Постанова 4824 № 756/220/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 756/220/21 Головуючий у суді першої інстанції - Ткач М.М. Номер провадження № 22-ц/824/1881/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М.., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником прав якого є ОСОБА_3 , Київської міської ради, треті особи - Десята Київська державна нотаріальна контора, Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на майно,- ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Київської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на спадкове майно, в якому з урахуванням уточненої заяви про зміну предмету позову від 17 травня 2023 року, подану представником позивача - адвоката Близнюк Н.В., просила суд: встановити факт родинних відносин, яким визнати позивача донькою ОСОБА_4 ; визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії та номер 2149 , видане 23 листопада 2018 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом першої черги на майно - 3/4 квартири АДРЕСА_2 та на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради (Державний акт на право власності на землю серії ЖТ № 21-22-0002). Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до свідоцтва про народження позивача від 18 жовтня 1990 року її батьком записаний ОСОБА_5 . До реєстрації шлюбу прізвище позивачки також було - « ОСОБА_6 ». Відповідно до «Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька ОСОБА_5 , які записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України», за вказівкою матері. Батьки позивача - матір ОСОБА_7 та біологічний батько ОСОБА_4 , що підтверджується висновком експерта №103-186-2019 від 27 червня 2019 року Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, після її народження мешкали разом та вели спільне господарство, ОСОБА_4 фактично визнавав її донькою, але юридично за життя не визнав свого батьківства. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер біологічний батько позивача ОСОБА_4 .. Після його смерті відкрилась спадщина, позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини. Таким чином, встановлення факту родинних відносин має для неї юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати її спадкові права. Наскільки позивачу відомо зі слів ОСОБА_4 інших дітей, дружини у нього не було, бабуся померла раніше, а інформація про дідуся відсутня. Тому позивач вважає, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги. 30 грудня 2020 року державний нотаріус Десятої київської нотаріальної контори Сабадаш О.В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку із відсутності підтвердження родинних відносин між позивачем та спадкодавцем. Після смерті ОСОБА_4 залишилася спадщина, що складається з 1/2 квартири АДРЕСА_1 та 1/2 будинку АДРЕСА_3 , які належали на праві особистої приватної власності бабусі позивача ОСОБА_8 . Наскільки відомо позивачу у 2007 році бабуся приватизувала квартиру на себе. З інформаційної довідки вона дізналася, що 23 листопада 2018 року (після смерті ОСОБА_4 ) чоловік бабусі - відповідач по справі ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності, серія та номер 2149 на 1/2 квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, зазначена квартира не є спільною сумісною власністю подружжя (бабусі та відповідача), оскільки приватизація квартири здійснювалась на безоплатній основі, а тому не може вважатись спільно набутим майном подружжя, оскільки бабусею було реалізовано право на приватизацію. Відтак, свідоцтво про право власності, серії та номер 2149 від 23 листопада 2018 року має бути визнано недійсним. Позивач також зазначає, що ОСОБА_4 на момент смерті бабусі ОСОБА_8 , був зареєстрований разом з нею, а тому ОСОБА_4 прийняв спадщину після бабусі, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що позивач - ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за позивачем, право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 3/4 частини будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті заявлених позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3592 (три тисячі п`ятсот дев`яносто дві) гривні 81 копійку. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в частині незадоволених позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, ухвалене без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, відтак просить суд оскаржуване рішення скасувати в частині: відмови визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого 23 листопада 2018 року, серія та номер 2149, видане Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 квартири АДРЕСА_1 ; визнання за позивачем право власності в порядку спадкування першої черги на майно - частину спадкової маси, а саме: 3/8 квартири за вищевказаною адресою та 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, яка розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради Житомирської області (Державний акт на право приватної власності на землю серія ЖТ N21-22-0002) та визнати недійсним свідоцтво про право власності, виданого 23 листопада 2018 року, серія та номер 2149; визнання за позивачем право власності в порядку спадкування першої черги на майно - частину спадкової маси, а саме: 3/4 квартири АДРЕСА_1 та 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, яка розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради Житомирської області (Державний акт на право приватної власності на землю серія ЖТ №21-22-0002). В обґрунтування своїх вимог зазначає, підставою недійсності свідоцтва про право власності на квартиру є те, що дана квартира є особистою власністю померлої бабусі, а не її спільною сумісною власністю з відповідачем ОСОБА_2 .. На підтвердження цього, зосереджує увагу суду на хронологію подій, а саме: 20 червня 1981 року бабуся позивача ОСОБА_8 отримала обмінний ордер №3541 на спірну квартиру; 09 квітня 1988 року бабуся уклала шлюб із ОСОБА_2 ; 01 січня 1992 року бабуся отримала довідку щодо сплати пайового внеску в повному обсязі. Виходячи з вищевикладеного вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що спірна квартира належала подружжю: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рівних частках. Зазначає, сума пайового внеску була сплачена за квартиру 01 січня 1992 року у повному обсязі не за спільні кошти подружжя, оскільки пайові внески платилися бабусею за сім років до укладання шлюбу, відтак не погоджується із твердженням суду першої інстанції, що вищевказана квартира належала подружжю на праві спільної сумісної власності в рівних частках. Звертає увагу суду на те, що бабуся вважала спірну квартиру своєю, тому склала заповіт 05 серпня 2010 року на батька позивача. Апелянт також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо передчасно заявленої вимоги про визнання за нею 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, яка розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради Житомирської області (Державний акт на право приватної власності на землю серія ЖТ №21-22-0002), оскільки право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 адвокат Близнюк Н.В. підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Міхо К.В. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що згідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 18 жовтня 1990 року батьками ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00021188634 від 11 жовтня 2018 року убачається, що у свідоцтві про народження ОСОБА_9 , відомості про батька зазначені за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. 08 квітня 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ), був зареєстрований шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 (а.с.29 том 1). Як убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 12.10.2018. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина. 01 листопада 2018 року позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Десятої київської державної нотаріальної контори. Постановою державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори від 30 грудня 2020 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю правовстановлювального документу щодо належності майна спадкодавцеві та родинних відносин із померлим (а.с. 48 том 1). Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надані позивачем на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 докази, у тому числі висновок експерта №103-186-2019 від 27 червня 2019 року, є належними і допустимими, які підтверджують факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , встановлення якого є необхідним позивачу для оформлення спадщини. Покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 допитаних у судовому засіданні щодо родинних відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_1 узгоджуються між собою, не містять суперечностей та у сукупності та взаємозв`язку із письмовими доказами вказують на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З огляду на викладене вище, врахувавши встановлені судом обставини, вимоги позивача про встановлення факту родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд визнав доведеними, такими що підлягають задоволенню. Вирішуючи спір у частині вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 23 листопада 2018 року, № 2149 , виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. відповідачу ОСОБА_13 на 1/2 квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 , 3/4 частини будинку АДРЕСА_3 та 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд виходив із наступного. Із матеріалів справи, вбачається, що 09 квітня 1988 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 був зареєстрований шлюб, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00021511558 від 22 листопада 2018 року. 07 квітня 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району міста Києва шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 07 квітня 1998 року. Згідно із довідки, виданої ОСББ (ЖБК) «Домобудівельник-5» у грудні 2006 року, ОСОБА_8 , яка є власником кооперативної квартири АДРЕСА_4 , 01 січня 1992 року у повному обсязі сплачені пайові внески за квартиру. Зазначена квартира надана ОСОБА_8 на підставі обмінного ордера № 3541 від 20 червня 1981 року(а.с. 188А том 1). Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради, 09 лютого 2007 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.187А том 1). Відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ №21-22-0002 від 01.04.1998 ОСОБА_14 , яка мешкала в АДРЕСА_3 , на підставі рішення №3 від 30.03.1994 Чайківської сільської Ради народних депутатів передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,61 га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території с. Чайківка Чайківської сільської ради. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року у справі №2-224/2010, встановлено факт прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті матері ОСОБА_14 . Визнано за ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженкою с. Чайківка Радомишльського району Житомирської області право власності на цілий житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_3 вартістю 30800 гривень в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_14 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 . Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 листопада 2018 року, за ОСОБА_8 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та будинок, розташований в АДРЕСА_3 . На випадок своєї смерті ОСОБА_8 залишила заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тодорович О.Л. 05 серпня 2010 року , відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_4 (а.с.158А том 1). ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 24 березня 2015 року (а.с. 158 том 1). З матеріалів спадкової справи № 8/2015, яка заведена після смерті ОСОБА_8 , встановлено, що відповідач ОСОБА_2 08 квітня 2015 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. із заявою про прийняття спадщини, після смерті дружини ОСОБА_8 (а.с.172 том 1). Відповідно до довідки ОСББ «Домобудівельник-5» від вересня 2015 року, ОСОБА_8 до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , також у зазначеній квартирі зареєстрований її син ОСОБА_4 ( а.с. 176 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим 12 жовтня 2018 року ( а.с. 185-а т.1). 01 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Десятої київської державної нотаріальної контори. Постановою державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори від 30 грудня 2020 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю право встановлювального документу щодо належності майна спадкодавцеві та родинних відносин із померлим (а.с. 48 том 1). 23 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_8 , що складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що набута ОСОБА_2 та ОСОБА_8 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Крім того, просив на підставі ст.ст. 1241 та 1269 ЦК України видати обов`язкову частку, а саме на 1/8 частку щодо зазначеного нерухомого майна, свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки він є повнолітнім непрацездатним вдівцем померлої ОСОБА_8 , що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_7 (185-188 том 2). 23 листопада 2018 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. видав відповідачу ОСОБА_2 . Свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі за №2149. Відповідно до якого на підставі ст. 63 СК України ОСОБА_2 є пережившим чоловіком ОСОБА_8 , належить 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частці посвідчується цим свідоцтвом, складається з: квартири АДРЕСА_1 (а.с.232 том 2). 23 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. також видав відповідачу ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом №2150 на 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.233 том 2). Позивач зазначає, що у даному випадку порушено спадкові права позивача, що є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4 , а саме видачею відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину від 23 листопада 2018 року, №2149, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , вказуючи що така є особистою власністю померлої ОСОБА_8 , відтак, відсутні підстави вважати що зазначена квартира є спільною сумісною власністю. Вирішуючи спір між сторонами та визнаючи за ОСОБА_15 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, вказана квартира була набута ОСОБА_8 у період перебування її у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час шлюбу були внесені відповідні суми пайових внесків та здійснено повну сплату вартості квартири, за відсутності доказів сплати таких внесків за особисті кошти ОСОБА_8 . Доходячи вказаного висновку суд зазначив, що ОСОБА_4 (батько позивачки) є спадкоємцем за заповітом та вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу не заявив про відмову від неї. Однак, ОСОБА_4 не отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим 12.10.2018. Судом встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, батько позивача, не оформивши належним чином спадкових прав після смерті ОСОБА_8 , помер. 01.11.2018 позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Десятої київської державної нотаріальної контори. Постановою державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори від 30.12.2020 позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю право встановлювального документу щодо належності майна спадкодавцеві та родинних відносин із померлим. Ураховуючи той факт, що 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 та земельна ділянка для його обслуговування є спадковим майном, після смерті ОСОБА_8 , а відповідач ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку у спадщині, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 та 3/4 частини будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підсумовуючи вищевикладене, суд першої інстанції виснував, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого за законом, вчинила дії що свідчать проте, що вона прийняла спадщину, при цьому не має можливості оформити в установленому законом порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на майно, що є перешкодою для набуття права нею власності на об`єкти нерухомого майна в порядку спадкування шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно в нотаріуса, тому за нею, як спадкоємцем, слід визнати право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 та на 3/4 частини будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішуючи спір у частині вимог ОСОБА_1 про визнання за нею 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради, та відмовляючи у їх задоволення суд першої інстанції виходив із того, що позивач передчасно заявила вимоги про визнання за нею права власності на 3/4 частини зазначеної земельної ділянки. Апеляційний суд в цілому погоджується із висновком суду першої інстанції в частині поділу спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_3 між сторонами у вказаній справі як спадкоємцями першої черги, однак не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині спадкової земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради вирішення спору щодо виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору щодо земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). За змістом статті 1233 та частини першої статті 1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Згідно зі статтею 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що позивач у справі звернулася до суду із вимогами за якими просила встановити факт родинних відносин, яким визнати позивача донькою ОСОБА_4 . Суд першої інстанції, врахувавши встановлені судом обставини, вимоги позивача про встановлення факту родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд визнав доведеними, такими що підлягають задоволенню. Рішення суду в цій частині сторонами у справі визнається та не оспорюється. Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_8 , мати ОСОБА_4 , дочкою якого визнана позивачка у вказаній справі ОСОБА_1 . З матеріалів спадкової справи № 8/2015, яка заведена після смерті ОСОБА_8 , встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як чоловік померлої ОСОБА_8 08 квітня 2015 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко О.В. із заявою про прийняття спадщини, після смерті дружини ОСОБА_8 (а.с.172 том 1). Відповідно до довідки ОСББ «Домобудівельник-5» від вересня 2015 року, ОСОБА_8 до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , також у зазначеній квартирі зареєстрований її син ОСОБА_4 ( а.с. 176 т.1), таким чином нотаріусом прийнято доводи сторін що ОСОБА_4 є особою яка прийняла спадщину після смерті матері за фактом спільного проживання із спадкодавцем. Дані обставини сторонами у вказаній справі визнанні та не оспорювалися. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим 12 жовтня 2018 року ( а.с. 185-а т.1). 01 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Десятої київської державної нотаріальної контори. Таким чином між позивачкою у справі ОСОБА_1 як донькою ОСОБА_4 , та відповідачем у справі ОСОБА_2 виник спір щодо порядку поділу спадкового майна, що залишилося після смерті матері ОСОБА_4 - ОСОБА_8 . Позивачка у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги щодо спадкового майна померлої ОСОБА_8 , ОСОБА_1 згідно до ч. 1 ст. 1266, та 1261 ЦК України, а ОСОБА_2 згідно до ст. 1261 ЦК України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині вирішення судом спору щодо порядку розподілу квартири АДРЕСА_1 колегія суддів враховує наступні обставини справи. 09 квітня 1988 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 був зареєстрований шлюб, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00021511558 від 22 листопада 2018 року. 07 квітня 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району міста Києва шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 07 квітня 1998 року. Із довідки, виданої ОСББ (ЖБК) «Домобудівельник-5» у грудні 2006 року, вбачається, що ОСОБА_8 , яка є власником кооперативної квартири АДРЕСА_4 , 01 січня 1992 року у повному обсязі сплачені пайові внески за квартиру. Зазначена квартира надана ОСОБА_8 на підставі обмінного ордера № 3541 від 20 червня 1981 року(а.с. 188 А том 1). Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради, 09 лютого 2007 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 187 А том 1). Колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції щодо порядку поділу вказаної квартири між сторонами у вказаній справі, оскільки суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вказана квартира була набута у власність подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_2 01 січня 1992 року шляхом сплати пайових внесків, тобто саме в період перебування в шлюбі. Належних та допустимих доказів зворотного, а саме те, що вказані внески були сплачені ОСОБА_8 за рахунок особистих коштів чи до реєстрації шлюбу позивачка суду не подала. Погоджується колегія суддів із частками які суд визнав за сторонами, оскільки виходячи із положень ст. 22 КпШС України ст. 60, 70 ч. 1 СК України частки подружжя у спільній сумісні власності є рівними тобто 1\2 частина вказаної квартира є власністю відповідача у справі ОСОБА_2 , а інша 1\2 частина є спадщиною після смерті ОСОБА_8 на яку сторони у вказаній справі мали б право порівну. Однак враховуючи, що спадкодавцем ОСОБА_8 за життя - 05 серпня 2010 року був складений заповіт ( а.с.158а т.1) за яким все своє майно вона заповіла сину ОСОБА_4 , а відповідач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини як чоловік померлої був непрацездатним, що підтверджується пенсійним посвідченням ( а.с. 185 т.1) тому суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та визнання за нею права на 3\8 частин вказаної квартири оскільки відповідач у справі згідно до ч.1 ст. 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку - 1\8 частину спадкової квартири, яка б належала йому в разі спадкування за законом. Правомірно судом визнано також за позивачкою право на спадкування 3\4 частин житлового будинку АДРЕСА_3 . Сторони в цій частині рішення не оспорюють. Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на 3\4 частин земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Чайківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області з цільовим призначення для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, виходячи із наступного. Згідно до ст. 1268 ЦК України Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Підпунктом 3.12 пункту 3 глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затверджених наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року передбачено, що прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року у справі №2-224/2010, встановлено факт прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті матері ОСОБА_14 . Визнано за ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженкою с. Чайківка Радомишльського району Житомирської області право власності на цілий житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_3 вартістю 30800 гривень в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_14 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 . Із матеріалів справи також вбачається, що відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ №21-22-0002 від 01.04.1998 ОСОБА_14 , яка мешкала в АДРЕСА_3 , на підставі рішення №3 від 30.03.1994 Чайківської сільської Ради народних депутатів передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,61 га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована на території с. Чайківка Чайківської сільської ради. Як правильно зазначив суд першої інстанції у відповідності до вимог статті 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18). У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується. Враховуючи єдність права власності на житловий будинок та земельну ділянку - право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок (частку у власності на якій мав спадкодавець) може виникнути лише одночасно із підтвердженням права власності на частину цього будинку. З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо того, що набувши у власність в порядку спадкування на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_3 вартістю 30800 гривень в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_14 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 набула також і право власності в порядку спадкування за законом і на земельну ділянку площею 0,61 га, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарств, який належав на праві власності її матері ОСОБА_14 , яка мешкала в АДРЕСА_3 , відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ №21-22-0002 від 01.04.1998 виданого на підставі рішення №3 від 30.03.1994 Чайківської сільської Ради народних депутатів (а.с.101 т.1). З врахуванням викладено колегія суддів вважає що позивачка має право на 3\4 частин вказаної вище земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 . З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є доведеними та обґрунтованими. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. 1241, 1261, 1278 ЦК України, ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, що розташована на території с. Чайківка, Радомишльського району Житомирської області Чайківської сільської ради (державний акт на право власності на землю серії ЖТ № 21-22-0002), після смерті ОСОБА_4 , скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ; РНОКПП: НОМЕР_8 ) право власності в порядку спадкування за законом ), після смерті ОСОБА_4 на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,61 га, цільове призначення якої для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що розташована : АДРЕСА_3 та належала на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЖТ № 21-22-0002 ОСОБА_14 . В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 березня 2025 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв