Постанова 4854 № 540/544/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/544/20 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й. Дата і місце ухвалення: 03.06.2020р., м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Херсонській області в особі начальника Криворучко Сергія Миколайовича про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні, ВСТАНОВИВ: В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області в особі начальника Криворучко Сергія Миколайовича про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення (компенсації) за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби за період з 08.09.2015 року по 13.08.2019 року в розмірі 2 691 241,95 грн. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні у сумі 83 178 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, 24.06.2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності вини відповідача у зволіканні виконання рішення суду по справі №814/1171/17, в якому не було зазначено сум грошового забезпечення, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 . Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що Управління Служби безпеки України в Херсонській області не зверталося до суду із заявою про роз`яснення рішення суду у випадку, якщо відповідачу відповідне рішення було незрозумілим. Також, апелянт посилається на те, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції, що розмір заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 становив 41588,88 грн., яку суд врахував при розрахунках та прийнятті рішення. Фактично Управління Служби безпеки України в Херсонській області сплатило на користь ОСОБА_1 59890,67 грн., які мали бути сплачені йому у день звільнення. При цьому, чинним законодавством визначено обов`язок роботодавця здійснити розрахунок при звільненні працівника в день його звільнення, однак такий розрахунок відповідачем зроблено не було, на даний час він не існує, у зв`язку з чим посилання суду на відсутність вини Управління Служби безпеки України в Херсонській області у нездійсненні протягом тривалого часу розрахунку з позивачем через недоліки судового рішення по справі №814/1171/17 є необґрунтованими. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року з прийняттям нового судового рішення про стягнення з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на його користь середнього заробітку (грошового забезпечення (компенсації) за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби за період з 08.09.2015 року по 13.08.2019 року в розмірі 2 688 529 грн. Управління Служби безпеки України в Херсонській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 не правильно тлумачить положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України та навмисно не упускає, що між ним на Управлінням починаючи з 2015 року існував спір з приводу розміру належних до виплати сум. Тривалість періоду невиплати пов`язана не з наявністю вини відповідача у зволіканні виконання рішення суду по справі №814/1171/17, а з тривалістю судового розгляду вказаної адміністративної справи, певними недоліками даного рішення, а також з тим, що сам позивач двічі подавав до Херсонського окружного адміністративного суду заяви про зміну способу виконання рішення від 20.08.2018 року та про встановлення способу його виконання, що фактично унеможливило виконання Управлінням судового рішення після набрання ним законної сили. В свою чергу, Управління Служби безпеки України в Херсонській області також подало апеляційну скаргу на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Про день фактичного розрахунку ОСОБА_1 дізнався 13.08.2019 року, а тому строк звернення з даним позовом до суду закінчився 14.11.2019 року. При вирішенні спору суд першої інстанції не надав належної правової оцінки посиланням відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та необхідність застосування наслідків такого пропуску, а саме: залишення позову без розгляду. Також, апелянт посилається на те, що на момент прийняття судом рішення від 20.02.2018 року у справі №814/1171/17, а також станом на дату винесення ухвали від 12.06.2019 року про встановлення способу виконання вказаного рішення, ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби в СБУ. Посилається апелянт і на те, що з прийняттям рішення від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17 статті 116 та 117 Кодексів законів про працю не застосовуються до даних правовідносин, а зобов`язання Управління виплатити встановлену судом заборгованість із заробітної плати, та можливу компенсацію, змінено на зобов`язання виконати судове рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Херсонській області, в якому зазначив, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, застосовується до роботодавця у разі не проведення розрахунку із працівником у день його звільнення. При цьому, настання такої відповідальності не залежить від того, чи роботодавець умисно не провів остаточний розрахунок з колишнім працівником, чи недоплачені суми були стягнуті з підприємства за рішенням суду. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що з 2013 року позивач проходив службу на посаді начальника Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управлінні СБУ в Донецькій області. Наказом голови Служби безпеки України від 15.01.2014 року №28-ос полковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Управління СБУ в Херсонській області з 15.01.2014 року. Наказом голови Служби безпеки України від 22.08.2015 року №810-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби за пп. «б» п. 61 та пп. «г» п. 63 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ №1262/2007 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі). Наказом т.в.о. начальника Управління СБУ в Херсонській області від 08.09.2015 року №624-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу управління у запас Збройних Сил України за пп. «б» п. 61, пп. «г» п. 63 Положення (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року по справі №821/3195/15-а визнано протиправними та скасовано наказ голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос та наказ Управління СБУ в Херсонській області від 08.09.2015 року №624-ос; поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в органах СБУ з 22 серпня 2015 року, в списках особового складу Управління СБУ в Херсонській області; стягнуто на користь ОСОБА_1 матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, судові витрати, моральну шкоду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17 стягнуто з СБУ та Управління СБУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 не виплачені суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах СБУ, а саме: - суму коштів з 15.01.2014 року до 01.05.2014 року під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області згідно наказів голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос та від 06.11.2014 року №10/75-с; - не донараховану щомісячну премію за період з 01.05.2014 року до 08.09.2015 року у розмірі 1873,76 грн.; - підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яку отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме: до УСБУ в Херсонській області; - винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1 , встановленого станом на дату набуття ним права на відповідні виплати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати на його користь компенсації за затримку розрахунку при звільненні відмовлено. При цьому, при прийнятті судового рішення по справі №814/1171/17 суд виходив з того, що належні позивачу суми не виплачено, тобто повного розрахунку не проведено, у зв`язку з чим суд не має можливості точно і чітко встановити день фактичного розрахунку, який має враховуватися для визначення дати, до якої позивачу було затримано проведення повного розрахунку. Таким чином, стягнення з Управління СБУ в Херсонській області компенсації за затримку розрахунку при звільненні є неможливим до моменту фактичної сплати всіх належних ОСОБА_1 сум, протиправність невиплати яких встановлена судом у даному рішенні. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17 набрало законної сили 20.02.2019 року. Судом першої інстанції, також, встановлено та учасниками справи не заперечується, що ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року по справі №814/1171/17 задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення суду. Зокрема, зобов`язано СБУ та Управління СБУ в Херсонській області здійснити на користь ОСОБА_1 виплату невиплаченої суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах Служби безпеки України, а саме: - суму з 15.01.2014 року по 01.05.2014 року під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області згідно наказів голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос, від 06.11.2014 року №10/75-ос; - недораховану щомісячну премію за період з 01.05.2014 року по 08.09.2015 року у розмірі 1873,76 грн.; - підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яке отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме до Управління СБУ в Херсонській області; винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1 , встановленого станом на дату набуття ним права на відповідні виплати. Крім того, ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 року у справі №814/1171/17 задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення. Визначено спосіб виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17 шляхом: - стягнення недорахованої щомісячної премії за період з 01.05.2014 року до 08.09.2015 року у розмірі 1873,76 грн. зі СБУ на користь ОСОБА_1 ; - зобов`язання СБУ здійснити на користь ОСОБА_1 виплату невиплаченої суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах СБУ, а саме: суму з 15.01.2014 року по 01.05.2014 року під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області згідно наказу голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос, від 06.11.2014 року №10/75-ос; підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яке отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме до Управління СБУ в Херсонській області; винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1 , встановленого станом на дату набуття ним права на відповідну виплату. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17 на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у січні 2019 року та серпні 2019 року надійшли кошти на загальну суму 41588,88 грн. Днем остаточного розрахунку з позивачем суми невиплаченого грошового забезпечення є 13.08.2019 року, що учасниками справи не заперечується. ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у період з 08.09.2015 року по 13.08.2019 року (з дня звільнення по день проведення остаточного розрахунку) з вини Управління СБУ в Херсонській області відбулась затримка повного розрахунку, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача, на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України, на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 2691241,95 грн. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути суму середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2015 року (день звільнення, тобто день, коли необхідно було провести остаточний розрахунок), до 12.08.2019 року (дня, який передує дню фактичного розрахунку). Розрахунок суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 здійснено судом першої інстанції за правилами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданих відповідачем особових рахунків ОСОБА_1 №806 за 2015 рік, грошове забезпечення позивача за останні два повні місці роботи липень-серпень 2015 року складало 17196,84 грн. (8598,42+8598,42). Протягом цих двох місяців було 43 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 17196,84 : 43 = 399,92 грн. Загальна кількість робочих днів у період з 08.09.2015 року до 12.08.2019 року становить 983 робочих дні. Таким чином, за висновками суду першої інстанції, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 393 121,36 грн. (399,92 грн. х 983 р.д.) з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів, а не 2 691 241,95 грн., як про це зазначив позивач при зверненні з даним позовом до суду. Поряд з цим, при вирішенні спору суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно яких з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Беручи до уваги, що між позивачем та відповідачем, починаючи з 2015 року, існував спір з приводу розміру належних до виплати ОСОБА_1 сум, а також те, що тривалість такого періоду невиплати з 08.09.2015 року до 13.08.2019 року пов`язана не з наявністю вини відповідача у зволіканні виконання рішення суду від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17, а з недоліками даного рішення в частині способу захисту прав позивача (не зазначення у рішенні суду суми стягнення невиплаченого грошового забезпечення), що унеможливлювало своєчасне виконання рішення, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 , істотність частки відшкодування порівняно із середнім заробітком позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача суми 83178,00 грн. в якості середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні, яка вдвічі перевищує суму несвоєчасно виплачених коштів. ОСОБА_1 та Управління СБУ в Херсонській області оскаржили рішення від 03.06.2020 року в апеляційному порядку. При цьому, позивач не погоджується з розрахованою судом сумою середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні, яка підлягає стягненню на його користь у відповідності до ст.117 КЗпП України, та стверджує про необґрунтованість висновків суду про відсутність вини Управління СБУ в Херсонській області щодо несвоєчасного проведення з ним розрахунку при звільненні. Управління СБУ в Херсонській області, в свою чергу, вважає, що у разі, якщо існує спір про суму, яка не виплачена працівникові при звільненні, то за затримку виконання судового рішення, яким такий спір вирішений, не може стягуватися відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України. Свої вимоги Управління обґрунтовує посиланням на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України». Також, відповідач зазначає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення з даним позовом до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, та наполягає на застосуванні наслідків пропуску такого строку. Надаючи правову оцінку доводам апеляційних скарг колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Верховний Суд України, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. В поданій апеляційній скарзі Управління СБУ в Херсонській області вважає помилковим таке трактування положень ст.ст.116, 117 КЗпП України та зазначає, що воно не відповідає висновкам Європейського Суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України». Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта, оскільки як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак, доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно. Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам. За таких обставин, на думку колегії суддів, відсутні підстави вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України, які підлягають обов`язковому врахуванню при вирішенні даного спору. А відтак, колегія суддів не приймає до уваги посилання Управління СБУ в Херсонській області, що висновки суду першої інстанції у даній справі не відповідають висновкам Європейського Суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України». Як вже зазначалося колегією суддів, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції, на виконання положень ч.5 ст.242 КАС України, врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зокрема, при прийнятті рішення від 03.06.2020 року судом враховано, що: - починаючи з 2015 року між позивачем та відповідачем існував спір з приводу розміру належних до виплати сум; - тривалість періоду невиплати з 08.09.2015 року до 13.08.2019 року пов`язана не з наявністю вини відповідача у зволіканні виконання рішення суду від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17, а з недоліками даного рішення в частині способу захисту прав позивача; - співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 (41588,88 грн.) та заявлених позивачем до стягнення сум (2691241,95 грн.); - істотність частки відшкодування порівняно із середнім заробітком позивача. Враховуючи вказані обставини у їх сукупності суд дійшов висновку, що розумним та спів мірним буде стягнення з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні у сумі 83 178 грн., що являється вдвічі більше за суму, виплачену позивачу на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність вини Управління Служби безпеки України в Херсонській області у своєчасному проведенні з ним розрахунків при звільненні та у зволіканні виконання рішення суду по справі №814/1171/17. Не погоджується апелянт і з посиланнями суду на недоліки судового рішення по справі №814/1171/17. Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки враховує, що судове рішення по справі №814/1171/17 набрало законної сили 20.02.2019 року. При цьому, саме ОСОБА_1 подавалися до суду першої інстанції клопотання про зміну способу виконання вказаного рішення суду, а також про встановлення способу його виконання, які вирішено ухвалами Херсонського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року та від 12.06.2019 року відповідно. На час розгляду та вирішення судом поданих ОСОБА_1 клопотань Управління Служби безпеки України в Херсонській області не виконувало судове рішення у спосіб, визначений судом. При цьому, вже 13.08.2019 року на виконання рішення по справі №814/1171/17 на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 надійшли кошти на загальну суму 41588,88 грн. Більше того, як вже зазначалося колегією суддів, при вирішенні питання про стягнення з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні судом першої інстанції враховано такі критерії як наявність протягом тривалого часу спору між сторонами про розмір належних до виплати сум, співмірність сум невиплаченого у встановлений ст.116 КЗпП України строк грошового забезпечення із заявленою сумою компенсації за затримку його виплати, а також істотність частки відшкодування порівняно з грошовим забезпеченням ОСОБА_1 . Тобто, при вирішенні даного спору судом не враховано єдиний критерій, на який посилається ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, а декілька у їх сукупності та взаємозв`язку. Що ж до посилань апелянта про те, що із затримкою йому виплачено відповідачем не суму 41588,88 грн., а 59890,67 грн. належних до виплати сум грошового забезпечення, то, на думку колегії суддів, вказана обставина не впливає на визначений судом першої інстанції розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні, який визначався судом в тому числі з урахуванням принципів розумності та співмірності. Більше того, при зверненні з даним позовом до суду першої інстанції свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував саме виконанням Управлінням Служби безпеки України в Херсонській області рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі №814/1171/17, за яким йому виплачено 41588,88 грн. (з яких: 1873,76 грн. недорахована щомісячна премія за період з 01.05.2014 року по 08.09.2015 року; 31014,96 грн. сума з 15.01.2014 року по 01.05.2014 року під час знаходження ОСОБА_1 у розпорядженні начальника Управління СБУ в Херсонській області згідно наказу голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос, від 06.11.2014 року №10/75-ос, та винагорода за 15 та 20 років безперервної військової служби; 8700,16 грн. підйомна (шляхова) допомога). Зазначені обставини, також, встановлено ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року по справі №814/1171/17, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності СБУ по не виконанню рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року по справі № 814/1171/17, поданою в порядку ст.383 КАС України. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції від 03.06.2020 року в частині вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги Управління СБУ в Херсонській області про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, та застосування наслідків пропуску такого строку, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. За приписами ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Таким чином, для звернення з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк звернення до суду, який розпочинається з дня, коли ОСОБА_1 фактично дізнався про те, що відповідач з ним розрахувався. В поданій апеляційній скарзі Управління СБУ в Херсонській області наполягає, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про фактичний із ним розрахунок 13.08.2019 року в день отримання коштів на картковий рахунок. Позов про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні подано позивачем до Херсонського окружного адміністративного суду 02.03.2020 року, тобто з пропуском встановленого КЗпП України тримісячного строку. ОСОБА_1 , в свою чергу, зазначає, що про день фактичного розрахунку він дізнався із ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 року у справі №814/1171/17, якою йому відмовлено в задоволенні заяви, поданої в порядку ст.383 КАС України, з підстав проведення Управлінням СБУ в Херсонській області з позивачем розрахунків за судовим рішенням. Надаючи правову оцінку зазначеним доводам сторін у справі колегія суддів враховує наступні обставини. Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2019 року Херсонський окружний адміністративний суд видав виконавчі листи №559 2019р. та №562 2019р. у справі №814/1171/17. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №59581144 з виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17. Постановою від 01.11.2019 року закінчено виконавче провадження №59581144 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням боржником рішенням суду у повному обсязі) ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку зазначену постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року у справі №540/2563/19 його позов задоволено. Розглядаючи справу №540/2563/19, суд встановив, що виконавче провадження №59581144 відкрите на виконання рішення від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17. На підтвердження виконання вказаного рішення боржник - СБУ України надав суду копії розрахунково-платіжних відомостей ОСОБА_1 за серпень 2019 року №2655, 2660, копії зведених відомостей від 12.08.2019 року сум для зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк», які не містять посилань ні на номер справи, ні на виконання якого рішення проведені виплати, ні на номер виконавчого провадження. На картковий рахунок ОСОБА_1 постійно надходили кошти на виконання рішень суду, по яким відкрите виконавче провадження (справи №821/3195/15-а та №821/907/18), відтак ідентифікувати які саме кошти, в якій сумі та на виконання якого рішення суду й у межах якого виконавчого провадження для позивача не вдавалося можливим. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про передчасність закінчення державним виконавцем виконавчого провадження №59581144, оскільки належних доказів того, що рішення від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17 виконане у повному обсязі, суду не надано. Поряд з цим, 27.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України про визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України по не виконанню рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17 та зобов`язання СБУ здійснити на користь ОСОБА_1 виплату сум за вказаним судовим рішенням. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 року у справі №814/1171/17 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України. У вказаній ухвалі судом встановлено, що кошти в сумі 31014,96 грн. (з вирахуванням податків та зборів) 13.08.2019 року перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що підтверджується зведеною відомістю сум для зарахування на картрахунки та платіжним дорученням від 09.08.2019 року №731 (проведено банком 13.08.2019 року). Також, кошти у сумі 8700,16 грн. (підйомна (шляхова) допомога у розмірі місячного грошового забезпечення, яке отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації) перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 13.08.2019 року, що підтверджується зведеною відомістю для зарахування на картрахунки та платіжним дорученням від 09.08.2019 року №735. Таким чином, судом встановлено, що рішення від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17 виконане Управлінням СБУ в Херсонській області повністю. Зазначені обставини у їх сукупності дають можливість колегії суддів дійти висновку, що станом на 10.12.2019 року (дата ухвалення рішення суду у справі №540/2563/19) були відсутні підстави вважати, що рішення від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17 виконане у повному обсязі, враховуючи, що судовим рішенням по справі №540/2563/19 встановлено, що матеріали виконавчого провадження не містять жодного розпорядчого документа боржника про визначення сум за рішенням суду, що виконується, які належать до сплати стягувачу. При цьому, обставини повного виконання рішення суду від 20.08.2018 року у справі №814/1171/17 встановлені ухвалою від 02.01.2020 року у справі №814/1171/17 при розгляді заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст.383 КАС України. За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що про призначення платежу щодо перерахування 13.08.2019 року на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у сумі 8700,16 грн. та 31014,96 грн., останній дізнався зі змісту ухвали від 02.01.2020 року по справі №814/1171/17. З огляду на викладене, перебіг строку звернення до суду із даним позовом розпочинається з дня, коли позивач дізнався про порушення його прав, тобто з 08.01.2020 року дати отримання ОСОБА_1 копії ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 року по справі №814/1171/17. А відтак, строк звернення до суду позивачем не пропущений, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційних скарг є не суттєвими, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 і Управління Служби безпеки України в Херсонській області та скасування рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.