Постанова 4813 № 496/2739/18

Номер провадження: 22-ц/813/1876/21 Номер справи місцевого суду: 496/2739/18 Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дрішлюка І.А., при секретарі: Фабіжевській Т.С., у судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу адвоката Чирви Віталія Григоровича в інтересах Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2020 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, - в с т а н о в и в: 11 липня 2018 року ПАТ «Кредобанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №6566.09.01.2365 від 15 жовтня 2015 року у розмірі 297 924 грн. 83 коп. та судові витрати по справі у розмірі 4 468 грн. 87 коп.. Свої вимоги Банк мотивує тим, що 15.10.2015р. ПАТ «Кредобанк» та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір №6566.09.01.2365, згідно умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 285 611 грн. 67 коп. на строк до 14 жовтня 2022 року зі сплатою 16,49% річних з моменту видачі кредиту. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором від 16.10.2015р. між банком та відповідачем було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Chevrolet Aveo», 2014 року випуску, який належить ОСОБА_1 .. В результаті порушення умов кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р., згідно розрахунку суми позову про стягнення заборгованості та розрахунку пені по простроченій заборгованості, станом на 14 березня 2018 року, загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 297 924,83 грн., з яких: 246 671, 96 грн. - сума кредиту; 39 545,38 грн. - прострочені відсотки; 9 707,49 грн. - пеня; 2 000, 00 грн. - несплачені судові витрати. Банк скористався своїм правом на досудове врегулювання спору шляхом вчинення приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. виконавчого напису №28 від 04 січня 2018 року за договором застави та подальшим його пред`явленням до примусового виконання до приватного виконавця Мілоцького О.Л.. Внаслідок цього за результатами відкритого виконавчого провадження у боржника було вилучено та реалізовано з торгів предмет застави, а кошти, отримані від його реалізації було зараховано на рахунок банку для погашення заборгованості по кредитному договору, але суми від реалізації автомобіля недостатньо для повного погашення заборгованості, що і стало підставою для звернення ПАТ «Кредобанк» з даним позовом до суду. 13 листопада 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернувся до ПАТ «Кредобанк» із зустрічним позовом, в якому просить визнати свої права як споживача фінансових послуг ПАТ «Кредобанк» порушеними та визнати недійсним кредитний договір №65566.09.01.2365 від 15.10.2015р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк», обґрунтовуючи вимоги позову тим, що він не визнає позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. у сумі 297 924 грн. 83 коп.. Вважає, що банк порушив його права як споживача, а вказаний договір є недійсним. При цьому посилається на те, що банком невірно визначено суму його заборгованості, оскільки внаслідок укладення кредитного договору він отримав споживчий кредит в сумі 285 611 грн. 67 коп. на придбання транспортного засобу «Chevrolet Aveo», 2014 року випуску, і для оплати страхових платежів для оплати КАСКО та страхування життя позичальника від нещасних випадків зі змінною процентною ставкою, первинний розмір якої - 16,49% річних. В період з 28.10.2015р. по 15.06.2017р. ним було сплачено на користь банку кошти по оплаті кредитного договору у розмірі 120 747 грн.. Крім цього, 16 жовтня 2015 року ним було сплачено банку комісію за видачу кредиту в розмірі 9 967 грн. 85 коп., а тому усього він сплатив на користь банку 130 714 грн. 85 коп.. У зв`язку з неможливістю сплати ним залишку кредиту, перед банком утворилася заборгованість, розмір якої станом на 14.03.2018р. склала 279 876 грн. 56 коп.. Внаслідок цього банк звернув стягнення на автомобіль «Chevrolet Aveo», який йому належав та знаходився у заставі, шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису на договорі застави та подальшого його пред`явлення до примусового виконання в порядку Закону України «Про виконавче провадження». Однак коштів, отриманих від продажу автомобіля на електронних торгах у розмірі 211 601 грн. було недостатньо для погашення заборгованості перед банком, а тому, відповідно до даних виконавчого провадження перед банком за виконавчим документом залишилася заборгованість у розмірі 99 471 грн. 12 коп.. Отже він вважає, що сума заборгованості повинна складати 89 503 грн. 27 коп., а не 297 924 грн. 83 коп., як зазначає ПАТ «Кредобанк» у своєму позові. Про те він не визнає свою заборгованість перед банком, так як вважає кредитний договір №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. недійсним, оскільки його укладено з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема зазначає, що кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо, за дії, які не є послугою у визначенні банку, а положеннями кредитного договору передбачено сплату комісії за видачу кредиту - 3,49% від суми кредиту, яку 16.10.2015р. було ним сплачено у розмірі 9 967 грн. 85 коп.. Встановлення вимоги щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливою умовою договору, а виходячи з умов договору банк нарахував позичальнику пеню у розмірі 200% від діючої процентної ставки. Вважає, що банк в «Таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки», яка є додатком до кредитного договору, зазначив неправдиві дані, які не відповідають умовам кредитного договору, а саме не зазначив у колонці 7 таблиці витрати позичальника по сплаті на користь банку комісії за видачу кредиту у розмірі 9 967 грн. 85 коп. та не врахував їх; у рядку «Усього» в колонці 2 таблиці банком невірно зазначено суму платежів позичальника за користування кредитом, так як не зазначено та не враховано витрати позичальника по сплаті банку комісії за видачу кредиту в сумі 9 967 грн. 85 коп.; з цієї ж причини у рядку «Всього» у колонці 13 таблиці неправильно зазначена сума «Абсолютне значення подорожчання кредиту»; у першому рядку колонки 2 таблиці невірно зазначена «Чиста сума кредиту (ЧСК)»: 272 643 грн. 82 коп. замість вірного 239 794 грн. 15 коп.; невірно зазначений розмір процентної ставки - 43,19%. Крім цього, банк письмово не повідомив його про збільшення процентної ставки за користування кредитом. Представник ПАТ «Кредобанк» надав суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вказав, що комісія за видачу кредиту чітко прописана у кредитному договорі і її включення у договір, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений, не суперечить законодавству. Щодо розміру нарахованої пені вважає, що ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір не вважав його умови несправедливими та тривалий час виконував їх. Ввести споживача в оману банк умислу не мав. Позичальник своїми діями неодноразово схвалював правочин - отримав кредитні кошти, здійснював погашення заборгованості, виконував умови договору щодо забезпечення зобов`язання, сплачував платежі. Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним відмовити в повному обсязі, а позов ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Сторони у справі до судового засідання не з`явилися, але подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про захист прав споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним задоволено. Суд визнав недійсним кредитний договір №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р., укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Кредобанк». Публічному акціонерному товариству «Кредобанк» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Чирва Віталій Григорович в інтересах позивача ПАТ «Кредобанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким визнати кредитний договір №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. дійсним, стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. у розмірі 110 643, 30 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 92 561,18 грн.; заборгованості за пенею - 4 909,94 грн.; понесених банком судових витрат - 13172,18 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6 703,31 грн., а у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Розгляд справи призначено на 17 лютого 2021 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Сторони сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 01 березня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків (частини 2 статті 11 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Судом першої інстанції встановлено, що 15 жовтня 2015 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р., відповідно до умов якого банк надав позичальнику споживчий кредит в сумі 285 611 грн. 67 коп. строком до 14.10.2022р. на придбання транспортного засобу «Chevrolet Aveo» 2014 року випуску, для оплати страхового платежу по КАСКО в сумі 23 639 грн. 81 коп. та для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 8 291 грн. 86 коп. (п. п. 2.1, 2.2 договору). Пунктом 3.1 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку в порядку та строки, визначені тарифами банку комісію за видачу кредиту - одноразово - 3,49% від суми кредиту. Згідно із пунктами 3.2, 3.3 кредитного договору за користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка. На момент укладення договору сторонами обумовлено значення змінюваної процентної ставки на перший період дії ставки, надалі первинна процентна ставка в розмірі 16,49 % річних з моменту видачі кредиту до 01.11.2018р.. Починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки проценти за користування кредитом сплачуються згідно встановленого для цих періодів значення змінюваної процентної ставки. Пунктом 3.7 кредитного договору передбачено, що про зміну процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом надсилання письмового повідомлення на поштову адресу позичальника зазначену в цьому договорі не пізніше як за 15 календарних днів до дати зміни ставки. Для підписання вищевказаного повідомлення сторонами погоджено використання факсимільного відтворення підпису уповноважених осіб банку. Сторонами погоджено зразки підпису осіб, які будуть використовуватися при факсимільному відтворенні будуть розміщені на офіційній Інтернет сторінці банку. Відповідно до п. 4.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором Згідно із п. 5.1 вказаного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної діючої по договору процентної ставки, але не менше 10 грн. за кожен день прострочення. Пунктом 4.9 кредитного договору встановлено, що банку у випадках, передбачених п. 2.10 кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів. Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору вбачається, що виконання зобов`язань за цим договором забезпечується зокрема заставою транспортного засобу транспортного засобу «Chevrolet Aveo» 2014 року випуску або заставою майнових прав за договором купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. З додатку до кредитного договору №6566.09.01.2365 вбачається, що позичальник сплачує на користь банку наступні витрати, пов`язані з отриманням та обслуговуванням кредиту: за видачу кредиту - одноразово при наданні послуги (до видачі кредиту) у розмірі 3,49 % від суми кредиту; при збільшенні суми кредиту - одноразово у розмірі 1% від суми кредиту. Крім цього, клієнт зобов`язаний сплатити на користь третіх осіб: за нотаріальне посвідчення - одноразово 3 000 грн.; за страхування: предмета застави - 23 639 грн. 81 коп., життя/працездатності особи/ від нещасних випадків - 8 291 грн. 86 коп., цивільної відповідальності - 918 грн. - щорічно, конкретний страховий тариф та порядок сплати страхового платежу визначаються страховою компанією відповідно до індивідуальних характеристик (т. 1, а.с. 20). 16 жовтня 2015 року сторонами було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дріжчаною Ю.І., на забезпечення виконання зобов`язань заставодавця та вимог заставодержателя, які виникають з кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (т. 1, а.с. 25). Відповідно до п. 1.2 договору застави предметом застави є рухоме майно - автомобіль Chevrolet Aveo», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 317 100 гривень. Пунктом 3.1.4 договору застави встановлено, що у випадку невиконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави, реалізувати його відповідно до п. 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета застави суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи повернення суми кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних із зверненням стягнення і реалізацією предмета іпотеки. Згідно із п. 5.4 договору застави задоволення вимог заставодержателя може здійснюватися у позасудовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Вибір способу звернення стягнення на предмет застави, у тому числі й способу позасудового порядку звернення стягнення, здійснюється заставодержателем на його розсуд. Відповідно до пункту 3.1.6 договору застави вбачається, що у випадках, якщо суми від продажу предмета застави, та суми від реалізації іншого майна, яке буде заставленим в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог з іншого майна заставодавця. Позивач за первісним позовом в свої позовній заяві зазначає, що в результаті порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. у нього перед банком виникла заборгованість, розмір якої згідно розрахунку заборгованості станом на 14.03.2018р. складає 297 924 грн. 83 коп., з яких неповернута сума кредиту - 246 671 грн. 96 коп., прострочені відсотки - 39 545 грн. 38 коп., пеня - 9 707 грн. 49 коп., несплачені судові витрати - 2 000 грн.. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. представник банку звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С., внаслідок чого ним було вчинено виконавчий напис від 04.01.2018р., зареєстрований в реєстрі за №28 про звернення стягнення на автомобіль Chevrolet Aveo» 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Кредобанк» (т. 1 а.с. 27). 17 січня 2018 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису №28 від 04.01.2018р. (т. 1 а.с. 137). 17.01.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мілоцьким О.Л. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №55566469 з виконання виконавчого напису №28, виданого 04.01.2018р. приватним виконавцем Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. (т. 1, а.с. 142зв.). 26 січня 2018 року приватний виконавець звернувся до ДП «Сетам» з заявкою №55566469 на реалізацію арештованого майна - автомобіля «Chevrolet Aveo» 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 158). Відповідно до протоколу №317389 про проведення електронних торгів від 19.02.2018р. переможцем торгів став ОСОБА_3 , а вищевказаний автомобіль було продано за 211 601 грн. (т. 1, а.с. 166). Згідно із частиною 4 статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. З постанови приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 01.03.2018р. вбачається, що майно було придбано за ціною 211 601 грн., з яких на рахунок приватного виконавця надійшло - 201 020 грн. 95 коп., та розподілено відповідно до вимог ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження». Повернення авансового внеску в повному обсязі - 5 597 грн. 53 коп., витрати виконавчого провадження в розмірі 2 575 грн., основна заборгованість в розмірі - 180 405 грн. 41 коп., основна винагорода приватного виконавця - 18 040 грн. 54 коп. Залишок нестягнутої заборгованості за виконавчим документом складає 99 471 грн. 12 коп. Виконавче провадження було закінчено (т. 1, а.с. 175). Вказана обставина свідчить про те, що позивач звертаючись до суду завищив розмір позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ «Кредобанк», суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з визнанням кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. недійсним, позовні вимоги не підлягають задоволенню. У зустрічному позові ОСОБА_1 зазначає, що вимога банку про сплату комісії за видачу кредиту одноразово у розмірі 3,49% від суми кредиту (п. 3.1 кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015 року) є незаконною. Вказана комісія складає 9 967 грн. 85 коп. та була сплачена ОСОБА_1 16.10.2015р. про що свідчить квитанція №41929861 ( т. 1, а.с. 114). Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, в редакції, яка була чинна на час виникнення правовідносин: Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо) За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.201р. щодо встановлення комісії за видачу кредиту в розмірі 3,49% від суми кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України у справі №6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та Верховного Суду у справі №61-21827св18 від 27 грудня 2018 року. У зустрічному позові ОСОБА_1 вказує на те, що при укладенні кредитного договору банк грубо порушив вимоги законодавства щодо надання об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту, чим ввів його в оману щодо істотних умов договору, а саме: ціни договору, розміру чистого сукупного кредиту, розміру загальних витрат позичальника за кредитним договором, розміру витрат позичальника за надані супутні послуги, розміру реальної процентної ставки за користування кредитом, розміру абсолютного значення подорожчання кредиту тощо, а тому просить визнати його недійсним. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка діяла на момент укладення договору, у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Відповідно до висновку експерта №0152 від 12.06.2019р. Одеської філії Київської незалежної судово-експертної установи вбачається, що реальна процентна ставка на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. складає 44,10%; - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. - 478 847.63 грн. - чиста сума кредиту на момент укладення кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. - 239 794,15 грн.. За даними Додатку б/н «Графік платежів, таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» від 16.10.2015р. (т. 1 а.с. 22) до Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. реальна процентна ставка становить 43.19%, абсолютне значення подорожчання кредиту складає 468 879,78 грн., чиста сума кредиту становить 272 643,82 грн.. В результаті проведеного дослідження, виходячи з умов на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (в т.ч. додатків до нього), встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) та чиста сума кредиту складають: - реальна процентна ставка на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. складає 44.10% та є вищою за розмір реальної процентної ставки, наведений в Додатку б/н від 16.10.2015р. (43.19%); - абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. - 478 847,63 грн. та є вищим за розмір абсолютного значення подорожчання кредиту, наведений в Додатку б/н від 16.10.2015р. (468 879,78 грн.); - чиста сума кредиту на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. - 239 794,15 грн. та є меншою за розмір чистої суми кредиту, наведений в Додатку б/н від 16.10.2015р. (272 643,82 грн.). Відповідно до розділу «Щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту» вбачається, що відповідно до норм п.п. 2.1., 2.2 «Правій надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням кредитного договору, Банк зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про розмір сукупної вартості кредиту, зазначивши перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням (в т.ч. витрат на користь третіх осіб: витрати на страхування, юридичне оформлення та ін.), а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Тобто, перед укладанням договору має бути орієнтовна інформація щодо всіх майбутніх платежів та умов погашення заборгованості. 3.1. Банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. Банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули: n Потік t ЧСК = ? ----- , t=1 (1 + d)t де d - реальна процента ставка; ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту; Е - знак суми; t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день); n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку; Потік - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим способам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов`язані з обслуговуванням і погашенням кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Під час дослідження матеріалів справи не встановлено інформації, наданої позичальнику у письмовій формі перед укладанням Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (т. 1, а.с. 18-19), про умови кредитування (в т.ч. про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування), варіанти повернення кредиту (включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги) та орієнтовну сукупну вартість кредиту, що передбачено п.2.1., 2.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р. та п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Наявна в матеріалах справи Інформаційна картка кредитування фізичних осіб від 15.10.2015р. (т. 1 а.с. 23-24) підписана Позичальником 15.10.2015р. (т. 1 а.с. 23) та 16.10.2015р. (т. 1 а.с. 24), (в дату та наступного дня після укладання кредитного договору). В матеріалах справи наявний Додаток б/н «Графік платежів, таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки» від 16.10.2015р. (т. 1, а.с. 22) до Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р., згідно якого реальна процентна ставка становить 43,19%, абсолютне значення подорожчання кредиту складає 468 879,78 грн., чиста сума кредиту становить 272 643,82 грн.. В результаті дослідження Додатку б/н від 16.10.2015р. (т. 1, а.с. 22) встановлено, що графік платежів та розрахунок реальної процентної ставки і абсолютного значення подорожчання кредиту, наведені в додатку, не містять вартості всіх супутніх послуг, в т.ч. відсутня комісія за надання кредиту, передбачена п.3.1. Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (т. 1, а.с. 18-19) та «Додатком до кредитного договору №6566.09.01.2365» (т. 1 а.с. 20), що не узгоджується з вимогами п.3.1., 3.2.. 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.). В межах наявних матеріалів, положення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (т. 1 а.с. 18-19) не відображають повного обсягу інформації про умови кредитування, що передбачено вимогами п.2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.) та п.2 та 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (докладно див. дослідну частину експертизи «Щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту»). В результаті проведених розрахунків, відповідно наявних матеріалів та умов кредитування, викладених на момент укладення Кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. (в т.ч. додатків до нього), встановлений щомісячний платіж складає: від 5 792,00 грн. до 38 641,67 грн. та 2 224.04 грн. у перший платіжний період. З висновку експерта №0152 від 12.06.2019р. Одеської філії Київської незалежної судово-експертної установи та додатку до нього вбачається, що абсолютне значення подорожчання кредиту становить 478 847 грн. 63 коп., а проценти за користування кредитом - 203 084 грн. 42 коп., а тому сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає: 203 084,42+478 847,63=681 932,05 грн.. Задовольняючи зустрічний позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. банком в додатку до кредитного договору було допущено помилки та невірно вказано наступні значення: реальна процентна ставка - 43,19%, замість вірного 44,10%; абсолютне значення подорожчання кредиту - 468 879 грн. 78 коп., замість вірного 478 847 грн. 63 коп.; чиста сума кредиту на момент укладення кредитного договору - 272 643 грн. 82 коп., замість вірного 239 794 грн. 15 коп., а в межах наявних матеріалів, положення кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. не відображають повного обсягу інформації про умови кредитування, передбачені вимогами чинного законодавства, а тому наявні, підстави для визнання вказаного правочину недійсним. Матеріали справи не містять жодних підтверджень направлення повідомлення ОСОБА_1 про зміну процентної ставки в порядку, передбаченому положеннями пункту 3.7 кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р.. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не довів належним чином підстави недійсності кредитного договору й те, що при укладенні цього договору відповідачем були порушені його права. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам. Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У пунктах 1, 2, та 7 постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, Верховний Суд України, роз`яснив, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Аналіз змісту статей 16, 203, 215 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 мав вільне волевиявлення та власний намір укладати кредитний договір. Кожна особа має право вибору. І особа підписуючи будь-який договір має обов`язок ознайомитись із умовами договору, і у разі виникнення сумнівів чи несправедливих умов для особи в майбутньому - відмовитись від такого договору, а у разі укладення - розірвати його. У відповідно до статті 203 ЦК України, ОСОБА_1 погодився із умовами договору, ознайомився із ними, маючи цивільну дієздатність, вільне волевиявлення - скріпив підписом, форма договору відповідала нормам чинного законодавства, ще й реальні наслідки від договору виникали, тому кредитний договір № 6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. є дійсним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України. З наявних у справі копій інформаційних карт частина 1 та частина 2 від 15 жовтня 2015 року вбачається, позичальник ОСОБА_1 ознайомився з усіма умовами кредитного договору № 6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. в повному обсязі, а саме, 1) сумою кредиту; 2) детальним розписом сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) датою видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) правом дострокового повернення кредиту; 5) річною відсотковою ставкою за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством (т. 1, а.с. 23, 24). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)». Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини») Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи наведені обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання кредиту ОСОБА_1 діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами. На виконання умов спірного договору він без заперечень отримав кошти в національній валюті в розмірі, який був вказаний в кредитному договорі, тривалий час виконував свої зобов`язання за договором в частині повернення кредитних коштів. Умови кредитного договору №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. не порушують принципів добросовісності, рівності сторін договору, є справедливими, а невідповідність окремих умов договору вимогам чинного законодавства не є підставою для визнання договору недійсним у цілому. Отже, законних підстав для визнання недійсним кредитного договору за статтями 203, 215, 229, 230 ЦК України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів немає. Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі №6-94цс13, від 21 вересня 2016 року у справі №6-1512цс16, передбачено, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв`язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів. За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем). Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його Банком, але у даному випадку в судовому засіданні позивачем не доведено належним чином, що відповідач порушує його права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. За таких обставин, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають. Судом першої інстанції встановлено та визнається відповідачем ОСОБА_1 в зустрічному позові те, що у зв`язку з неможливістю сплати ним залишку кредиту, перед банком утворилася заборгованість, розмір якої станом на 14.03.2018р. склала 279 876 грн. 56 коп.. Проте, з урахуванням положень статті 13 ЦПК України та доводів апеляційної скарги адвоката Чирви Віталія Григоровича в інтересах Банку колегія суддів вважає, що в судовому засіданні доведено, що на час розгляду справи в апеляційному суді остаточна сума заборгованості за тілом становить 92 561,18 грн., що підтверджується доданим до апеляційної скарги розгорнутим розрахунком заборгованості за кредитним договором (т. 2, а.с. 174-175) та рухом коштів по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 за період з 15 жовтня 2015 року по 30 квітня 2020 року (т. 2, а.с. 180-188). Проте, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні не доведена сума заборгованості за пенею в розмірі 4 909,94 грн. за період з 22 грудня 2016 року по 21 грудня 2017 року за таких підстав. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із статтею 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України). Колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), відповідно до яких право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. від 04 січня 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за №28, Банк звернув стягнення на автомобіль «Chevrolet Aveo», який належав заставодавцю та знаходився у заставі, та подальшого його пред`явлення до примусового виконання в порядку Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а.с. 27). З копії виконавчого напису вбачається, що у суму заборгованості за кредитним договором включена й пеня в розмірі 4 909,94 грн. за період з 22 грудня 2016 року по 21 грудня 2017 року (т. 1. а.с. 27). Отже, кредитодавець самостійно, на власний розсуд, скористався своїм правом, достроково припинив на майбутнє дію кредитного договору та змінив строк кредитування, тому за відсутності належної правової підстави, яка через власні дії кредитодавця є такою, що припинена, відсутні й підстави для нарахування відсотків після дострокового припинення кредитного зобов`язання, а також неустойки (пені), обумовленої цим договором. Таким чином, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. У прохальній частині апеляційної скарги зазначено, що Банк просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати в сумі 13 072,18 грн., проте Банк не надав суду розрахунок та детальний опис судових витрат, необхідних для розгляду даної справи. Тому, ці вимоги про стягнення судових витрат в розмірі 13 072,18 грн. задоволенню не підлягають. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позичальник, відповідач ОСОБА_1 , не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Тому права позивача були порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 92 561,18 гривень. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 526, 527, 530, 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову Банку частково в розмірі 92 561,18 гривень. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Банк поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 4 468,87 грн. (т. 1, а.с. 1) та подачі апеляційної скарги в сумі 6 703,31 грн. (т. 2, а.с. 173), а всього 11 172,18 грн., тому у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги частково присудженню з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку підлягають витрати по сплаті судового збору в сумі 5 586,09 грн. (11 772.18 грн. : 2). Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційній суд у складі колегії суддів, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Чирви Віталія Григоровича в інтересах Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 березня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк, код ЄДРПОУ 09807862», зареєстроване місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78, заборгованість за кредитним договором №6566.09.01.2365 від 15.10.2015р. в розмірі 92561,18 гривню. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк, код ЄДРПОУ 09807862, зареєстроване місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 78, витрати по сплаті судового збору в сумі 5 586,09 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено: 01 березня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк Р.Д.Громік