Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 349/1676/22

Справа № 349/1676/22 Провадження № 22-ц/4808/1103/23 Головуючий у 1 інстанції Гаврилюк О. О. Суддя-доповідач Мальцева ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Мальцевої Є.Є., суддів: Луганської В.М., Василишин Л.В., секретар Кузів А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Окуневич Михайло Валентинович, на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 , про скасування кадастрового номеру земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, в якому просив: зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0423 га, кадастровий номер 2624482101.01.001.0115, шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію земельної ділянки та скасування запису в поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування в поземельній книзі запису щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0423 га з кадастровим номером 2624482101:01:001:0115. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яким за життя належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки, земельні частки (паї). Позивач прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину на вказане вище домоволодіння, 15 червня 2009 року зареєстрував право власності на домоволодіння, а також на земельні частки (паї). Вказав, що під час оформлення спадкових прав на земельну ділянку йому стало відомо, що на частину земельної ділянки площею 0,0423 га ОСОБА_5 виготовила технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства, якій згідно даних Публічної кадастрової карти присвоєно кадастровий номер 2624482101:01:001:0115. Право власності на земельну ділянку не зареєстроване. На даний час земельною ділянкою користується ОСОБА_2 як спадкоємиця майна ОСОБА_5 08 червня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області із заявою про скасування кадастрового номеру спірної земельної ділянки, де йому рекомендовано для скасування кадастрового номеру звернутися до суду. Зазначив, що реєстрація вказаної земельної ділянки була здійснена державним кадастровим реєстратором 05 січня 2015 року на ім`я ОСОБА_5 . Речове право на земельну ділянку не зареєстроване. Крім того, технічна документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,0423 га не містить доказів повідомлення позивача, як суміжного користувача, про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі, акт приймання передачі межових знаків на зберігання, не містить підпису позивача. Єдиним способом відновлення порушеного права позивача для подальшої реалізації права на спадкування земельної ділянки є скасування кадастрового номеру спірної земельної ділянки. Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000 грн. На вказане рішення ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Окуневич М.В., подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи. Зазначає, що відповідно до архівного витягу з протоколу дев`ятої сесії Ради народних депутатів двадцять першого скликання від 22 жовтня 1993 року по с. Долиняни «Про передачу земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства і обслуговування жилого будинку та у користування для сінокосіння», ОСОБА_4 було передано у власність присадибну ділянку 12,6 арів, в тому числі - подвір`я - 5,1, сад - 3,05, рілля - 4,00. Під час оформлення спадкових прав на земельну ділянку позивачу стало відомо, що на частину земельної ділянки площею 0,0423 га ОСОБА_6 виготовила технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства, якій згідно даних Публічної кадастрової карти присвоєно кадастровий номер 2624482101:01:001:0115. Право власності на земельну ділянку не зареєстроване. На даний час земельною ділянкою користується ОСОБА_2 , як спадкоємиця майна ОСОБА_5 . Речове право на земельну ділянку не зареєстроване. На думку апелянта, єдиним способом відновлення його порушеного права для подальшої реалізації права на спадкування земельної ділянки є скасування кадастрового номера земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 без правових підстав. Зауважив, що третя особа не змогла надати суду будь-яких документів, які підтвердили б її право на спірну земельну ділянку. Апелянт з посиланням на ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», пункти 50, 51, 57, 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року № 1051, вважає, що обраний ним спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки, відповідає змісту правопорушення. Також не погоджується із рішенням в частині вирішення питання про стягнення судових витрат. Так, у відзиві на позовну заяву третя сторона не подала орієнтовного розрахунку судових витрат. Документи на підтвердження судових витрат, понесених третьою особою, подані суду після закриття підготовчого провадження, а також без підтвердження їх вручення сторонам. Зважаючи на вказане апелянт не зміг подати свої міркування, спростування та заяву про їх зменшення. Вважає, що сума, стягнених з позивача на користь третьої особи судових витрат у розмірі 10 000 грн, не відповідає критерію розумності та обґрунтованості, тому у їх стягненні слід відмовити. Просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області доводи апеляційної скарги заперечило. Вказує, що згідно ч. 6 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зауважує, що законодавством, яке регулює земельні правовідносини, встановлено порядок скасування реєстрації земельних ділянок, однак механізм виконання такої процедури не розроблений, оскільки у програмі «Національна кадастрова система» відсутній необхідний функціонал. Після скасування права на землю органами реєстру прав, державний кадастровий реєстратор отримує в порядку інформаційного обміну інформацію про скасування права, відповідно до якої вносить відомості до Поземельної книги. Станом на 21.06.2022 до Державного земельного кадастру така інформація в порядку інформаційної взаємодії не надходила. Вважає, що Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не є належним відповідачем у справі, оскільки земельна ділянка була зареєстрована в державному земельному кадастрі 05 січня 2016 року державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру в Рогатинському районі Івано-Франківської області Бойком І.Я. Крім того позивачем не долучено до позовної заяви належних доказів щодо його права власності на спірну земельну ділянку. Також вважає, що спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а Головне управління може бути залучено до розгляду справи як третя особа. Крім того, відповідно до п. 7 ст. 4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень. Щодо позовної вимоги про відшкодування понесених позивачем судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу, Головне управління погоджується з рішенням суду першої інстанції. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, розгляд справи здійснювати без участі уповноваженого представника Головного управління. Позивач, його представник та третя особа до суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник відповідача також до суду не з`явився, повідомлений про розгляд справи електронними засобами зв`язку. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника третьої особи ОСОБА_2 адвоката Хоптія М.В., який заперечував доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи зміст позовних вимог і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи, зокрема, що спір фактично виник між ОСОБА_1 , як спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , як спадкоємицею майна ОСОБА_5 , і що позивач не пред`явив позовних вимог до ОСОБА_2 , дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позов не пред`явлений до усіх осіб, які мають відповідати за такими вимогами. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, додатковим до свідоцтва, виданого 19 грудня 2008 року за реєстровим №5227 від 25 травня 2009 року в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_3 , яке 15 червня 2009 року зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 23008587). ОСОБА_1 успадкував право на земельні частки (паї) у землі, яка перебуває у колективній власності спілки власників селянських господарств «Долинянська» в с.Долиняни розміром 28,68 га кожна, що належали спадкодавцям ОСОБА_3 , ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.12.2019, виданого державним нотаріусом Рогатинської районної державної нотаріальної контори. Згідно з архівним витягом з протоколу дев`ятої сесії Долинянської сільської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 22 жовтня 1993 року «Про передачу землі у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства і обслуговування жилого будинку та в користування для сінокосіння» ОСОБА_4 передано присадибу площею 12,6 ара, в тому числі - подвір`я - 05,10, сад - 03, 5, рілля - 04,0. В 2021 році ОСОБА_1 виготовив технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , відповідно до якої площа земельної ділянки становить 0,0858 га. У користуванні ОСОБА_1 є присадибна ділянка площею 0,1260 га (з них рілля - 0,0400 га), що підтверджується архівним витягом з рішення Долинянської сільської ради народних депутатів від 22 жовтня 1993 року відповідно до якого у власність ОСОБА_4 передана присадибна ділянка площею 0,126 га (0,051 га - подвір`я, 0,035 га - сад; 0,04 га - рілля), спадкоємцем ОСОБА_4 є ОСОБА_1 . На частину вищезазначеної земельної ділянки у 2015 році ОСОБА_5 виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,0423 га, якій згідно даних Публічної кадастрової карти присвоєно кадастровий номер 2624482101:01:001:0115. Право власності на дану земельну ділянку не зареєстровано. Членами комісії проведено обстеження земельної ділянки площею 0,0423 га з кадастровим номером 2624482101:01:001:0115 та встановлено, що вона використовується ОСОБА_2 , дочкою ОСОБА_5 , для ведення особистого селянського господарства (рілля). Відповідно до архівного витягу з протоколу сесії Долинянської сільської ради народних депутатів від 20 листопада 1993 року «Про передачу землі у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства і обслуговування жилого будинку та в користування для сінокосіння» ОСОБА_7 (матері ОСОБА_8 ) передано присадибу площею 13,8 ара, в тому числі - подвір`я- 11,0, рілля 02,8. ОСОБА_2 є власником домоволодіння в АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , виданого 17 листопада 2022 року приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу, яке зареєстроване 17 листопада 2022 року. В свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 17.11.2022 року вказано, що ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,6725 га, яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 .. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 5 цієї статті вказує, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України). Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до ст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Таким чином, вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги стосуються обов`язків, що виникли з однієї підстави, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Згідно ч. 1, 3 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вказаний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0423 га за кадастровим номером 2624482101.01.001.0115 та скасування запису в поземельній книзі запису щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0423 га за кадастровим номером 2624482101.01.001.0115. ОСОБА_2 , яка фактично користується спірною земельною ділянкою, залучена до участі у справі в якості третьої особи. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. Право власності має захищатися лише при доведеності факту його порушення діями відповідача, створенні власникові з боку третіх осіб перешкод у здійсненні ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою. Згідно з частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Частинами другою, п`ятою статті 158 ЗК України визначено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позивач вважає, що суміжним землекористувачем ОСОБА_8 , спадкоємцем якої є ОСОБА_2 , самовільно захоплено частину належної йому земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер. Натомість ОСОБА_2 до участі у справі як відповідача (співвідповідача) не залучено, при цьому судом у підготовчому засіданні представнику позивача було роз`яснено право на заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі додаткового відповідача. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи (п.7.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, провадження № 12-280гс18, постанова Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17). Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позов пред`явлений не до усіх осіб, які мають відповідати за позовом. Колегія суддів, перевіривши справу, вважає, що висновок суду про відмову в позові є правильним. Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. В апеляційній скарзі позивач не спростував висновок суду, а по суті виразив незгоду із рішенням без будь-якого правового обґрунтування. Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно безпідставності стягнення витрат на правничу допомогу, колегія виходить з наступного. Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, суд вважав, що заявлені витрати в розмірі 10 000,00 грн відповідають обсягу наданої адвокатом правової допомоги, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію необхідності їх. Суд також врахував відсутність заперечень з боку відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на правову допомогу. Судом встановлено, що відповідно до договору про надання правової допомоги №02/23-1 від 23.01.2023, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Хоптій та Партнери», в особі адвоката Хоптія М.В., сторони погодили, що оплата складає 2500 грн за підготовку відзиву на позовну заяву, а також щомісячних оплат в сумі 2500 грн за час ведення справи в суді.( т.1 а.с 127). Згідно з актом про прийняття-передачі наданих послуг від 23.01.2023 адвокатом Хоптієм М.В. підготовлено відзив на позовну заяву вартістю 2500 грн. (т. 1 а.с.125) Відповідно до акту про прийняття-передачі наданих послуг від 24.04.2023 за підготовку клопотання про допит свідків, представництво інтересів в судовому засіданні ОСОБА_2 сплатила 2500 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, і не суперечить умовами договору від 23.01.2023 року, оскільки станом на 24.04.2023 року адвокат приймав участь в одному судовому засіданні .(т. 1 а.с. 160, 209). Згідно з актом про прийняття-передачу наданих послуг від 16.06.2023 за підготовку клопотання про долучення додаткових доказів, участь у судових засіданнях ОСОБА_2 сплачено 5000 грн., що також відповідає умовам оплати згідно з договором про правничу допомогу, оскільки адвокат приймав участь в судовому засіданні 19.06.2023 року, 03.07.2023 року (т. 1 а.с.211, 215, 222). Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг та вартість наданої правової допомоги належним чином підтверджена. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та інші, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно статті 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання. Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15. Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не надав заперечення щодо витрат на правничу допомогу. В скарзі посилається на те, що йому не було завчасно направлено копію клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу і актів прийняття-передачі наданих послуг. Разом з тим, як зазначено в статті 141 ЦПК України, підтвердження судових витрат подаються суду до закінчення судових дебатів. Зі справи вбачається, що клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу подано суду третьою особою ще 15.02.2023 року (т.1 а.с.124). До клопотання долучений договір про правничу допомогу, акт прийняття наданих послуг і квитанція про оплату. Наступні акти і квитанції були надані суду 19.06.2023 року. Отже, у випадку належної реалізації процесуальних прав і обов`язків, у позивача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Статтею 377 ЦПК України визначені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Підготовче судове засідання було призначено судом на 25.01.2023 року. З об`єктивних причин розгляд справи не проводився ( т.1 а.с.108). Наступне судове засідання 20.02.2023 року не проводилося у зв`язку із неявкою учасників справи (т.1 а.с.135). 15.02.2023 року третьою особою подано суду клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу (т.1 а.с.124), що не суперечить положенням статті 197 ЦПК України. 13.03.2023 року було проведене підготовче судове засідання. (т.1 а.с.163). Тому відсутність підтвердження направлення копій клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу і актів прийняття-передачі наданих послуг з урахуванням того, що такі документи були надані суду завчасно - до проведення підготовчого засідання і задовго до закінчення розгляду справи, і з урахуванням того, що позивач не заперечував проти розміру таких витрат, не можуть бути підставою для скасування рішення в цій частині. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги є аналогічними обгрунтуванням позовних вимог, які суд перевіряв в суді під час розгляду справи, дав їм мотивовану оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Окуневич Михайло Валентинович, залишити без задоволення. Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 07 вересня 2023 року. Головуюча Є.Є. Мальцева Судді: Л.В. Василишин В.М. Луганська