Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/11020/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Кунець О.М. 16 жовтня 2023 р. Справа № 480/11020/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Ральченка І.М. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 480/11020/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності незаконною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, - В с т а н о в и в: 28.10.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування йому грошового забезпечення у 2020 році та у 2021 році відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ № 704) в редакції 2017 року, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 1 січня 2020 року і 1 січня 2021 року; - визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування йому одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 1 розділу XXXII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, вираховуючи із грошового забезпечення за останній місяць його служби, застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2021 року; - визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік з 2015 по 2021 рік (всього за 7 років), вираховуючи із грошового забезпечення за останній місяць його служби, застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом відповідно на 1 січня 2021 року; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь кошти в сумі 70787,25 грн, як суму недоплаченого грошового забезпечення у 2020-2021 роках; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь кошти в сумі 90996,75 грн, як суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 1 розділу XXXII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260; - стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь кошти в сумі 17485,65 грн, як суму недоплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік з 2015 року по 2021 рік (всього за 7 років), а всього на суму 179269,65 гривень; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 направити до Охтирського об`єднаного міського військового комісаріату оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення для підвищення пенсії Пенсійним фондом України; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати йому оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 14.08.2021 року. На час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач провів йому нарахування та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, з використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військове звання- розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: на 01.01.2020 року та на 01.01.2021 року шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до додатків 1,12,13,14 до постанови КМУ №

740. Внаслідок цього порушення він звернувся до військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом щодо перерахунку його грошового забезпечення за 2020-2021 роки, та виплати йому різниці з урахуванням виплачених сум, але перерахунок йому проведено не було. Позивач зазначає, що 29.01.2020 року набула чинності постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 від 29.01.2020 року, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року, яким пункт 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 викладено в новій редакції. Отже, пункт 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року підлягає застосуванню в редакції до внесення змін постановою №103 саме з 29.01.2020 року, яким розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу є розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року, який було застосовано відповідачем для обчислення розміру його грошового забезпечення. Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 у своєму відзиві зазначає, що в первісній редакції пункту 4 постанови КМУ № 704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Пунктом 6 постанови КМУ № 103 внесені зміни до пункту 4 постанови КМУ № 704, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням саме від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитись виходячи із 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відповідач зазначає, що посилання позивача на скасування в судовому порядку пункту 6 постанови КМУ № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів його грошового забезпечення та не може слугувати підставою для надання нових довідок, оскільки визнання нормативного акту таким, що втратив чинність, чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність, його дія поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акту або акту, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акту. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 30.01.2020 року по 14.08.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30.01.2020 року по 14.08.2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови КМУ №704, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, виходячи із грошового забезпечення розрахованого із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які за період з 30.01.2020 року по 14.08.2021 року визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови КМУ №704, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Висновок суду вмотивований тим, що з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 наявні правові підстави визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому у період з 30.01.2020 року по 14.08.2021 року (день виключення позивача зі списку особового складу військової частини) грошове забезпечення позивача, одноразова грошова допомоги при звільненні та компенсація за невикористані дні його додаткової відпустки має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Інші позовні вимоги позивача суд першої інстанції вважав передчасними . Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на необґрунтованість судового рішення та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, в апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 просить скасувати судове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Доводи, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, фактично аналогічні доводам, викладеним ним у відзиві на адміністративний позов. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності. Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.6,7,11) . Наказом від 16.08.2021 року № 174 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14.08.2021 року у зв`язку зі звільненням (а.с.5). Відповідачем не заперечується, що розрахунковою величиною при обчисленні у 2020 та 2021 роках грошового забезпечення позивача, одноразової грошової допомоги при його звільненні та невикористаної частини його додаткової відпустки учасника бойових дій був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року. Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі- Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011 передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Постановою КМУ № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови КМУ № 704, в редакції від 30.08.2017 року, яка була чинна до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Проте згодом постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1018 року № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до постанови Уряду № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ № 704 було викладено у новій редакції. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили 29.01.2020 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови КМУ № 103, яким були внесені зміни до пункту 2 постанови КМУ №

704. Таким чином, дія пункту 4 Постанови № 704 відновлена у первісній редакції, яка, при цьому, запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати. З цього приводу колегія суддів враховує, що з 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зі змісту наведених положень та, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 7 КАС України, колегія суддів вважає, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, перевагу належить надати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили, з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України. Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704, тому відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 щодо обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягає. Колегія суддів також зазначає, що застосування означених вище нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у пункті 62 постанови від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (2) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Такий правовий висновок підтриманий Верховним Судом також у постановах від 06.02.2023 року у справі № 160/2775/22, від 15.02.2023 року у справі № 120/6288/21-а, від 22.03.2023 року у справі № 340/10333/21, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів зазначає, що Закон України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України від 15.12.2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет на 2021 рік» не містять застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 року, а також прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу військовослужбовця. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197. Застосовуючи зазначений правовий підхід до обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, застосовуючи у 2020 та 2021 роках при обчисленні позивачу грошового забезпечення, вихідної допомоги і компенсації за невикористані дні додаткової відпустки такої розрахункової величини як прожитковий мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, діяв протиправно. Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді І.М. Ральченко А.О. Бегунц