Постанова 4813 № 1527/2-47/11

Номер провадження: 22-ц/813/39/23 Справа № 1527/2-47/11 Головуючий у першій інстанції Бабакова В.П. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 31.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Стахової Н.В., за участю секретаря судового засідання Долгової В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15 серпня 2018 року, за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про знесення самовільної споруди, визнання договорів недійсними, відшкодування моральної шкоди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, Комунальне підприємство «ЖКС «Пересипський», Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про знесення самовільної споруди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про знесення самовільної споруди, визнання договорів недійсними, відшкодування моральної шкоди, в обгрунтування якого зазначили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , у вказаному будинку позивачі проживають разом. На сусідній земельній ділянці відповідачем проводиться будівництво двоповерхового будинку на відстані менше 1 м від літньої кухні під літ. «Б» позивачів, у зв`язку із чим повністю закривається стіна кухні, що позбавляє їх можливості належно доглядати за своїм майном, погіршується інсоляція земельної ділянки, а з даху будинку ОСОБА_2 на літню кухню потрапляють опади, що призводить до підвищеної вологості стін та пошкодження їх майна. Позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд зобов`язати відповідачів знести об`єкт самочинного будівництва незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку від 16.04.2015 року, визнати недійсним договір дарування 9/10 частини житлового будинку від 16.04.2015 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачів 10000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди У грудні 2006 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради звернулось до суду з позовом, у якому просило зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок знести самочинне будівництво (житловий будинок), посилаючись на те, що остання без дозвільних документів та затвердженого проекту на проведення будівельних робіт, з порушенням державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, самовільно розпочала будівництво двоповерхового житлового будинку, який не можливо привести у відповідність з будівельними нормами і правилами. У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про знесення самовільної споруди в обґрунтування якої зазначила, що літня кухня під літ. «б», яка знаходиться у домоволодінні позивачів за первісним позовом є самочинним будівництвом, оскільки побудована без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а також з істотними порушеннями будівельних норм. ОСОБА_2 просила суд зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 садибою в АДРЕСА_1 , знести самочинно побудовану літню кухню під літ «б» у складі домоволодіння в АДРЕСА_1 . Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15.10.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_4 в розмірі 1000 гривень, на користь ОСОБА_1 в розмірі 1000 гривень. Позовові вимоги Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власності шляхом знесення самочинного будівництва відмовлено. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 02.03.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року в частині задоволення позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради та стягнення судових витрат скасував, ухвалив нове рішення в цій частині, яким відмовив в задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, стягнення моральної шкоди. В решті рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 липня 2015 року касаційні скарги Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задовольнив частково, рішення апеляційного суду Одеської області від 02.,003.2015 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 13.10.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилив, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.10.2014 року залишив без змін. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18.05.2016 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року в частині позовних вимог Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Пересипьский», Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про знесення самочинно збудованого об`єкта скасував, провадження у справі в цій частині закрив. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року в частинні вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Пересипьский», Інспекція державного архітектурного-будівельного контролю в Одеській області, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення моральної шкоди; та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва, скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 15 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про знесення самовільної споруди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеська міська рада, Комунальне підприємство «ЖКС «Пересипський», Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради визнання договорів недійсними, відшкодування моральної шкоди відмовив. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про знесення самовільної споруди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради відмовив. Суд першої інстанції виходив з того, що ні позивачі, ані відповідачі не є належними позивачами по своїх позовах в частині зобов`язання знести самовільні споруди в розумінні ч. 7 ст. 376 ЦК України, так вони не є а ні органом державної влади, а ні органом місцевого самоврядування, а тому їх позови в частині зобов`язання один одного знести самовільні споруди не можуть бути задоволеними, хоча дійсно сторони здійснили самочинне будівництво. Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що не підлягає задоволенню і вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16.04.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів, та судом не встановлено, яким чином ці договори порушують права позивачів, враховуючи факт того, що їх літня кухня також зведена самовільно та межі земельних ділянок сторін не встановлені, державні акти на земельні ділянки не видавалися. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку за адресо: АДРЕСА_1 , серія та номер 587 від 16.04.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , визнати недійсним договір дарування 9/10 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер 586 від 16.04.2015 року, посвідчений приватним нотаріусам Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , знести об`єкт самочинного будівництва незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_7 завдану моральну шкоду на користь ОСОБА_8 в розмірі 10000 гривень, на користь ОСОБА_4 в розмірі 10000 гривень. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення залишити без змін. В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_9 просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення мотивувальної частини посиланням на відсутність права ОСОБА_1 вимагати визнання правочину недійсним та неналежність обраного первісним позивачем способу захисту. В частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про знесення самочинного будівництва змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни та доповнення його мотивувальної частини, виключивши посилання на самочинність будівництва здійсненого ОСОБА_2 та доповнивши мотивувальну частину: посиланням на відсутність порушеного права ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зв`язку із здійсненням ОСОБА_2 будівництва за адресою АДРЕСА_1 . В частині відмови у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва рішення суду скасувати та прийняти нове, яким зустрічний позов задовольнити повністю. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що літня кухня збудована в сторону земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , тому не порушує прав відповідачів. Скаржник вважає, що належними доказами у справі доведено навність його порушених прав, як власника житлового будинку, зокрема будівельно-технічним висновком від 16.11.2006 року та висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28.02.2014 року. Також зазначив, що під час укладення договорів купівлі-продажу та дарування від 16.04.2015 року у ОСОБА_2 , не було прав на земельну ділянку на якій побудований будинок, земельна ділянка не була відведена для цієї мети, договори не містять посилання на її кадастровий номер, тому укладені з порушенням вимог законодавства. В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_9 містяться аналогічні доводи щодо неправомірності оскаржуваного рішення. Так, скаржники посилаються на те, що задоволення вимоги про визнання договорів недійсними не відновить порушених прав позивача за первісним позовом, тому вимоги в цій частині необґрунтовані. Щодо вимог про знесення самочинного будівництва вважають, що позивачами за первісним позовом не доведено факту порушення їх прав. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову послались на те, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28.02.2014 року встановлено порушення п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», що є підставою для задоволення зустрічних позовних вимог та знесення літньої кухні. (2) Позиція інших учасників справи Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2018 року у вказаній справі визначено склад колегії суддів: Драгомерецький М.М. головуючий суддя, судді: Громік Р.Д., Черевко П.М. Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 01.10.2018 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалою від 14.11.2018 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ухвалою від 26.11.2018 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 . Ухвалами про відкриття провадження роз`яснювалось право надання відзиву, проте відзивів не надходило. Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2019 року у вказаній справі визначено склад колегії суддів: Гірняк Л.А. головуючий суддя, судді: Цюра Т.В., Сегеда С.М. Рішенням № 126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_10 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 року в даній справі визначено головуючим суддю ОСОБА_11 у зв`язку з звільненням з посади судді ОСОБА_10 . Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 , ОСОБА_4 повістки отримали 11.07.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_12 повістку тримала 15.07.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Надала суду заяву в якій просила розгляд справи, призначеної на 31.07.2023 року, провести за її відсутності. ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 повідомлені належним чином у відповідності до положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України. Представник ОСОБА_3 ОСОБА_13 судову повістку отримав 03.07.2023 року на електронну пошту, з якої здійснювалось листування з Одеським апеляційним судом, що підтверджується довідкою. Одеська міська рада, Комунальне підприємство «ЖКС «Пересипський», Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради судові повістки отримали 10.07.2023 року, 11.07.2023 року, 10.07.2023 року, 12.07.2023 року, 12.07.2023 року та 10.07.2023 року відповідно, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 збудувала самовільно будинок безпосередньо біля літньої кухні позивачів, без їх згоди та дозвільної документації. В подальшому узаконила його, однак рішенням Одеського адміністративного суду від 10.03.2016 року скасовано реєстрацію самовільно зведеного будинку відповідачки та свідоцтво про право власності на нього. Згідно висновку будівельно-технічної експертизи літня кухня позивачів також є самовільною спорудою, та будівельними нормами не встановлено інсоляцію для таких споруд як літня кухня. Суд вважав, що ні позивачі, ні відповідачі не є належними позивачами по своїх позовах в частині зобов`язання знести самовільні споруди в розумінні ч. 7 ст. 376 ЦК України, так вони не є, а ні органом державної влади, а ні органом місцевого самоврядування, а тому їх позови в частині зобов`язання один одного знести самовільні споруди не підлягають задоволенню. Також суд вважав, що не підлягає задоволенню вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16.04.2015 року укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів, та судом не встановлено, яким чином ці договори порушують права позивачів, враховуючи факт того, що їх літня кухня також зведена самовільно на межі земельних ділянок сторін, яка не встановлена, державні акти на земельні ділянки не видавалися. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 21 лютого 1995 року, у якому він проживає разом з дружиною ОСОБА_4 15 квітня 2005 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_2 укладено договір дарування домоволодіння з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. «А», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», та розташоване на земельній ділянці площею 249 кв.м,який посвідчено 15.04.2005 року державним нотаріусом Четвертої одеської держаної нотаріальної контори, за реєстровим № 1874. У 2006 році ОСОБА_2 знесла житловий будинок з господарчими спорудами та без дозвільних документів, без затвердженої проектної документації самочинно розпочала на земельній ділянці будівництво двоповерхового житлового будинку. Відповідно до технічної документації на новобудову, адреса вказаного будинку АДРЕСА_1 . 28 березня та 31 травня 2006 року приписами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за № 15 та № 21 ОСОБА_2 зобов`язано надати проектно-правові документи на проведення будівництва житлового будинку, а у випадку ненадання, усунути виявлені порушення щодо самочинної забудови. Оскільки відповідач не усунула виявлені порушення, 02 червня 2006 року Інспекцією ДАБК відносно ОСОБА_2 складено протокол про порушення у сфері містобудування, на підставі якого постановою від 05 червня 2006 року № 246, останню притягнуто до адміністративної відповідальності. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 815/2301/15 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко Оксани Сергіївни, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_3 задоволено. Скасовано рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О.С. від 23.01.2015 року № 18826362 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 індексний № 32627957 серія СТА № 110642 від 23.01.2015 року. Зазначена постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, яка набрала законної сили, є обов`язковою у відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України. В силу ч.ч. 4, 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, у справі № 815/2301/15 встановлено обставини, що 13.11.2014 року Департамент ДАБІ в Одеській області за № ОД142143170787 зареєструвала Декларацію про готовність об`єкту до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому державний реєстратор Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко Оксана Сергіївна на підставі вказаної декларації зареєструвала право власності на вказаний об`єкт (рішення № 18826362 від 23.01.2015 року - про державну реєстрацію прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ) та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.01.2015 року, індексний номер 32627957 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32628010 від 23.01.2015 року. Наказом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 28.04.2015 року № 22 СК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації» реєстрація декларації від 13.11.2014 року № ОД142143170787 про готовність об`єкту до експлуатації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 замовник ОСОБА_2 скасована. Прийнявши наказ від 28.04.2015 року № 22 СК про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13.11.2014 року № ОД142143170787 Департамент ДАБІ в Одеській області встановив, що в порушення наведених у декларації даних ОСОБА_2 про здійснення реконструкції існуючого житлового будинку без зміни геометричних розмірів та цільового призначення побудований за цією адресою окремо розташований одноповерховий будинок з добудованим гаражем. Також встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.07.2007 року № 413/07 замовнику ОСОБА_2 не видавався та зазначена у декларації особа ОСОБА_15 не здійснювала технічного нагляду за процесом будівництва та жодних договорів із замовником не укладала. Отже, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року встановлено обставини, що ОСОБА_2 здійснено будівництво без отримання жодних дозвільних документів, які б надавали право на їх виконання, тому вказане будівництво є самочинним. У справі № 815/2301/15 участь приймали ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (третя особа), ОСОБА_9 (третя особа). В цій справі позивачем за первісним позовом є ОСОБА_1 , а відповідачем за первісним позовом - ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , тобто особи, які приймали участь у справі № 815/2301/15. 16 квітня 2015 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_16 9/10 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цілому майно складається з житлового будинку - під літ. «Г», загальною площею 146,1 кв.м, житловою площею -96,8 кв.м, який розташований на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., зареєстрований в реєстрі за № 586. 16 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В цілому майно складається з житлового будинку - під літ. «Г», загальною площею 146,1 кв.м, житловою площею -96,8 кв.м, який розташований на земельній ділянці, що знаходиться у фактичному користуванні, договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., зареєстрований в реєстрі за №

587. Звертаючись до суду із позовом, який в подальшому уточнено, позивачі за первісним позовом просили зобов`язати відповідачів знести об`єкт самочинного будівництва незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку від 16.04.2015 року, визнати недійсним договір дарування 9/10 частини житлового будинку від 16.04.2015 року; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачів 10000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування зазначивши, що ОСОБА_2 здійснювалося будівництво житлового будинку яке є самочинним, оскільки проводилося на відстані менше 1 м від їхньої літньої кухні під літ. «Б», яка належить позивачам, у зв`язку із чим повністю закривається стіна кухні, що позбавляє їх можливості належно доглядати за своїм майном, погіршується інсоляція земельної ділянки, а з даху будинку ОСОБА_2 на літню кухню потрапляють опади, що призводить до підвищеної вологості стін та пошкодження їх майна.На момент укладення та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу та дарування від 16.04.2015 року житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не існувало та не існує, оскільки відсутнє розпорядження Суворовської районної в місті Одесі державної адміністрації та відсутній наказ Головного управління містобудування та архітектури щодо присвоєння адреси. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право, зокрема вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України). Системний аналіз наведеного свідчить про те, що предметом доказування по справі, де питання про знесення самочинного будівництва ставиться не органом державної влади, органом місцевого самоврядування або інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в межах їх повноважень на здійснення контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і державних стандартів, а особою, яка вважає порушеним своє право вказаним самочинним будівництвом, є саме доведення наявності такого порушеного права. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-20139св19), зазначено, що «юридичними за змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами ст. ст. 3, 15, 16, 391 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, згідно з якими власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тому суд повинен встановити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». Відповідно до ст. 12 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень. Згідно висновку № СЕ-2-1-66/13 судової будівельно-технічної експертизи від 28.02.2014 року, будівля літньої кухні під літ. «Б», яка розташована на території домоволодіння в АДРЕСА_1 , знаходиться (розташована) по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1 , тобто без відступу від межі, чим порушено п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», а саме: не забезпечено нормативно передбаченої відстані 1 м від зовнішньої стіни досліджуваної будівлі до межі з сусідньою земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 , необхідної для її догляду та здійснення поточного ремонту. Відсутні вимоги у нормативно-правових актах у галузі будівництва до господарських будівель щодо інсоляції освітлення. Судом встановлено, що державних актів на земельні ділянки у позивачів та відповідачів немає, межі земельних ділянок не встановлювалися, а визначені по фактичному користуванню. Відповідно до частин четвертої статті 338 ЦПК України, в редакції на час перегляду справи в суді касаційної інстанції, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Задовольняючи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.10.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року в ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року зазначив, що посилання суду першої інстанції у рішенні на те, що наявна самочинна прибудова до літньої кухні під літ. «Б» площею 12,7 кв.м здійснена ОСОБА_1 в сторону земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні та ні яким чином не порушує права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 , суперечить висновку судової будівельно-технічної експертизи та іншим матеріалам справи. Ураховуючи, що межі земельних ділянок сторін не встановлювалися, літня кухня під літ. «Б» є самочинно добудованою і знаходиться (розташована) по межі з сусідньою земельною ділянкою, що розташована в АДРЕСА_1 , тобто без відступу від межі з сусідньою земельною ділянкою, відсутність вимог у нормативно-правових актах у галузі будівництва до господарських будівель щодо інсоляції освітлення, та те, що не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивачами за первісним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту порушення своїх прав самочинною забудовою, а саме неможливості доглядати за своїм майном літньою кухнею під літ. «Б», погіршення інсоляції, та потрапляння з даху сусіднього будинку на літню кухню опадів, що призводить до підвищеної вологості стін та пошкодження їх майна, тому колегія судді вважає, що вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про знесення самовільної споруди не підлягають задоволенню. Лише посилання позивачів за первісним позовом на те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 має ознаки недобудови і є самочинним будівництвом, без доведення факту порушення своїх права самочинною забудовою, не є підставою для знесення самочинного будівництва відповідно до вимог ст. 376 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивачів про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу від 16.04.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підлягає задоволенню, оскільки позивачі не є сторонами вказаних договорів, та судом не встановлено, яким чином ці договори порушують права позивачів. Зазначена як ОСОБА_2 у прохальній частині апеляційної скарги, так і ОСОБА_3 у прохальній частині апеляційної скарги, вимога про виключення із рішення суду посилання на самочинність будівництва здійсненого ОСОБА_2 є необґрунтованою, оскільки постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року встановлено обставини, що ОСОБА_2 здійснено будівництво без отримання жодних дозвільних документів, які б надавали право на їх виконання, тому вказане будівництво є самочинним. Щодо зустрічного позову Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 просила усунути перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком шляхом знесення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 самочинно побудованої літньої кухні під літ. «Б» у складі їх домоволодіння. ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимог тим, що літня кухня побудована ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на самій межі з її земельною ділянкою, з порушенням будівельних норм та правил. Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Тобто, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Як зазначено вище ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 15.04.2005 року, була власницею домоволодіння АДРЕСА_2 , яке знесла та збудувала будинок, який зареєструвала, отримавши свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договорів купівлі-продажу та дарування від 16.04.2015 року ОСОБА_2 передала житловий будинок ОСОБА_3 . Проте, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року скасовано рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Антоненко О.С. від 23.01.2015 року № 18826362 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на житловий будинок, який є самочинним будівництвом. Зазначені обставини свідчать про те, що як на час звернення ОСОБА_2 до суду у травні 2014 року із зустрічним позовом, так і під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, та відповідно до зазначених вище договорів купівлі-продажу та дарування від 16.04.2015 року ОСОБА_2 не є власником житлового будинку. Як під час звернення ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом і протягом тривалого розгляду справи, так і в апеляційній скарзі, останньою не наведено аргументів та не зазначено яким чином літня кухня під літ. «Б» у складі домоволодіння ОСОБА_1 порушує права та законні інтереси ОСОБА_2 з встановлених судом обставин. Колегія суддів вважає, що позивач за зустрічним позовом не довела належними та допустимими доказами порушення свого права. Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на зазначення в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року про те, що суди не з`ясували питання необхідності знесення самочинної добудови до літньої кухні з метою усунення порушень, без знесення житлового будинку не заслуговують на увагу, оскільки після постановлення судом касаційної інстанції ухвали від 29 липня 2015 року, Одеським окружним адміністративним судом ухвалена постанова від 10 березня 2016 року, якою встановлено, що ОСОБА_2 здійснено будівництво без отримання жодних дозвільних документів, які б надавали право на їх виконання, будівництво є самочинним. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не зазначені обставини щодо наявності порушення її права (охоронюваного законом інтересу) щодо зустрічного позову. В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. Суд першої інстанції зазначивши, що ані позивачі, ані відповідачі не є належними позивачами по своїх позовах в частині зобов`язання знести самовільні споруди в розумінні ч. 7 ст. 376 ЦК України, так вони не є, а ні органом державної влади, а ні органом місцевого самоврядування, а тому їх позови в частині зобов`язання один одного знести самовільні споруди не можуть бути задоволеними, не врахував, що із позовом про знесення самочинного будівництва у порядку статті 376 ЦК України може звернутися не лише орган державної влади, орган місцевого самоврядування або інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в межах їх повноважень, а й особа, яка вважає, що її право порушено самочинним будівництвом. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про знесення самочинної споруди, визнання договорів недійсними, відшкодування моральної шкоди та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про знесення самочинно збудованої споруди, але помилилися щодо мотивів відмови. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд вважає, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом, проте помилився щодо мотивів, тому рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2018 рокузмінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 серпня 2023 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О. Ю. Карташов Н.В. Стахова