Постанова 4852 № 160/15250/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/15250/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: "03" жовтня 2022 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції , у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та не виплати на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2021 р. по 29.09.2022 р.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2021 р. по 29.09.2022 р. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахуння та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2022 року по 29.09.2022 року. - зобов`язано департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2022 року по 29.09.2022 року у розмірі 86528,68 грн. У задоволенні решти позовної заяви відмовлено. Судом зазначено, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не нараховано та виплачено доплату за службу в нічний час за період з 01 листопада 2017 року по 31 грудня 2017 року (включно) та індексацію грошового забезпечення за період 30 травня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно), то позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення на його користь середнього заробітку. Суд зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX. Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців, що становить 185 календарних днів (з 29.03.2022 р. по 29.09.2022 р.). Середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням, становив 467,72 грн. (28537,08 грн. / 61 робочих днів). Отже, сума середнього заробітку, з урахуванням вимоги ст.117 КЗпП України, за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 467,72 х 185 календарних днів = 86528,68 грн. Підсумовуючи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 86528,68 грн. Не погодившись з рішенням суду, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 в частині задоволення позовних вимог, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує, що оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру, суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг зазнати позивач. Вважає, що суд із принципів розумності, справедливості, та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можливо застосовувати дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки з яких можна розраховувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. Зазначає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідає критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні у розмірі 3881,17 грн., може вважатися виплата середнього заробітку в розмірі 742,98 грн., який розраховано із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (з 20.01.2021) по час остаточного розрахунку з позивачем (29.09.2022). Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, та зазначає: Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач працював на службі в поліції з 09.03.2016 р. на посаді інспектора взводу №2 роти №2 батальйону №1 полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області та 20.01.2021 р. був звільнений з органів поліції. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 року у справі №160/17021/21 апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01 листопада 2017 року по 31 грудня 2017 року (включно) та індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно); - зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01 листопада 2017 року по 31 грудня 2017 року (включно); - зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 31 жовтня 2017 року (включно); У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. На виконання вказаного судового рішення, 29.09.2022 року відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 82058,10 грн., що підтверджується випискою банку по його рахунку, копія якої міститься в матеріалах справи. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, звернувся до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача відповідно до статті 117 КЗпП України. Приписами статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можливо застосовувати дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами В свою чергу, суд першої інстанції, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, врахував висновки Верховного Суду у справі №480/3105/19. Так, судом першої інстанції правильно досліджено, що позивач був звільнений з органів поліції 20.01.2021 р., а відповідно до довідки Департаменту патрульної поліції України №2366 про доходи позивача, у листопаді 2020 року йому нарахована заробітна плата у розмірі 13502,54 грн. за 30 робочих днів, за грудень 2020 року у розмірі 15028,54 грн. за 31 робочих днів. Всього у сумі 28531 грн. за 61 робочих днів. Отже, середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням, становив 467,72 грн. (28537,08 грн. / 61 робочих днів). Зі змісту матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів лише 29.09.2022 р. у зв`язку з виконанням судового рішення у справі №160/17021/21. Таким чином, враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців, що складає 185 календарних днів (з 29.03.2022 р. по 29.09.2022 р.). Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують. Матеріалами справи підтверджено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 82058,10 грн. Відтак, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні позивача за період з 29.03.2022 р. по 29.09.2022 р. дійсно становить 86528,68 грн. (467,72 грн. - середньоденний заробіток позивача х 185 дні). Велика Палата у Постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Керуючись вищезазначеними Великою Палатою Верховного Суду критеріями, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, між працівником та роботодавцем з приводу належних сум до виплати на день звільнення був наявний спір, тобто причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, за встановлених обставин у справі, виходячи з принципів пропорційності, справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що виплата у розмірі 21632,17 грн. (25% від 86528,68) є справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат. Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2022 року по 29.09.2022 року у розмірі 86528,68 грн., оскільки ця сума середнього заробітку є завищеною та очевидно не відповідає принципам пропорційності та співмірності. Отже, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в повній мірі та не може залишити його в силі у відповідній частині. Інші доводи апеляційної скарги не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2022 року по 29.09.2022 року, а саме щодо його розміру, який становить суму у розмірі 21632,17 грн. з огляду на вищевикладену мотивацію з посиланням на Постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. В решті рішення суду залишається без змін. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.2022 року по 29.09.2022 року у розмірі 21632,17 грн.» В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі № 160/15250/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко