Постанова 4852 № 160/8337/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/8337/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року у адміністративній справі № 160/8337/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування позивачу грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та провести виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 14.06.2022 р. по 31.12.2022 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року в сумі 2481 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, а також здійснити перерахунок та провести виплату грошового забезпечення позивачу (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2023 р. по 20.04.2023 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року в сумі 2 684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум. Одночасно, вказаним рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні решти позовних вимог, які стосуються визнання протиправними та скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №260 від 26.12.2022 р. в частині припинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 22.12.2022 року старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця-снайпера 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини; № 3/нагп від 05.01.2023 р. в частині виплати премії йому у зменшеному розмірі (невиплаті премії) за грудень 2022 року; та наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської частини): №263/нагп від 05.02.2023 р. в частині виплати премії йому у зменшеному розмірі (невиплаті премії) за січень 2023 року; № 5/нагп від 05.01.2023 р. в частині не виплати йому додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та 100 000 грн. за грудень 2022 року; № 264/нагп від 05.02.2023 р. в частині не виплати йому додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та 100 000 грн. за січень 2023 року, і в частині нарахування та виплати грошового забезпечення з 14.03.2023 р. по 20.04.2023 р. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачем з підстав неповноти дослідження судом обставин справи та невірної оцінки доказів, що призвело до незахищеності його прав, тому слід здійснити переоцінку доказів та вирішити спір в межах цієї справи без окремого звернення до суду. Зокрема, позивач вказує на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач частково усунув бездіяльність за період з 22.12.2022 по 13.03.2023 р. в частині виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди за постановою КМУ №168 від 28.02.2022. Водночас, за період з 14.03.2023 бездіяльність не була усунута, а суд не визнав належним та допустимим доказом його стаціонарного лікування надану лікарем ОСОБА_2 довідку від 14.03.2023 року. Крім того, вже після розгляду справи по суті позивачу була видана виписка №1122 від 18.04.2023 про госпіталізацію з 20.03.2023 по 18.04.2023, водночас, ані військова частина, ані суд доказів на спростування обставин перебування поза стаціонарним лікуванням з 20.03.2023 по 18.04.2023 не здобули та не дослідили, відповідні документи не витребовувалися та не запитувалися, а сам позивач мав труднощі з отриманням виписки раніше, оскільки пересувається на інвалідному візку та має І групу інвалідності потребує стороннього догляду внаслідок поранення, яке отримав на війні. За вказаних обставин, позивач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача по ненарахуванню та не виплаті йому грошового забезпечення з 20.03.2023 р. по 18.04.2023 р., в тому числі додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та у зобов`язанні відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення з 20.03.2023 р. по 18.04.2023 р., в тому числі додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», і задовольнити вимоги в зазначеній частині. Рішення суду першої інстанції також оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав помилкового застосування судом до спірних правовідносин норм матеріального права. А саме, відповідач вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що з 29.01.2020 року, тобто, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 якою визначено, що: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками 1, 12, 13,

14. Так, відповідач вважає, що п.4 постанови КМУ № 704 в редакції, що була чинною на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Таким чином, у встановленій первинною редакцією постанови № 704 формулі обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців обов`язково застосовується така вихідна (розрахункова) величина, як мінімальна заробітна плата станом на 01 січня календарного року. Апелянт вказує, що до цієї редакції суд першої інстанції визнав за необхідне повернутися з огляду на винесення зазначеного рішення Шостого апеляційного адміністративного суду, однак, п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-ІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, а саме щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-ІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів, які передбачали обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати, застосуванню не підлягають. Отже, на переконання апелянта, норма п.3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-ІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 постанови № 704 (у редакції до внесення змін пунктом 6 постанови № 103), а також вищою за роз`яснення, викладені у додатках 1, 12, 13, 14 постанови № 704, а тому правові підстави для обчислення розміру посадового окладу позивача та його окладу за військовим званням із застосуванням такої складової формули, як величина мінімальної заробітної плати відсутня. Вказує, що іншої формули зазначена редакція п.4 постанови КМУ № 704 не передбачає, а підстав для застосування у формулі лише окремих складових (в «усіченому виді») - лише величини прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року та тарифного коефіцієнту - немає. З огляду на викладене, відповідач вважає очевидними висновки про те, що згідно з постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, і зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 лютого 2021 року по справі № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року по справі № 240/12309/20, від 10 вересня 2021 року по справі № 480/5496/20, і у суду першої інстанції не було правових підстав для застосування норм матеріального права (Постанови КМУ № 704) іншим чином, ніж їх застосував Верховний Суд у зазначених справах, а посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 є безпідставним, оскільки правовий висновок, викладений у цій постанові, стосується перерахунку пенсій, тобто іншого предмету. З урахуванням викладеного, відповідач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши доповідь головуючого у справі судді, обговоривши доводи апеляційних скарг позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з нижченаведеного Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.08.2022 року №140-РС старшого солдата ОСОБА_1 , зараховано в розпорядження стрільця-снайпера парашутно-десантного взводу парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону. Відповідно до довідки від 02.11.2022 року №5160 ОСОБА_1 02.08.2022 року отримав травми під час безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.12.2022 року №260 старший солдат ОСОБА_1 з 22.12.2022 року вважається таким, що незаконно відсутній на службі у зв`язку з чим йому було припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини, а наказами командира ВЧ НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 позбавлено: 100% премії за грудень 2022 року «сзч» з 22.12.2022 року, згідно наказу №4/7/нагп від 05.01.2023 року, винесеного на підставі рапорту командира підрозділу №3; 100% винагороди за грудень 2022 року «сзч» з 22.12.2022 року, згідно наказу від 05.01.2023 року №5/нагд, винесеного на підставі рапорту командира підрозділу №4/7; 100% премії за січень 2023 року «сзч», згідно наказу командира військової частини (по строковій частині) від 05.02.2023 року №263/нагд; 100% винагороди за січень 2023 року «сзч», згідно наказу командира військової частини (по строковій частині) від 05.02.2023 року №264/нагд. На запит позивача від 25.01.2023 року до ВЧ НОМЕР_1 , листом від 15.02.2023 року було повідомлено, що відповідно до наданої копії свідоцтва про хворобу №151 від 20.12.2022 року, виданою військово-лікарського комісією ВЧ НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_1 у період з 03.08.2022 року по 20.12.2022 року безперервно перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням, пов`язаного із захистом Батьківщини, а щодо зміни правового статусу ОСОБА_1 та перерахунку розмірів грошового забезпечення за період з 22.12.2022 року по 31.01.2023 року було запропоновано надати підтверджуючі документи. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2677 ОСОБА_1 з 16.12.2022 року по 13.01.2023 року перебував в стаціонарі Республіканського центру лікування та реабілітації, а в період з 13.01.2023 року по 10.02.2023 року позивач перебував в стаціонарі Республіканського центру лікування та реабілітації, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №132. Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №548, у період з 10.02.2023 року по 13.03.2023 року, позивач також перебував в стаціонарі Республіканського центру лікування та реабілітації. Крім того, позивачем було надано довідку від 22.02.2023 року КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» відповідно до якої він перебував на стаціонарному лікуванні з 10.02.2023 року по 22.02.2023 року, а також ввидану лікарем ОСОБА_2 довідку від 14.03.2023 року, відповідно якої позивач хворів з 14.03.2023 року. На звернення позивача 19.03.2023 року із запитом щодо виплати грошового забезпечення, відповідач листом від 05.05.2023 року повідомив, що на підставі отриманих підтверджуючих документів про перебування старшого солдата ОСОБА_1 в лікувальному закладі, буде здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення. З урахуванням наведених обставин незаконного припинення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. та 100000 грн і премії, а також з оглядк на не виплату відповідачем у повному обсязі грошового забеспечення починаючи з 14.06.2022 року, розрахунок якого здійснювався виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, тоді як слід було застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня поточного року в якому були нарахування, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, просивши захисту своїх прав за період з 14.06.2022 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2023 р. по 20.04.2023 р. Вирішуючи спір у цій справі по суті суд першої інстанції обґрунтовано спирався на положення: ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; ст.1, ст.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 р. №2011-XII (далі Закон №2011-XII); п.5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008; п.2, п.3, п.15, п.16, ч.5 Розділу 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р.; а також на прийняту на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» постанову Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р. пунктом першої якої установлено, що «на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)», а п.5 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022 року. З урахування наведених положень, суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що за час проходження військової служби позивачу мало нараховуватися грошове забезпечення відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року №794 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а також додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн., а за час участі у безпосередніх бойових діях - збільшена до 100 000 грн. пропорційно часу участі у таких діях. Як встановлено за матеріалами справи, підставою для виключення позивача зі списків на отримання додаткової грошової винагороди стали відповідні накази командира військової частини, що було прийнято на підставі службового розслідування, а під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що наказ відповідача, яким припинено позивачу виплату грошового забезпечення - скасовано, а пункти, якими його позбавлено 100% премії та винагороди визнані помилковими, а саме, з`ясовано, що: - наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.05.2023 року скасовано пункт 23 підпункту 23.8 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.23.2022 року №260 та пункт 92 підпункту 92.8. наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.02.2023 року №26, щодо самовільного залишення частини старшим солдатом ОСОБА_1 , колишнім стрільцем-снайпером 7 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону, який перебуває у розпорядженні командира військової частини з 22.12.2022 року по 01.02.2023 року, як нереалізований та поновлено виплату грошового забезпечення з 22 грудня 2022 року. Вважати таким що з 16.12.2022 року по 13.03.2023 року перебував на лікуванні у Рівненському обласному госпіталі. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.04.2023 року №871/нагп встановлено виплатити додаткову винагороду за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у розмірі 100 000 грн. пропорційно дням участі, що отримали поранення за березень 2023 року ОСОБА_1 з 19.11.2022 року по 13.03.2023 року. - наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.05.2023 року №1365/нагп вирішено вважати помилковим підпункт 308 пункту 2 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.01.2023 року №3/нагд «Про виплату військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу частини премії за грудень 2022 року»; нарахувати старшому солдату ОСОБА_1 премію за грудень 2022 року; вважати помилковим підпункт 295 пункту 2 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.02.2023 року №263/нагд «Про виплату військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу частини премії за січень 2023 року»; нарахувати старшому солдату ОСОБА_1 премію за січень 2023 року; вважати помилковим підпункт 257 пункту 2 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.03.2023 року №411/нагд «Про виплату військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу частини премії за лютий 2023 року»; нарахувати старшому солдату ОСОБА_1 премію за лютий 2023 року. Таким чином, вищенаведеними наказами відповідачем визнано, що в період з 16.12.2022 року по 13.03.2023 року позивач перебував на лікуванні у Рівненському обласному госпіталі, та поновлено за цей період йому виплату грошового забезпечення, внаслідок чого суд першої інстанції обгрунтовано погодився з доводами відповідача про відсутність спору в цій частині, що позивачем не спростовується, і відповідно, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для більш детального обговорення зазначеної частини вимог позивача у цій справі. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення іншого спірного питання, яке стосується зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, колегія суддів визнає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на положення постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704), яким встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Зокрема, п.2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а Додатком 1 до постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Згідно п.4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а відповідно до п.10 постанови №704 визначено, що вказаний нормативно-правовий акт набирає чинності з 01.03.2018 року. Також постановою №704 було затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно із додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком

14. У подальшому до постанови № 704 було внесено зміни і п.4 цієї постанови було викладено в новій редакції, а саме, виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), вказавши дану розрахункову величину як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року. Отже, згідно із постановою №704, в редакції постанови КМУ «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 року №103 (далі постанова № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, але внесені зміни до вказаного вище пункту 4 постанови №704 втратили свою чинність на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103. Тобто, з 29.01.2020 року, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: - для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. Зазначена норма установлює спосіб визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, який полягає у застосуванні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року та нижню межу такого розміру, яка є не меншою 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року. Разом з тим, п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №200/9195/19-а від 04.11.2020 року, в якій наголошується, що зі змісту Закону №1774-VIII вбачається, що ним вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець обмежив застосовування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Водночас, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII) законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Тобто, з прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Суд першої інстанції правильно зазначив, що вищенаведений аналіз правового регулювання дає підстави для висновків про те, що законодавець, по-перше, обмежив застосовування для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Відповідно, оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ є чинними, в судовому порядку неконституційними не визнавались та має вищу юридичну силу по відношенню до постанови №704, яка є підзаконним нормативно-правовим актом і за своїм змістом не повинна суперечити закону на основі якого її прийнято, суд першої інстанції обгрунтовано акцентував увагу на приписах п.9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ, якими передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, та відповідно дійшов законного висновку, що під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідними положеннями Закону №1774-VІІІ і п.4 постанови №704, перевагу належить віддати положенням закону. За наведених обставин колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції в частині застосовання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, як розрахункової величини при визначенні розміру складових грошового забезпечення. Отже, обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями з використанням розрахункової величини саме з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, а не у розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року суперечить вимогам пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VІІІ. Оскільки розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів в 2022, 2023 роках, який затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік є більшим ніж в 2018 році, а розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, оскільки застосовується з метою визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Отже, оскільки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2022 році та у 2023 році є більшим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 рік (який був визначений Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік»), а також з огляду на те, що розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення відповідно до заявлених ним у цій справі вимог виходячи з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», яким встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2 393 гривні, працездатних осіб: з 1 січня 2 481 гривня, працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2 102 гривні, та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 року - 2 684 грн., що у сукупності є підставою для задоволення вимог позивача в зазначеній частині. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції у вищенаведеній частині, в тому числі і стосовно застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року є помилковим власним розумінням відповідачем норм матеріального права та їх застосування до спірних правовідносин. Тому колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги відповідача неприйнятними для скасування рішення суду першої інстанції. Перевіряючи підстави для відмови судом першої інстанції у задоволені вимог позивача щодо протиправності невиплати грошового забезпечення за період з 14.03.2023 року по 20.04.2023 р., тобто за період перебування ОСОБА_1 на лікуванні з 14.03.2023 року відповідно до наданої довідки від 14.03.2023 року за підписом лікаря ОСОБА_2 , колегія суддів бере до уваги, що підставою для такої відмови стало саме неналежне на переконання суду першої інстанції підтвердження позивачем його перебування на стаціонарному лікуванні у період з 14.03.2023 р по 20.04.2023 р. На підтвердження своїх висновків суд першої інстанції послався як на неналежний документ, представлений позивачем на підтвердження його перебування на лікуванні (довідка від 14.03.2023 року за підписом лікаря ОСОБА_2 ), так і на п.17 Порядку №260 відповідно якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України, а також та на прийняте Міністром оборони України 25.03.2022 р. рішення про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 р., пунктом 10 якого передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. або 30 000 грн. не включаються військовослужбовці які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира. Колегія суддів зазначає, що зазначенні положення п.17 Порядку №260 та п.10 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 р. дійсно мали б значення у даному спірному випадку якби було встановлено факт «самовільного залишення» позивачем військової частини, місця служби або дезертирство. Проте, відповідачем по справі у даному спірному випадку було встановлено, що відсутність старшого солдата ОСОБА_1 у військовій частині пов`язано з отриманням ним 02.08.2022 року поранення під час виконання бойових завдань та проходження з цього часу лікування і реабілітації, що саме і стало підставою для самостійного скасування відповідачем усіх наказів: №260 від 26.12.2022 р. в частині припинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 22.12.2022 року; № 3/нагп від 05.01.2023 р. в частині виплати премії у зменшеному розмірі (невиплаті премії) за грудень 2022 року; №263/нагп від 05.02.2023 р. в частині виплати премії у зменшеному розмірі (невиплаті премії) за січень 2023 року; № 5/нагп від 05.01.2023 р. в частині не виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та 100 000 грн. за грудень 2022 року; № 264/нагп від 05.02.2023 р. в частині не виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. та 100 000 грн. за січень 2023 року. Більш того, з долученого до матеріалів справи відзиву відповідача на позов (а.с.58) колегією суддів встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 89 від 03.05.2023 було визнано, що позивач з 16.12.2022 по 13.03.2023 вважається таким, що перебуває па стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, і йому поновлено виплату грошового забезпечення з 22.12.2022, а пп.23.8 п.23 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 260 від 26.12.2022 щодо визнання старшого солдата ОСОБА_1 незаконно відсутнім на службі та припинення йому виплати грошового забезпечення з 22.12.2022 скасовано. При цьому, раніше позивачу було поновлено нарахування і виплату грошового забезпечення з 01.02.2023. А відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1365/нагп від 05.05.2023 року старшому солдату ОСОБА_1 нараховано премію за грудень 2022, січень 2023 та лютий 2023, у той же час визнано помилковими позбавлення позивача премії згідно пп.308 п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3/нагд від 05.01.2023, пп.295 п.2 командира військової частини НОМЕР_1 № 263/нігд від05.02.2023, пп.257 п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 411/нагд від 04.03.2023, а в подальших місяцях щомісячна премія позивачу, як військовослужбовцю виплачувалася. Тобто, судом встановлено, що виплата позивачу щомісячного грошового забезпечення та премії повністю відновлено та донараховано до виплати за весь спірний період з 22.12.2022 по 20.04.2023 як особі, що перебуває на лікуванні у зв`язку з пораненням. Разом з тим, колегія суддів вважає нелогічною та протиправною у світлі викладених в двох попередніх абзацах фактів, нарахування до виплати позивачу наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 871/нагп від 04.04.2023 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 тільки за період з 22.12.2022 по 13.03.2023 включно. У даному випадку, відповідач будучи обізнаним, що визначена постановою № 168 додаткова винагорода до 100000 гривень виплачується особам, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, а також про зміст п.8 Окремого доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022 року чітко визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також включені військовослужбовців, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії - відповідач по справі знаючи про факт лікування позивача після отриманого поранення, та не встановивши жодного із перелічених у пункті 10 Окремого доручення №912/з/29 випадку стосовно самого позивача, протиправно позбавив старшого солдата ОСОБА_1 права на отримання передбаченої постановою № 168 додаткової винагороди за період з 14.03.2023 по 20.04.2023. Суд першої інстанції в свою чергу погоджуючись з позицією відповідача в частині неналежного підтвердження позивачем його лікування у зв`язку з пораненням в період з 14.03.2023 по 20.04.2023, та не взяття до уваги надану позивачем Довідку від 14.03.2023 за підписом лікаря ОСОБА_2 (а.с.13 зворот) безпідставно не узяв до уваги медичні документи з інформацією про поранення позивача (а.с.9-13), також як і не врахував, що підставою для видачі наказу про виплату передбаченої постановою № 168 додаткової винагороди військовослужбовцю, який отримав поранення під час захисту Батьківщини є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), в якій зазначається: військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо), і оформлення та видача позивачу такої довідки підтверджується долученою до матеріалів адміністративної справи її копією (а.с.14). Акцентування відповідачем та судом першої інстанції уваги на те, що наданою позивачем Довідеою від 14.03.2023 року за підписом лікаря ОСОБА_2 не підтверджується перебування позивача на стаціонарному лікуванні взагалі є недоречним, оскільки відповідно до постанови № 168 та Окремого доручення №912/з/29 виплата додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн. здійснюється не лише під час перебування на стаціонарному лікуванні, а з дня отримання поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Як встановлено апеляційним судом, відповідно до долученої позивачем копії Виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 перебував на лікування медичного закладу КП «ЦМЛ ПМР ДО» з 20.03.2023 по 18.04.2023 (а.с.77), згідно Довідки до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 181760 від 19.04.2023 (а.с.78 зворот-79) було встановлено першу групу інвалідності безстроково, а відповідно до витягу з наказу № 112-РС від 25.05.2023 року (а.с.78) позивача було звільнено з військової служби у відставку за пп.«б» (за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, і підставою для цього зазначено: свідоцтво про хворобу від 20.12.2022 № 151 видане госпітальною ВЛК військової частини НОМЕР_2 та затверджене постановою 16 Регіональної ВЛК від 06.01.2023троку № 68 (вх.№ в/ч НОМЕР_1 № 1403 від 09.03.2023). Наведені у попередньому абзаці документи є беззаперечним підтвердженням того, що виносячи наказ № 871/нагп від 04.04.2023 стосовно виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 тільки за період з 22.12.2022 по 13.03.2023, і у такий спосіб відмовляючи у виплаті позивачу цієї допомоги у подальшому за березень та квітень 2023 року - командир військової частини НОМЕР_1 знаючи про хворобу позивача, про його права на отримання передбаченої постановою № 168 додаткової винагороди, протиправно позбавив позивача цієї винагороди за період з 14.03.2023 по 20.04.2023, що є підставою для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за спірний період з 14.03.2023 по 20.04.2023 з урахуванням збільшеної до 100 000 грн. згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів визнає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу позивача, відмовити у задоволені вимог апеляційної скарги відповідача, та скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог позивача щодо виплати додаткової винагороди за період з 14.03.2023 по 20.04.2023, з прийняттям в цій частині іншого рішення, та залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині. Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, у задоволені апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 відмовити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року скасувати в частині відмови ОСОБА_1 у задоволені його вимог, які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 14.06.2022 року по 20.04.2023 р., та задовольнити позовні вимог ОСОБА_1 в зазначеній частині. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 14.03.2023 р. по 20.04.2023 р. включно, та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 14.06.2022 року по 20.04.2023 року. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя С.М. Іванов суддя Д.В. Чепурнов