Постанова Чернівецький апеляційний суд № 717/343/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 року м. Чернівці справа № 717/343/20 провадження 22-ц/822/707/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 червня 2020 року в цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтував слідуючими обставинами. 16 листопада 2010 року що між ПАТ КБ „Приватбанк" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, який складається з заяви позичальника, пам`ятки клієнта, умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив відповідачу рахунок із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2500 гривень на кредитну карту, з щомісячним внесенням на погашення кредиту платежу в розмірі 7 % від суми заборгованості, які складаються з частини заборгованості по кредиту та нарахованих до сплати процентів. Згідно даного договору відповідач отримав кредит в сумі 7123 гривні 32 копійки. Вказані обставини стверджуються копією заяви ОСОБА_1 , випискою по рахунку за період з 01.01.1999 року по 28.03.2020 року. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку, а також надав згоду про те, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою. Згідно розрахунку наданого позивачем, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним договором виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 7123 гривні 32 копійки, залишок заборгованості за відсотками складає 697994 гривні 23 копійки, нараховано пені в сумі 6300 гривень 07 копійок. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 16.11.2010 року в розмірі 135797 гривень 42 копійки станом на 18.02.2020 року, яка складається з 7123 гривні 32 копійок - заборгованість за кредитом та 128674 гривні 10 копійок - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 16.11.2010 року по 03.03.2018 року. Судові витрати у розмірі 2102 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 червня 2020 року позов акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" 7123 (сім тисяч сто двадцять три) гривні 32 (тридцять дві) копійки заборгованості за кредитним договором та 110 (сто десять) гривень 26 (двадцять шість) копійок в рахунок відшкодування витрат понесених по сплаті судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 червня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, ухваливши в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що суд першої інстанції при ухвалені рішення належним чином не перевірив доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, щодо стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТКБ «ПриватБанк» зазначених сум, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті :https//privatbank.ua/terms/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Апелянт посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги, що в заяві відповідач особистим підписом засвідчив : «Я згоден, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною та Банком договір про надання банківських послуг». Питання щодо повернення кредиту відповідачем повинно вирішуватись не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної позичальником довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій передбачено розмір процентної ставки за користування кредитом та сплата неустойки. Сторонами при укладанні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Позивачем доведений факт узгодження з позичальником процентної ставки, матеріали справи містять інформацію про строк дії кредитних карт з розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, вбачається й сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, а тому відмова у задоволені вимог з стягнення вимог з стягнення процентів у повному обсязі - є порушенням ст.ст.1048, 1054 ЦК України. З урахуванням наявності заяви та довідки, підписаної позичальником, апелянт вважає, що відповідач був обізнаний з умовами кредитування, зокрема з розміром відсоткової ставки за процентами, тому в даному випадку, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду України по справі №342/180 /17, не можуть бути застосовані.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що між ПАТ КБ „Приватбанк" та відповідачем ОСОБА_1 16 листопада 2010 року був укладений кредитний договір, який складається з заяви позичальника, пам`ятки клієнта, умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив відповідачу рахунок із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2500 гривень на кредитну карту, з щомісячним внесенням на погашення кредиту платежу в розмірі 7 % від суми заборгованості, які складаються з частини заборгованості по кредиту та нарахованих до сплати процентів. Згідно даного договору відповідач отримав кредит в сумі 7123 гривні 32 копійки. Вказані обставини стверджуються копією заяви ОСОБА_1 , випискою по рахунку за період з 01.01.1999 року по 28.03.2020 року. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку, а також надав згоду про те, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою. Згідно розрахунку наданого позивачем, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним договором виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 7123 гривні 32 копійки, залишок заборгованості за відсотками складає 697994 гривні 23 копійки, нараховано пені в сумі 6300 гривень 07 копійок. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 16 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 листопада 2010 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємну частину спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначених розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться у матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а в анкеті-заяві позичальника відсутня домовленість щодо сплати процентів за користування кредитом, то вимоги банку в цій частині задоволенню не підлягають. Щодо доводів апелянта про необхідність врахування судом апеляційної інстанції довідки про умови кредитування, підписаної позичальником, відповідно до якої передбачені умови щодо нарахування відсотків, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи, що позивачем докази узгодження сторонами кредитного договору такої умови, як нарахування відсотків не надано до суду першої інстанції, докази на доведення існування цих обставин надано до суду апеляційної інстанції без наведення об`єктивних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, такі докази судом апеляційної інстанції не приймаються відповідно до вимог статті 367 ЦПК України. Позивач, не надавши такі докази на обґрунтування позовних вимог до суду першої інстанції, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Апеляційний суд не встановив наявності об`єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів до суду першої інстанції чи поважних причин їх неподання. Зважаючи на наведене, враховуючи, що до суду першої інстанції не були надані докази на підтвердження погодження між сторонами умов щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, заявником в апеляційній скарзі не наведено жодних доводів, щодо причин неподання такого доказу до суду першої інстанції, апеляційний суд з урахуванням аналізу наведених норм матеріального права, принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін не бере до уваги довідку щодо умов кредитування, яка додана до апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді: І.М. Литвинюк О.О. Одинак