Постанова 4822 № 717/751/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2023 року місто Чернівці справа №717/751/22 провадження №22-ц/822/251/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н.К., Суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б. секретар Тодоряк Г.Д. учасники справи: позивач Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 23 січня 2023 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ухвалене під головуванням судді Телешмана О.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до позовної заяви в новій редакції, товариство посилалося на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву №б/н від 18 грудня 2014 року. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, розмір якого збільшився до 8000,00 грн. Обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини договору позику у вигляді вказаної вище анкети. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Таким чином, заборгованість відповідача за договором №б/н від 18 грудня 2014 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 26 квітня 2022 року становить 26785,70 грн, яка складається з : 19849 гривень 54 копійки заборгованість за тілом кредиту; 6936,16 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, яку відповідач на даний час не повернув. На підставі викладеного, просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19849 гривень 54 копійки, а також понесені судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 23 січня 2023 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено повністю. Повний текст рішення складено 23 січня 2023 року. Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просило рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю. Посилалося на те, що заборгованість ОСОБА_1 за фактично використаними кредитними коштами підтверджена належними та допустимими доказами у справі, зокрема із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачається всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Суд першої інстанції відмовляючи в позові з підстав пропуску строку позовної давності не взяв до уваги строк дії картки. Відповідачу надано кредитну картку зі строком дії останньої картки до останнього дня 05/19 року. З моменту укладення кредитного договору ніхто із сторін не заявив про намір його припинити, така заява до банку від позичальника не надходила. Вказало, що суд першої інстанції не врахував, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається із наступного дня після спливу строку дії картки. З виписки по рахунку вбачається, що відповідач активно користувався карткою, позивач звернувся до суду 28 травня 2022 року, отже в межах строку позовної давності. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чебан Т.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Вказала, що позивач звернувшись 28 травня 2022 року з позовом до ОСОБА_1 пропустив трьох річний строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався ще у вересні 2017 року коли вперше звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості і даний позов був залишений без розгляду.

Мотивувальна частина Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 18 грудня 2014 року був укладений договір про надання банківських послуг, що стверджується анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 18 грудня 2014 року (а.с.104). За даним договором відповідач ОСОБА_1 отримав в користування кошти, що підтверджується випискою банку по особовому рахунку відповідача (а.с.17-2). З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач станом на 21 лютого 2017 року заборгував перед позивачем борг в загальній сумі 19959,54 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 19959,54 грн. (а.с.6-16). Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача ОСОБА_1 з вимогами про повернення заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2014 року шляхом подачі позовів до суду. Зокрема, ухвалами Кельменецького районного суду Чернівецької області від: 09 січня 2018 року по справі № 717/996/17, 08 травня 2019 року по справі №717/64/19, 13 січня 2020 року по справі № 717/1081/19, 30 грудня 2020 року по справі №717/1086/20, 19 квітня 2021 року по справі №717/236/21, 23 грудня 2021 року по справі №717/1269/21, 14 квітня 2022 року по справі №717/208/22, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (а.с.163, 165, 166, 167, 168, 175, 176). Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 21 березня 2018 року по справі № 717/208/18 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості визнано неподаним і повернуто позивачу (а.с.164). Ухвалами Кельменецького районного суду Чернівецької області від: 18 червня 2021 року по справі №717/850/21 та 07 жовтня 2021 року по справі №717/1355/21 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.171, 173-174). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи оскаржуване у даній справі рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Судами встановлено, що 18 грудня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, що стверджується анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Укладений між сторонами договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення коштів (користування ними). Відповідач тривалий час виконував свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів. Останній платіж зокрема покупку позичальник здійснив 21 лютого 2017 року (а.с.18). Згідно з наданим банком розрахунком у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань станом на 21 лютого 2017 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором по тілу кредиту в розмірі 19959,54 грн. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність станом на 21 лютого 2017 року у ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 19959,54 грн. Однак позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спливом строку позовної давності. 23 січня 2023 року відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чебан Т.В. подала до суду заяву, в якій позов не визнала повністю та просила відмовити в задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності (а.с.161). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28). Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається із наступного дня після спливу строку дії картки, то слід вказати про наступне. Під час розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» посилалося, зокрема на те, що кредитним договором визначено порядок погашення заборгованості, а кінцевий строк дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки встановлений до травня 2019 року, на підтвердження чого надало відповідну довідку (а.с.22). Якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Судами встановлено, що ОСОБА_1 підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписував надані позивачем Умови та Правила, а у анкеті-заяві строк дії кредитної договору не зазначено. З урахуванням положень частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в такому випадку банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника повернути фактично отриману суму кредитних коштів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Отже, сторони у справі, без визначення у письмовій формі умов щомісячного повернення кредиту частинами, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Тобто відповідач повинен був не пізніше 31 травня 2019 року повернути Банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі. Однак, як вбачається з матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» вперше звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2014 року у 2017 році і ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 січня 2018 року по справі №717/996/17 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (а.с.163). В подальшому ухвалами Кельменецького районного суду Чернівецької області від: 08 травня 2019 року по справі №717/64/19, 13 січня 2020 року по справі № 717/1081/19, 30 грудня 2020 року по справі №717/1086/20, 19 квітня 2021 року по справі №717/236/21, 23 грудня 2021 року по справі №717/1269/21, 14 квітня 2022 року по справі №717/208/22, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду (а.с.165, 166, 167, 168, 175, 176). Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 21 березня 2018 року по справі № 717/208/18 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості визнано неподаним і повернуто позивачу (а.с.164). Ухвалами Кельменецького районного суду Чернівецької області від: 18 червня 2021 року по справі №717/850/21 та 07 жовтня 2021 року по справі №717/1355/21 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.171, 173-174). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Таким чином, звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) у 2017 році вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» у 2017 році використав своє право на дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тому саме з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 у 2017 році, який ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 січня 2018 року по справі №717/996/17 залишено без розгляду, реалізував своє право в примусовому порядку через суд повернути кредит в повному обсязі, а тому строк позовної давності в даному випадку обчислюється з моменту звернення позивача до суду, а тому позивачем пропущено загальний строк позовної давності. Слід вказати, що за своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 257 ЦПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами. Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Ураховуючи вимови ст.ст.263-265 ЦК України, не відбулось переривання перебігу позовної давності у зв`язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зазначено, що: «згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)). Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Під час розгляду справи знайшли підтвердження доводи позивача про те, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання з повернення кредитних коштів за користування кредитом, у результаті чого у нього утворилась заборгованість за кредитним договором. Водночас, позивач звернувся до суду з указаним позовом з пропуском строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, що є самостійною підставною для відмови у позові. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першоютретьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 7678, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Таким чином, суд апеляційної інстанції сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов до висновку що суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском банком трирічного строку позовної давності. На підставі викладеного наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду. Щодо розподілу судових витрат У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням приписів цієї норми, підстав для розподілу судових витрат немає, а витрати позивача понесені ним у суді апеляційної інстанції, залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 23 січня 2023 року, залишити без змін. Керуючись ст.ст.141, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 23 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 квітня 2023 року. Головуючий Н.К. Височанська Судді: І.М.Литвинюк І.Б.Перепелюк