Постанова Харківський апеляційний суд № 639/1916/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2023 року м. Харків справа № 639/1916/16 провадження № 22-ц/818/2100/23 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Маміної О.В., суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Сізонова О.О. Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , Друга Харківська міська Державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , Друга Харківська міська Державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна про визначення частки померлого в спільній сумісній власності, визнання недійсним договору дарування, визнання право власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з незаконного володіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Шпіньової Олени Михайлівни на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року, під головуванням судді Баркової Н.В., в с т а н о в и в : У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , Друга Харківська міська Державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна, в якому з урахуванням уточнень просив про визначення частки померлого в спільній сумісній власності, визнання недійсним договору дарування, визнання право власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з незаконного володіння Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 , Друга Харківська міська Державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Мангушева Ольга Степанівна про визначення частки померлого в спільній сумісній власності, визнання недійсним договору дарування, визнання право власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з незаконного володіння відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Шпіньова Олена Михайлівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду ухвалене без повного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що спірний будинок було створено (зведено) під час шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Виходячи з вищевикладеного вважає, що ОСОБА_7 належала 1/2 частка будинку як частка у спільній сумісній власності подружжя, хоча в цілому будинок був оформлений на її чоловіка. Тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність спадкового майна після смерті ОСОБА_7 . Також зазначає, що посилання суду першої інстанції на відсутність реєстрації позивача в будинку АДРЕСА_1 свідчить про помилкове застосування судом ч.3 ст. 1268 ЦК України від 16 січня 2003 року№ 435-IV, дана норма не може бути застосована судом, оскільки до правовідносин щодо прийняття спадщини в 1992 році слід застосовувати Цивільний Кодекс Української РСР (1963 року). З матеріалів справи вбачається, що прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті своєї матері підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: - копія паспорту позивача, в якій вказано, що позивач був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 28.04.1992 року, тобто в межах шести місяців з моменту смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); спадщина після смерті ОСОБА_7 (1/2 частка будинку) успадкувалась по 1/4 частці позивачем ОСОБА_1 та його батьком ОСОБА_8 на підставі ст. 529 ЦК УРСР шляхом фактичного володіння спадковим майном. Також зазначає, що при укладанні спірного договору дарування будинку від 01.09.2014 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , нотаріусом в порушення інструкції не перевірено, чи належить будинок відчужувачу на праві особистої чи спільної сумісної власності, чи наявні спадкоємці після смерті дружини відчужувача і чи вступили вони у спадщину. Внаслідок цього було посвідчено договір дарування без достатнього права ОСОБА_8 розпоряджатися будинком. Оскільки, ОСОБА_8 розпорядився 1/4 частини будинку, не маючи права такого розпорядження, то вважає, що договір дарування від 01.09.2014 року в цій частині повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 вцілому виникло у ОСОБА_8 на підставі Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, посвідченого П`ятою ХДНК 11.06.1957 року за реєстровим №3815. Між тим факт реєстрації в Харківському міському БТІ Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку лише 13.05.1970 року не свідчить про набуття права власності на вказаний будинок саме з цієї дати, оскільки новий правовстановлюючий документ не видавався, а первісний правовстановлюючий документ було видано на підставі чинного на той час законодавства в 1957 році, тобто до реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , який укладено 04.03.1959 року. Отже суд прийшов до висновку, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За даними нотаріальної контори на час відкриття спадщини померла не мала будь-якого майна, крім того місце відкриття спадщини достовірно не встановлено, що не спростовано і позивачем в судовому засіданні належними і достатніми доказами. Сам позивач на час відкриття спадщини після смерті матері в спірному будинку зареєстрований не був, та із заявою про прийняття спадщини звернувся до П`ятої ХДНК лише 18.11.2015 року. Спадкова справа № 739/2015 заведена 26.05.2015 року. Докази фактичного прийняття позивачем спадщини після смерті матері носять суперечливий характер, за часом відносяться до періоду після смерті матері, тому не можуть свідчити про набуття позивачем права власності на спадкове майно, наявність якого взагалі в судовому засіданні не встановлена. Крім того, оскільки в судовому засіданні не встановлено підстав та факту набуття права власності ОСОБА_7 за життя на частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , то суд не знаходить і підстав для визнання недійсним договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мангушевою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 871, на підставі якого ОСОБА_8 подарував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2\3 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , оскільки в судовому засіданні не спростовано позивачем наявність у ОСОБА_8 права власності на все майно, яким він розпорядився оспорюваним договором. За таких обставин позивачем ОСОБА_1 не доведено в судовому засіданні наявність у нього права власності в порядку спадкування на майно, яке він просить витребувати з чужого незаконного володіння, отже така вимога позивача також не підлягає задоволенню. Судова колегія вважає, що такі висновки не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 08.06.1975 року. Його батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т.1, а.с. 127). 04.03.1959 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклав шлюб із ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено відповідний актовий запис №228 та підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого повторно 19.12.1984 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_7 » (т.1, а.с. 57, т.2 а.с.133). Згідно з рішенням №127 Виконкому Краснобаварської районної Ради депутатів трудящих від 10.05.1957 року «про виділення ОСОБА_8 земельної ділянки для будівництва житлового будинку» виконком Краснобаварської районної Ради депутатів трудящих, зокрема, вирішив: виділити ОСОБА_8 в безстрокове користування земельну ділянку розміром 600 кв.м по АДРЕСА_2 , строк закінчення будівництва житлового будинку - травень 1960 року(т.1 а.с.62). Відповідно до копії договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового буднику на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п`яти включно від 04.06.1957 року, посвідченого П`ятою Харківською державною нотаріальною конторою, на підставі зазначеного вище рішення виконкому Краснобаварської районної Ради депутатів трудящих від 10.05.1957 року, забудовнику ОСОБА_8 виділена на праві безстрокового користування земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 600 кв.м, на якій забудовник зобов`язується побудувати житловий одноповерховий будинок житловою площею 43 кв. м з кількістю кімнат - 3, сарай 12 кв.м, вбиральню 1,9 кв.м., а також виконати інші будівельні роботи, передбачені договором. Пунктом 4 договору передбачено, що до побудови будівель забудовник зобов`язаний приступити не пізніше одного року від дня підписання даного договору та проводити будівельні роботи з таким розрахунком, щоб вся забудова була закінчена протягом не більше 3 років, тобто до травня 1960 року. Договір зареєстровано в Краснобаварському РЖУ 13.06.1957 року та в Харківському міському БТІ -13.05.1970 року (т.1 а.с. 65,66). Факт виділення земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 600 кв.м ОСОБА_8 підтверджується актом польової та камеральної перевірки (т.1 а.с.68). Перший звідний оціночний акт по домоволодінню АДРЕСА_1 та технічну документацію виготовлено на підставі основної інвентаризації 21.04.1970 року (т.1 а.с.63-64, 67), що також вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи (т.4 а.с.67-139). В подальшому на будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлено КП «ХМБТІ» технічний паспорт від 18.04.2014 року, власником майна вказаний ОСОБА_8 (т.1, а.с. 129-134). ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис №1240 і підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 22.01.1992 року (т.1, а.с. 125). Після смерті ОСОБА_7 була зареєстрована спадкова справа №739/2015, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18.11.2015 року (том №2, а.с. 142). З листа П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 25.02.1916 року, адресованого ОСОБА_1 у відповідь на його заяву від 22.02.2016 року вбачається, що спадкову справу №739/2015 після померлої ОСОБА_7 заведено на підставі зареєстрованої у книзі обліку та реєстрації спадкових справ нотаріальної контори 18.11.2015 року за №1688 заяви ОСОБА_1 про фактичне прийняття ним спадщини разом із іншими спадкоємцями першої черги, з підстав його реєстрації та фактичного мешкання разом зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини. За відомостями інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) сформованого 18.11.2015 року №42168090 за життя спадкодавець ОСОБА_7 заповітів не складала. Місце відкриття спадщини після спадкодавця ОСОБА_7 достеменно визначити станом на теперішній час немає можливості, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності відповідних належних документів. При цьому щодо фактичного прийняття спадщини ОСОБА_1 зауважено, що у паспорті громадянина України останнього НОМЕР_4 наявна відмітка про реєстрацію його постійного місця мешкання за адресою: АДРЕСА_1 лише з 28.04.1992 року (т.1 а.с.124), а відомості щодо фактичного прийняття ним спадщини в розумінні ст. 549 ЦК України - не надано. В ході визначення складу спадкового тайна та перевірки факту належності спадкодавцю ОСОБА_7 будь-якого рухомого або нерухомого майна станом на дату смерті, було встановлено, що доказів належності спадкодавцю такого майна не надано, а зміст наданих відомостей та залучених до справи правовстановлюючих документів суперечать відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (т.1 а.с.138-142). З відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 15.06.1916 року вбачається, що інших заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , крім заяви ОСОБА_1 , якому відмовлено у видачі свідоцтва про право не спадщину, до нотаріальної контори на надходило (т.1 а.с.228). На підтвердження факту проживання за адресою: АДРЕСА_1 суду надані копії довідок (виписок з будинкової книги про склад сім`ї та прописку), підписаних головою вуличного комітету 13.10.1992 року (т.1 а.с. 128) та від 15.05.1994 р (т.2 а.с.145), зазначені довідки видані ОСОБА_1 , і в них зазначено про те, що останній постійно проживає з 07.01.60 року в даному місті у домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння належить на праві особистої власності та особовий рахунок відкрито на ОСОБА_8 , а також зазначено, що у будинку проживають за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_7 (мати), ОСОБА_1 (син), ОСОБА_12 (син), ОСОБА_13 (дочка), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_14 (дочка) та інші особи. Крім того матеріали справи містять довідку, затверджену 10.04.1990 року головою вуличного комітету про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою АДРЕСА_1 (т.2 а.с.144) 01.09.2014 року було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передав 2/3, а його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли в особисту приватну власність кожний по 1/3 частці в праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Мангушеною О.С. за реєстровим №871. В п.3 договору зазначено, що ці 2/3 частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок належать дарувальнику на підставі Дублікату договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, виданого Пятою харківською державною нотаріальною конторою 11.06.1957 року за реєстровим номером 3815, дублікат видано ХОДНА 29.03.2010 року за реєстровим №1-158, витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №14519502, номер запису про право власності 3822121, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240516563101, сформований 12.12.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Калініною Л.М.(т.1 а.с.6). Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.11.2019 року, право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на праві спільної часткової власності наступним чином: - 1/3 частина за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, серія та номер 871, виданий 01.09.2014 року приватним нотаріусом ХМНО ХО Мангушевою О.С.; -1/3 частина за ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер 871, виданий 01.09.2014 року приватним нотаріусом ХМНО ХО Мангушевою О.С.; -1/3 частина за ОСОБА_8 на підставі дублікату договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, серія та номер 3815, виданий 11.06.1957, видавник 5-та ХДНК. Дублікат видано ХОДНА 29.03.2010 року №1-158, дата державної реєстрації 22.10.2013 року (т.2, а.с. 217). Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 20.01.2016 року, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №361 (т.1, а.с. 125). З відповіді Другої Харківської міської державної нотаріальної контори від 28.01.2020 року вбачається, що згідно алфавітних книг обліку спадкових справ і книг обліку та реєстрації спадкових справ П`ятої Харківської державної нотаріальної контори (зараз Друга ХМДНК) після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 , 1926 року народження, що за життя мешкав за адресою: АДРЕСА_1 була заведена спадкова справа №125/2016 року. В матеріалах вищевказаної справи, зокрема, знаходяться: заява про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Черкашиною Г.В. 08.09.2010 року за р.№2406 сина спадкодавця ОСОБА_2 ; про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Черкашиною Г.В. 08.09.2010 року за р.№2406 сина спадкодавця ОСОБА_3 ; заява про прийняття спадщини за законом від сина спадкодавця ОСОБА_1 . Інших заяв про прийняття або відмову від прийняття спадщини після померлого ОСОБА_8 в матеріалах спадкової справи немає. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.3 а.с.4). Позивачем ОСОБА_1 додані до матеріалів справи копії доручень, виданих на його ім`я батьком в період з 1995 року по 2004 ріку, і залучено до матеріалів вищевказаної цивільної справи копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , копії укладених відповідних договорів від імені ОСОБА_1 , копії квитанцій на підтвердження придбання будівельних матеріалів (т.2, а.с. 147-168, том №3, а.с. 197-211). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що предметом спору по цій справі є 1/4 частка будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок було придбано шляхом створення (будівництва) в шлюбі батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Так, згідно дублікату договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового буднику, виданого П`ятою Харківською державною нотаріальною конторою 11.06.1957 року, відповідна земельна ділянка за вказаної адресою була виділена батькові позивача. Шлюб між батьками укладений 04.03.1959 року. В шлюбі на земельній ділянці, що вказана вище, за спільні кошти спільними зусиллями подружжя батька та матері позивача побудований спірний будинок. Вперше зведений акт про закінчення будівництва і готовність об`єкта - оформлений під час шлюбу батьків 21.04.1970 року. Позивач вказує, що його матір померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті їй належала (проте не була зареєстрована за нею) 1/2 частка вищевказаного будинку, оскільки він вважається спільною власністю подружжя. Спадщину фактично прийняли позивач та його батько ОСОБА_8 . Зокрема, із зареєстрованих осіб (довідка з домової книги) проживали з матір`ю на час її смерті позивач, його батько, одна із сестер, проте фактично прийняли будинок у спадщину та володіння позивач та його батько, тобто, кожен із них прийняв по частці. Про прийняття спадщини позивачем свідчать докази того, що позивач після смерті матері продовжував володіти будинком, самостійно повністю утримував його, ремонтував, поліпшував, оплачував комунальні платежі, підводив комунікації. Батько поїхав на постійне проживання до США майже одразу після смерті матері, а позивачу неодноразово надавав нотаріальні доручення та довіреності на управління будинком. Згодом батько потрапив під впливі братів позивача (відповідачів) і склав на їх користь договір дарування частки будинку - по 2/3 (договір від 01.09.2014 року, щодо якого факт визнаний рішенням апеляційного суду Харківської області від 10.10.2017 року). Ще 1/3 частку будинку батько залишив за собою та щодо цієї частки склав заповіт. Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Отже позивач вважає, що батько незаконно розпорядився шляхом укладення договору дарування чистиною спірного будинку, тією часткою, яка йому не належала, оскільки позивач фактично прийняв у спадщину після смерті матері 1/4 частку будинку. Брати (відповідачі) в будинку не проживали та не проживають - проживали разом зі своїми дружинами за іншими адресами. Одна сестра проживала в будинку, але виїхала на постійне проживання до США в 1997 році (проживає до нині), а друга сестра жила окремо, оскільки приватизувала видану матері за ордером квартиру (далі придбала за її рахунок інше власне житло). Вважає, що він як спадкоємець фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, заяв про відмову у прийняті спадщини не подавав, таким чином правомірно набув право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері на 1/4 частку спірного будинку і відповідні речові права на це майно - право володіння та право користування ним і, відповідно, право на захист цих прав, в тому числі шляхом витребування 1/4 частки спірного будинку з незаконного володіння, оскільки його батько незаконно розпорядився зазначеною спірною часткою будинку. Просив суд визначити, що частка померлої ОСОБА_7 в праві спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 становила 1/2; визнати договір дарування 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1 від 01.09.2014 року укладений між ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу, реєстраційний номер 871, недійсним; визнати за ОСОБА_1 право власності на частку домоволодіння АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 ; витребувати 1/4 домоволодіння АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Згідно з ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав в нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Предметом спору в даній справі є нерухоме майно - житловий будинок який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 1/4 частку якого позивач ОСОБА_1 заявляє свої права, як спадкоємець першої черги за законом після смерті його матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті ОСОБА_7 правовідносини в сфері спадкування були врегульовані розділом VІІ Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року (далі - ЦК УРСР (1963)). Так, зокрема, статтею 548 ЦК УРСР (1963) було передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускалося прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до ст.549 ЦК УРСР (1963) визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно зі ст.553 ЦК УРСР (1963) спадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він міг заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Відповідно до ст.560 ЦК УРСР (1963) спадкоємці, закликані до спадкоємства, могли одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. За загальними правилом ст.561 ЦК УРСР (1963) свідоцтво про право на спадщину видавалось спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. Після смерті ОСОБА_7 була зареєстрована спадкова справа №739/2015, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18.11.2015 року. З листа П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 25.02.2016 року, адресованого ОСОБА_1 у відповідь на його заяву від 22.02.2016 року вбачається, що спадкову справу №739/2015 після померлої ОСОБА_7 заведено на підставі зареєстрованої у книзі обліку та реєстрації спадкових справ нотаріальної контори 18.11.2015 року за №1688 на підставі заяви ОСОБА_1 про фактичне прийняття ним спадщини разом із іншими спадкоємцями першої черги, з підстав його реєстрації та фактичного мешкання разом зі спадкодавцем на дату відкриття спадщини. За відомостями інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) сформованого 18.11.2015 року №42168090 за життя спадкодавець ОСОБА_7 заповітів не складала. Місце відкриття спадщини після спадкодавця ОСОБА_7 достеменно визначити станом на теперішній час немає можливості, в тому числі і за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності відповідних належних документів. При цьому щодо фактичного прийняття спадщини ОСОБА_1 зауважено, що у паспорті громадянина України останнього НОМЕР_4 наявна відмітка про реєстрацію його постійного місця мешкання за адресою: АДРЕСА_1 лише з 28.04.1992 року, а відомості щодо фактичного прийняття ним спадщини в розумінні ст. 549 ЦК України - не надано. В ході визначення складу спадкового майна та перевірки факту належності спадкодавцю ОСОБА_7 будь-якого рухомого або нерухомого майна станом на дату смерті, було встановлено, що доказів належності спадкодавцю такого майна не надано, а зміст наданих відомостей та залучених до справи правовстановлюючих документів суперечать відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Також з наданої відповіді вбачається, що інших заяв після смерті ОСОБА_7 , крім заяви ОСОБА_1 , до нотаріальної контори не надходило. Разом з тим колегія суддів зауважує, що окрім ОСОБА_1 , до спадкоємців першої черги за законом належать: чоловік померлої - ОСОБА_8 , сини - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та доньки померлої - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які на час смерті ОСОБА_7 були зареєстровані разом із спадкодавцем. Даних про відмову зазначених осіб від спадкування матеріали справи не містять. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, що ОСОБА_1 не доведено в судовому засіданні суду першої інстанції наявність у нього права на спадкування за законом на оспорювану частку майна. Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може, виходячи з наступного. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібний за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернувся лише ОСОБА_1 , син померлої. З матеріалів справи убачається, що на час смерті ОСОБА_7 та протягом шести місяців після її смерті разом із нею у житловому будинку були зареєстровані спадкоємці першої черги: чоловік померлої - ОСОБА_8 , сини - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та доньки померлої - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та позивач ОСОБА_1 (з квітня 1992 року). У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтвердив, що станом на час смерті матері у домоволодінні, крім нього, фактично проживала його сестра ОСОБА_13 із родиною. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не звернув уваги, що позивач не залучив до участі у справі інших спадкоємців першої черги за законом після померлої ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , права яких беззаперечно порушуються і це впливає на розподіл часток між спадкоємцями. Тобто, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які є спадкоємцями першої черги за законом після померлої ОСОБА_7 . Клопотання про залучення ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , як співвідповідачів ОСОБА_1 не заявляв. Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосуванням норм матеріального права, а саме: судом першої інстанції прийнято судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Оскільки позивачем не залучено до участі у справі всіх спадкоємців, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості самостійно залучати співвідповідачів на стадії перегляду справи в апеляційному порядку, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з мотивів незалучення до участі у справі інших спадкоємців після смерті ОСОБА_7 . Тому наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шпіньової Олени Михайлівни задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повний текст постанови складено 09 листопада 2023 року.