Постанова 4824 № 754/176/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 754/176/20 Головуючий у суді першої інстанції - Галась І.А. Номер провадження № 22-ц/824/7806/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Альфа банк», ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Ірина Сергіївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, ОСОБА_4 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом визнання договору недійсним,- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 . Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 23 липня 2019 року нею була подана заява до Деснянського УП ГУНП у м. Києва про проникнення до житла за адресою: АДРЕСА_2 невідомої особи, яка залишила повідомлення, що вона є новим власником даного майна з заміною замків та припинення доступу до її помешкання. За ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва відомості за заявою ОСОБА_1 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120190100030006398 від 03 вересня 2019 року. З огляду на постанову слідчого Деснянського УП ГУНП в місті Києві від 28 листопада 2019 року ОСОБА_5 про відмову у задоволенні клопотання з`явилася непередбачувана інформація, що начебто квартира АДРЕСА_1 з 06 грудня 2008 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Кравченко І.С. та зареєстрований в реєстрі №

566. Право власності зареєстровано КП Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація). Право власності згідно свідоцтва на право власності на житло від 06 березня 2000 року, а в подальшому за свідоцтвом про право на спадщину за законом належить ОСОБА_1 , яка протягом вже 27 років, а саме з 23 квітня 1992 року проживає та зареєстрована в даному помешканні, іншого майна в неї немає. Вказувала, що ОСОБА_2 є її єдиним сином, тому будь якої необхідності, намірів щодо продажу квартири матір`ю сину не було, про що свідчить продовження проживання нею в даній квартирі. Син жодного разу не порушив питання про передачу йому даного майна, оскільки він є власником квартири, якщо б він мав недобросовісний умисел щодо позбавлення матері житла. До того ж, син є її єдиним спадкоємцем, в даному випадку. Не маючи будь яких спорів між матір`ю та сином, перебуваючи в дружніх стосунках між собою, не було підстав задля того, щоб укладати договір купівлі-продажу на квартиру, сторонами якого є мати та син. Таким чином, позивачка вважає, що в даному випадку, якщо і існує такий договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , то це є фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича, яким порушенні її конституційні права на власність та житло. За таких обставин, є всі підстави вважати, що даний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є фіктивним, оскільки у сторін даного договору купівлі-продажу не було й наміру на укладення та вчинення будь яких дій на виконання такого договору. Посилаючись на вимоги ч.5 ст. 203, ст. 215 ЦК України позивачка просила суд: усунути перешкоди у здійсненні їй права власності квартирою за адресою: АДРЕСА_2 шляхом визнання договору купівлі продажу вказаної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського округу Кравченко І.С. від 06 грудня 2008 року та зареєстрований в реєстрі № 566 фіктивним. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що вона чітко визначила та подала докази, що протягом 27 років, а саме з 23 квітня 1992 року проживає та зареєстрована в спірному помешканні, іншого майна не має. Крім того, наголошує, що намірів щодо продажу квартири матір`ю сину не було, про що свідчить продовження її проживання в даній квартирі. ОСОБА_1 зазначає, що спірного договору купівлі-продажу в неї немає, так само як і в ОСОБА_2 , але враховуючи дату укладення нею договору позики у приватного нотаріуса Войтовського B.C. саме 06 лютого 2008 року, вона вважає, що певні особи, шляхом введення їх в оману, під час підписання договору позики, підмінили його на договір купівлі-продажу. Посилається, що жодного іншого договору, окрім договору позики вона не підписувала, а тому вважала, що такий договір купівлі-продажу квартири є фіктивним, оскільки у них з сином не було й наміру на укладення та вчинення будь яких дій на виконання договору купівлі-продажу. Апелянтка вказує, що суд першої інстанції взяв до уваги лише ті документи, які були подані стороною банку та в оскаржуваному рішенні виписав послідовність їх вчинення без надання їм правової оцінки, а тому вважає, що ухвалив судове рішення без повного, об`єктивного, всебічного з`ясування обставин справи. Суд залишив поза увагою, що жодного примірника договору купівлі-продажу квартири не було додано до матеріалів цивільної справи з відміткою БТІ про реєстрацію права власності на квартиру на ОСОБА_2 . Вказує, що станом на час укладення кредитного та іпотечного договору (06 лютого 2008 року) не настали реальні юридичні наслідки переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_6 як покупця та розпорядження майном для забезпечення виконання своїх боргових зобов`язань, оскільки не було проведено державну реєстрацію його права власності на спірне майно. Відтак, власником квартири на той момент все ще була апелянтка. Як вбачається з матеріалів справи, лише 11 грудня 2008 року була здійснена реєстрація в БТІ, проте не встановленою судом особою, що свідчить, на її думку, про відсутність як внутрішньої волі сторони, так і зовнішнього її прояву. ОСОБА_1 наголошує, що перехід права власності на квартиру через 10 місяців після укладення іпотечного договору свідчить про його фіктивність з метою приховати заволодіння стороною кредитора в майбутньому майном на підставі начебто укладеного договору іпотеки між ОСОБА_2 та АТ «Укрсоцбанк», в чому і вбачається грубе порушення її конституційних прав на власність та житло. Враховуючи наведене, апелянтка просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. 18 квітня 2023 року засобами поштового зв`язку представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. - Олексієнко З.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, що ОСОБА_1 квартиру продавала з власної волі, що підтверджує пункт 9 договору купівлі - продажу квартири від 06 лютого 2008 року, згідно якого продавець, ОСОБА_1 , та покупець, ОСОБА_2 , підтвердили, шо цей правочин відповідає їх дійсним намірам, не носить характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також будь-які обставини помилки, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цього правочину відсутні. Крім того, вказує, що для укладення цього договору апелянтка самостійно 19 листопада 2007 року отримала в БТІ довідку характеристику, що видається тільки власнику квартири, та в ній зазначено, що така довідка видається ОСОБА_1 для відчуження нерухомого майна. Також представник наголошує, що договір купівлі-продажу вчинено за згоди дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , та в матеріалах нотаріальної справи містяться копії паспортів трьох осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , які надані ними самостійно та з яких нотаріус зняла копії. Оскаржуваний договір вчинено на підставі оригіналів правовстановлюючих документів, які також знаходяться в нотаріальній справі та подані апелянткою. У відповідності до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі, якщо іпотекою забезпечується повернення кредиту, який отримано для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу квартири та іпотечний договір можуть укладатись одночасно. А проживання ОСОБА_1 у квартирі не може свідчити про фіктивність договору купівлі-продажу. Разом з тим, представник Олексієнко З.О. вказує, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 серпня 2017 року у справі №761/41842/16-ц встановлено, що ОСОБА_2 отримав від банку в кредит грошові кошти на купівлю квартири АДРЕСА_1 . Представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. - Олексієнко З.О. у відзиві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Вареник А.М. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. адвокат Олексієнко З.О. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін. Відповідач у справі ОСОБА_2 направив до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність. Представником відповідача у справі АТ «Сенс банк» (змінена назва з АТ «Альфа банк») адвокат Пересунько С.С. подав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд вказаної справи у його відсутність. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 06 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Іриною Сергіївною. В п. 3 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 656 500 грн., що згідно курсу НБУ на день укладання договору еквівалентно 130 000 доларів США, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. В п.4 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що продавець, своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру, одержання від покупця грошей в сумі 656 500 грн., та відсутність по відношенню до нього будь - яких претензій фінансового характеру. В п.5 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що зазначену в цьому договорі ціну продажу, я продавець, вважаю вигідною для мене, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для мене обставин і повністю мене задовольняє. В п.9 Договору купівлі - продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що продавець та покупець підтверджують, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також будь - які обставини помилки, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цього правочину відсутні. В п.10 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що ОСОБА_9 не має будь-яких претензій до ОСОБА_1 . В п.11 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року зазначено, що право власності виникає з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину. ОСОБА_8 - дружина ОСОБА_2 06 лютого 2008 року надала письмову згоду на купівлю її чоловіком спірної квартири. Дана заява посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстрована в реєстрі за № 563. 06 лютого 2008 року ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 013/062-к на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошових коштів в сумі 110500 доларів США. Пунктом 1.2. передбачає наступні цілі - придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . 06 лютого 2008 року ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк» уклали Договір Іпотеки № 02-10/272 відповідно до умов якого Іпотекодавець - ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань до договором кредиту № 013/062-к від 06 лютого 2008 року передав в іпотеку Іпотекодержателя - АКБСР «Укрсоцбанк» квартиру АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстровано в реєстрі за №

657. Одночасно нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_1 . Заборона зареєстрована в реєстрі за номером

568. Також судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана на підставі протоколу №404859 проведення електронних торгів - ОСОБА_4 була визнана переможцем електронних торгів. Право власності підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 15 липня 2019 року, інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №192632855. Вказані торги були проведенні в процесі виконання виконавчою службою заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року у справі №761/41842/16 яким було задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» та стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 013/062-к від 06 лютого 2008 року у розмірі 284 488,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 червня 2016 року складає 7 085 085,74 грн. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не довела факту відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, а дії відповідача ОСОБА_2 в частині укладення договору кредиту для придбання спірної квартири та передача даної квартири в іпотеку свідчить про настання реальних юридичних наслідків переходу права власності на спірну квартиру до нього як покупця та розпорядження майном для забезпечення виконання своїх боргових зобов`язань. З врахуванням викладеного висновку суд визнав клопотання відповідачів щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позовні вимоги не доведенні по суті. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Перевіряючи доводи апелянта щодо не відповідності висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та поданим сторонами доказів, суд апеляційної інстанції враховує наступне. Так, із матеріалів справи та наданих сторонами пояснень і відповідно до них доказів вбачається, що 06 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Іриною Сергіївною. Для укладанні правочину ОСОБА_1 19 листопада 2007 року особисто отримала в БТІ довідку характеристику, в якій зазначено, що довідка надана ОСОБА_1 для відчуження нерухомого майна і що квартира належить їй (т.1, а.с. 116). Отримала ОСОБА_1 02 лютого 2008 року довідку з ЖЕКу, згідно якої довідка видана ОСОБА_1 (т.1, а.с.117). Дружина ОСОБА_6 надала нотаріальну згоду на купівлю квартири АДРЕСА_1 (п.17 Договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року). Нотаріальна згода на купівлю квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_8 наявна в матеріалах нотаріальної справи (т.1, а.с.118). ОСОБА_1 особисто надала нотаріусу свій паспорт та код, з яких нотаріусом зроблені копії і долучені до нотаріальної справи. ОСОБА_9 та його дружина особисто надали нотаріусу свій паспорт та код, з яких нотаріусом зроблені копії і долучені до нотаріальної справи. Нотаріусом перевірено дієздатність сторін, про що зазначено в Договір купівлі- продажу квартири від 06 лютого 2008 року (т.1, а.с.113). Договір купівлі-продажу квартири від 06 лютого 2008 року укладено на підставі оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру, які знаходяться в нотаріальній справі та які особисто нотаріусу надала позивач (т.1, а.с.114-115). При укладенні та оформлені вказаного правочину приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. встановила, що умови договору сторін влаштовують. Після особистого прочитання договору купівлі-продажу сторонами, нотаріусом було роз`яснено правові наслідки, які настають після укладання договору. Після чого сторонами було підписано вищевказаний договір, оскільки правочин відповідав їх намірам і не носив характеру фіктивного, удаваного, не є зловмисним, а також будь-якої обставини помилки, обману, насильства, тяжких обставин для вчинення цих правочинів відсутні про що зазначено у договорі купівлі - продажу нерухомого майна п.9 (т.1, а.с.113). Договір позивачем і покупцем було підписано особисто у присутності нотаріуса, після чого договори посвідчено приватним нотаріусом Кравченко Іриною Сергіївною. Отже, позивач підписала договір особисто, що підтверджується договором купівлі-продажу та свій підпис під договором позивач не оспорює. Також із матеріалів справи вбачається, що для купівлі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_9 отримав у ПАТ «Укрсоцбанк»кредит в сумі 110 500 доларів США(т.2, а.с.51-54), і для забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку куплену спірну квартиру (а.с.55-56 т.2). Зазначені обставини спростовують доводи позивача та апелянта про фіктивність укладеного договору, оскільки набувачем даної квартири ОСОБА_2 після отримання даної квартири у власність було реалізовано права власника шляхом укладення щодо даної квартири іншого правочину - договору іпотеки. Крім того наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями сторін вбачається, що позивачка у справі ОСОБА_1 також реалізувала свої права продавця, а саме отримавши від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 130 000 доларів США, в цей же день уклала договір позики із ОСОБА_3 , якому передала в позику 70 000 доларів США ( а.с. 32 т.1). Посилання ОСОБА_1 на те, що вона підписувала в нотаріуса лише один договір і це саме договір позики на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки належних та допустимих доказів того, що договір купівлі-пролажу спірної квартири підписаний не ОСОБА_1 суду не було подано, а крім того із матерів справи та текстів договору купівлі-продажу квартири та договору позики вбачається, що вони оформлювалися нотаріально та посвідчувалися хоч і в один день, але різними нотаріусами. Так, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Іриною Сергіївною (а.с. 43 т.1), а договір позики грошових коштів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтковським В.С. (а.с. 32 т.1). Безпідставними на думку колегії суддів є і посилання позивачки на фіктивність укладеного договору у зв`язку із проживанням її у вказаній квартирі до 23 липня 2019 року, оскільки власником даної квартири до проведення прилюдних торгів був саме її син ОСОБА_2 і саме він міг ініціювати виселення її з вказаної квартири, однак цього не робив на власний розсуд та з власних інтересів. Таким чином, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про не доведеність позивачкою заявлених вимог щодо фіктивності договору купівлі-продажу квартири законним та обґрунтованим. Крім того, колегія суддів при перегляді вказаної справи враховує і наступні обставини. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Так, суд першої інстанції при вирішенні вказаного спору встановив, що 06 лютого 2008 року ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 013/062-к на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошових коштів в сумі 110500 доларів США. Пунктом 1.2. передбачає наступні цілі - придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . 06 лютого 2008 року ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк» уклали Договір Іпотеки № 02-10/272 відповідно до умов якого Іпотекодавець - ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань до договором кредиту № 013/062-к від 06 лютого 2008 року передав в іпотеку Іпотекодержателя - АКБСР «Укрсоцбанк» квартиру АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстровано в реєстрі за №

657. Одночасно нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_1 . Заборона зареєстрована в реєстрі за номером

568. Із матеріалів справи також вбачається, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року, ухваленим у цивільній справі № 761/41842/16 позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 013/062-к від 06 лютого 2008 року у розмірі 284 488,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 червня 2016 року складає 7 085 085,74 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 106 276,27 грн у відшкодування судового збору. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Постановою Верховного Суду від 30 червня 2020 року у вказаній справі касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Гудзем Василем Миколайовичем, залишено без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року залишено без змін. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за вище вказаним кредитним договором та не виконання ним ухваленого у справі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року квартира № 22, АДРЕСА_3 була продана на публічних торгах організованих ДП «Сетам» і придбана на підставі протоколу №404859 проведення електронних торгів - ОСОБА_4 , яка була визнана переможцем електронних торгів. Право власності підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 15 липня 2019 року, інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №192632855. Таким чином на час звернення позивачки до суду із вказаним позовом у січні 2020 року відповідач у справі ОСОБА_2 уже не був власником даного нерухомого майна, яке було продано в порядку процедури проведення прилюдних торгів і набувачем та власником вказаної квартири є ОСОБА_4 , яка позивачем у справі в якості відповідача не залучалася та вимог до неї щодо витребування вказаної квартири заявлено не було. За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Разом із тим, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 обрано неефективний спосіб захисту, адже навіть у разі задоволення заявленого нею позову до ОСОБА_2 це не призведе до поновлення її прав власника вказаної квартири, оскільки таким на сьогодні є ОСОБА_4 до якої позивачем позовних вимог у даній справі не заявлено. Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 по суті ініціювала спір про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а фактично для набуття підстав подальшого перегляду судових рішень у спорі між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс банк», що є недопустимим та є самостійною підставою для відмови у позові. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2023 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв