Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/2918/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7761/24 Справа № 932/2918/21 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого Ткаченко І.Ю., суддів: Пищиди М.М.,Свистунової О.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року про закриття провадження, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. 15 листопада 2023 року відповідач заявив клопотання про закриття провадження у справі. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року клопотання задоволено. Провадження по справі закрито. Роз`яснено Департаменту патрульної поліції право звернутися з відповідним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області. В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року скасувати та направити справ для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що їх позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства є хибним. 11 листопада 2024 року Департамент благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали, просив залишити її без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України). Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони по справі є юридичними особами, спір який виник між ними має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Частинами 1,2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Водночас перелік спорів, зазначених у частині 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, віднесених до предметної юрисдикції господарських судів, має вичерпний характер, адже навіть пункт 15 цієї частини (інші справи у спорах між суб`єктами господарювання) несе у собі ознаки визначеності і закінченості. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 2 ЦПК України, і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 492/1519/15-ц у постанові від 15 січня 2020 року дійшла до висновку, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Під господарською діяльністю, за визначенням статті 3 Господарського кодексу України, розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру , що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Закриваючи провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір належить розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини є господарсько-правовими, оскільки виникли між сторонами у справі, які не є фізичними особами. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення питання юрисдикції є характер спірних правовідносин. З матеріалів справи встановлено, що Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та просив стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 50907,52 грн. Вказана шкода спричинена автомобілю через незадовільний стан дорожнього покриття з посиланням на те, що відповідальність за шкоду завдану транспортному засобу внаслідок неналежного утримання дороги повинен нести балансоутримувач. Тому висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини є господарсько-правовими, оскільки виникли між сторонами у справі, які не є фізичними особами, є помилковим та не відповідає положенням як статті 19 ЦПК України, так і статті 20 ГПК України з огляду на зміст правовідносин. Враховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про закриття провадження у справі, а тому ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та на підставі ст.379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ЦПК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити. Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року про закриття провадження - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: