Постанова 4850 № 200/8760/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року справа №200/8760/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., за участю секретаря судового засідання Усенко Т.І., представника відповідача Жаворонкової Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року по справі №200/8760/21 (суддя І інстанції Бєломєстнов О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки їх виплат,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Прокуратури Донецької області про стягнення вихідної допомоги у сумі 16 389,17 грн.; стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по день ухвалення судового рішення; стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат за невикористану відпустку та 20 днів лікарняного при звільненні за період з 26.03.2021 року по 14.06.2021 року включно у розмірі 68 078,07 грн.. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Донецької області на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в сумі 16389 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн. 17 коп. , середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по 23.03.2023 року в сумі 16389 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн. 17 коп.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що позивача було звільнено з органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» внаслідок неуспішного проходження атестації, Отже, позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених нормами спеціального закону - Закону України Про прокуратуру, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, зокрема у випадку звільнення у разі неуспішного проходження прокурором атестації. Статтею 44 КЗпП України також не передбачено виплату вихідної допомоги у разі припинення трудового договору через неуспішне проходження атестації. Оскільки позовна вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги щодо стягнення вихідної допомоги, то відповідач заперечує проти вказаної вимоги. В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Позивач до апеляційного суду не прибув. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив публічну службу в органах прокуратури з 12.12.2012 року по 26.03.2021 року на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.03.2021р. №659-к позивача звільнено з посади прокурора Волноваської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру №1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ). Підставою для цього вказано рішення №19 Чотирнадцятої кадрової комісії від 09.03.2021 року про неуспішне проходження прокурором атестації. Крім того, вказаним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Згідно з даними розрахункових листків за березень, квітень 2021 року та копій банківських виписок на ім`я позивача розрахунки щодо належних позивачу виплат при звільненні відповідачем проведені: - 15.03.2021 року аванс у сумі 4 100,00 грн.; - 29.03.2021 року лікарняні за рахунок підприємства, заробітна плата та компенсація при звільненні у розмірі 65 873,00 грн.; - 23.04.2021 року лікарняні за рахунок підприємства та перерахунок заробітної плати в сумі 1 240,74 грн.; - 18.05.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування у сумі 11 148,37 грн.; - 14.06.2021 року компенсація за дні непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування в розмірі 1 354,62 грн.. Вихідна допомога при звільненні позивачеві не виплачена, що підтверджується підтверджується листом відповідача №27-580вих-21 від 19.05.2021 року та розрахунковим листком за березень 2021 року. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу правомірності/неправомірності дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивачки з органів прокуратури. Закон України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Статтею 4 Закону №1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Отже, наведеною нормою передбачено виплату працівникові вихідної допомоги при припиненні трудового договору. Колегія суддів зазначає, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що працівникові виплачується вихідна допомога як державна гарантія при припиненні трудового договору з незалежних від працівника обставин. Водночас приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена також і Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16. Унесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Однак у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. З огляду на наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 29.11.2022 року у справі №200/4481/21. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у день звільнення відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині. Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по 23.03.2023 року в сумі 16389 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн. 17 коп. колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.» Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який регулював би питання розрахунку середньої заробітної плати прокурорів, до спірних правовідносин судом першої інстанції правомірно застосовано механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок № 100). Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині. Відповідачем не оспорюється визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 26.03.2021 року по 23.03.2023 року в сумі 16389 грн. 17 коп.. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року по справі №200/8760/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року по справі №200/8760/21 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена 18 травня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 18 травня 2023 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко