Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12063/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 р.Справа № 520/12063/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2023, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 07.07.23 по справі №520/12063/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі ГУ ДФС у Харківській області), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2018 №0001235806 та від 27.11.2018 №0004145806; стягнути з відповідача компенсацію за моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019, у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, замінено ГУ ДФС у Харківській області на його правонаступника - Головного управління ДПС у Харківській області (далі ГУ ДПС у Харківській області, відповідач). 16.02.2023 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, проведено заміну відповідача Головного управління ДПС у Харківській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області , утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України ( далі - ГУ ДПС у Харківській області ). Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що ним було правильно сформовано за допомогою системи Айфін податкові декларації з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року та правильно визначені суми податкових зобов`язань за ці періоди. Вказав, що у визначені податковим законодавством строки сплатив самостійно узгоджені суми податкових зобов`язань за липень та серпень 2018 року, у зв`язку з чим вважає безпідставними висновки як податкового органу, так і суду першої інстанції про порушення ним податкового законодавства. Відповідач не погодився з доводами апеляційної скарги та надав відзив на неї, у якому просив скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року без змін. Позивачем подано клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із станом здоров`я. Надаючи оцінку вказаному клопотанню колегія суддів зазначає таке. Перше судове засідання по цій справі було призначено на 16.10.2023 об 11:00 та було відкладено у зв`язку із задоволенням клопотання позивача від 16.10.2023. Відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Відповідно до п.2 ч.3 ст.295 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки. Враховуючи повторну неявку позивача та положення вище зазначених правових норм, колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі позивача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалою колегії суддів від 30.10.2023, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, в задоволенні клопотання про виклик свідків відмовлено. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються документів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі зазначає наступне. Щодо клопотання позивача про розгляд його заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, після перегляду справи у касаційному порядку лише у виключних випадках та до закінчення підготовчого провадження у справі. Згідно з ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Вказана норма свідчить, що суд апеляційної інстанції не має права розглядати вимоги позову, які не були розглянуті судом першої інстанції. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не розгляду його заяви про збільшення позовних вимог, колегія суддів зазначає. Матеріали справи свідчать, що за наслідками перегляду цієї справи у касаційному порядку, вона була повернута до суду першої інстанції та отримана ним 29.11.2021 (т. 2 а.с. 105). 16.02.2023 ухвалою суду першої інстанції, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, вирішено закрити підготовче провадження у справі. 26.04.2023 позивач звернувся до суду першої інстанції із заява про збільшення позовних вимог. 20.06.2023 ухвалою суду першої інстанції, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, заяву позивача про збільшення позовних вимог залишено без розгляду, оскільки суд перейшов вже до розгляду справи по суті (т. 2 а.с. 185-187). Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів того, що обставини, з якими він пов`язує необхідність збільшення позовних вимог виникли лише після 16.02.2022, тобто дати закриття підготовчого провадження у цій справі. Отже, твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не було розглянуто заяву позивача про збільшення позовних вимог є безпідставним та спростовується матеріалами справи. Згідно з ч. 1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ФОП ОСОБА_1 є платником ПДВ з 01.04.2013. За результатами своєї діяльності позивач подав податкові декларації з ПДВ у електронному вигляді за липень та серпень 2018 року. На підставі пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відповідачем були проведені камеральні перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з ПДВ за липень 2018 року (за результатами складено акт перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1 ) та за серпень 2018 року (акт перевірки від 22.10.2018 №112/20-40-58-06/ НОМЕР_1 ). Акт перевірки від 12.09.2018 №2462/20-40-13-09-08/ НОМЕР_1 направлено позивачу засобами поштового зв`язку 19.09.2018. Вказана поштова кореспонденція була повернута 23.10.2018 до контролюючого органу з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Акт перевірки від 22.10.2018 №112/20-40-58-06/ НОМЕР_1 позивач отримав 14.11.2018. В актах перевірки контролюючим органом зроблено висновки, що ФОП ОСОБА_1 , порушуючи норми пункту 187.1 статті 187, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, занизив суму, яка підлягає нарахуванню до сплати в державний бюджет за податковими деклараціями з ПДВ за липень та серпень 2018 року на 7055,00 грн та на 1203,00 грн відповідно. Так, згідно з податковими деклараціями з ПДВ за липень 2018 року позивач у рядку 9 задекларував 7055,00 грн, у рядку 17 - 0 грн, у рядку 18 - 0 грн; а за серпень 2018 року у рядку 9 - 1203,00 грн, у рядку 17 - 0 грн, у рядку 18 - 0 грн. У рядку 18 податкової декларації з ПДВ зазначається позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання (рядок 9) та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17), яке сплачується до бюджету. Таким чином, у рядку 18 податкових декларацій з ПДВ за липень 2018 року позивач повинен був задекларувати 7055,00 грн, а за серпень 2018 року 1203,00 грн. На підставі актів перевірок ГУ ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2018 №0001235806 на суму грошових зобов`язань з ПДВ 8818,75 грн (в тому числі: за основним платежем - 7055,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 1763,75 грн) та від 27.11.2018 №0004145806 на суму грошових зобов`язань з ПДВ 1804,50 грн (в тому числі: за основним платежем - 1203,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 601,50 грн). Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що податковий орган правомірно визначив позивачеві суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та штрафні санкції. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, відповідальність за порушення податкового законодавства, функції та правові основи діяльності контролюючих органів та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику врегульовані ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису. Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з її пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V цього Кодексу (пункт 200.2 статті 200 ПК України). Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Пунктом 109.1 статті 109 ПК України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшувати (збільшувати) суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми ПДВ на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний лише у разі, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать, зокрема, про заниження сум його податкових зобов`язань, заявлених у податкових деклараціях (уточнюючих розрахунках). Тобто, юридичним фактом, який зумовлює повноваження контролюючого органу збільшити платнику податків суми податкових зобов`язань є невиконання платником податкового обов`язку щодо обчислення, декларування та/або сплаті суми податку (збору) в порядку, розмірі та строк, визначені нормами ПК. Так, у апеляційній скарзі позивач стверджує, що не занижував податкові зобов`язання з ПДВ за липень, серпень 2018 року, оскільки у податкових деклараціях у рядку 9 («Усього податкових зобов`язань») задекларував 7055,00 грн та 1203,00 грн відповідно, а рядки 17 («Усього податкового кредиту») та 18 («Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, яке сплачується до державного бюджету») у програмі «Айфін», за допомогою якої подається податкова звітність, повинні заповнюватись автоматично, чого не відбулося. Так, дослідивши надані сторонами копії податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року колегія суддів встановила, що позивачем у відповідні періоди були відображені зобов`язання з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року у розмірі 7055 грн та 1203 грн відповідно. Позивач також відобразив відсутність податкового кредиту у цих періодах вказавши у відповідних графах «0». З приводу цього колегія суддів звертає увагу на хибність висновків актів перевірок по наведеним вище деклараціям в частині порушення п.198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України про завищення сум податкового кредиту, оскільки позивач не декларував суми податкового кредиту. Висновки актів перевірки також ґрунтуються на тому, що за спірні періоди позивач не нарахував та не сплатив визначених ним у податкових деклараціях податкових зобов`язань з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року. Відповідно до ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Між сторонами відсутній спір стосовно своєчасного подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року. Отже, граничним строком подання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2018 року є 20.08.2018 та серпень 2018 року є 20.09.2018, а граничним строком сплати самостійно визначених позивачем сум податкових зобов`язань з податку на додану вартість за липень 2018 року є 30.08.2018 та серпень 2018 року є 30.09.2018. Позивачем до матеріалів справи надавалися платіжні доручення №129718 від 28.08.2018 на суму 7100,00 грн з відміткою банку та підписом його уповноваженої особи про проведення платежу 28.08.2018 та № 4 від 27.09.2018 на суму 1200 грн з відміткою банку та підписом його уповноваженої особи про проведення платежу 27.09.2018 (т. 2 а.с. 47-48). Тобто позивачем належними доказами доведено факт своєчасної сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за липень та серпень 2018 року, який відповідає строкам сплати самостійно визначених позивачем податкових зобов`язань, визначених у ст. 203 ПК України. При цьому, колегія суддів вважає неналежним доказом несвоєчасної сплати позивачем сум податкових зобов`язань за липень та серпень 2018 року інформацію з інтегрованої картки платника податків - позивача про надходження відповідних сум лише 26.12.2018 (т. 1 а.с. 126), оскільки такі відомості спростовують належним чином оформленими платіжними дорученнями №129718 від 28.08.2018 та № 4 від 27.09.2018. Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку, як встановлено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Визначена позивачем сума податкових зобов`язань за липень 2018 року відповідає сумі ПДВ, яку він сплатив платіжним дорученням від 28.08.2018 №129718, а сума податкових зобов`язань, визначена за серпень 2018 року, більша за сплачену позивачем суму ПДВ платіжним дорученням від 27.09.2018 №4 на 3,00 грн. Враховуючи вище зазначені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем був виконаний обов`язок щодо сплати в повному обсязі сум ПДВ за липень та серпень 2018 року,у встановлений податковим законодавством строк. Посилання податкового органу на вчинення позивачем податкового правопорушення щодо не своєчасної сплати сум ПДВ за липень та серпень 2018 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем своєчасно було обчислено, задекларовано та сплачено суми ПДВ за зазначений період, що підтверджено платіжними дорученнями про сплату до державного бюджету суми податку на електронний рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ. А відтак підстави для притягнення позивача до відповідальності відсутні. Так, колегія суддів вважає, що податковим органом допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало донарахування позивачеві податкових зобов`язань у зв`язку з технічною помилкою у податковій декларації та, відповідно, застосування штрафних санкцій за формальну помилку у декларації попри те, що позивачем самостійно виконав свій податковий обов`язок у визначені ПК України строки. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 25.10.2018 №0001235806 та від 27.11.2018 №0004145806. Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за моральну шкоду у розмірі 100 000 грн, колегія суддів зазначає таке. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача. Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Однак, позивачем таких доказів суду не надано. Виходячи з доводів скаржника, колегія суддів вважає їх недостатніми та позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Такі висновки суду першої та апеляційної інстанції відповідають позиції Верховного Суду з питань стягнення моральної шкоди, що знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 07 лютого 2023 року по справі № 823/2108/18. Отже в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити. Вимоги апеляційної скарги позивача про списання податкового боргу судом апеляційної інстанції не розглядаються з огляду на приписи ч. 5 ст. 308 КАС України та висновок колегії суддів про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог, викладений у описовій частині цієї постанови. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції частковому скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Клопотання позивача про повернення йому сплаченого судового збору за подання позовної заяви від 29.12.2018 та апеляційної скарги від 11.07.2019 з підстав набуття ним інвалідності другої групи з 21.09.2021 є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки інвалідність позивачеві встановлена більш ніж через два роки після подання ним відповідних позову та апеляційної скарги, що свідчить про відсутність законних підстав для звільнення позивача на момент подання ним позовної заяви та апеляційної скарги, а відтак і повернення вказаних сум судового збору. Одночасно колегія суддів зазначає, що питання розподілу судових витрат вирішується судом за наслідками розгляду справи та у порядку, визначеному ст. 139 КАС України. Отже, за наслідками цієї справи наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати (суму судового збору) за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги в сумі 1825,60 грн на користь позивача. Керуючись ст.ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 317, 313, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року по справі №520/12063/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2018 №0001235806 та від 27.11.2018 №0004145806. Ухвалити постанову, якою у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 25.10.2018 №0001235806 та від 27.11.2018 №0004145806. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 439143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) понесені судові витрати (суму судового збору) за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги в сумі 1825 (одна тисяча вісімсот двадцять п`ять) грн 60 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 09.11.2023.