Постанова 4801 № 930/1159/23

Справа № 930/1159/23 Провадження № 22-ц/801/1693/2023 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войницька Т. Є. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2023 рокуСправа № 930/1159/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В. Секретар: Литвин С. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Надежда» на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 08 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Надежда» до ОСОБА_1 про регресне відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, Ухвалу постановила суддя Войницька Т. Є. Ухвалу постановлено у м. Немирів Вінницької області Повний текст ухвали складено 08 травня 2023 року, Встановив: У травні 2023 року ТОВ ВКФ «Надежда» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про регресне відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ ВКФ «Надежда» завдані збитки в порядку регресу в розмірі 2 142 827,18 грн., судовий збір та кошти, витрачені на надання професійної правничої допомоги. Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 08 травня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ТОВ ВКФ «Надежда» до ОСОБА_1 про регресне відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу право на звернення за захистом своїх прав та інтересів із позовом до Господарського суду Вінницької області в порядку господарського судочинства. В апеляційній скарзі позивач ТОВ ВКФ «Надежда» просить ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважає її неправомірною через невірне встановлення належної особи відповідача та невірне визначення галузевого характеру виниклих між сторонами правовідносин.. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що власником майна автомобіля DAF-XF105 460 н. НОМЕР_1 (VIN: НОМЕР_2 ) та напівпричепа GROENEWEGEN-DRO 12-20 н. НОМЕР_3 (VIN: НОМЕР_4 ) є ОСОБА_1 , як фізична особа. Судом першої інстанції не взято до уваги, що ТОВ ВКФ «Надежда» подало позов до ОСОБА_1 не з приводу її господарської діяльності, як фізичної особи підприємця, а як до особи-власника джерела підвищеної небезпеки, за який вона несе встановлену законом юридичну цивільну відповідальність. Таким чином, належним відповідачем за обставинами цієї справи позивач вважає ОСОБА_1 , як фізичну особу. Відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 не надала. У судовому засіданні представник позивача ТОВ ВКФ «Надежда» - адвокат Хащевацька Ю. О. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Відповідач ОСОБА_1 і її представник адвокат Сауляк Є. В., будучи належним чиним повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи ухвалу суду про відмову у відкритті провадження та керуючись ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на те, що спір виник між юридичною особою ТОВ ВКФ «Надежда» та ФОП ОСОБА_1 , тобто між двома суб`єктами господарювання, а тому у відповідності до ст. 20 ГПК України, заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Підстави для відмови у відкритті провадження в справі визначені статтею 186 ЦПК України. Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (пункт 33 постанови від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанова від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського. Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. За ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу. Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Разом з тим, з матеріалів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що предметом спору є понесені позивачем ТОВ ВКФ «Надежда» витрати за завдану внаслідок ДТП шкоду в розмірі 2 142 837,18 грн., яку позивач сплатив ТОВ «ФІЛІП МОРІС СЕЙЛЗ ЕНД ДИСТРИБ`ЮШН», з яким був укладений договір перевезення вантажу, та просить в порядку регресу стягнути понесені витрати на свою користь з відповідача ОСОБА_2 власника транспортного засобу, що спричинив шкоду. При цьому, матеріали справи не містять жодних відомостей щодо підстав, за яких водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом DAF-ХF105 460 р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом GROENEWEGEN-DRO 12-20 р.н. НОМЕР_3 , та чи використовувався вказаний транспортний засіб з метою здійснення господарської діяльності ОСОБА_2 , як фізичної особи підприємця, чи у власних цілях як фізичної особи. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії відкриття провадження у справі не можливо вирішити питання щодо суб`єктного складу учасників справи, характеру правовідносин, які склались між ними, і що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а є спором, який відноситься до справ господарської юрисдикції та повинен вирішуватися шляхом подання відповідного позову у порядку господарського судочинства. Статтею 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відповідно до ст. 189 ЦПК України на стадії підготовчого провадження суд остаточно визначає предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; з`ясовує заперечення проти позовних вимог; визначає обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішує відводи; визначає порядок розгляду справи; вчиняє інші дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява, серед іншого, повинна містити зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. За змістом зазначеної норми, саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Відсутність обґрунтування чому позивач, за вказаних обставин, звернувся до суду загальної юрисдикції за захистом своїх прав з позовом до ОСОБА_2 , як фізичної особи, не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. При всебічному дослідженні обставин справи, у випадку встановлення, що справа дійсно не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства провадження може бути закрито, а у випадку недоведеності позовних вимог може бути відмовлено у задоволенні позову. Суд першої інстанції зазначені обставини та положення норм ЦПК України не врахував, а на стадії відкриття провадження дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувана ухвала суду відповідно до положень п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Надежда» задовільнити. Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 08 травня 2023 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин Повний текс судового рішення складено 09 серпня 2023 року