Постанова 4814 № 554/8831/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/8831/21 Номер провадження 22-ц/814/594/24Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І. секретар: Андрейко Я.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року, ухвалене суддею Гольник Л.В., по справі за позовом Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві радипро визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ДК ЖЕП "Будівельник" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , що також діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позовна заява мотивована тим, що за ДК ЖЕП «Будівельник» закріплено нерухоме майно, яке належить до комунальної форми власності в особі власника - територіальної громади міста, яке перебуває у повному господарському віданні позивача, в тому числі: житловий будинок по АДРЕСА_1 . Під час обстеження квартири АДРЕСА_2 , було виявлено, що відповідачі протягом 3 років не проживають за даною адресою, про що було складено відповідний акт обстеження, в якому зафіксовано, що майно, яке належало відповідачам в квартирі відсутнє. Відповідачі не сплачують комунальні платежі, не отримують кореспонденцію за даною адресою та взагалі квартирою не цікавляться. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року в задоволенні позовний вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що позивачу не належить право розпоряджатись спірним житлом квартирою АДРЕСА_2 . ДК ЖЕП «Будівельник» звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи його тим, що є власником житлового приміщення, жодних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надав. Крім того, відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 03.12.2008, виданого відділом приватизації житла ДК ЖЕП «Будівельник» квартира АДРЕСА_2 належить відповідачам на праві приватної власності. Таким чином, реєстрація місця проживання відповідачів в квартирі АДРЕСА_2 жодним чином не впливає на права та/чи охоронювані законом інтереси позивача ДК ЖЕП «Будівельник», за таких обставин позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржило ДК ЖЕП «Будівельник», просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що факт належності ДК ЖЕП «Будівельник» спірного нерухомого майна на повному господарському віданні підтверджено рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.08.2017, тому висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права розпорядження житлом є помилковим. Окрім того, свідоцтво про право власності даної квартири відповідачам не містить підпису уповноваженої особи та гербової печатки ДК ЖЕП «Будівельник», а тому є неналежним та недопустимим доказом. Відсутність в матеріалах справи доказів державної реєстрації права власності на квартиру за відповідачами свідчить про відсутність підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно. Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив обґрунтовано тим, що приватизація спірної квартири відбулася на підставі розпорядження від 03 грудня 2008 року № 1813 чинність якого апелянт не оспорює. Свідоцтво про право власності на житло є чинним і недійсним не визнавалося. Доводи апелянта про те, що свідоцтво про право власності на житло не містить підпису уповноваженої особи та гербової печатки є безпідставними, оскільки право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію. Окрім того, на виконання ухвали Господарського суду Полтавської області від 19.07.2012, рішенням 44 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 25.09.2014 було надано згоду на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста в особі Полтавської міської ради 39 житлових будинків та 8 гуртожитків, серед яких і спірне нерухоме майно, що підтверджує висновки суду першої інстанції щодо неналежності позивача. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 15-16). Як вбачається з листа управління майном Полтавської обласної ради від 28.10.2002 та переліку закріпленого за ДК ЖЕП «Будівельник» майна станом на 01.10.2002 вищевказана квартира знаходилась на балансі житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник» та належала до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності) (т. 1, а.с. 10 (зворот) 12). Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 03.12.2008, виданого відділом приватизації житла ДК ЖЕП «Будівельник» квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 184). 10.01.2023 року ПП ПБТІ «Інвентаризатор» за замовленням ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 185). Постановою господарського суду Полтавської області від 08.12.2011 року ДК ЖЕП «Будівельник» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру (т. 1, а.с. 14). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 3 ч. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади,іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. В абзаці 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Як вбачається з листа Управління майном Полтавської обласної ради від 28.10.2002 року, будинок АДРЕСА_1 , де знаходиться квартира АДРЕСА_3 належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області (обласної комунальної власності) та переданий на баланс житлово-експлуатаційного підприємства «Будівельник». Відповідно до ст. 2 Статуту ДК ЖЕП «Будівельник» підприємство створено з метою утримання і експлуатації житлового і комунального господарства. Основні напрямки діяльності: експлуатація житлово-комунального господарства; ремонт житлового фонду; надання послуг населенню та іншим підприємствам; охорона навколишнього середовища від забруднення і інших шкідливих впливів. Згідно ст. 4 Статуту ДК ЖЕП «Будівельник» майно підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю. Власник майна - Полтавська обласна рада. Орган управління майном - управління майном області Полтавської обласної державної адміністрації. Майно закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Таким чином, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю - права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб`єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. При цьому власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада. Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2020 року у справі № 923/223/19. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги, щодо належності спірної квартири позивачу на праві власності є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, не заслуговують на увагу доводи позивача в апеляційній скарзі стосовно того, що відповідно до ст. 391 ЦК України ДК ЖЕП «Будівельник», як власник спірного житлового приміщення, має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, оскільки з відповідним позовом про усунення перешкод позивач не звертався, доказів належності йому квартири не надав. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів порушення його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, тому суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Згідно ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19). Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК Українисвідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК Українищодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. На підтвердження доводів апеляційної скарги щодо відсутності права власності відповідачів на спірну квартиру, представник ДК ЖЕП «Будівельник» адвокат Плеханов І.О. подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.07.2015, згідно якого квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 4).; копію довідки ДК ЖЕП «Будівельник» від 16 серпня 2023 року, в якій вказано, що розпорядження від 03 грудня 2008 року № 1813 про передачу у власність відповідачів спірної квартири було скасовано (т. 2, а.с. 5); копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.02.2023, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його сестра ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 6); копію витягу з Державного реєстру речових прав, який сформовано 16.02.2023, з якого вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 6, зворотня сторона). Апеляційний суд вважає, що вищевказані нові докази позивач міг безперешкодно надати суду першої інстанції до ухвалення рішення суду, проте таким правом не скористався, поважних причин їх неподання до місцевого суду не вказав, тому колегія суддів позбавлена передбаченого законом права брати їх до уваги. Окрім того, зазначені в даних документах обставини підтверджують факт відсутності права власності позивача на спірну квартиру, що виключає підстави звернення до суду з даним позовом. Таким чином доводи скарги викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду справи, інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення ним обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Судом першої інстанції відповідно до ст. ст. 89, 263 ЦПК України правильно досліджені і оцінені обставини по справі, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді: Г. Л. Карпушин О. І. Обідіна