Постанова Одеський апеляційний суд № 496/4674/20

Номер провадження: 22-ц/813/6289/23 Справа № 496/4674/20 Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М.,Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року, постановленого під головуванням судді Горяєва І.М., повний текст рішення складений 01 травня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності,- в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив (а.с. 161-166 т. 1): - виділити ОСОБА_1 в натурі з спільної часткової власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у самостійну одиницю 1/2 частину домоволодіння з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1 , що складається з частини житлового будинку підліт. «А», у складі приміщення під № 1-2 - «веранда» площею 12,2 кв.м., приміщення під № 1-3 - «коридор» площею 6,0 кв.м., приміщення під № 1-4 - «житлова кімната» площею 12,7 кв.м., загальною площею 30,9 кв.м., в т.ч. житловою - 12,7 кв.м., надвірної споруди: під літ. «В» - «літня кухня» загальною площею 37,2 кв.м, розташовані на земельній ділянці розміром 0,0438 га., кадастровий номер - 5121081700:02:001:0419; - визнати за ОСОБА_1 право власності як на самостійну одиницю, виділені в натурі з спільної часткової власності 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з частини житлового будинку під літ. «А», у складі приміщення під № 1-2 - «веранда» площею 12,2 кв.м., приміщення під № 1-3 - «коридор» площею 6,0 кв.м., приміщення під № 1-4 - «житлова кімната» площею 12,7 кв.м., загальною площею 30,9 кв.м., в т.ч. житловою - 12,7 кв.м., надвірної споруди: під літ. «В» - «літня кухня» загальною площею 37,2 кв.м; розташовані на земельній ділянці розміром 0,0438 га., кадастровий номер - 5121081700:02:001:0419; - визнати за ОСОБА_1 право користування приміщенням під №1-1 - «веранда», площею 5,8 кв.м., в житловому будинку під літ. «А», надвірними будівлями: під літ. «А» - «вбиральня» загальною площею 1,7 кв.м; підліт. «М» - «душ» загальною площею 2,2 кв.м., розташовані на земельній ділянці розміром 0,0438 га., кадастровий номер - 5121081700:02:001:0419 з подальшою можливістю визнання за ним права власності на дані об`єкти; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини літньої кухні літ. «В», яка розташована на земельній ділянці, площею 0,0438 га, кадастровий номер 5121081700:02:001:0419, за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 28 868 грн.; - припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що на підставі рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 07 квітня 1989 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна: за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 та виділено внатурі: приміщення 1-І, 1-2, приміщення: 1-3 (63 кв.м.), приміщення Г6 (12,6 кв.м.), 1/2 частину літньої кухні, 1/2 частину підвалу, за ОСОБА_5 було визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 та виділено внатурі: приміщення 1-4 (8,1 кв.м.), приміщення: 1-5 (11,3 кв.м.), сарай, кладову, 1/2 частину літньої кухні, 1/2 частину підвалу. 26 грудня 1989 року матір позивача - ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_6 договір дарування 1/2 частини житлового будинку, житловою площею 21 кв.м., 1/2 частини літньої кухні та 1/2 частини підвалу за адресою: АДРЕСА_1 . 23 листопада 1992 року ОСОБА_5 (батько позивача) уклав з сестрою, ОСОБА_7 договір дарування 1/2 частини житлового будинку, житловою площею 31 кв.м., 1/2 частини літньої кухні та 1/2 частини підвалу за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони по справі стали співвласниками зазначеного майна у рівних частках. Дані частини житлового будинку є окремими цілком самостійними об`єктами, у яких окремі входи та виходи, санвузли, кухні та житлові кімнати, розташовані вони на розподілених, окремих земельних ділянках, які приватизовані. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 142169004 від 22.10.2018 року, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0438 га., кадастровий номер 5121081700:02:001:0419, адреса: АДРЕСА_1 . Відповідно до державного акту серії ГН № 101165, ОСОБА_8 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,044 га, кадастровий номер: 5121081700:02:001:0197, адреса: АДРЕСА_1 . Між позивачем та відповідачем склався певний порядок користування житловим будинком та господарськими будівлями. Позивач, зі своєю родиною користується частиною житлового будинку до складу якої входить: приміщення під № 1-1 - «веранда» площею 5,8 кв.м., приміщення під № 1-2 - «веранда» площею 12,2 кв.м., приміщення під № 1- 3 - «коридор» площею 6,0 кв.м., приміщення під № 1-4 - «житлова кімната» площею 12,7 кв.м. Відповідачка зі своєю родиною проживає в частині житлового будинку до складу якої входить: приміщення під № 1-5 - «житлова кімната» площею 20,2 кв.м., приміщення під № 1-6 - «прихожа» площею 11,2 кв.м., приміщення під № 1-7 - «житлова кімната» площею 14,5 кв.м., приміщення під № 1-8 - «житлова кімната» площею 14,6 кв.м., приміщення під № 1-9 - «санвузол» площею 5,3 кв.м., приміщення під № 1-10 - «столова» площею 9,6 кв.м., приміщення під № 1-11 - «кухня» площею 7,8 кв.м., приміщення під № 1-12 - «котельня» площею 4,0 кв.м., приміщення під № 1-13 - «коридор» площею 1,8 кв.м. В спорі між сторонами знаходиться літня кухня під літ. «В», яка знаходиться на земельній ділянці позивача, у зв`язку з цим між сторонами виникають сварки та конфлікти, що стало підставою для звернення до суду з зазначеним позовом. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову, не взяв до уваги, що частини житлового будинку є окремими цілком самостійними об`єктами, у яких окремі входи та виходи, санвузли, кухні та житлові кімнати розташовані на розподілених, окремих земельних ділянках, які приватизовані. Також вважає помилковими висновки суду про те, що спірне домоволодіння містить реконструйовані та самочинного збудовані споруди, оскільки у позовній заяві не заявлялися позовні вимоги щодо самовільно збудованих приміщень, та дані приміщення знаходяться на іншій земельній ділянці та перебувають у користуванні ОСОБА_8 , яка не зверталася до суду з зустрічними позовними вимогами щодо виділу та визнання права власності. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 , його представника адвоката Боровик А.О., Федюк А.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до рішення Біляївського районного народного суду Одеської області від 07 квітня 1989 року по цивільної справі № 2-302 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна: за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частина домоволодіння в АДРЕСА_1 та виділено внатурі: приміщення 1-І, 1-2, приміщення: 1-3 (63 кв.м.), приміщення Г6 (12,6 кв.м.), 1/2 частину літньої кухні, 1/2 частину підвалу. За ОСОБА_5 було визнано право власності на 1/2 частина домоволодіння в АДРЕСА_1 та виділено в натурі: приміщення 1-4 (8,1 кв.м.), приміщення: 1-5 (11,3 кв.м.), сарай, кладову, 1/2 частину літньої кухні, 1/2 частину підвалу (а.с. 17 т. 1). 26 грудня 1989 року ОСОБА_4 мати позивача, уклала з ОСОБА_6 договір дарування 1/2 частини житлового будинку, житловою площею 21 кв.м., 1/2 частини літньої кухні та 1/2 частини підвалу за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений секретарем виконкому Вигодянської сільської Ради народних депутатів Пономаренко В.І., зареєстрований в реєстрі № 222 (а.с. 18 т. 1). 23 листопада 1992 року ОСОБА_5 (батько) уклав з ОСОБА_7 договір дарування 1/2 частини житлового будинку, житловою площею 31 кв.м., 1/2 частини літньої кухні та 1/2 частини підвалу за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений секретарем виконкому Вигодянської сільської Ради народних депутатів Пономаренко В.І., зареєстровано в реєстрі №325 (а.с. 19 т. 1). Як вбачається зі свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 05.10.1996 року, позивач змінив прізвище з ОСОБА_9 на « ОСОБА_10 » (а.с. 14 т. 1). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 142169004 від 22.10.2018 року, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0438 га., кадастровий номер 5121081700:02:001:0419, адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 20 т. 1). Як вбачається з відомостей технічного паспорту від 02.07.2020 року, домоволодіння складається з: приміщення під літ. «А» - «житлової будинок» загальною площею 125,7 кв.м., житловою - 67,3 кв.м., до складу якого входить: приміщення під № 1- 1 - «веранда» площею 5,8 кв.м., приміщення під № 1-2 - «веранда» площею 12,2 кв.м., приміщення під № 1-3 - «коридор» площею 6,0 кв.м., приміщення під № 1-4 - «житлова кімната» площею 12,7 кв.м., приміщення під № 1-5 - «житлова кімната» площею 20,2 кв.м., приміщення під № 1-6 - «прихожа» площею 11,2 кв.м., приміщення під № 1-7 - «житлова кімната» площею 14,5 кв.м., приміщення під № 1-8 - «житлова кімната» площею 14,6 кв.м., приміщення під № 1-9 - «санвузол» площею 5,3 кв.м., приміщення під № 1- 10 - «столова» площею 9,6 кв.м., приміщення під № 1-11 - «кухня» площею 7,8 кв.м., приміщення під № 1-12 - «котельня» площею 4,0 кв.м., приміщення під № 1-13 - «коридор» площею 1,8 кв.м. , приміщення під літ. «В» - «літня кухня» загальною площею 37,2 кв.м; приміщення під літ. «Е» - «вбиральня» загальною площею 1,8 кв.м; приміщення під літ. «Є» - «душ» загальною площею 1,8 кв.м; приміщення під літ. «Ж» - «сарай» загальною площею 25,2 кв.м; приміщення під літ. «З» - «сарай» загальною площею 3,6 кв.м; приміщення під літ. «К» - «тимчасова будівля гаражу» загальною площею 20,4 кв.м; приміщення під літ. «А» - «вбиральня» загальною площею 1,7 кв.м; приміщення підліт. «М» - «душ» загальною площею 2,2 кв.м; під № 1-4 - «огорожа» , об`єкт під літ. «І» - «цистерна» (а.с. 28-31 т. 1). Відповідно до державного акту серії ГН № 101165, ОСОБА_8 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,044 га, кадастровий номер: 5121081700:02:001:0197, адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 27 т. 1). Згідно рішення Вигодянської сільської ради від 21.09.2017 року №75, вирішено присвоїти 1/2 частині житлового будинку, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та земельній ділянці розміром 0,0438 га, на якій розташований житловий будинок, нову поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 32 т. 1). 19 листопада 2021 року на адресу суду надійшов висновок експерта №050/2021 від 15.11.2021 року судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи у справі, в якому зазначено за результатами візуального огляду про можливість з технічної точки зору виділити в окремий об`єкт нерухомості 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями (а.с. 127-142 т. 1). Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у праві спільної часткової власності та визнання права власності, суд першої інстанції виходив із того, що спірне домоволодіння містить реконструйовані та самочинно збудовані споруди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 392 ЦК України закріплено те, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи з частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Зокрема, процедура проведення державної реєстрації прав визначається Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553). Згідно п. 43 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у результаті реконструкції такого об`єкта подаються: 1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалася в результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор з використанням наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в зазначеному Реєстрі. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти здійсненню таких прав та виконанню обов`язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом. Судом вірно встановлено, що згідно договору дарування, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 26 грудня 1989 року, до ОСОБА_3 перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 21 кв.м., 1/2 частина літньої кухні та 1/2 частина підвалу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою здійснювалось будівництво прибудови та житлового будинку, відповідно до технічного паспорту виготовленого ФОП ОСОБА_11 від 02.07.2020 року, спірне домоволодіння має загальну площу 125,7 кв.м. та житлову площу 67,3 кв.м. також до складу домоволодіння входять: літня кухня, 2 сараї, 2 душа, 2 вбиральні, тимчасова будівля гаражу, огорожа та цистерна. Також судом встановлено, що в технічному паспорті зазначено, що реконструкція житлового будинку була здійснена в 2013 році, а більшість погосподарських споруд збудовано протягом 2009-2018 років, при цьому реєстрація права власності на переобладнане та добудоване майно не здійснена. Як роз`яснено в п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що є передчасними вимоги про наявність правових підстав для визнання права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння та 1/2 частини літньої кухні, оскільки містяться розбіжності і в площі житлового будинку і в переліку прибудинкових споруд, всі реконструкції та прибудови здійсненні самочинно та не узаконені відповідно до чинного законодавства. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення, оскільки спірне домоволодіння містить реконструйовані та самочинно збудовані споруди. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову, не взяв до уваги, що частини житлового будинку є окремими цілком самостійними об`єктами, у яких окремі входи та виходи, санвузли, кухні та житлові кімнати розташовані на розподілених, окремих земельних ділянках, які приватизовані, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у відповідності до матеріалів справи та встановлених обставин в площі житлового будинку та в переліку прибудинкових споруд є розбіжності, а всі реконструкції та прибудови здійсненні самочинно та не узаконені відповідно до чинного законодавства. Доводи про невідповідність висновків суду щодо того, що спірне домоволодіння містить реконструйовані та самочинного збудовані споруди, оскільки у позовній заяві не заявлялися позовні вимоги щодо самовільно збудованих приміщень, та дані приміщення знаходяться на іншій земельній ділянці та перебувають у користуванні ОСОБА_8 , яка не зверталася до суду з зустрічними позовними вимогами щодо виділу та визнання права власності є безпідставними за відсутністю доказів того, що у спірному домоволодінні всі реконструкції та прибудови узаконені надано не було, а тому у суді були відсутні підстави для виділення та визнання права власності на 1/2 частин зазначених у позові даних об`єктів. При цьому, колегія суддів вважає, що судом надана належна оцінка висновку експерта №050/2021 від 15.11.2021 року судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи. Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 06 листопада 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова