін. Таким чином права та обов`язки сторін зобов`язання не припинено. Між сторонами існує спір щодо суми нарахованої заборгованості, що не є предметом розгляду в межах даного провадження, оскільки суд розглядає спори виключно в межах підстав і предмету звернення, вказаних позивачем в письмовій заяві. При цьому розмір нарахованої заборгованості та оспорювання періодів її нарахування підлягають розгляду в порядку позовного провадження щодо стягнення заборгованості. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на те, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно та неправильно досліджено письмові докази та взагалі не надано їм оцінку щодо мотивованих аргументів відносно порушення Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Суд узяв до уваги лише наданий Банком розрахунок та анкети - заяви, які не містять жодних умов кредитування. Крім того, судом проігноровані посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року під час розгляду касаційної скарги в аналогічній справі № 342/180/17. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з`явився надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України). За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. За змістом частини першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 13 жовтня 2009 року ОСОБА_2 від АТ КБ «Приватбанк», була видана кредитна картка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду № НОМЕР_1 із строком дії 08/15 з кредитним лімітом 500 грн. та базовою ставкою 2,5% на місяць, яка в подальшому перевипускалася на картку № НОМЕР_2 зі строком дії 03/16, № НОМЕР_3 зі строком дії 04/18 та НОМЕР_4 , що відповідає строку дії останньої картки - серпень 2020 року, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, про що свідчить копія анкети-заяви від 13 жовтня 2009 року (а.с.57). Із анкети - заяви вбачається, що ОСОБА_2 погодився, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між собою договір про надання банківських послуг, які були надані для ознайомлення відповідачеві в письмовому вигляді. Разом з тим, того ж дня 13 жовтня 2009 року відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки» Універсальна, 55 днів пільгового періоду, відповідно до якої базова відсоткова ставка 2,5 % на місяць. В кінці довідки зазначено: «З фінансовими умовами надання платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду» та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений» (а.с.56). Відповідно до підписаної анкети-заяви відповідачу було відкрито кредитний рахунок № НОМЕР_1 зі встановленим кредитним лімітом 500,00 грн., який 25 листопада 2010 року збільшений до 600, 00 грн., 27 грудня 2010 року до 700, 00 грн., 27 лютого 2011 року до 800,00 грн., 25 квітня 2011 року до 1000, 00 грн., 15 листопада 2011 року кредитний ліміт був знижений до 890, 00 грн., та 28 грудня 2011 року до 790, 00 грн., 12 вересня 2013 року кредитний ліміт збільшено до 5 000, 00 грн. з процентною ставкою 2,5 % на місяць по кредитними операціями до 31 серпня 2014 року. 2,9 % - за операціями з 01 вересня 2014 р., 30 квітня 2015 року ставка за використання кредитного ліміту становить 2,5 % на місяць до 01 вересня 2014 року, 2,9 % за операції з 01 вересня 2014 року до 31 березня 2015 року, 3,6 % - за операції з 01 квітня 2015 року, 15 грудня 2016 року кредитний ліміт збільшено до 15 000,00 грн. з відсотковою ставкою 3,5 %, 13 квітня 2017 року ліміт збільшено до 39 000,00 грн. з відсотковою ставкою 3,5 %. Станом на 23 грудня 2020 р. заборгованість становить 123 268,35 грн. Виконання відповідачем Договору вбачається з виписок по рахунку де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування (а.с. 57-66). Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідач активно користувався картками. Відповідно до виписки по картці НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_2 за період 17 серпня 2013 року - 31 грудня 2018 року всього витрат - 151 914, 86 грн., надходжень 81 990,89 грн., за період 20 січня 2019 року - 20 листопада 2019 року витрат - 65 545,21 грн., надходжень 14 205,78 грн., баланс на початок періоду :-75 266,07 грн. на кінець: -126 605,50 грн.; за період 02 листопада 2019 року - 02 грудня 2019 р. витрат - 6 306, 90 грн. надходжень 0,00 грн., баланс на початок періоду: -126 605,50 грн., на кінець періоду: -132 912,40 грн. Згідно виписки по картці НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_2 за період 17 червня 2013 року - 20 листопада 2019 року витрат - 222 841, 27 грн., надходжень - 96 246, 67 грн., сума комісій - 2 523,66 грн.; баланс на початок періоду: - 10,90 грн., на кінець періоду: - 126 605,50 грн. Отже матеріали справи свідчать про наявність між сторонами кредитних правовідносин на підставі кредитного договору у вигляді відновлювальної кредитної лінії з встановленим кредитним лімітом на платіжну карту, який був укладений сторонами шляхом підписання ОСОБА_2 анкети - заяви та довідки про умови кредитування. Крім того, 15 грудня 2016 року ОСОБА_2 підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.8). Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит а сплатити проценти. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Главою 50 ЦК України чітко визначені підстави припинення зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України - зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з частиною першою статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12,81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на відсутність заборгованості за кредитним договором, оскільки розмір використаних коштів за договором становить - 59 384,80 грн. та є меншим за розмір сплачених Банку коштів - 96 196,67 грн., а крім того, з квітня 2017 року взагалі не користується кредитними коштами. Між тим, як встановлено судом ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком, що за укладеним 09 вересня 2009 року між АТ КБ «Приватбанк» та позивачем кредитним договором останній виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення зобов`язань за кредитним договором, з огляду на те, що кредитор не погоджується з тим, що заборгованість по кредитному договору повністю погашена. Такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №344/923/19 (провадження №61-152-1св20). Доводи апеляційної скарги про те, що з квітня 2017 року позивач не користується кредитним коштами є безпідставними, оскільки спростовуються виписками по рахунку. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року під час розгляду касаційної скарги в аналогічній справі № 342/180/17, не заслуговують на увагу оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними. Крім того, як встановлено судом, умовами даного кредитного договору було встановлено сплату процентів за користування кредитними коштами. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 19 липня 2021 року.