Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/305/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 вересня 2023 року м. Рівне Справа № 570/305/23 Провадження № 22-ц/4815/972/23 Головуючий у Рівненському районному суді Рівненської області: суддя Гнатущенко Ю.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції (вступної та резолютивної частин): 14 год. 11 хв. 20 червня 2023 року в м. Рівне Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді:Гордійчук С.О., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" - адвоката Шиліна Володимира Анатолійовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 червня 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виплати страхового відшкодування, в с т а н о в и в: У січні 2023 року в суд звернулася представник ОСОБА_1 - адвокат Ієговська А.О. з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "СК "ВУСО" або страховик) про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виплати страхового відшкодування. Мотивуючи позов, зазначала, що 06 травня 2019 року близько 22 год. 00 хв. на автодорозі Устилуг-Луцьк-Рівне в напрямку м. Рівне на 134 км в межах Рівненського району відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), де автомобіль "MAN", номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який загинув на місці пригоди. Внаслідок ДТП позивачу, яка є матір`ю загиблого, була спричинена матеріальна і моральна шкода. Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "MAN", номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована відповідачем. 27 серпня 2019 року страховика повідомлено про ДТП та надано заяву на виплату страхового відшкодування, заподіяної моральної шкоди, понесених витрат на поховання та втрати годувальника з долученням до них документів. Проте 13 лютого 2020 року страхова компанія здійснила лише часткову виплату, а саме знехтувавши вимогу позивача щодо здійснення виплати страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника. У зв`язку з невиконанням такого обов`язку ОСОБА_1 пред`явила до страховика позов про стягнення страхового відшкодування в розмірі 138 694 гривень. Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2022 року позовні вимоги було задоволено повністю. 29 вересня 2022 року зазначені кошти були виплачені. Тому позивач вважав, що має право на стягнення пені та передбачених ст.625 ЦК України грошових сум за період, з дня подання заяви виплату страхового відшкодування, тобто з 27 серпня 2019 року, по день виплати страховиком відповідної суми в порядку виконання судового рішення, а саме по 22 вересня 2022 року. При цьому враховувалось спеціальний строк позовної давності до вимоги про стягнення неустойки. З наведених мотивів просила стягнути з відповідача на користь свого довірителя пеню в розмірі 23 810,10 гривень, 3% річних в розмірі 11 752,89 гривень та інфляційні втрати в розмірі 56 048,63 гривень. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 червня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_1 суму нарахованої пені у розмірі 23 810,10 гривень, суму 3 % річних за користування коштами у розмірі 11 752,89 гривень, суму інфляційних збитків у розмірі 56 048,63 гривень. Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь держави 916,11 гривень судового збору. На рішення суду представником ПрАТ "СК "ВУСО" - адвокатом Шиліним В.А. подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На обґрунтування апеляційної зазначалося про неврахування судом першої інстанції того, що в існуючих між сторонами правовідносинах не підлягають до застосування положення ст.625 ЦК України. Крім того, в судовому засіданні відповідач вказував, що до вимоги про стягнення неустойки в порядку ст. 549 ЦК України та стягнення 3% річних відповідно ст. 625 ЦК України, які є фактично пенею, застосовується позовна давність. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і він не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Також вимога про стягнення інфляційних збитків є несправедливою, адже була відсутня вина відповідача у прострочені грошового зобов`язання. На переконання автора апеляційної скарги, представник позивача - адвокат Ієговська А.О. не мала повноважень на ведення справи, адже ці повноваження походять з нікчемної довіреності №132 від 17 липня 2019 року, яка не містила місця та дати складення і строк дії якої сплинув на час пред`явлення позову. На думку заявника, апеляційному суду слід з`ясувати відсутність вини страховика у невиплаті страхового відшкодування ОСОБА_1 , право на яке було встановлено рішенням суду під час тривалого розгляду справи №570/3362/21, а також, чи дійсно особа має нести відповідальність за процесуальні недоліки судочинства, що полягало в розгляді справи за межами розумних строків сплачувати грошові кошти за таку затримку. З цих міркувань представник відповідача просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "СК "ВУСО" залишити без задоволення. У поданому відзиві представник позивача - адвокат Ієговська А.О. просила апеляційну залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Зазначалось про те, що відповідач зобов`язаний здійснити страхове відшкодування шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, а також сплатити позивачу пеню та 3% річних. Покладення на відповідача такого обов`язку узгоджується з усталеною судовою практикою, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, де вказано, що ст. 625 ЦК України поширюються на грошові зобов`язання, які можуть виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з факту завдання шкоди особі та інших підстав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника страхової компанії, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Судом першої інстанції з`ясовано, що що 06 травня 2019 року близько 22 год. 00 хв. на автодорозі Устилуг-Луцьк-Рівне в напрямку м. Рівне на 134 км в межах Рівненського району відбулася ДТП, у якій автомобіль MAN, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого він загинув на місці пригоди. Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована відповідачем відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ9013509 (чинного на час ДТП). 13 лютого 2020 року на банківські реквізити представника ОСОБА_1 по довіреності ОСОБА_5 відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 61 306 гривень. Оскільки на думку сторони позивача страховик здійснила виплату не в повному обсязі, а саме без страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, тому його рішення вона оскаржила в судовому порядку. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17 травня 2022 року в цивільній справі №570/3362/21 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ПрАТ "СК "ВУСО" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ізгоєвської А.О. задоволено. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 травня 2022 року скасовано. Позов задоволено та стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_1 138 694 гривень страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника. У даній справі правовідносини виникли з приводу реалізації позивачем права покладення на страховика передбаченої ст. 625 ЦК України та п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) відповідальності за прострочення виплати пов`язаного із втратою годувальника страхового відшкодування. Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 56 048,63 гривень, трьох процентів річних в розмірі 11 752,89 гривні та пені в розмірі 23 810,10 гривень. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання цієї норми закону щодо нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер. Отже, за змістом наведеної статті, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Позивач (потерпіла), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на неї або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України). Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Наведений позивачем спосіб обчислення передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України компенсації та пені на підставі Закону відповідає обставинам справи. Стороною відповідача правильності нарахувань не спростовано, а своїх заперечень з цього приводу у формі альтернативного розрахунку не надано. Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доводи про сплив позовної давності щодо позову колегією суддів відхиляються через необґрунтованість та нечіткість викладених аргументів з цього приводу. Так, в існуючому спорі не підлягають до застосування положення Господарського кодексу України, тобто ч.6 ст.232 цього Кодексу щодо періоду нарахування пені про яку йдеться в апеляційній скарзі, позаяк між сторонами цивільні відносини, а не господарські. Як зазначалося, передбачена ст.625 ЦК України відповідальність має компенсаційний характер, а не штрафний, тому до неї застосовується загальна позовна давність в три роки, у тому числі щодо передбаченої цією правовою нормою сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Поготів, відсутні підстави обмежувати в спірних правовідносинах нарахування бажаних позивачем сум, адже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України установлювався з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, тоді як до стягнення підлягали нараховані суми з грудня 2019 року по травень 2022 року. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для покладення цивільно-правової відповідальності, апеляційний суд зазначає, що вона зумовлена не процесуальними недоліками судочинства, а невиплатою відповідачем страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника у сумі 138 694 гривень і порушення цього грошового зобов`язання лише підтверджується судовим рішенням. У разі дотримання мети здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та належного виконання обов`язків ПрАТ "СК "ВУСО" щодо відшкодування шкоди ОСОБА_1 підстави нарахування пред`явлених до стягнення сум були б відсутні. Не заслуговують на увагу доводи про відсутність в адвоката Ієговської А.О. повноважень на представництво ОСОБА_1 . Як правильно зазначає адвокат позивача, представником за довіреністю Ясінським С.Е. в інтересах ОСОБА_1 було складено договір про надання професійної правничої з Адвокатським об`єднанням "Автопоміч", предметом якого, зокрема, є надання правничої допомоги щодо відшкодування шкоди ОСОБА_1 , спричиненої по факту ДТП, внаслідок якої загинув ОСОБА_3 . Договір діє до виконання сторонами своїх зобов`язань. Сам по собі сплив строку дії довіреності, згідно з якою договір про надання правничої допомоги уклав представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , не спонукає до визнання нікчемним договору. Відповідно до довіреності №132 від 17 липня 2019 року, посвідченої секретарем Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, Ясінський С.Е. мав право в інтересах ОСОБА_1 вчиняти такі дії. При цьому саме в довіреності зазначено дату її вчинення, а не в кутовому штампі органу сільського самоврядування, як про це хибно зазначає автор апеляційної скарги. Разом з тим штамп сільської ради визнається колегією суддів достатнім підтвердженням місця вчинення довіреності. Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв`язання цивільно-правового спору, заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було. Отже, аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить усталеній судовій практиці. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" - адвоката Шиліна Володимира Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 червня 2023 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків