Постанова 4814 № 554/1893/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/1893/19 Номер провадження 22-ц/814/3248/23Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П. секретар: Андрейко Я.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Михайла Валерійовича на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року, постановлене суддею Материнко М.О. по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права власності на нерухоме майно,- В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із вказаним позовом та просили визнати за ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 . Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вищевказані житлові будинки належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласна комунальна власність) та передані на праві повного господарського відання ДК ЖЕП «Будівельник». Позивач ОСОБА_2 зазначала, що є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_4 на підставі договору найму житла від 16 грудня 2010 року. Вказувала, що виявила бажання приватизувати вказане житло, у зв`язку із чим зверталась до ДК ЖЕП «Будівельник» із відповідною заявою, однак їй було відмовлено з підстави відсутності повноважень на проведення приватизації у ліквідатора Рибаченка М.П., призначеного у зв`язку із запровадженням процедури банкрутства ДК ЖЕП «Будівельник». Також, позивачем ОСОБА_2 зазначено, що її брат ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_5 , на підставі договору найму житла від 16 грудня 2010 року. За життя він мав бажання приватизувати вказане житло, у зв`язку із чим звертався до ДК ЖЕП «Будівельник» із відповідною заявою, однак останньому було відмовлено у здійсненні приватизації з вищевикладених підстав. Зазначала, що після смерті брата була відкрита спадкова справа, у якій вона є єдиним спадкоємцем, подала заяву про прийняття спадщини. Позивач ОСОБА_2 вважає, що відмова у здійсненні приватизації вказаних житлових приміщень з визначених підстав є незаконною. Позивач ОСОБА_3 в обгрунтування своїх позовних вимог зазначала, що на підставі ордеру була вселена у квартиру АДРЕСА_6 , де зареєстрована з 12 листопада 2008 року та проживає за вказаною адресою. Зазначала, що як основний квартиронаймач виявила бажання приватизувати вказане житло, у зв`язку із чим зверталась до ДК ЖЕП «Будівельник» із відповідною заявою, однак їй було відмовлено з підстави відсутності повноважень на проведення приватизації у ліквідатора Рибаченка М.П., призначеного у зв`язку із запровадженням процедури банкрутства ДК ЖЕП «Будівельник». Вказану відмову вважає незаконною, що і стало підставою звернення до суду із даним позовом. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_7 загальною площею 28,5 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_8 загальною площею 28,5 кв.м. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 загальною площею 12,0 кв.м. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, просив скасувати його в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 на підставі ордера № 2 від 19.05.2016 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 . Вказав, що з 27.05.2016 він разом з своїми дітьми ОСОБА_5 , 2009 року народження та ОСОБА_6 , 2010 року народження, зареєстровані у вказаній квартирі. Зазначив, що про наявність оскаржуваного рішення дізнався випадково, даним рішенням в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 порушені його житлові права та інтереси, як квартиронаймача спірної квартири. Окрім того, просив стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 1689,40 грн., сплаченого за подачу апеляційної скарги та клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 38500 грн. Від представника ДК ЖЕП «Будівельник» адвоката Плеханова І.О. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилався на її безпідставність та необґрунтованість. Окрім того, від адвоката Плеханова І.О. до суду надійшли заперечення проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду в оскаржуваній частині не відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі договору найму житла від 16.12.2010 року, укладеного між ДК ЖЕП «Будівельник» в особі керівника та ОСОБА_2 , передано у безстрокове користування житло - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_7 , загальною площею 28,5 кв. м. (т. 1, а.с. 81-82). Згідно з довідкою ПП «ПБТІ «Інвентаризатор» № 3827 від 18.04.2019 р. реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 не проводилась (т. 1, а.с. 137). ОСОБА_2 зверталась до ДК ЖЕП «Будівельник» із заявою про передачу у приватну власність займаної квартири, однак, як вбачається з відповідді ліквідатора ДК ЖЕП «Будівельник» Рибаченка М.П. від 16.01.2019 р. у приватизації даної квартири їй було відмовлено (т. 1, а.с. 83). Підставою для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 щодо приватизації спірної кваритри, вказано те, що постановою Господарського суду Полтавської області від 08.12.2011 у справі № 8/471-23/1 розпочато процедуру ліквідації ДК ЖЕП «Будівельник». Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.09.2015 ОСОБА_7 призначено ліквідатором ДК ЖЕП «Будівельник» з усіма повноваженнями згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зазначено, що згідно ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у ліквідатора ДК ЖЕП «Будівельник» відсутні повножання щодо приватизації відомчого житлового фонду, тому у ДК ЖЕП «Будівельник» відсутні правові підстави, обов`язок та можливість прийняття рішення про приватизацію займаної квартири. Задовольняючи в відповідній частині позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно вимог пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі. За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Згідно п. 2.1 статуту ДК ЖЕП «Будівельник» підприємство створено з метою утримання і експлуатації житлового і комунального господарства. Основні напрямки діяльності: - експлуатація житлово-комунального господарства; - ремонт житлового фонду; - надання послуг населенню та іншим підприємствам; - охорона навколишнього середовища від забруднення і інших шкідливих впливів (т. 1, а.с. 5). Листом від 16.01.2019 ліквідатором ДК ЖЕП «Будівельник» повідомлено ОСОБА_2 , що у ДК ЖЕП «Будівельник» відсутні правові підстави для прийняття рішення про приватизацію спірної квартири. Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку, що ДК ЖЕП «Будівельник» є неналежним відповідачем у даній справі, що є підставою для відмови у позові. Як вбачається з повідомлення Управління майном Полтавської обласної ради від 28.10.2002 гуртожиток для малосімейних за адресою АДРЕСА_9 знаходиться на балансі житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності). Суб`єктом права комунальної власності від імені територіальних громад області виступає Полтавська обласна рада (т. 1, а.с. 10). Отже, належним відповідачем є Полтавська обласна рада, яка до участі у справі в якості відповідача не залучена. Окрім того, з наданих до апеляційної скарги доказів вбачається, що ОСОБА_1 на підставі ордеру № 2 від 19.05.2016 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 . Питання законності виданого ордеру вже було предметом судового розгляду цивільної справи № 554/10612/19. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 жовтня 2020 року, з урахуванням змін внесених постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, у задоволенні позову ДК ЖЕП «Будівельник» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ТОВ «Управляюча компанія «Ваш комфорт», треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради відмовлено. Даними судовими рішеннями встановлено факт законності вселення ОСОБА_1 разом зі своїми двома неповнолітніми дітьми у житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , оскільки вселення відбулося на підставі наданого йому ордеру (т. 2, а.с. 76-81). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Таким чином, законність вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру вже було предметом судового розгляду, а тому згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України вищевказана обставина не підлягає доказуванню у даній справі. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Таким чином, рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яке стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , підлягає скасуванню. Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання права власності на спірну квартиру, колегія суддів зауважує, що постановою Господарського суду Полтавської області від 08.12.2011 у справі № 8/471-23/1 припинено процедуру санації ДК ЖЕП «Будівельник», визнано банкрутом ДК ЖЕП «Будівельник» та відкрито ліквідаційну процедуру (т. 1, а.с. 103-107). 21 жовтня 2019 році введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ. Згідно з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Згідно ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (висновок про застосування норм права, який викладений у Постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 922/928/17). Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 903/69/18 зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство. Так, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Така ж правова позиція зазначена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 918/420/16, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 908/4057/14, від 11 липня 2018 року у справі № 922/3040/17, від 29 листопада 2019 у справах № 908/130/15-г, № 923/1194/17, від 05 лютого 2020 у справі № 921/557/15-г. Законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке врегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Дана позиція також викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Враховуючи вищевикладене, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а матеріали справи передачі до Господарського суду Полтавської області у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник» для вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ДК ЖЕП «Будівельник» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у розмірі 1152,60 грн. та 536,80 грн. за розгляд клопотання про забезпечення позову. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.03.2023 в задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено. Згідно довідки МСЕК серії МСЕ № 0254979 від 16.03.2009 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи безстроково (т. 1, а.с. 40). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Враховуючи викладене, судовий збір у сумі 1152,60 грн. підлягає компенсації ОСОБА_1 за рахунок держави. В апеляційній скарзі також заявлено клопотання про відшкодування витрат за надану правову допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 38500 грн. На підтвердження понесених апелянтом витрат на правову допомогу адвоката надано копію договору про надання професійної правничої допомоги № 20230302/1 від 02.03.2023, договір про надання професійної правничої допомоги № 20230313/1 від 13.03.2023, квитанцію про часткову оплату послуг, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-1544цс17 від 18.10.2017 сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору не звільняється від відшкодування витрат на правову допомогу. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення в оскаржуваній частині, виходячи з критерію розумності розміру судових витрат, справедливості, реальності адвокатських послуг та враховуючи обставини справи колегія суддів приходить до висновку про стгнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 5, ст. 376 ч. 1, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тарасенко Михайла Валерійовича задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 скасувати. Матеріали справи за позовом ОСОБА_2 до Державного комунального Житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 передати до Господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДК ЖЕП «Будівельник». В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2019 року залишити без змін. Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави судовий збір у сумі 1152,60 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: Г. Л. Карпушин В. П. Пікуль