Постанова 4815 № 562/2718/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2022 року м. Рівне Справа № 562/2718/17 Провадження № 22-ц/4815/214/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Гордійчук С.О. суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянула в порядку позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Майструка С.М. на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2021 року, ухваленого в складі судді Ємельянової Л.В., повний текст судового рішення складено 02 квітня 2021 року, у справі № 562/2718/17, в с т а н о в и в : У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_4 . Після її смерті він вступив в управління та фактичне володіння спадковим майном, оскільки доглянув її та здійснив поховання. Однак, 07 лютого 2017 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом його рідному брату ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) члена Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке» смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, належного спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) РВ № 0174805, виданого Здолбунівською районною державною адміністрацією 15 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 12381. 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну предмета позовних вимог, оскільки відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Після його смерті приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В. видано дочці спадкодавця ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 серпня 2018 року на право на земельну частку (пай) члена Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке» смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, розміром 2,75 в умовних кадастрових гектарах. Просив суд усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 лютого 2017 року, видане ОСОБА_3 приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 серпня 2018 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В., та визнати за ним право власності на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке», розміром 2,75 в умовних кадастрових гектарах згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0174805, виданого Здолбунівською районною державною адміністрацією Рівненської області 15 грудня 1998 року на ім`я ОСОБА_4 . Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2019 року до участі в справі залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 , оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 помер відповідач ОСОБА_3 . Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно з`ясовані обставини справи, а саме те, що позивач фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Суд не врахував покази свідків, що сертифікат на право на земельну частку (пай) був у володінні ОСОБА_1 після смерті матері до моменту передачі працівникам ПрАТ «Мізоцьке РТП». Вказує, що ОСОБА_3 проживав разом із матір`ю, однак постійно знущався над нею, завдавав їй тілесні ушкодження, внаслідок чого остання померла від отриманих побоїв. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи останнього просить суд оскаржуване рішення залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну частку (пай) розміром 2,75 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке», розташована на території смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0174805, виданого 15 грудня 1998 року Здолбунівською районною державною адміністрацією Рівненської області. Спадкоємцями першої черги, на момент відкриття спадщини, були її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . На час відкриття спадщини, ОСОБА_3 проживав разом із спадкодавцем - ОСОБА_4 та був зареєстрований у будинку в АДРЕСА_1 . 06 лютого 2017 року ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері. Заяви від іншого спадкоємця - ОСОБА_1 не надходило. 07 лютого 2017 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) члена Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке» смт. Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, належного спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0174805, виданого Здолбунівською райдержадміністрацією 15 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 12381. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на спірне майно - право на земельну частку (пай). 20 серпня 2018 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на право на земельну частку (пай) члена Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Мізоцьке» смт.Мізоч Здолбунівського району Рівненської області, належного спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0174805, виданого Здолбунівською райдержадміністрацією 15 грудня 1998 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 12381, а також на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В. 07 лютого 2017 року, за реєстраційним №

111. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правилаЦивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР 1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. З огляду на зазначене, в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. За змістом статті 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя (частина перша статті 528 ЦК УРСР). Статтею 548 ЦК УРСР 1963 рокувстановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно з частиною третьою статті 553 ЦК УРСР вважалося, що спадкоємець відмовився від спадщини, якщо він не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, передбачених статтею 549 цього Кодексу. Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, в редакції чинній на момент відкриття спадщини, передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Однак, жодного із перелічених вказаною інструкцією документів на підтвердження вступу в управління чи володіння спадковим майном позивачем не надано. Відповідно до статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Також не надано і будь-яких належних та достатнії доказів на підтвердження своїх доводів про те, що у він, у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини забрав майно спадкодавця, а саме сертифікат на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0174805, виданого 15 грудня 1998 року, який належав матері. Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вступ в управління чи володіння спадковим майном позивача не надано і судом їх не здобуто. Крім того, із позовними вимогами про встановлення факту прийняття спадщини не звертався. Покликання позивача на пояснення свідків щодо підтвердження факту управління та володіння ним спадковим майном після смерті матері судовою колегією не приймаються, оскільки вони не являються належними та допустимими доказами, виходячи з вимог ст. ст. 77,78 ЦПК України, оскільки свідки не ствердили в категоричній формі, що вказані дії позивачем були вчинені саме протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті матері. Встановивши, що ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги після смерті матері - ОСОБА_4 , на час її смерті проживав з нею та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Крім того, 07 лютого 2017 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), що належала спадкодавцеві. Разом з тим, встановивши, що ОСОБА_3 не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на спричинення тілесних ушкоджень чи позбавлення життя спадкодавця, ухилення від обов`язку по утриманню спадкодавця, та, виходячи із відсутності умов, передбачених частиною першою ст.528 ЦК УРСР для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом, суд першої інстанції, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог . У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 позивачем не доведено та судом не встановлено. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують. За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України(змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З урахуванням того, що вказані доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом була надана належна оцінка, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Майструка С.М. залишити без задоволення. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29 березня 2021 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 19 травня 2022 року. Головуючий : Судді :