Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/4000/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4000/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року (головуючий суддя Лазаренко М.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі Відповідач), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні 02.02.2021 зі служби в Національній поліції України Позивача у період часу з 02.02.2021 по 11.05.2021; - стягнути з Відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 02.02.2021 по 11.05.2021 у розмірі 84963,70 грн. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що Відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 11.05.2021, у той час, як Позивач звільнена із органів поліції 02.02.2021. На думку Позивача, Відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково (а.с.35-37). Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо несвоєчасної виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на користь ОСОБА_1 . Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 44804,62 (сорок чотири тисячі вісімсот чотири гривні 62 копійки). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що тривала 30 днів. Водночас суд не погодився з розрахунком середнього заробітку, наведеним у позовній заяві. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Позивач, із посиланням на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 40159,08 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. Апеляційна скарга мотивована посиланнями на те, що згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.05.2020 року у справі №823/911/16 середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що 02.02.2021 на підставі Наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 28.01.2021 №62 о/с Позивача звільнено зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). За інформацією з виписки по картці/рахунку Позивача, остаточний розрахунок сум, ГУНП в Запорізькій області перераховано 11.05.2021. Вважаючи протиправними виплати ГУНП в Запорізькій області на її користь одноразової грошової допомоги лише 11.05.2021, а не у день звільнення зі служби в органах Національної поліції (02.02.2021), остання звернулася до суду з позовом про стягнення з управління на її користь середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Відповідно до положень статті 102 Закону №580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». За змістом частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. За правилами пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з частинами 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Відповідно до пункту 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 15 Порядку №260 визначено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно. Разом з тим, ані Законом №580-VIII, ані Порядком №260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів поліції. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виплата поліцейським, які звільняються зі служби за власним бажанням, одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пунктом 10 Постанови №393. Проте оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.06.2020 №у справі №806/298/17. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа №21-8а15), та Верховним Судом у постанові від 19 червня 2019 року (справа №820/3313/17), від 05 грудня 2019 року (справа №806/409/17). Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звільнена зі служби в поліції 02.02.2021 у відповідності до наказу ГУНП в Запорізькій області від 28.01.2021 №62 о/с «По особовому складу», тоді як фактичний розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги управлінням проведено 11.05.2021. З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що тривала 30 днів. Рішення суду у вищенаведеній частині в апеляційному порядку не оскаржується. Зміст апеляційної скарги свідчить про незгоду Позивачу із висновками суду першої інстанції в частині здійсненого розрахунку середнього заробітку. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пункту 4 розділу XI Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до пункту 2 Постанови №988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським. Такий Порядок затверджено згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799). Відповідно до пункту 2 згаданого Наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Вперше Закон №580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року (№141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування. Порядок №260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від №39). У справі, що розглядається, період затримки розрахунку при звільненні тривав з 02.02.2021 по 11.05.2021 включно, тобто після набрання чинності згаданим спеціальним нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Враховуючи, що на дату звільнення Позивача зі служби в поліції набрали законної сили норми спеціального нормативно-правового акта (Порядку №260) при обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні Позивача положення Постанови №100 не підлягають застосуванню. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі №806/2164/16. Зазначеним спростовуються посилання Позивача, викладені як у позовній заяві, так і апеляційній скарзі, на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови №100. Згідно довідки ГУНП в Запорізькій області від 23.06.2021 №1258/12/01-2021, середньоденне грошове забезпечення Позивача на момент звільнення, обраховане згідно положень пункту 9 Розділу І Порядку №260, складає 457,19 грн. Час затримки виплати Позивачу одноразової грошової допомоги становить 98 календарних днів (з 02.02.2021 по 11.05.2021). З урахуванням викладеного, стягненню з ГУНП в Запорізькій області на користь Позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44804,62 грн. (98 х 457,19 грн.). Посилання Позивача на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.05.2020 року у справі №823/911/16, є безпідставними, оскільки згідно змісту вказаної постанови спірні правовідносини у справі №823/911/16 мали місце до набрання 27 травня 2016 року чинності Порядком №260, дія якого розповсюджується на правовідносини у даній справі. Таким чином висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2020 року у справі №823/911/16, не є релевантними у контексті даної справи, що виключає їх застосування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 17 серпня 2021 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №280/4000/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя В.Є. Чередниченко