Постанова Київський апеляційний суд № 756/10842/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/10842/15-ц Головуючий у І інстанції Яценко Н.О. Провадження №22-ц/824/6533/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 11 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року позивач АТ «Банк «Фінанси та Кредит», який в подальшому передав право вимоги ТОВ «АНСУ», звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову вказує, що 25 червня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-958/08-А. Предметом даного договору є надання Банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності Кредитних ресурсів у сумі 218 321 долар США, з оплатою по процентній ставці 12,5 процентів річних. Відповідно до п.3.2 Кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за кредитним договором, до 25 червня 2015 року. Пунктом 3.3. Кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується щомісяця, в термін з 26 по останнє число (включно) кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості у складі щомісячного Ануїтетного платежу, розмір якого становить 3897,88 доларів СШ відповідно до графіку зниження розміру заборгованості (додаток № 1 до цього договору). У складі Ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами. Відповідно до п.4.7 Позичальник щомісяця, у строк з 26 по останнє число (включно) кожного місяця , сплачує щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 2011, 70 грн. Пунктом 6.1 Кредитного договору встановлено, що за прострочення повернення Кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів. В подальшому до Кредитного договору було укладено дві додаткові угоди відповідно до яких: додаткова угода № 1 від 27.08.2008 р. - змінено термін щомісячних погашень заборгованості за кредитними ресурсами, 1 по 10 число (включно) кожного місяця; додаткова угода № 2 від 06.09.2013 - умовами вказаної угоди встановлено, що в період з 06 вересня 2013 року по 25 червня 2017 року позичальник зобов`язується щомісяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1411, 53 дол. США; в період з 01 червня 2017 по 25 червня 2017 додатково до розміру щомісячного платежу позичальник зобов`язується здійснити погашення нарахованих та неоплачених відсотків за користування кредитними ресурсами у розмірі 11 341, 97 дол. США; в період з 01 червня 2017 по 25 червня 2017 додатково до розміру щомісячного платежу позичальник зобов`язується здійснити погашення нарахованої та неоплаченої комісії за користування кредитними ресурсами у сумі 20 117 грн. Позичальник скористався Кредитними ресурсами наданими Банком, натомість свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, систематично порушував виконання умов кредитного договору, про що банком надіслано лист-вимогу №9-243620/14776 від 24.07.2015, але зобов`язання за кредитним договором так і не виконані. Станом на 24 липня 2015 року загальна сума заборгованості позичальника перед Банком складає 3 667 381,03 грн. і включає в себе: заборгованість за основним боргом - 59 284,11 дол. США (за курсом НБУ 22,0157 грн/1 дол.США - 1 305 181,18 грн; заборгованість за нарахованими відсотками 21 747,25 дол.США (за курсом НБУ 22,0157 грн /1 дол. США - 467 904,52 грн; заборгованість по щомісячній комісії - 58 339,30 грн; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами щомісячної комісії - 1 825 079,61 грн. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 25.06.2008 року було укладено договір поруки. Відповідно до умов вказаного договору поруки (п.1.1.), поручитель зобов`язується перед Кредитором, відповідати у повному обсязі за своєчасне і повне виконання Боржником зобов`язань за Кредитним договором. Пунктом 2.5. договору поруки визначено, що виконання зобов`язань поручителя є безумовним. 16.09.2013 року було укладено додаткову угоду до договору поруки № 33-958/08-А-П від 25.06.2008 р. Пунктом 3.3. договору поруки встановлено, що у випадку недотримання поручителем строків оплати грошових коштів кредитору, поручитель зобов`язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1 (один) процент від суми вимоги за кожний день прострочення. У випадку невиконання позичальником зобов`язань, позичальник і поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, згідно п.2.1 договору поруки. В забезпечення виконання зобов`язання по кредитному договору між банком та відповідачем, 26 лютого 2007 року був укладений договір застави автомобіля посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д.В. за реєстровим №

372. Враховуючи те, що позивальник не виконав в повному обсязі умови кредитного договору позивачпросивсуд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача загальну суму заборгованості за кредитним договором №33-958/08-А від 25.06.2008 року у розмірі 3 667 381,03 грн, яка включає в себе: заборгованість за основним боргом - 59 284,11 доларів США (за курсом НБУ 22,0157 грн/1 дол. США - 1305 181,18 грн; заборгованість по нарахованих відсотках - 21 747,25 дол. США (за курсом НБУ 22,0157 грн /1 дол. США - 467 904,52 грн.; заборгованість по щомісячній комісії - 58 339 грн 30 коп.; заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами , щомісячної комісії - 1 825 079, 61 грн. Також просивсуд стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3 654 грн. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 08 грудня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» заборгованість за основним боргом в розмірі - 59 284 дол. США 11 центів, що за курсом НБУ 22,0157 грн/1 дол.США становить 1 305 181 грн 18 коп.; заборгованість по нарахованим відсоткам в розмірі 21 747 дол. США 25 центів, що за курсом НБУ 22,0157 грн/1 дол.США становить 467 904 грн 52 коп.; заборгованість по щомісячній комісії в розмірі 58 339 грн 30 коп. В задоволенні решти вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" судовий збір в розмірі 912 грн 37 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНСУ" судовий збір в розмірі 912 грн 37 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно встановив факт укладення договору кредиту в іноземній валюті, та безпідставно послався, як на доказ, який підтверджує цю обставину, на копію заяви про видачу готівки № 1 від 25.06.2008 року, яку відповідач вважає неналежним доказом. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивачем так і не було подано до суду оригіналу заяви про видачу готівки. Вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача ОСОБА_1 , про те, що він не отримував кредитних коштів в іноземній валюті, а надані позивачем виписки по особовому рахунку не є первинними обліковими документами банку, не містять передбачених законом реквізитів, а тому не можуть бути взяті до уваги судом, як доказ, підтверджуючий ці обставини. Неотримання кредиту у готівковій формі в іноземній валюті підтверджується також висновком експерта №3169 від 12.11.2021 року, який суд безпідставно відхилив. Зазначив також, що кошти, сплачені банком за автомобіль у гривні були повернуті банку навіть у більшому розмірі. Вважає неправомірним задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення комісії за надання кредитних ресурсів на підставі нікчемної умови договору. Апелянт вважає пункт 4.7 кредитного договору про сплату щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних коштів у розмірі 2011,70 грн нікчемним, таким що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливим, оскільки містить умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати за обслуговування кредиту. Апелянт посилається на практику Верховного Суду України , постанова від 06.09.2017 року у справі №6-2071цс16, від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, а також Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15. Вважає також, що ухваливши рішення про стягнення заборгованості в доларах США, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив про стягнення солідарно заборгованості, визначивши її розмір у сумі - 3 667 381,03 грн, заяви про збільшення позовних вимог не подавав. При ухваленні рішення судом першої інстанції не надана оцінка доводам відповідачів про те, що замість видачі кредиту у доларах США, банк перерахував грошові кошти у гривні на рахунок автосалону. Судом проігноровано відсутність первинних документів на підтвердження видачі кредиту, а обставини видачі готівкових коштів не досліджені. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АНСУ» заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на їх безпідставність. Твердження апелянта про те, що він не отримував кредитних коштів у готівковій формі в іноземній валюті вважає недобросовісним. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що апелянт не заперечує сам факт отримання кредиту на підставі укладеного договору. Зазначив, що відповідач підписав заяву на видачу готівки, уклав додаткові угоди, у тому числі додаткову угоду № 2 від 06.09.2013 року, якою сторони погодили станом на 06.09.2013 залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 64 930,23 дол. США та графік зниження заборгованості. Щодо неправомірного, на думку апелянта, стягнення комісії за надання кредитних ресурсів, вважає, що апелянтом не надано доказів, які свідчать про нікчемність умов кредитного договору, не ставилось питання про недійсність його окремих положень, а тому нікчемність не доведено. Щодо стягнення коштів у доларах США, позивач вважає рішення законним, зваженим та пропорційним, ухваленим із дотриманням вимог процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача по справі, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Ващинця І.І., представника позивача - ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Логойди В.М., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є ТОВ «АНСУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-958/08-А (а.с.7 т.1). Предметом даного договору є надання Банком позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності Кредитних ресурсів у сумі 218 321 долар США, з оплатою по процентній ставці 12,5 процентів річних. Відповідно до п.3.2 Кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за кредитним договором, до 25 червня 2015 року. Пунктом 3.3. Кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується щомісяця, в термін з 26 по останнє число (включно) кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості у складі щомісячного Ануїтетного платежу, розмір якого становить 3897,88 доларів США відповідно до графіку зниження розміру заборгованості (додаток № 1 до цього договору). У складі Ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами. Відповідно до п.4.7 Позичальник щомісяця, у строк з 26 по останнє число (включно) кожного місяця, сплачує щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 2011, 70 грн. Пунктом 6.1 Кредитного договору встановлено, що за прострочення повернення Кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів. В подальшому до Кредитного договору було укладено дві додаткові угоди відповідно до яких: додаткова угода № 1 від 27.08.2008 р. - змінено термін щомісячних погашень заборгованості за кредитними ресурсами, 1 по 10 число (включно) кожного місяця; додаткова угода №2 від 06.09.2013 - умовами вказаної угоди встановлено, що в період з 06 вересня 2013 року по 25 червня 2017 року позичальник зобов`язується щомісяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1411,53 дол. США; в період з 01 червня 2017 по 25 червня 2017 додатково до розміру щомісячного платежу позичальник зобов`язується здійснити погашення нарахованих та неоплачених відсотків за користування кредитними ресурсами у розмірі 11 341, 97 дол. США; в період з 01 червня 2017 по 25 червня 2017 додатково до розміру щомісячного платежу позичальник зобов`язується здійснити погашення нарахованої та неоплаченої комісії за користування кредитними ресурсами у сумі 20 117 грн. Задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за основним боргом та по нарахованим за договором відсоткам, суд першої інстанції виходив з того, що Позичальник скористався Кредитними ресурсами наданими Банком, натомість свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи представника відповідача ОСОБА_1 про те, що позичальник не отримував позику в іноземній валюті. Так, з наданих позивачем доказів убачається, що предметом кредитного договору є кредитні ресурси в сумі 218 321 дол. США., в своїй заяві на отримання кредиту ОСОБА_1 просив Банк надати йому кредит на придбання автомобіля в сумі 218 321 дол. США на строк до 84 місяці під заставу автомобіля Ауді А8, 2008 року (а.с.34 т.3), що підтверджує факт укладення договору кредиту в іноземній валюті. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідач та його представник не надали належних та допустимих доказів на спростування факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в іноземній валюті. Поданий представником відповідача Висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи від 12.11.2021 року, за результатами якої «враховуючи відсутність документів бухгалтерського обліку та інших документів (передбачених та оформлених з врахуванням вимог Постанови Правління НБУ №254 від 18.06.2003р., Постанови Правління НБУ №566 від 30.12.1998р., Постанови Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., постанови Правління НБУ №495 від 20.10.2004р.) не підтверджується видача Банком Позичальнику кредитних готівкових коштів у сумі 218 321,00 дол. США за Кредитним договором №33-958/08-А від 25.06.2008р.» правильності висновків суду першої інстанції не спростовує. Апеляційний суд також враховує, що відповідач не спростовує факт укладення ним кредитного договору 33-958/08-А від 25.06.2008р., при укладенні якого сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Підписанням кредитного договору позичальник засвідчив, що він до підписання кредитного договору ознайомився з усіма умовами, на яких банк здійснює кредитування фізичних осіб, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі. Крім того, позичальник, придбавши за рахунок кредитних коштів автомобіль, тривалий час виконував умови кредитного договору, здійснюючи погашення кредиту у доларах США, при цьому своєї згоди на укладення договору не відкликав. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність визначення судом у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення заборгованості у доларах США із зазначенням еквіваленту у гривні. Так, статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Таким чином гривня,як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, при цьому відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка ним отримана. За таких обставин як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству і суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Відповідні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, одночасно відступивши від зазначеної у постанові від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 правової позиції Верховного Суду України про те, що незалежно від валюти боргу валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня. За таких обставин, посилання апеляційної скарги на вихід судом за межі позовних вимог у зв`язку із визначенням розміру заборгованості у доларах США із зазначенням еквіваленту у гривні є безпідставними і відхиляються апеляційним судом. Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором за період з 25.06.2008 року по 24.07.2015 року, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач включив до суми заборгованості нараховану щомісячну комісію в розмірі 58 339,30 грн. Нарахування вказаної суми коштів позивач по справі обґрунтовує умовами договору, а саме п. 4.7 договору, відповідно до умов якого позичальник щомісяця, в строк з 26 по останнє число (включно) кожного місяця, сплачує щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 2011 гривень 70 коп. Вказана сума винагороди по своїй суті є платою за обслуговування кредитної заборгованості. Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» . Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1,статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно з положеннями ч.,ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс

16. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним. Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі за №520/2614/17. Позивач уклав кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредит на поточні потреби зі сплатою процентів за користування кредитом. Окремо у договорі було передбачено обов`язок сплати позичальником щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості. Разом з тим, із умов вказаного вище договору вбачається, що банк, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за щомісячною комісією, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вищевказані вимоги закону та правові позиції Верховного Суду, у зв`язку із чим, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по щомісячній комісії з обслуговування кредиту. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу за кредитним договором та заборгованості по нарахованим відсоткам. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 08 грудня 2022 року - скасувати в частині задоволення вимог товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості по щомісячній комісії в розмірі 58 339 грн 30 коп. та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23.10.2023 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.