Ухвала КАС ВС № 500/3748/23

УХВАЛА 27 листопада 2023 року м. Київ справа № 500/3748/23 адміністративне провадження № К/990/37363/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №500/3748/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: 06 липня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), у якому просив визнати бездіяльність щодо невідновлення порушеного права на отримання належного звання "полковник міліції" протиправною; зобов`язати видати наказ про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України по особовому складу про присвоєння чергових звань, прийнятому в період з 28 червня 2013 року по 10 грудня 2013 року (у тому числі від 27 червня, 31 липня, 30 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 29 листопада) шляхом доповнення його відомостями про присвоєння "підполковник міліції" ОСОБА_1 , особистий номер НОМЕР_1, начальник управління інформаційно-аналітичного забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, чергового спеціального звання "полковник міліції"; направити такий виданий наказ та витяг із зміненого ним наказу МВС України до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області для долучення до особової справи та зміни спеціального звання з "підполковник міліції" на "полковник міліції", що зазначене у наказі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 10 грудня 2013 року №261о/с, та внесення змін до опису справи та облікових документів у ній. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції) з вересня 1994 по 10 грудня 2013 року. На пенсію звільнений на підставі наказу УМВС України в Тернопільській області від 10 грудня 2013 року №261о/с у запас Збройних сил за п.64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення № 114) у спеціальному званні "підполковник міліції" з посади начальника Управління інформаційно-аналітичного забезпечення УМВС, яку обіймав з 04 жовтня 2011 року згідно наказу УМВС від 04 жовтня 2011 року №234о/с. Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з 11 грудня 2013 року як пенсіонер МВС України. У червні 2013 року його звільнення зі служби сплив 5-річний строк з дати присвоєння йому чергового спеціального звання "підполковник міліції" згідно наказу УМВС від 28 червня 2008 року №1095о/с. Відповідно до штатного розкладу, затвердженого наказом МВС України від 02 червня 2011 року №270дск, граничне спеціальне звання за його посадою було "полковник міліції". Із урахуванням вимог п.28, п.34 Положення №114, влітку 2013 року очікував дій керівництва УМВС щодо підготовки матеріалів до присвоєння мені чергового звання "полковник міліції", і коли з`ясував, що до МВС матеріали з даного питання не надходили, поставив про це питання перед своїм "куратором" - першим заступником начальника УМВС та начальником УМВС, на що вказані особи повідомили, що він перебуває під дією дисциплінарного стягнення, отже підстави для присвоєння чергового звання відсутні. Позивач уважає, що у 2013 році керівництвом УМВС протиправно проігноровано вимоги Положення №114, що виявилося у неприсвоєнні йому чергового спеціального звання "полковник міліції", і про що ним зроблено висновок лише після ознайомленням із переліком заохочень та стягнень, що були застосовані до нього протягом служби в органах внутрішніх справ. Вказує, що упевнився у порушенні безумовно набутого права на присвоєння чергового спеціального звання "полковник міліції", у наявності негативних для нього наслідків такого порушення і вирішив з`ясувати шляхи відновлення свого порушеного права. На думку позивача, належним способом захисту його права буде зобов`язання МВС України видати наказ МВС України про внесення змін до одного з наказів МВС України по особовому складу про присвоєння спеціальних звань, виданого у період з 28 червня 2013 року по 10 грудня 2013 року (у тому числі від 27 червня, 31 липня, 30 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 29 листопада) шляхом доповнення такого наказу відомостями про присвоєння йому чергового спеціального звання "полковник міліції" з наступним направленням відомостей про зміни до установи, у якій зберігається особова справа колишнього працівника міліції для внесення змін у наявні у ній матеріали. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з зазначенням підстав для поновлення строку звернення до суду, які можуть бути визнані поважними, а також доказами, що їх підтверджують. 17 липня 2023 року від позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити цей строк, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №500/3748/23. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 КАС України. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частинами першою та другою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених норм КАС свідчить, що, в разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Так, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня отримання цієї ухвали , шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку, які можуть бути визнані поважними, а також доказами, що їх підтверджують. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем висловлено свої міркування щодо строків звернення до суду у клопотанні, заявленому на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху. Як слідує, із доводів позивача, про порушення своїх прав йому стало достеменно відомо лише з відповіді Ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області від 28 березня 2023 року №113 про усі застосовані до нього заохочення та стягнення за період служби в органах внутрішніх справ. До отримання цієї відповіді він не був обізнаний із наявністю у нього дисциплінарних стягнень, які могли би діяти у період з 28 червня 2013 року по 10 грудня 2013 року - з моменту завершення строку вислуги у попередньому званні і до звільнення з ОВС. До цього моменту у нього не було жодної достовірної інформації про відсутність обмежень у вчасному отриманні належного чергового звання «полковник міліції». В подальшому він звернувся до МВС України із заявою від 25 травня 2023 року з метою врегулювання порушених питань в межах наявних у відповідача повноважень, на що отримав роз`яснення листом від 05 червня 2023 року №М-12836/22-9898-2023. Позивач наголошував на тому, що з отриманням відповіді відповідача починається відлік часу звернення до суду з даними позовними вимогами. Надаючи правову оцінку вказаним аргументам скаржника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки. Звернення позивача до різних установ та листування із відповідачем, на думку судів, не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачем не вказано на будь-які інші об`єктивні чи суб`єктивні обставини, що могли позбавити можливості позивача звернутися в межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Відтак, на думку судів попередніх інстанцій, отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у 2013 році, а до суду звернувся із цим адміністративним позовом лише 06 липня 2023 року, не навівши достатніх і переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду впродовж встановленого законом строку. Наведені позивачем у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Частиною другою статті 44 КАС передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, для чого повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що строк для звернення до адміністративного суду обчислюється з дня вручення йому відповіді від 05 червня 2023 року №М-12836/22-9898-2023 МВС України на заяву від 25 травня 2023 року, яку було ним подано до відповідача з метою врегулювання порушених питань в межах наявних у відповідача повноважень. У цьому апекті посилається на постанову Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/14417/18, де Суд зазначив, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Також, скаржник указує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, які викладені у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/3756/17, де зазначено, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Поруч із цим, Суд зауважує, що за усталеною практикою Верховного Суду поняття «повинна» (яке міститься у статті 122 КАС України) слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Схожий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 140/2513/19, від 17 вересня 2021 року у справі № 160/3121/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 420/3978/22 та багатьох інш, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22, який у подальшому підтриманий у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23. Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Оцінивши доводи клопотання позивача в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не надав достатніх і належних доказів, які б підтверджували, що у період з 2013 року по 06 липня 2023 року існували об`єктивно непереборні, істотні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом. Колегія суддів також погоджується із висновком судів про те, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Доводи позивача про те, що він не був обізнаний, що вихід на песію у 2013 році у спеціальному званні "підполковник міліції", а не у званні "полковник міліції" стався внаслідок протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень спростовуються твердженнями самого ж позивача, наведеними у підставах позову, згідно із якими влітку 2013 року він очікував дій керівництва УМВС щодо підготовки матеріалів до присвоєння йому чергового звання "полковник міліції", оскільки у червні 2013 року сплив 5-річний строк з дати присвоєння йому чергового спеціального звання "підполковник міліції" і з урахуванням вимог п.28, п.34 Положення №

114. Таким чином звернення позивача із позовом до суду 06 липня 2023 року відбулося з пропуском законодавчо встановленого процесуального строку, а наведені позивачем у заяві обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. При цьому, доводи скаржника про необхідність застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 242/924/17 є необґрунтованиим, оскільки предметом розгляду у межах справи № 242/924/17 було притягнення позивача до адміністративної відповідальності після закічення строків, визначених у частині першій статті 38 КУпАП. У цій справі оцінка поняття "триваюче правопорушення", як проступок, здійснювалося Судом у контексті притягнення позивача до адміністративної відповідальності за "несвоєчасну сплату" єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, що передбачено статтею 165-1 КУпАП. При цьому, у вказаній постанові оцінка питання дотримання строків звернення до суду із позовом не здійснювалася, положення статей 122 та 123 КАС України у вказаних правовідносинах не застосовувалися, що виключає застосування висновків Верховного Суду, викладених у справі № 242/924/17 до обставин цієї справи. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив із того, що позивач, якого звільнено зі служби ще у 2013 році, звернувшись до суду із цим позовом лише 06 липня 2023 року, не навів достатніх і переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних непереборних та істотних перешкод для звернення до суду впродовж встановленого законом строку, а наведені ним у клопотанні обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, носять суб`єктивний характер, а отже не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду. Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився у суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву, не допустив неправильного застосування норм процесуального права, зокрема частини другої статті 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. При цьому, Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернутися повторно до суду з відповідними вимогами у передбачений КАС України спосіб звернення. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №500/3748/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк