Постанова 4807 № 333/5362/20

Дата документу 22.06.2022 Справа № 333/5362/20 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 333/5362/20 Головуючий у 1-й інстанції: Круглікова А.В. Провадження №22-ц/807/990/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Стариченка Миколи Петровича на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтування позову позивач вказала, що вона та відповідач у справі є співвласниками квартири, по Ѕ частини кожний, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З гідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 27 січня 2020 року спірна квартира складається з трьох кімнат, житлова плаща 39, 3 кв.м., загальна площа квартири 67,4 кв. м. Сторони у справі не можуть знайти домовленості у користуванні квартирою. З цих підстав, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та просить суд виділити їй у користування ізольовану кімнату площею 14.3 кв.м. разом з лоджією 2.25 кв.м, ОСОБА_1 - житлову кімнату площею 15.6 кв.м., житлову кімнату площею 9.4 кв. м. та балкон площею 0,945 кв. м., приміщення коридору площею 7.3 кв. м., кухні площею 13.3 кв. м. та санвузлу площею 4.3 кв.м. залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 у користування ізольовану кімнату, площею 14,3 кв.м. разом з лоджією 2,25 кв.м. Виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату, площею 15,6 кв.м., житлову кімнату, площею 9,4 кв.м. та балкон, площею 0,945 кв.м. Приміщення коридору, площею 7,3 кв.м., кухні, площею 13.3 кв.м. та санвузлу, площею 4,3 кв.м. залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору. У вересні 2021 року ОСОБА_1 , представник, адвокат Стариченко Микола Петрович звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із заявою про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 а про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року у цій справі залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , представник, адвокат Стариченко Микола Петрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 року і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що визначений судом порядок користування спірною квартирою є таким, що порушує права ОСОБА_1 , оскільки житлова кімната, площею 15,6 кв.м., яка виділена йому в користування не є ізольованою, а є прохідною між коридором та кухнею, що підтверджується Технічним паспортом, наявним в матеріалах справи. Такий порядок користування квартирою спричинить позивачу та його родині суттєві незручності. Суд не взяв до уваги, що у родині ОСОБА_1 склались усталені відносини з користування спірним приміщенням, що переважно відповідач, користується кімнатою, яка виділена у користування позивачу. Вважає, що ініційований позивачкою позов спрямований на не реалізацію її житлоівих прпв, а на створення побутових незручностей співвласнику та особам, які проживають в квартирі. Тому визначення такого порядку користування спірною квартирою є незаконним і призведе до порушення прав відповідача. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Кравченко О.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виділення позивачу, як співвласнику Ѕ частини спірної квартири, у користування кімнати за адресою: АДРЕСА_1 , площею 14,3 кв. м. разом з лоджією 2.25 кв . м, а відповідачу виділення у користування кімнати площею 15, 6 кв. м., та кімнати площею 9,4 кв. м. не порушує права відповідача, як співласника Ѕ частини спірної квартири. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі за №3301, є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9). Зазначена вище обставина також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2020 року №212564194 (а.с. 10). Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 жовтня 2020 року №227698250, співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач у справі ОСОБА_1 , якому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 червня 2017 року №367, належить 1/2 частка зазначеної квартири (а.с. 17). З технічного паспорта на вищезазначену квартиру ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», виготовленим станом на 27 січня 2020 року вбачається, що спірна квартира складається з трьох житлових кімнат, житлова площа 39,3 кв.м. у тому числі 1-а кімната- 15, 6 кв. м., 2-а кімната -9,4 кв.м., 3-я кімната- 14,3 кв.м., кухня -13, 3 кв.м., санвузол -4,3 кв.м., коридор - 7,3 кв.м., балкон 0,945 кв.м., лоджія 2,25 кв.м.. Загальна площа кввартири 67,4 кв.м. ( а.с.11-13). Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частини першої статті 364 ЦК України). Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. За положеннями частини першої статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічні правила містить також стаття 405 ЦК України. Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18) зроблено висновок, що "при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим". Відповідно до статті 47 ЖК Української РСР норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. У цій справі спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику по 13,65 кв. м житлової площі на одну особу, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Водночас відповідно до технічного паспорту спірної квартри вбачається, що вона складається з трьох жилих кімнат: кімнати 3 площею 15,6 кв.м., кімнати 4 площею 9,4 кв.м., кімнати 6 площею 14,3 кв.м. При цьому кімната 3 є прохідною, кімната 4 і кімната 6 ізольованими. Загальна житлова площа квартири становить 39,3 кв. м. Відтак, виходячи з рівності часток, на кожного співвласника припидає по 19,65 кв.м. Оскаржуваним судовим рішеннням ОСОБА_2 виділена у користування ізольована кімната 6 площею 14,3 кв.м., а ОСОБА_3 дві кімнати, площею 15,6 кв.м. та 9,4 кв.м.. Тобто, відповідачу виділена у користування також одна ізольована кімната, як і позивачці й прохідна кімната, що є найбільшою за площею у спірній квартирі. З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції не порушує права членів сім`ї співвласника ОСОБА_1 , його дружини, оскільки остання не є співвласником майна, у користуванні їх спільним майном. Порядок користування спірною квартирою судом першої інстанції встановлено з урахуванням норм матеріального права: частини першої статті 383 ЦК України, статті 150 ЖК. Апеляційний суд виходить з того, що встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суд першої інстанції врахував баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонував, наполягаючи на неможливості встановлення порядку користування житлом без порушення прав когось із мешканців квартири. При цьому, колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, що має підтверджуватися висновком судової будівельно-технічної експертизи, не є обов`язковим. Посилання заявника про тривалий час проживання у спірній квартирі, облаштування побуту, проведення ремонту, наявність у позивача іншого житла не приймаються апеляційним судом, оскільки фактичне користування квартирою одним зі співвласнків не може бути підставою для припинення права власності, і як наслідок, для позбавлення права користування, другим із них. Аргументи апеляційної скарги щодо самостійного утримання відповідачем спільної квартири та недоведеності позивачкою перешкод у здійсненні права користування квартирою не стосується предмета спору, а тому не належить до предмета доказування у цій справі. Доводи апеляційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. У зазначеній постанові, прийнятій за наслідками вирішення спору про визначення порядку користування квартирою, йдеться про встановлення порядку користування двокімнатною квартирою, у якій одна кімната є ізольованою, а друга прохідною між коридором та ізольованою кімнатою. Водночас спірна квартира є трикімнатною, та має дві ізольовані кімнати. Отже, фактичні обставини у зазначеній справі є відмінними від обставин цієї справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та висновків суду першої інстанції не спростовують Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Стариченка Миколи Петровича залишити без задоволення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2021 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 27 червня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.