Ухвала КАС ВС № 140/318/21

УХВАЛА 06 вересня 2023 року м. Київ справа №140/318/21 адміністративне провадження № К/990/28906/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі 140/318/21 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправним та скасування висновку, затвердженого наказом від 07 грудня 2020 року №2874/К «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у 2020 році», у частині застосування до начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_1 негативної оцінки та наказу від 10 грудня 2020 року №2895/К «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на посаді начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 січня 2023 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок, затверджений наказом ЗМУ МЮ від 07 грудня 2020 року №2874/К «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у 2020 році», у частині застосування до начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_1 негативної оцінки. Визнано протиправним та скасовано наказ ЗМУ МЮ від 10 грудня 2020 року №2895/К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Любомльського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). У частині позовних вимог про стягнення із ЗМУ МЮ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу направлено на новий судовий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року, позов було задоволено. Стягнено із ЗМУ МЮ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 347 499,58 грн з відрахуванням податків і зборів. Рішення у частині стягнення із ЗМУ МЮ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 13564,15 грн з відрахуванням податків і зборів звернено до негайного виконання. Скаржник не погоджуючись із рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року, якими вирішувалося питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Так підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач зазначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України зокрема, відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, зокрема щодо обов`язкового зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді на суму заробітної плати, отриманої за період перебування у трудових відносинах з іншим роботодавцем, у правовідносинах щодо визнання протиправним та скасування висновку щодо оцінювання, наказу про звільнення, поновлення на посаді начальника районного відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Скаржник вказує про необхідність врахування при визначенні розміру належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням сум, отриманих ним за час перебування у трудових відносинах із ТОВ «Любомль-ринок». Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вирішуючи спір, в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, в постанова Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №160/336/20, від 11 серпня 2021 року у справі №821/549/17 та від 20 жовтня 2022 року у справі №320/2374/19. Враховуючи наведені правові позиці Верховного Суду, суд апеляційної інстанції виснував про необґрунтованість доводів відповідача про необхідність врахування при визначенні розміру належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням сум, отриманих ним за час перебування у трудових відносинах із ТОВ «Любомль-ринок». Так, відповідно до викладеного у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №320/2374/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Аналогічне тлумачення законодавства відображено у постановах Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №160/336/20, від 11 серпня 2021 року у справі №821/549/17 щодо спорів про незаконне звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відносинах публічної служби. Суд касаційної інстанції звертає також увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Отже, Верховний Суд дійшов до висновку, що судом апеляційної інстанції вирішуючи спір, в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу, переглянуто судове рішення суду першої інстанції відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених в подібних правовідносинах. В свою чергу, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. У підсумку Верховний Суд зауважує, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до загальних фраз щодо порушення судами принципів права, незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування норми права, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі 140/318/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк