Постанова 4807 № 313/227/18

Дата документу 23.11.2020 Справа № 313/227/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 313/227/18 Головуючий у 1-й інстанції: Кравцов С.О. Провадження №22-ц/807/3518/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 08 грудня 2009 року, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком виконані зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, а відповідач станом на 31 грудня 2017 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 130269,86 грн, з яких: 5458,62 грн - заборгованість за тілом кредита; 113598,54 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4533,18 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 6179,52 грн - штраф (процентна складова), які позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 1954,05 грн. Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, у зв`язку з чим суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача фактично отриманих кредитних коштів, відсотків по кредиту, пені та штрафів. Укладений кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорений та не визнавався недійсним, що свідчить про згоду останнього з усіма умовами вказаного договору. Крім того, суд першої інстанції встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки це суперечить суті кредитного договору та не узгоджується з вимогами ст. ст. 1048,1054 ЦК України.Крім того, на думку апелянта, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 01 січня 2016 року. Банком подано позовну заяву в лютому 2018 року, тобто в межах 3-річного строку загальної позовної давності. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга ( частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2020 року це 210 200 грн (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн х 100 = 210 200 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 130269,86 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повному обсязі не відповідає. Судом першої інстанції, встановлено, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 18 грудня 2009 року станом на 31 грудня 2017 року становить 130269,86 грн, з яких: 5458,62 грн - заборгованість за тілом кредита; 113598,54 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4533,18 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 6179,52 грн - штраф (процентна складова). Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що між сторонами був укладений кредитний договір, наявність заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором доведена. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» з підстав пропущення строку позовної давності. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 08 грудня 2009 року. (а.с. 16). У анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того в цій анкеті заяві зазначена базова процентна стака по кредиту в прозмірі 2.5 %. ( а.с. 16). При цьому відповідачка не лише підписала заяву від 08 грудня 2009 року, а і довідку про умови кредитування ( а.с. 12), в якій визначенні суттєві умови кредитування договору, як то відсоткова ставка за кредитом, встановлення порядку погашення кредиту щомісячними платежами, розмір пені та інше. ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 31 грудня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 130269,86 грн, з яких: 5458,62 грн - заборгованість за тілом кредита; 113598,54 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4533,18 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 6179,52 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 08 грудня 2009 року зазначена процентна ставка - 2,5% в місяць на залишок заборгованості. (а. с. 16). Водночас, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. З Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 08 грудня 2009 року, вбачається, що базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1 (а.с. 12). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 грудня 2009 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв`язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності. Відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 5458,62 грн., то така заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності не відповідає фактичним обставинам справи. Разом з тим, пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Тарифів обссуговування кредитних кпрт «Універсальна» та витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриваитБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 08 грудня 2009 року, яка підписана ОСОБА_1 , тому посилаючись на те, що відповідачка умови договору належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 грудня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором , крім тіла кредту у розмірі 5458,62 грн також: 113598,54 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4533,18 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 6179,52 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Саме відповідач повинен був спростувати, що підпис, який міститься у довідці про умови кредитування від 08 грудня 2009 року, їй не належить. При цьому з матеріалів справи чітко вбачається, що ОСОБА_1 08 грудня 2009 року підписала анкету-заяву, ідентифікувалася у банку, ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а 08 грудня 2009 року їй було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку "Універсальна" за № НОМЕР_1 строком дії до 10/12 та 27 січня 2012 року відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 строком дії до 12/15. (а.с. 132). Також у довідці про умови кредитування від 08 грудня 2009 року з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, банком доведено існування між ним та відповідачкою кредитних правовідносин, оскільки належним чином дослідив надані банком докази щодо видачі відповідачці кредиту, користування нею кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками протягом кількох років ( а.с. 13-15), випискою по картковому рахунку ( а.с. 73-78), наявності заборгованості за кредитом, та врахував, що зазначені докази відповідачкою не спростовано, що є її, а не суду, процесуальним обов`язком. Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договру і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Відповідно до статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Щодо заяви відповідачки про застосування позовної давності ( а.с. 54-56). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до имог про стягнення неустойки ( штрафу пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статты 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давностї починається зв спливом строку виконання. З довідки про умови кредитування з використанням кредитки « Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 08.12.2009 року, яка була підписана відповідачкою зазначена відсоткова ставка за користування кредитом ( 2.5 %), розмір щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Таким чином, умовами договору передбачено погашення відсотків за користування кредитом періодичними платежами. На виконання умов договору відповідачці видано картку № 557721290681258, та картку № НОМЕР_2 зі строком дії картки до 31 грудня 2015 року ( а.с. 132). Останній платіж за кредитним договором відповідачка здійснила 19.03.2014 року, АТ КБ « ПриватБанк» звернувся до суду з позовом 13 лютого 2018 року. Отже, задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користувння кредитними коштами, нарахованих за період до 31 грудня 2017 року, необхідно враховувати, що довідкою про умови кредитування передбачено погашення відсотків за користування кредитом періодичними платежами. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154 цс15. З огляду на наведене АТ КБ « ПриватБанк» пропустило строк позовної давності в частині звернення до суду з вимогами про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих за період до 13 лютого 2015 року, що з урахуванням заяви відповідачки про її застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, нарахованих до 13 лютого 2015 року. Крім того, після спливу строку дії договору, що відповідає строку дії картки - 31 грудня 2015 року, припинилося право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318 цс 18, та висновком викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредиом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначенного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування - 31 грудня 2015 року, а тому починаючи із зазначеної дати ПАТ КБ «ПриватБанк» не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, а відтак позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованих за період 31 грудня 2015 року по 31 грудня 2017 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необгрунтованістю. З урахуванням наведеного, з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню проценти за користування кредитом, нарахованих лише за період з 14 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 113598.54 грн, суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2.5% на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувалтсь відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 2.9% та 3.6% на місяць. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 2.5 % на місяць . Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого АТ КБ « ПриватБанк» станом на закінчення дії договору 31 грудня 2015 року загальна заборгованість відповідачки по процентам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 2.5 % на місяць з 14 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року становить у розмірі 1460.18 грн. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у ОСОБА_1 дійсно утворилась заборгованість по процентам за користування кредитом № б/н від 08 грудня 2009 року в розмірі 1460.18 грн, тому з ОСОБА_1 і підлягає стягненню ця сума на користь банку. Окрім цього,цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невігідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладання на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки ( пені та штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за оде й те саме правопорушення. Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» відповідачка зобов`язалась погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, оплачувати комісію, пеню за несвочасне погашення заборгованості, штрафи при порушенні позичальником строків платежів по якумусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн+ 5 процентів від суми позову. ( а.с. 12). Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно- правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно- правової відповідальності за одне і те саме порушення. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003 цс15. Отже,законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому з цих підстав щодо вимог банку про стягнення пені слід відмовити. Крім того, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п`ятої статті 11, частини першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону Укекраїни « Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючим ціну догвору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договру. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацом 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України « Пр захист прав споживчів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживчів» ( у редакції, чинній на момент винекнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні тлумачення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15 -рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг вбачається, що положення пунктів 22, 23, статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживчів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу пр умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ( ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносинг ( укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Проте позивач звертаючись до суду та посилаючись на те, що умовами кредитного договору, а також довідкою про умови кредитування передбачено плату за обслуговування кредиту, за надання якою можливе встановлення комісії, однак не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу . Зазначена правова позиція висловлена в Постанові Верховнго Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16. Ухвалюючи цю постанову апеляційний суд зазначає про неможливість з вказаних підстав задовольнити вимоги банку щодо стягнення комісії. Крім того, позивачем не надано конкретизованого розрахунку заборгованості саме за комісією, з якого б можливо було встановити розмір такої заборгованості. Апеляційним судом, як зазначено вище, встановлено, що останній платіж відповідачкою здійснено 19.03.2014 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом про захист свого порушеного права 13 лютого 2018 року. Як вказано, відповідачкою заявлено в суді першої інстанції про застосування позовної давності. ( а.с. 54-56). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( частина четверта статті 267 ЦК України ). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права аб про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( частини перша статті 261 ЦК України ). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбаченим цим договором більш ніж за 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5 процентів від суми позову. У даному випадку штрафи визначені як у твердій сумі, так і у процентному розмірі від суми невиконаного зобов`язання, при цьому їх розмір та нарахування не залежить від терміну прострочення на відміну від такого виду неустойки як пеня ( частина третя статті 549 ЦК України). За таких обставин, апеляційним судом встановолено недотримання ПАТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням вимог статтей 256, 258 та 267 ЦК України, строку позовної давності в частині вимог про стягнення штрафів у розмірі 500 грн та 5% від суми позову та відмову у задоволенні позову у цій частині, з огляду на те, що кредитор звернувся до суду з позовом з пропуском річного строку спеціальної позовної давності. Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у позові про стягнення з ОСОБА_1 неустойки у виді штрафу з вищезазначених підстав. Вказані висновки відповідають висновкам викладених у Постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 557/1361/15-ц, проваддження № 61-6036св18. Ураховуючи висновки апеляційної інстанції щодо відмови в позові в частині стягнення з відповідачки штрафів, пені, комісії та відсоткам поза межами строку позовної давності та в межах строку договору - підлягає стягненню з відповідачки на користь банку заборгованіість за процентами за користування кредитом у розмірі 1460. 18 грн, а також заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5458.62 грн,що разом складає 6918.80 грн. З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» частково є виправданими. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ « ПриватБанк» підлягає стягнгенню судовий збір за подання позовної заяви -103,78 грн (6918,80х1954,05:130269,86), за подання апеляційної скарги - 155.67 грн (6918,80х 2931,07: 130269,86), а всього -259,45 грн. Керуючись ст.ст.367, 369, 374, 376,381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року у цій справі, скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 08 грудня 2009 року в розмірі 6918,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5458, 62грн, проценти за користування кредитом у розмірі 1460 18 грн. В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви у сумі 103,78 грн, за подання апеляційної скарги 155.67 грн, а всього 259,45 грн . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 23 листопада 2020 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.