Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/5242/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5242/21 Номер провадження 22-ц/814/3541/23Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Чемерис А.К. розглянувши в судовому засіданні м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28 березня 2023 року, ухвалене суддею Савченко Л.І., повний текст рішення складено дата не вказана та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Юлії Андріївни на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2023 року, ухвалене суддею Савченко Л.І., повний текст рішення складено 28 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про стягнення пені за прострочення страхового відшкодування за страховим випадком, - В С Т А Н О В И В: 02 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «СК «ЮНІВЕС» про стягнення пені у розмірі 2 926 грн. 01 коп. за прострочення з 01 червня 2020 року до 31 травня 2021 року виплати страхового відшкодування за страховим випадком від 26 грудня 2017 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 грудня 2017 року о 08.45 год. по вул. Зіньківська в м. Полтава сталася ДТП за участю автомобіля ГАЗ 33021, н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який зіткнувся з належним їй на праві власності автомобілем OPEL TIGRA, н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Даний факт підтверджений постановою Київського районного суду м. Полтави від 18.01.2018 року у справі №552/65/18, якою встановлено, що ОСОБА_4 порушив п.31.1 ПДР, а тому визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Станом на 26.12.2017 року автомобіль ГАЗ 33021, н.з. НОМЕР_1 , був забезпеченим відповідачем транспортним засобом, так як саме цей транспортний засіб був вказаний у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеному відповідачем з ОСОБА_5 26.12.2017 року ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» отримано повідомлення ОСОБА_3 про вказану ДТП. Проте, у страховому акті №ГО-10843/ХВ від 10 травня 2018 року не зазначено жодного документу, який би підтверджував факт початку і факт проведення розслідування страхового випадку. Крім того, протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП, тобто до 12.01.2018 року, страховик ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» не направив свого представника на місце настання страхового випадку та/або місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Вказує, що ФОП ОСОБА_6 до неї направило ТОВ АК «Укравтоекспертиза», а не страховик ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», і фактично не для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, а лише для здійснення огляду і фотографування пошкоджень автомобіля. 31.01.2018 року нею було подано до ПАТ «СК «ЮНІВЕС» заяву про виплату страхового відшкодування разом із копією звіту №08/01/17 про оцінку розміру вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ, яким було визначено, що ринкова вартість її ТЗ до ДТП становила 76 297,86 грн., вартість відновлювального ремонту ТЗ 112 076,25 грн., вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу 46 195,72 грн. Відповідачем у встановлені Законом строки не було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, так як 10 травня 2018 року прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 10 344 грн. 48 коп., про що складений страховий акт №ГО-10843/ХВ від 10 травня 2018 року, проте, протягом трьох робочих днів не направлено повідомлення про прийняте рішення. У травні 2018 року страхове відшкодування у сумі 10 344, 48 грн. їй було виплачено, проте, відповідач як страховик мав прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування у розмірі 30 102,14 грн. (ринкова вартість ТЗ до ДТП у розмірі 76 297, 86 грн. вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу у розмірі 46 195, 72 грн., згідно наданого нею звіту ФОП ОСОБА_7 ). У висновку експерта Поляниці І.В. №02-05 від 07.06.2019 року вартість ТЗ після ДТП становить 31 338, 45 грн. (ринкова вартість ТЗ до ДТП у розмірі 73 661,93 грн.; вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу у розмірі 42 323, 48 грн.). Натомість страховик при визначенні розміру страхового відшкодування керувався звітом ФОП ОСОБА_8 №388 від 24.04.2018 року, який за результатами рецензування Фондом держмайна має недоліки та не відповідає в повній мірі вимогам нормативно-правових актів. Протягом 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування відповідач не виплатив їй страхове відшкодування. Вважає, що стягненню з відповідача підлягає 19 757 грн. 66 коп. (повинен був сплатити 30 102,14 грн., фактично виплачено 10 344,48 грн.). Прострочення страхового відшкодування тривало з 01 червня 2020 року до 31 травня 2021 року, тому за її розрахунком пеня, відповідно до ст. 36.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 2 926, 01 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» про стягнення пені за прострочення страхового відшкодування за страховим випадком - задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 926,01 грн. за прострочення виплати страхового відшкодування за страховим випадком від 26 грудня 2017 року за полісом АМ/2094271 з 01 червня 2020 року до 31 травня 2021 року. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач повинен був доплатити страхове відшкодування позивачу у розмірі 19 757,66 грн., але така виплата відповідачем не здійснена, доказів протилежного суду не надано. Тому за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування відповідачем позивачу ОСОБА_1 має бути сплачена пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, яка складає всього у розмірі 2 926,01 грн.. В апеляційній скарзі ПАТ СК «ЮНІВЕС», посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Таким чином, обов`язок у ПАТ «СК «ЮНІВЕС» здійснити позивачу доплату страхового відшкодування виник з 06.12.2021 року, а саме з дати набрання чинності рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 04 серпня 2021 року у справі №554/11375/19, а тому прострочення страховика та перебіг строку для нарахування пені почалося з 07 грудня 20121 року. Крім того, на підставі вказаного судового рішення та додаткового страхового акту 18.11.2022 року ПАТ «СК «ЮНІВЕС» перераховано позивачу недоплачену частину страхового відшкодування у розмірі 19 757,66 грн. Отже, суд першої інстанції у даній справі безпідставно встановив період прострочення відповідачем виплати недоплаченої частини страхового відшкодування з 01 червня 2020 року по 31 травня 2021 року. Також зазначає, що вини ПАТ «СК «ЮНІВЕС» у здійсненні виплати страхового відшкодування у розмірі, визначеному на підставі звіту ФОП ОСОБА_8 №388 від 24.04.2018 року, не було, а тому відповідальність, визначена п. 36.2 ст. 36 Закону у ПАТ «СК «ЮНІВЕС» в період з 01 червня 2020 року по 31 травня 2021 року, не настала. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Юлії Андріївни - задоволено частково. Стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи складність даної справи, яка є малозначною та розгляд якої здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, обсяг виконаних адвокатом послуг на час розгляду справи у суді першої інстанції, ціну позову 2 926 грн. 01 коп. і значення справи для сторін, а також те, що відповідач заперечував у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а отже і заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, суд визнав за необхідне задовольнити частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме у розмірі 3 000 грн. В іншій частині суд визнав понесення витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі не доведеними. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Тимофеєва Ю.А., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про розподіл судових витрат у справі у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 3 000, 00 грн. незаконно та необґрунтовано, без існування клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката від відповідача, на якого згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат, без обґрунтування підстав зменшення належним чином відповідно до положень ст.ст. 263, 265 ЦПК України. Також, судом першої інстанції не зазначено, в чому полягає невідповідність судових витрат статті 137 ЦПК України. Зазначає, що суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга ПАТ СК «ЮНІВЕС» підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Ю.А. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 26 грудня 2017 року о 08.45 год. по вул. Зіньківська в м. Полтава сталася ДТП за участю автомобіля ГАЗ 33021, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобілем OPEL TIGRA, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Згідно постанови Київського районного суду м. Полтави від 18.01.2018 року у справі №552/65/18 ОСОБА_2 порушив п.31.1 ПДР, а тому визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 39). Власником автомобіля OPEL TIGRA, д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 , що слідує із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 38). Згідно полісу №АМ/2094271 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності строком дії з 02.12.2017 року по 01.12.2018 року цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ГАЗ 33021, н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_9 застрахована у ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», страхова сума за шкоду заподіяну майну 100 000 грн. 26.12.2017 року ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» отримано повідомлення ОСОБА_3 про вказану ДТП (а.с. 41). 31.01.2018 року ОСОБА_1 подано до ПрАТ СК «ЮНІВЕС» заяву про виплату страхового відшкодування разом із копією звіту ФОП ОСОБА_7 №08/01/17 про оцінку розміру вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ, яким було визначено, що ринкова вартість її ТЗ до ДТП становила 76 297,86 грн., вартість відновлювального ремонту ТЗ 112 076,25 грн., вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу 46 195,72 грн. (а.с. 47-71,74). Відповідачем ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» 10 травня 2018 року прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 10 344 грн. 48 коп., про що складений страховий акт №ГО-10843/ХВ від 10 травня 2018 року (а.с. 45). Згідно платіжного доручення №26320 від 11 травня 2018 року ОСОБА_1 було виплачено страхове відшкодування у сумі 10 344,48 грн. (а.с. 73). Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування на 94 день з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування, що останнім не заперечується. Страховик при визначенні розміру страхового відшкодування керувався звітом ФОП ОСОБА_8 №388 від 24.04.2018 року, який за результатами рецензування Фондом держмайна має недоліки та не відповідає в повній мірі вимогам нормативно-правових актів (а.с .79-83). Згідно рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 04 серпня 2021 року у справі №554/11375/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» про внесення змін до страхового акту в частині визначення розміру страхового відшкодування задоволено, частково скасовано рішення ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» як страховика, яке прийнято 10 травня 2018 року у формі страхового акту №ГО - 10843/ХВ, в частині визначення розміру належного ОСОБА_1 страхового відшкодування по страховому випадку від 26 грудня 2017 року за страховим полісом №АМ/2094271 у розмірі 10 344,48 грн., зобов`язано відповідача ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» як страховика внести зміни до страхового акту №ГО - 10843/ХВ від 10 травня 2018 року в частині визначення розміру належного ОСОБА_1 страхового відшкодування по страховому випадку від 26 грудня 2017 року за страховим полісом №АМ/2094271, визначивши його у розмірі 30 102,14 грн. замість раніше визначеного 10 344,48 грн. (а.с. 154-161). Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року залишено без змін (а.с. 162-165). Таким чином, відповідач повинен був доплатити страхове відшкодування позивачу у розмірі 19 757,66 грн. (повинен був сплатити 30 102,14 грн., фактично виплачено 10 344,48 грн.). Але така виплата відповідачем не здійснена, доказів протилежного суду не надано. Відповідно до пункту 36.5. статті 36 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Тому за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування відповідачем позивачу ОСОБА_1 має бути сплачена пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно офіційної інформації НБУ облікова ставка в період з 24 квітня 2020 року по 11.06.2020 року становила 8% річних, з 12.06.2020 року по 04.03.2021 року становила 6% річних, за період з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року становила 6,5% річних, з 16.04.2021 року становила 7,5% річних. Таким чином, за період з 01.06.2020 по 11.06.2020 за 11 днів червня 2020 за подвійною обліковою ставкою НБУ 8х2=16% річних пеня складає 95,27 грн.( 19757 грн. 66 коп. х 16%: 365 днів х 11 днів), з 12.06.2020 по 04.03.2021 року (19 днів червня 2020 року +31 день липня 2020 року + 31 день серпня 2020 року + 30 днів вересня 2020 року + 31 день жовтня 2020 року + 30 днів листопада 2020 року + 31 день грудня 2020 року + 31 день січня 2021 року + 28 днів лютого 2021 року + 4 дні березня) за 256 днів за подвійною обліковою ставкою НБУ 6х2 = 12% річних, пеня складає 1662,89 грн. ( 19757 грн. 66 коп. х 12% : 365 днів х 256 днів); за період з 05.03.2021 року по 15.04.2021 року (27 днів березня 2021 року + 15 днів квітня 2021 року) за 42 дні за подвійною обліковою ставкою НБУ 6,5х2 = 13% річних, пеня складає 295,55 грн. (19757 грн. 66 коп. х 13% : 365 днів х 42 дні); з 16.04.2021 року по 01.06.2021 року (15 днів квітня року +31 день травня 2021 року) за 46 днів за подвійною обліковою ставкою НБУ 7,5х2 = 15% річних, пеня складає 373,50 грн. (19757 грн. 66 коп. х 15% : 365 днів х 46 днів), а всього 2 926,01 грн. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 2926,01 грн. При цьому судом першої інстанції відхилено доводи відповідача про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, так як останній звертався до суду з позовними вимогами з різним предметом позову, що є його правом. Також, суд першої інстанції визнав, що відповідачем не спростовано розмір страхового відшкодування, який повинен бути виплаченим позивачу, що встановлено судовим рішенням, яким внесено зміни до страхового акту. Суд першої інстанції також зазначив, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 листопада 2022 року у справі №554/6141/22 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» про поновлення строку, захист прав споживача, стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування, яким позов про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування у розмірі 19 757,66 задоволено, судом при ухваленні рішення не враховувалося, оскільки станом на день його ухвалення вказане рішення не набрало законної сили. Проте, на висновки суду вказана обставина не вплинула. Апеляційний суд у складі колегії суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно із ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі №6-282цс17, Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах. У даній справі позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути пеню за прострочення з 01 червня 2020 року по 31 травня 2021 року виплати страхового відшкодування у розмірі 2 926,01 грн. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції визнав, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 01 червня 2020 року по 31 травня 2021 року у розмірі 2 926,01 грн Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки обов`язок відповідача ПАТ СК «ЮНІВЕС» зробити перерахунок страхового відшкодування та здійснити відповідну доплату у розмірі 19 757,66 грн. виник з наступного дня після набрання рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2021 року законної сили, тобто з 07 грудня 2021 року. При цьому, згідно доводів апеляційної скарги, ПАТ СК «ЮНІВЕС» перераховано недоплачену частину страхового відшкодування в розмірі 19 757,66 грн. 18 листопада 2022 року. З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що період прострочення виплати відповідачем частини страхового відшкодування у розмірі 19 757,66 грн. за страховим випадком від 26 грудня 2021 року становить період з 07 грудня 2021 року по 17 листопада 2022 року, а розмір пені за вказаний період згідно проведеного розрахунку становить 6 423,69 грн. Проте, з врахуванням позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача ПАТ СК «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 2 926,01 грн., тобто в межах пред`явлених позовних вимог. Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та вимог заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Ю.А. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія судів виходить з наступного. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та постанові від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Згідно заяви про розподіл витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 адвокатом Тимофеєвою Ю.А. зазначено, що у позовній заяві позивачем вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи на суму 15 000 грн. (а.с. 27-28), подано ордер серії ПТ №233741, виданий адвокатом Ошекою О.А. про надання правової допомоги ОСОБА_1 відповідно до договору б/н від 05.05.2021 р. (а.с. 111); копію ордеру адвоката Тимофеєвої Ю.А. про надання правової допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №01.23-1 від 26.01.2023 р.; копію договору (угоди) про надання правничої (правової, юридичної) допомоги, укладеного 14.05.2018 року між ОСОБА_1 та адвокатом Ошекою О.А.; копію угоди про доповнення до умов договору, укладеною 03.05.2021 р. між ОСОБА_1 та адвокатом Ошекою О.А.; звіт адвоката Ошеки О.А. з детальним описом правничої допомоги, наданої адвокатом клієнту у справі №554/5242/21 за договором від 14.05.2018 р. та угодою від 03.05.2021 р., згідно якого розрахунок основної частини гонорару складає 31 500 грн.; копію договору №01.23-1 від 26.01.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Тимофеєвою Ю.А., копію звіту №1 про надання правової (правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги №01.23-1 від 26.01.2023 р. за цивільною справою №554/5242/21, згідно якого вартість наданих адвокатом Тимофеєвою Ю.А. послуг складає 6 400 грн. (а.с. 206-212). За результатами перегляду в апеляційному порядку додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн., з врахуванням наступного. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, провадження № 12-14гс22, зроблено висновок про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Наведене вище повністю узгоджується з твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони. Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 3 000 грн.. Такий висновок повністю узгоджується із правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19, 21 листопада 2022 року у справі №463/6544/20 та від 11 січня 2023 року у справі №479/475/21. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ СК «ЮНІВЕС» підлягає частковому задоволенню, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 березня 2023 року зміні в частині стягнення пені за прострочення виплати страхового відшкодування у період з 07 грудня 2021 року по 17 листопада 2022 року за страховим випадком від 26 грудня 2017 року у розмірі 2 926,01 грн. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Ю.А. слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2023 року - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно п.3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1,2, 375, 376 ч.1 п.3,4, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» задовольнити частково, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тимофеєвої Юлії Андріївни залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 березня 2023 року - змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЮНІВЕС» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 926,01 грн. за прострочення виплати страхового відшкодування за страховим випадком від 26 грудня 2017 року за полісом АМ/2094271 у період часу з 07 грудня 2021 року до 17 листопада 2022 року. Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов