Постанова КЦС ВС № 761/4664/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2025 року м. Київ справа № 761/4664/21 провадження № 61-7930св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталя Миколаївна, державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновська Олеся Анатоліївна, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Льовочкіною Валерією Михайлівною , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновська О. А., про визнання договорів недійсними та скасування записів про право власності. Позов мотивований тим, що 19 квітня 1994 року троюрідній сестрі ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 . У 1996 року ОСОБА_5 передала позивачу на зберігання оригінал договору купівлі-продажу вказаної квартири, а також ключі від неї. Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_5 , тому у встановленому законом порядку звернувся до Першої Київської держаної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої 22 вересня 2019 року державним нотаріусом заведено спадкову справу. 21 січня 2021 року позивачу стало відомо, що 29 грудня 2020 року між відповідачами укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., за яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 належну його сестрі квартиру. Відповідно до змісту вказаного договору спірна квартира начебто належала продавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 14 квітня 2000 року між ним та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О. З приводу цього 16 січня 2021 року зареєстровано звернення до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР з попередньою кваліфікацією - частина третя статті 358 КК України. Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року у справі № 753/21923/21 затверджено мирову угоду про визнання винуватості від 25 січня 2023 року, укладену між ОСОБА_2 та прокурором Договір дарування від 14 квітня 2000 року вважав підробленим, звертав увагу, що право власності за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано лише в листопаді-грудні 2020 року, а подальше відчуження квартири у грудні 2020 року, є незаконним. При цьому зауважував, що ОСОБА_5 до смерті у серпні 2019 року проживала у вказаній квартирі. Позивач просив: визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузік Ю. В.; скасувати запис 39680780 про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2247479780000 від 14 листопада 2020 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер 3690, укладений 29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М.; скасувати запис 39978646 про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2247479780000 від 29 грудня 2020 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновська О. А., про визнання договорів недійсними та скасування записів про право власності задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири від 14 квітня 2000 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3524, за яким ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар кв. АДРЕСА_2 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на кв. АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., та зареєстрований в реєстрі за № 3690 (запис № 39978646 від 29 грудня 2020 року про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2247479780000). Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1816 грн у рівних частках, а саме по 908 грн з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що: власник спірної квартири ОСОБА_5 за своє життя жодних договорів з відчуження належної їй квартири не укладала, а відповідач ОСОБА_2 неправомірно набув у власність спірну кватиру на підставі підробленого договору дарування, внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, що встановлено у вироку суду, який набрав законної сили. Тому договір дарування слід визнати недійсним; оскільки відповідач ОСОБА_2 незаконно заволодів належним ОСОБА_5 нерухомим майном, оспорюваним договором купівлі-продажу порушено публічний порядок, що свідчить про його нікчемність. Тому, суд вважав, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним вказаного договору, оскільки він є нікчемним та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; суд також вважав, що для відновлення прав позивача на спадкове майно (спірну квартиру), на яке він претендує, підлягає скасуванню виключно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу; крім того, суд вказав, що позивачем не пропущено позовну давність, оскільки доказів його повідомлення про наявність спірного договору дарування, суду надано не було, а тому суд погодився з твердженнями сторони позивача, що він міг дізнатись про порушення свого права виключно після 24 листопада 2020 року, тобто після здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_2 та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З позовом у цій справі позивач звернувся 05 лютого 2021 року. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування кв. АДРЕСА_2 від 14 квітня 2000 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 3524, і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: суд першої інстанції помилково в рішенні послався на положення ЦК України в чинній редакції при вирішенні позовних вимог в частині визнання правочину від 14 квітня 2000 року недійсним; спірний договір дарування не укладався, нотаріально не посвідчувався (є підробленим) і власником квартири ОСОБА_5 не підписувався. Ці обставини підтверджені вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року у кримінальній справі № 753/21923/21 відносно ОСОБА_2 , який є відповідачем у цій справі, тому оспорюваний договір є неукладеним та у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним; договір купівлі-продажу від 29 грудня 2020 року, який був вчинений з посиланням на нікчемний (неукладений) договір дарування, в силу закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (нікчемністю). З огляду на викладене, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним; апеляційний суд вказав, що наказом Міністерства юстиції України № 1999/5 від 03 червня 2021 року скасоване як незаконне рішення державного реєстратора Духновської О. А. від 14 грудня 2020 року № 55675569, яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 квітня 2000 року. З цих підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування за судовим рішенням рішення (запису) державного реєстратора, яке скасовано уповноваженим органом в позасудовому порядку; 29 грудня 2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2021 року у справі № 734/931/21 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 (двоюрідні сестри). За свідоцтвом про народження ОСОБА_7 зазначена матір`ю ОСОБА_5 . Таким чином, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26 вересня 2019 року, він своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а відтак є особою, яка прийняла спадщину. В судовому засіданні позивач пояснив, що спірна квартира не вибувала з володіння ОСОБА_5 за її життя, та після її смерті ОСОБА_1 продовжував утримання вказаної квартири, сплачував житлово-комунальні послуги. Цих обставин та відсутність фактичного користування спірною квартирою ОСОБА_3 , його представник - адвокат Льовочкіна В. М. в суді апеляційної інстанції не заперечувала про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. З огляду на наведене, відсутня необхідність у заявленні позивачем вимог про витребування спірної квартири у останнього набувача. Разом з тим, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідач порушив право позивача шляхом реєстрації свого права стосовно спірного нерухомого майна, яке йому не належало, то така реєстрація безумовно створює елемент правової невизначеності, а отже її скасування дозволить ефективно відновити порушене право позивача, оскільки наявність державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_3 створює перешкоди позивачу у набутті права власності на спірну квартиру в порядку спадкування. Доказів на спростування доводів позивача щодо часу його обізнаності про укладення оспорюваних правочинів до суду не надано і судом таких не встановлено. З цих підстав, колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом заяви про наслідки пропуску позовної давності як підстави відмови в позові. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2024 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Льовочкіну В. М. подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що: суд першої інстанції, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, розглянув справу за участі сторонніх осіб, прийняв, долучив до матеріалів справи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суд надавав позивачу вагомі переваги під час слухання справи, що є підставами для обґрунтованих сумнівів у необ`єктивності та упередженості судді. Разом з тим, відводи заявлені судді Савицькому О. А. були залишені без задоволення. Так, ОСОБА_3 вказує, що: судове засідання, призначене на 15 березня 2023 року, проведено лише за участі родичів позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які не є учасниками справи та не мають повноважень на представництво позивача. В матеріалах справи наявна довіреність на ім`я ОСОБА_9., строк дії якої закінчився. Документів щодо повноважень ОСОБА_8 взагалі не було. Доказів того, що судом першої інстанції були перевірені повноваження осіб, які були допущенні до участі у справі, відсутні. В подальшому аналогічна ситуація з допуском до участі у справі сторонніх осіб повторилась в судовому засіданні, яке відбулось 15 червня 2023 року, в якому також був присутній позивач, який з урахуванням поважного віку та хвороби майже не міг говорити, що унеможливлювало його самопредставництво. При цьому ОСОБА_9 було надано право допитувати свідка; суд першої інстанції прийняв і долучив від осіб, які не є учасниками справи, та не мають повноважень на представництво позивача, документи (письмові докази). При цьому вмотивоване клопотання про поновлення строків та долучення документів до матеріалів справи у відповідності до статті 83 ЦПК України відсутнє. Докази надсилання іншим сторонам відповідних матеріалів відсутні. Клопотання про виключення документів з числа доказів суд залишив без задоволення; позивачем грубо порушено вимоги статті 95 ЦПК України, відповідно до якої письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчених копіях. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Крім того, частина поданих позивачем копій є нечитабельними та неналежної якості. ОСОБА_3 відповідні документи не надсилались; суд першої інстанції проігнорував мотивоване клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, призначеного на 15 березня 2023 року. Хоча ця дата не була погоджена із сторонами, адвокат Льовочкіна В. М. надала суду всі необхідні докази своєї зайнятості в апеляційному суді. Крім того на цю дату був запланований допит експертів для надання ними пояснень щодо висновків судових експертиз по справі, про що окремо було наголошено у клопотанні про відкладення судового засідання, як на особливій обставині, яка унеможливлює явку адвоката; суди залишили поза увагою, що, укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_3 діяв в законний та правомірний спосіб, придбаваючи її у належного власника, перевіривши до придбання обставини набуття ним права власності на спірне нерухоме майно та переконавшись, що таке право власності підтверджене відповідним записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також, що на нього не поширюються будь-які обтяження з боку третіх осіб. При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_3 повністю розрахувався зі власником та сплатив обумовлену договором суму коштів. Відповідно до статті 387 ЦК України та позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, власник може бути позбавлений права власності лише у випадку, якщо він незаконно, без відповідної правової підстави заволодів ним. 27 травня 2020 року в аналогічному спорі (постанова у справі № 641/9904/16-ц, провадження № 61-22378св19) Верховний Суд роз`яснив, що покладаючись на добросовісність дій продавця, відповідач законним шляхом набув своє майно та є добросовісним набувачем. Вказує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним; оскаржене рішення не має обґрунтованої мотивації відмови у задоволенні клопотання сторони про застосування позовної давності. Судом лише поверхнево вказано про те, що відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про наявність спірного договору, а тому суд погодився із твердженнями саме сторони позивача. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються. Позиція інших учасників справи У липні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що адвокат Льовочкіна В. М. була завчасно повідомлена про розгляд справи 15 березня 2023 року (телефонограма секретаря судді Савинького О. А. адвокату Льовочкіній В. М. від 16 лютого 2023 року). Адвокат не заперечувала проти дати і часу призначеного засідання. Встановити, коли адвокат дізналась про дату і час засідання у Київському апеляційному суді до чи після 16 лютого 2023 року неможливо. Крім того, інтереси ОСОБА_3 представляв ще один адвокат Кваша М. М., який також був відсутній на засіданні 15 березня 2023 року. Вказує, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 супроводжували і транспортували позивача з дому до суду і назад, носили папки з документами і подавали їх позивачу та судді, коли суддя просив їх показати. ОСОБА_8 передала судді клопотання позивача від 11 березня 2023 року про долучення до справи копій експертиз. Адвокат Льовочкіна В. М. постійно свідомо затягувала розгляд справи, в тому числі неодноразовими спробами відводу судді Савицького О. А., заявами про перенесення дати розгляду, про оголошення перерви у засіданні, тим самим не даючи позивачу змоги вступити в права спадкоємця. Правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин, які склалися у цій справі. Також вказує, що 30 січня 2021 року позивачем виявлено заміну замків вхідних дверей і проникнення у квартиру сторонніх осіб. Після цього позивачу стало неможливо потрапити до квартири та зроблено заяву до поліції. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , яке подано представником Льовочкіною В. М. , про зупинення дії рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року відмовлено. У вересні 2024 року справа № 761/4664/21 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-22233цс16та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України). Фактичні обставини Суди встановили, що троюрідній сестрі позивача - ОСОБА_5 , належала на праві власності кв. АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 квітня 1994 року, зареєстрованого УБ «Десятинна» за № 1/772-1803. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а 26 вересня 2019 року з заявою про прийняття спадщини після її смерті до Першої Київської держаної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 . В матеріалах справи наявна фотокопія договору дарування, укладеного 14 квітня 2000 року, за яким ОСОБА_5 подарувала, а відповідач ОСОБА_2 отримав в дар кв. АДРЕСА_2 із зазначенням, що вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузік Ю. О. За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 24 листопада 2020 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Духновською О. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на кв. АДРЕСА_2 . Підставою реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру зазначений договір дарування від 14 квітня 2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузік Ю. О. 21 січня 2021 року позивачу стало відомо, що 29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., за яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_2 . Відповідно до вказаного договору спірна квартира начебто належала продавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеному 14 квітня 2000 року між ним та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О. 29 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру. 16 січня 2021 року чоловік доньки позивача - ОСОБА_9 звернувся до Шевченківського УП ГУНП у м.Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР з попередньою кваліфікацією - частина третя статті 358 КК України. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2021 року у справі № 734/931/21 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 (двоюрідні сестри). За свідоцтвом про народження ОСОБА_7 зазначена матір`ю ОСОБА_5 . Наказом Міністерства юстиції України № 1999/5 від 03 червня 2021 року скасоване як незаконне рішення державного реєстратора Духновської О. А. від 14 грудня 2020 року № 55675569. При цьому, за висновком Центральної колегії Міністерства юстиції України від 18 травня 2021 року встановлено, що такого документу на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності, згідно з дослідженими запитами, не існує. Зокрема, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що документ, на підставі якого державним реєстратором Духновською О. А. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 , є відмінними від того, що насправді зберігається у справах Київського державного нотаріального архіву. Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року у справі № 753/21923/21 затверджено мирову угоду про визнання винуватості від 25 січня 2023 року, укладену між ОСОБА_2 та прокурором. Визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною другою статті 27, частиною четвертою статті 358, частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 190 КК України, та на підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. Згідно зі статтею 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки. Вказаним вироком встановлено, що отримавши за невстановлених досудовим розслідуванням обставин інформацію щодо кв. АДРЕСА_2 та його власників, яка, відповідно до інформації, наявної у Київському міському бюро технічної інвентаризації, на праві власності зареєстрована за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , невстановлена досудовим розслідуванням особа вступила у попередню змову з ОСОБА_2 , який був обізнаний щодо злочинних намірів та за грошову винагороду погодився виступити власником вказаної квартири під час укладання договору купівлі-продажу цього нерухомого майна, усвідомлюючи, що не може виступати продавцем вказаної квартири. Після цього ОСОБА_2 надав невстановленій досудовим розслідуванням особі копії документів, що засвідчують його особу, для виготовлення підроблених документів на право власності на нерухоме майно та підготовки документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири. Реалізуючи єдиний злочинний умисел, направлений на підроблення документу, використання завідомо підробленого документа та заволодіння шляхом обману чужим майном, а саме кв. АДРЕСА_2 , невстановлена досудовим розслідуванням особа за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, придбала підроблений нотаріальний бланк серії АВК № 264933, після чого нанесла на нього відбиток печатки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пузіка Ю. О. та внесла друкований текст договору дарування кв. АДРЕСА_2 , укладеного 14 квітня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О., з внесенням рукописного підпису від імені «дарувальника» та підпису від імені нотаріуса Пузіка Ю. О., а ОСОБА_2 підписав цей договір від імені «обдарованого». В подальшому, невстановлена досудовим розслідуванням особа в невстановлений розслідуванням час, місці та обставинах, але не пізніше 24 листопада 2020 року, передала ОСОБА_2 завідомо підроблений договір дарування кв. АДРЕСА_2 , укладений 14 квітня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О., який він мав в подальшому використати під час реалізації злочинного умислу, направленого на заволодіння шляхом обману чужим майном, а саме зазначеною квартирою. Обвинувачений ОСОБА_2 свою провину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі та пояснив, що цілком розуміє характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим. У скоєному щиро покаявся. За висновками експертів Київського НДЕКЦ МВС України, проведених в рамках кримінальної справи, підпис від імені ОСОБА_5 в договорі дарування спірної квартири від 14 квітня 2000 року виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Підпис в договорі від імені ОСОБА_2 виконаний ОСОБА_2 , а наданий на дослідження бланк АВК № 264933 не відповідає за способами друку та спеціальними елементами захисту аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території країни виробника - України. При цьому, серія та номер бланку та друковані тексти, якими заповнений бланк договору, у т. ч. такі реквізити як дата та назва документу, нанесені за допомогою знакодрукуючого пристрою, електрографічним способом друку. Позиція Верховного Суду Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що: «укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблений висновок, що «232. Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

233. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

234. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

235. Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

236. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

237. Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.

238. Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.

239. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

240. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 361/5648/21 (провадження № 61-11868св24) зазначено, що: «апеляційний суд врахував, що власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами); встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна позивач ОСОБА_1 не укладав, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинків, припинення права власності, закриття розділу державного реєстру прав та реєстраційної справи є неефективними, а належним способом захисту є віндикаційний позов. Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинків, припинення права власності, закриття розділу державного реєстру прав та реєстраційної справи». У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 755/14534/21 (провадження № 61-2920св24) зазначено, що: «у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12; висновок у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справа № 754/11747/18)». У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та скасування записів про право власності. Позов обґрунтував тим, що він є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_5 (троюрідна сестра позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому у встановленому законом порядку у вересні 2019 року звернувся до Першої Київської держаної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої 22 вересня 2019 року державним нотаріусом заведено спадкову справу. 21 січня 2021 року позивачу стало відомо, що 29 грудня 2020 року між відповідачами укладений договір купівлі-продажу спірної квартири (спадкового майна). Вказане майно належало начебто продавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного 14 квітня 2000 року між ним та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О. Проте, вироком суду від 25 січня 2023 року у справі № 753/21923/21 затверджено мирову угоду про визнання винуватості від 25 січня 2023 року, між ОСОБА_2 та прокурором та встановлено, що ОСОБА_2 за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою надав цій особі копії документів, що засвідчують його особу, для виготовлення підроблених документів на право власності на нерухоме майно та підготовки документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири. В подальшому, невстановлена досудовим розслідуванням особа передала ОСОБА_2 завідомо підроблений договір дарування кв. АДРЕСА_2 , укладений 14 квітня 2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пузіком Ю. О., який він мав в подальшому використати під час реалізації злочинного умислу, направленого на заволодіння шляхом обману чужим майном, а саме зазначеною квартирою. Позивач просив визнати недійсними договори дарування та купівлі-продажу квартири, скасувати записи про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 листопада 2020 року та від 29 грудня 2020 року; суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 продовжував утримання спірної квартири, сплачував житлово-комунальні послуги. Спірний договір дарування не укладався, нотаріально не посвідчувався (є підробленим) і власником квартири ОСОБА_5 не підписувався, що підтверджено вироком Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2023 року у кримінальній справі № 753/21923/21 відносно ОСОБА_2 , який набрав законної сили; тому суд першої інстанції, зокрема, скасував рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру. Апеляційний суд, з урахуванням обставин справи, зробив висновок, що належним способом захисту права позивача у цій справі є саме скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру від 29 грудня 2020 року; суди не врахували, що власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)), без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами); аналіз змісту позову свідчить, що ОСОБА_1 вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача не заявляв (т. 1, а. с. 2-6); за таких обставин в задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. З огляду на викладене, судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру слід скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити. Доводи касаційної скарги про те, що, на думку відповідача ОСОБА_3 , суд надавав позивачу вагомі переваги під час слухання справи, що є підставами для обґрунтованих сумнівів у необ`єктивності та упередженості судді, разом з тим, відводи заявлені судді Савицькому О. А. були залишені без задоволення, колегія суддів відхиляє, оскільки питання про відвід судді було вирішено у спосіб, передбачений процесуальним законом, та в ухвалах Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року та 01 вересня 2023 року викладено мотиви та підстави відмови у заявленому відводі. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - Льовочкіної В. М. про відвід судді Савицького О. А. залишено без розгляду відповідно до частини п`ятої статті 39 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 361/5648/21 (провадження № 61-11868св24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі № 755/14534/21 (провадження № 61-2920св24), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскаржених частинах ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в оскаржених частинах - скасувати, відмовити у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 . Щодо розподілу судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. За подачу касаційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір в сумі 1 816 грн. Таким чином, за результатами перегляду оскаржених судових рішень, з позивача на користь ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір в сумі 1 816 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Льовочкіною Валерією Михайлівною , задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру від 29 грудня 2020 року скасувати. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру від 29 грудня 2020 року відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 816 гривень. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Києва 07 вересня 2023 та постанова Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 рокув скасованих частинах втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко