Постанова 4852 № 280/269/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 280/269/23 Головуючий суддя І інстанції Богатинський Б.В. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року в адміністративній справі № 280/269/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - ВСТАНОВИВ: 09.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3160,64 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 090,57 грн. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 17 березня 2023 року задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 частково. Визнав протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2019 по 19.05.2020 та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати. Стягнув з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 19.11.2019 до 19.05.2020 у розмірі 7031,46 грн. Зобов`язав Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на несвоєчасно виплачені суми за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. В іншій частині позовних вимог відмовив. ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду в частині позовних вимог в задоволенні яких було відмовлено та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку позивача суд першої інстанції не мав права зменшувати розмір його середнього заробітку. Позивач вважає, що судом проігноровано те, що лише винна поведінка позивача могла б слугувати підставою для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки при звільненні. Також, позивач вказує, що судом неправильно наведено розрахунок середнього заробітку, неправильно визначено відсоткове значення невиплачених сум до суми середнього заробітку. Крім того, позивач звертає увагу на те, що з 19.07.2022 набрала чинності нова редакція ст. 117 КЗпП, і вона підлягала застосуванню до спірних відносин поряд із редакцією цієї статті до 19.07.2022. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції позивач, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.2013, з 08.02.2016 по 18.11.2019 проходив службу в поліції. Відповідно до довідки Департаменту патрульної поліції про доходи від 01.12.2022 №2253, середньоденна заробітна плата позивача за вересень - жовтень 2019 року становить 402,76 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі № 280/11454/21 визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017; визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 01.04.2016 по 31.12.2017; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01.04.2016 по 31.12.2017; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судові витрати на правничу допомогу у сумі 1250,00 грн. На виконання рішення суду від 28 січня 2022 року у справі № 280/11454/21, відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи, відповідачем 20.05.2022 виплачено позивачу 4960,13 грн., 05.12.2022 виплачено 3324,54 грн. У зв`язку з затримкою повного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 3160,64 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 128 090,57 грн. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання зменшеного середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно ст. 117 КЗпП України, з урахуванням істотності частки суми виплат та за шість місяців після звільнення. Також, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів. Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку, виходить з наступного. Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» далі - Закон № 2352-ІХ набрала чинності 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як, зокрема, індексація грошового забезпечення та компенсації за роботу в нічний час, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому. Як вже зазначалось, на виконання рішення суду від 28 січня 2022 року у справі №280/11454/21, відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи, відповідачем 20.05.2022 виплачено позивачу 4960,13 грн., 05.12.2022 виплачено 3324,54 грн. Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було необґрунтовано застосовано до спірних відносин статтю 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, адже позивач набув право на отримання всіх належних йому сум при звільненні в 2019 році, спір на користь позивача з приводу зазначених сум вирішений в січні 2022 року, перша сума по заборгованості на виконання рішення суду йому була виплачена 20.05.2022, останні 05.12.2022. Тобто ОСОБА_1 набув право на отримання компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні до 19.07.2022 - набрання чинності статтею 117 КЗпП України у редакції, що обмежує виплату компенсації терміном в шість місяців, таким чином і відповідні виплати повинні бути проведені на його користь без обмежень за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України в редакції, що діяла до 19.07.2022. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Верховний Суд у постанові від 30.10.20219 в адміністративній справі №806/2473/18 зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Судом враховано, що в цій справі наявні визначені Верховним Судом критерії для умов зменшення розміру середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, оскільки між сторонами існував спір про суму виплат, після прийняття рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідач провів із останнім фактичний розрахунок. Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 28 січня 2022 року у справі №280/11454/21, відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи, відповідачем 20.05.2022 виплачено позивачу 4960,13 грн., 05.12.2022 виплачено 3324,54 грн. Тобто, фактичний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся 05.12.2022. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським. Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799). Відповідно до пункту 2 вказаного Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом № 580-VIII. Вперше Закон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування. Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39). Згідно із пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача має проводитись шляхом множення розміру середньоденного заробітку на кількість календарних днів (за період затримки розрахунку при звільненні). Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 25.11.2020 в адміністративній справі № 160/2867/19. Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні цієї справи судом першої інстанції було застосовано положення постанови КМУ №100 під час обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в той як середній заробіток поліцейського має бути обрахований саме на підставі Порядку №

260. Обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до довідки Департаменту патрульної поліції розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 20 274.36 грн., середньоденного 402.76 грн. З врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, розмір істотної частки заборгованості визначається наступним чином: 7034.67 грн. / (402.76 грн. х 1114 днів (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 3.1562%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 402.76 грн. (середня заробітна плата за один день) * 3.1562% * 1114 (дні затримки розрахунку) = 14 134.43 грн. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 14 134.43 грн. Щодо вимог позову про нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, колегія суддів зазначає таке. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до статті 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Законом № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно зі статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №

159. Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2,3 Закону № 2050-ІІІ, встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації. У пункті 4 цього Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Так, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/3 79/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі № 280/11454/21 зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати доплати за службу в нічний час за період з 01.04.2016 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017. На виконання рішення суду відповідач 20.05.2022 та 05.12.2022 виплатив позивачу заборгованість з виплати доплати за службу в нічний час за період з 01.04.2016 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017. За таких обставин та з урахуванням вищенаведених правових норм, колегія суддів вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати доплати за службу в нічний час за період з 01.04.2016 по 31.12.2017 та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 30.10.2017, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку №

159. Враховуючи, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати є обов`язком відповідача та Департамент патрульної поліції має виключну компетенцію в цьому питанні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на несвоєчасно виплачені суми за весь час затримки виплати. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови та виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 19.11.2019 до 19.05.2022 у розмірі 14 134.43 грн.». В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 в адміністративній справі № 280/269/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови та виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 19.11.2019 до 19.05.2022 у розмірі 14 134.43 грн.». В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 в адміністративній справі № 280/269/23 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва