Постанова 4873 № 910/143/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" листопада 2023 р. Справа№ 910/143/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Євсікова О.О. Корсака В.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 (суддя: Смирнова Ю.М.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про стягнення 28 998,51 грн, ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" про стягнення заборгованості у розмірі 28 998,51 грн, з яких: 16 796,53 грн - сума страхового відшкодування, 2 843,91 грн - пеня, 1 789,18 грн - три проценти річних, 7 568,89 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного автострахування від 15.08.2017 № 06/0689458/9069/17, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; залучено до участі у справі ОСОБА_1 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "СК "Вусо" на користь ПАТ "СК "Провідна" 16 796,53 грн страхового відшкодування, 1 960,36 грн пені, 1 713,25 грн трьох процентів річних, 7 568,89 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 398,91 грн. В іншій частині позову відмовлено. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, керуючись приписами статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 16 796,53 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, здійснивши власний перерахунок, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи межі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 1 960,36 грн, три проценти річних в сумі 1 713,25 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 568,89 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "СК "Вусо" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 в частині стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 11 242,50 грн змінити та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги в цій частині. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків щодо стягнення пені у розмірі 1 960,36 грн (за період з 24.07.2019 по 30.11.2019), як неустойки в силу статті 549 ЦК України і відповідно до приписів пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в один рік (стягнення штрафу, пені) про що було заявлено до суду для застосування такої позовної давності. Стверджує, що суд першої інстанції також дійшов помилкових висновків про стягнення трьох процентів річних у розмірі 1 713,25 грн та інфляційних втрат в сумі 7 568,89 грн (за період з 24.07.2019 по 16.12.2022), як захід цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що фактично є неустойкою відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в один рік (стягнення неустойки, штрафу, пені). Зауважує, що дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди під час виплати страхового відшкодування страховиком потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування. Зазначає, що судом першої інстанції не вирішено питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 апеляційна скарга у справі № 910/143/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ПАТ "СК "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/143/23 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/143/23. 14.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07.08.2023, надійшли матеріали справи № 910/143/23. Разом з цим, у період з 14.08.2023 по 27.08.2023 головуючий суддя Алданова С.О. перебувала у щорічній відпустці. 18.08.2023 через систему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання, в якому останній просить долучити до матеріалів справи докази оплати стягнення за судовим рішенням 16 796,53 грн страхового відшкодування та закрити провадження в цій частині на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України. У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Ходаківської І.П. та Демидової А.М., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 справу № 910/143/23 за апеляційною скаргою ПАТ "СК "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.; апеляційну скаргу ПАТ "СК "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків. В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, представником відповідача подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "СК "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23; справу 910/143/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Учасники справи про розгляд Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПАТ "СК "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, а також відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, відомості щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції було оприлюднено на офіційному вебсайті Судова влада України. В межах встановлених судом процесуальних строків від ПАТ "СК "Провідна" та ОСОБА_1 письмових відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 оскаржується позивачем в частині нарахування пені в розмірі 1 960,36 грн, трьох процентів річних в сумі 1 713,25 грн та інфляційних втрат в розмірі 7 568,89 грн, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 15.08.2017 між ПАТ "СК "Провідна" (страховик) та Іноземним підприємством "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" (страхувальник) укладено договір добровільного комплексного автострахування №06/0689458/9069/17, до якого додатковим договором від 15.08.2018 №5 вносилися зміни. Об`єктом страхування за договором (з урахуванням змін) є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, зокрема, автомобілем "Seat", державний номерний знак: НОМЕР_1 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП. 27.09.2019 на вулиці Левка Семеренка в місті Біла Церква сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: зіткнення автомобіля "Mercedes-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , з автомобілем "Seat", державний номерний знак: НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Mercedes-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції, допустив бокове зіткнення з автомобілем "Seat", державний номерний знак: НОМЕР_1 , чим порушив пункти 2.3 (б), 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Зазначені обставини були встановлені постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02.05.2019 у справі № 357/2633/19, якою водія автомобіля "Mercedes-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи). Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Seat", державний номерний знак: НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед". На підставі заяви страхувальника, рахунку ФОП Демидова А.О. від 06.03.2019 № 123038800 на суму 37 632,22 грн та від 01.04.2019 № 123039112 на суму 16 796,53 грн, страхових актів від 14.03.2019 № 2300261499 та від 05.04.2019 № 2300261499, виконуючи свої зобов`язання за договором страхування, позивач здійснив відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів на рахунок СТО у загальній сумі 54 428,75 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 15.03.2019 № 010357 на суму 37 632,00 грн та від 08.04.2019 №013324 на суму 16 796,53 грн. З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Mercedes-Benz", державний номерний знак: НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована відповідачем за полісом № АО/000379520. Розмір франшизи за полісом № АО/000379520 становить 1 000,00 грн. Ліміт страхової суми за шкоду майну - 100 000,00 грн. Листом від 22.04.2019 №2300261499/К позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації в розмірі 54 428,75 грн. Відповідно до бухгалтерської довідки позивача, 30.05.2019 на рахунок ПАТ "СК "Провідна" надійшов регресний платіж ПАТ "СК "Вусо" в сумі 36 632,22 грн. Позивач стверджує, що відповідачем страхове відшкодування сплачене не в повному обсязі, що зумовило звернення ПАТ "СК "Провідна" з даним позовом до суду. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України "Про страхування"). Вказана норма кореспондується зі статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності. Згідно з положеннями статті 999 ЦК України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Судом першої інстанції встановлено, що позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Як зазначив позивач та не спростував відповідач, 30.05.2019 останнім на користь позивача по спірному страховому випадку виплачено страхове відшкодування у сумі 36 632,22 грн. Доказів сплати решти належної до виплати суми відшкодування (у розмірі 16 796,53 грн) відповідач не надав. Беручи до уваги вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 16 796,53 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В цій частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується і відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції. Водночас, 18.08.2023 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати страхового відшкодування у розмірі 16 796,53 грн та закриття провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору. Таким чином, після прийняття оскаржуваного рішення та під час апеляційного розгляду справи, відповідачем було сплачено 16 796,53 грн. страхового відшкодування. Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України). У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що надана скаржником платіжна інструкція № 36398 від 17.08.2023 в графі «призначення платежу» містить посилання на справу № 910/143/23, а отже відповідач не позбавлений можливості використати таку платіжну інстурукцію, як доказ сплати боргу, під час виконання судового рішення. Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини наявності боргу зі страхового відшкодування на момент розгляду справи та постановлення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 789,18 грн та інфляційні втрати в сумі 7 568,89 грн, нараховані за період з 30.05.2019 по 16.12.2022. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина 2 статті 625 ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних у розмірі 1 713,25 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 568,89 грн, нараховані за період з 24.07.2019 по 16.12.2022. Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 843,91 грн, нараховану за період з 30.05.2019 по 30.11.2019. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України). Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Преамбулою до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. У той же час відповідно до статті 992 ЦК України страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Колегія суддів, здійснивши розрахунок пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду нарахування та враховуючи межі позовних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 1 960,36 грн, нарахована за період з 24.07.2019 по 30.11.2019. Доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо заявленої пені відхиляються колегією судді з огляду на таке. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Водночас, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, який набрав чинності з 02.04.2020 та яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, зокрема, визначені статтею 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на всій території України установлено карантин з 12.03.2020, строк дії якого на момент звернення позивача з даним позовом до суду не закінчився. За таких обставин, строки позовної давності щодо заявленої у даній справі вимоги позивача про стягнення пені пропущено не було, а тому у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд відмовляє. Також відповідач зазначає, що місцевий господарський суд позов задовольнив частково, і за приписами процесуального закону відшкодування судових витрат здійснюється пропорційно задоволених вимог, але судом питання щодо розподілу витрат відповідача в розмірі 8 000,00 грн не вирішено. Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У статті 124 ГПК України визначено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не здійснено розподіл судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав суду договір про надання правової допомоги від 12.06.2020, додаток №1 від 09.01.2023 до договору про надання правової допомоги від 12.06.2020, акт приймання наданих послуг від 20.01.2023. 12.06.2020 між адвокатом Шиліним В.А. та ПАТ "СК "Вусо" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги в судових справах з позовами фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування та будь-яких інших учасників (суб`єктів) правовідносин до клієнта; а також позовами клієнта до фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування та будь-яких інших осіб; а також у досудових справах, пов`язаних з врегулюванням страхових випадків. У пункті 1 додатку №1 від 09.01.2023 до договору сторони погодили розмір фіксованого гонорару в розмірі 8 000,00 грн за надання правничої допомоги, представлення інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва у справі № 910/143/23 за позовом ПАТ "СК "Провідна" до ПАТ "СК "Вусо" про стягнення страхового відшкодування. Згідно з пунктом 2 додатку №1 від 09.01.2023 до договору оплата гонорару за надання правничої допомоги не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції. 20.01.2023 сторони склали та підписали акт приймання наданих послуг, за змістом якого виконавець надав замовнику правові послуги на суму 8 000,00 грн, а саме: ознайомлення з наявними документами замовника, підстави позовної заяви її обґрунтованості; вивчення актуальної судової практики з цих питань та визначення правової позиції, збір письмових доказів; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; супровідні заходи розгляду справи у суді. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, саме суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи був їх розмір обґрунтованим. Згідно з частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У суді першої інстанції позивач клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну допомогу не заявляв, отже останній своїм правом, наданим йому частиною 5 статті 126 ГПК України не скористався. Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20. До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, беручи до уваги часткове задоволення позову, відсутність заперечень позивача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 264,70 грн (рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 959,48 грн. від загальної суми 28998,51 грн., а тому пропорційно до суми позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, стягуються витрат на професійну правничу допомогу від заявлених 8000,00 грн.). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 960,36 грн пені, 1 713,25 грн трьох процентів річних та 7 568,89 грн інфляційних втрат, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/143/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариства "Страхова компанія "Вусо".

4. Справу № 910/143/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді О.О. Євсіков В.А. Корсак