Постанова 4824 № 760/22801/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/10825/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 листопада 2023року місто Київ справа №760/22801/21 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М.,Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання рішення в частині відмови у прийнятті на квартирний облік протиправним та його скасування, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 29 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив: визнати рішення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації в частині відмови у прийнятті його на квартирний облік, згідно п.п.2.1 Розпорядження від 19 липня 2019 року №581 неправомірним і незаконним; скасувати рішення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації в частині відмови у прийнятті його на квартирний облік, згідно п.п.2.1 Розпорядження від 19 липня 2019 року №581; зобов'язати Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію розглянути заяву позивача від 16 липня 2019 року про зарахування на квартирний облік по категорії «Учасник бойових дій» та вчинити дії щодо внесення до Розпорядження від 19 липня 2019 року №581 змін (доповнень) в частині прийняття його на квартирний облік; стягнути з Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на його користь моральну шкоди, яка дорівнює сумі мінімального прожиткового мінімуму для працездатної особи з урахуванням коефіцієнту тривалості негативного впливу у розмірі одного відсотка за кожен день дії неправомірного рішення обчисленого на день винесення судового рішення. В обґрунтування вимог посилався на те, що він з 01 серпня 1994 року проходить військову службу в Збройних Силах України, брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської області. Вказував, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учасник бойових дій він має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, у тому числі на першочергове забезпечення житлом, що підтверджується посвідченням Учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . Зазначав, що з 19 липня 2013 року та по теперішній час він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації №30403251 від 23 травня 2018 року. Посилався на те, що з 01 серпня 1998 року він перебуває на квартирному обліку за місцем реєстрації в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні та потребує поліпшення житлових умов, що підтверджується листом Київського квартирно-експлуатаційного управління від 16 січня 2018 року №303/25-266. Вказував, що за більше ніж 20-ти річний строк перебування на квартирному обліку військове командування, а ні службовим, а ні постійним житлом його не забезпечувало. Зазначав, що 16 липня 2019 року він звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг із заявою про зарахування його на квартирний облік по категорії «Учасник бойових дій» при Солом'янськiй районній в місті Києві державній адміністрації, в якій вказав, що бажає перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень, займає житлову площу у АДРЕСА_2 за договором найму та іншої житлової площі в місті Києві не має. 22 липня 2019 року відповідач через Центр надання адміністративних послуг повідомив позивача про те, що розпорядженням голови Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 липня 2019 року №581 йому відмовлено в прийняті на квартирний облік на підставі пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, постанова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів президії Київської міськради профспілок від 30 квітня 1991 року №234, що підтверджується копією повідомлення від 22 липня 2019 року №1025. Посилався на те, що 25 липня 2019 року відповідачем було надано витяг із розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 липня 2019 року №581, з якого вбачається, що відповідачем було вiдмовлено в прийняті на квартирний облік на підставі пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, постанова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів президії Київської міськради профспілок від 30 квітня 1991 року №234, при цьому конкретної причини не вказано. Позивач вказував, що при ухваленні відповідачем Розпорядження №581 не було враховано всіх обставин, які мають суттєве значення для позитивного вирішення питання по суті, зокрема наявності у позивача пільги на першочергове отримання житла, а відтак не було враховано вимог пунктів 8, 15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, а також обставину не забезпеченості його житловою площею у місті Києві з 2009 року, тобто наявності фактичної та беззаперечної потреби у поліпшенні житлових умов. Вважає, що рішення відповідача в частині відмови в прийнятті його на квартирний облік згідно п.п.2.1 Розпорядження від 19 липня 2019 року №581 протиправним та незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Зазначав, що протиправними діями відповідача йому завдана моральна шкода. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано Розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 липня 2019 року №581 в частині відмови ОСОБА_1 в прийнятті на квартирний облік згідно п.п.2.1 п.2 Розпорядження. Зобов'язано Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року про зарахування на квартирних облік. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Солом'янська районна в місті Києві державна адміністраціяподала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та дослідження наданих доказів, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що усі підпункти пункту 13 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», в редакції на час прийняття розпорядження не дають позивачу підстав для визнання його потребуючим поліпшення житлових умов. Вказувала, що громадянин може бути визнаний таким, що потребує поліпшення житлових умов, якщо за місцем проживанняйому належить житло меншої площі, ніж встановлено в даному населеному пункті і передбачено проживання і реєстрація в житловому приміщенні. Тобто позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи (служби) так і за місцем проживання. Зазначала, що для цілей взяття на квартирний облік за місцем проживання, а саме в районній державній адміністрації, громадянин має надати довідку про зареєстроване місце проживання саме у житловому приміщенні, яке знаходиться на території конкретного району в якому громадянин бажає встати на квартирний облік. Посилалася на те, що застосування норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може бути прийнято до уваги, оскільки є спеціальні норми, які регулюють підстави для зарахування на квартирний облік. Вважає, що розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 липня 2019 року №581 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказувала, що реєстрація військовослужбовців за адресою місця служби є додатковою гарантією для військовослужбовців, і надана саме у зв`язку з тим, що їх місце служби не залежить від їх волі, при зміні місця служби вони не можуть бути своєчасно забезпечені житловими приміщеннями, в яких можуть бути зареєстровані, а можуть проживати в казармах, на орендованих квартирах та інше. Зазначала, що з метою захисту військовослужбовців на отримання офіційної адреси і внесення до Демографічного реєстру, а також можливості взяття на квартирний облік за місцем служби їм законодавством встановлена додаткова гарантія щодо реєстрації не у житловому приміщенні, а за місцем знаходження юридичної особи - військової частини. Також додатковою гарантією для військовослужбовців є те, що вони забезпечуються житлом за місцем служби (місцем реєстрації) Міністерством оборони України і для взяття на квартирний облік достатньо реєстрації за місцем служби, а не у житловому приміщенні. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у тому числі на адресу електронної пошти, яку він зазначав у позовній заяві. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутність позивача відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01 серпня 1994 року проходить військову службу в Збройних Силах України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій. Згідно із посвідченням офіцера від 12 жовтня 2017 року та відповідно до довідки тимчасово виконуючого обов`язки командира в/ч НОМЕР_2 генерал-майора ОСОБА_2 - ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних силах України, наказом Міністерства оборони №101 від 22 серпня 2017 року призначений старшим офіцером відділу комплектування в/ч НОМЕР_2 . З довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 14 червня 2016 року, виданої Кадровим центром Збройних Сил України вбачається, що ОСОБА_1 у період з 10 березня 2016 року по 13 червня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у м. Краматорськ Донецької області, м. Часів Яр Донецької області, м. Мар`їнка Донецької області. Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій. Згідно довідки про перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, особи з інвалідністю внаслідок війни або учасника бойових дій, або члена сім`ї загиблого згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3599 від 13 серпня 2018 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як учасник бойових дій. 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просив зарахувати його на квартирний облік при Солом`янській районній в місті Києві державній адміністрації з сім`єю у кількості 1 особи, по категорії учасника бойових дій, працюючого військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 . Відповідно до витягу із розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації №581 від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено в прийнятті на квартирний облік на підставі пункту 13 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», постанова виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів і президії Київської міськради профспілок від 30 квітня 1991 року №234. Звертаючись до суду з даним позовом у порядку цивільного судочинства, позивач вважав відмову Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації у постановці його на квартирний облік незаконною, посилаючись, зокрема на те, що при ухваленні відповідачем Розпорядження №581 не було враховано всіх обставин, які мають суттєве значення для позитивного вирішення питання по суті, зокрема наявності у нього відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільги на першочергове отримання житла. Вказував, що відповідачем не було враховано вимог пунктів 8, 15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, а також обставину не забезпеченості його житловою площею у місті Києві з 2009 року, тобто наявності фактичної та беззаперечної потреби у поліпшенні житлових умов. Розглядаючи дану справу у порядку цивільного судочинства та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 липня 2019 року №581 прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки відповідачем відмовлено у прийнятті ОСОБА_1 на квартирний облік, без визначення чітких підстав для такої відмови. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції розглядаючи справу, не звернув уваги на те, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, а тому дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне. За правилами ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України). Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Отже, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Права військовослужбовців регулюються, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081. Пункт 4 цього Порядку, зокрема, передбачає, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв`язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом. Відповідно до п.6 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями питання, пов`язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до абзацу сьомого пункту 1 цієї статті порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, визначається Кабінетом Міністрів України. У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону України про внесення змін до статті 12 зазначено: військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку. Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями у силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба. Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Отже, військова служба є різновидом служби публічної, а тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема, з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19, провадження № 14-62цс20, дійшла висновку, що спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг), тому такі спори необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи те, що спір у справі, що переглядається, пов`язаний з реалізацією позивачем права на отримання соціальної гарантії (пільги) у вигляді першочергового забезпечення житлом, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв`язку з проходженням військової (публічної) служби, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 (провадження №14-32цс22) та постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №331/3641/21 (провадження №61-5521св21), від 14 грудня 2022 року у справі №389/3690/21 (провадження №61-9563св22), від 10 травня 2023 року у справі №389/3664/21 (провадження №61-10476св22), від 24 травня 2023 року в справі №937/8569/20 (провадження №61-10566св21), від 08 листопада 2023 року в справі №183/5382/23 (провадження №61-11897св23). Суд першої інстанції не перевірив належним чином характер правовідносин, що виникли між сторонами, не звернув уваги на те, що спір між сторонами виник із публічно-правових відносин та помилково розглянув спір у порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Частиною 1 ст.377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити. Відповідно до ч.1 ст.256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Керуючись ст.ст.255, 367, 368, 374, 377, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання рішення в частині відмови у прийнятті на квартирний облік протиправним та його скасування, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди - закрити. Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснити ОСОБА_3 у право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду з заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 листопада 2023 року. Головуючий: Судді: