Постанова Київський апеляційний суд № 761/1752/22

Головуючий у І інстанції Притула Н.Г. Провадження №22-ц/824/9187/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У січні 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3% річних в розмірі 262 969,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 181 160,46 грн. за період з 15.01.2018 року по 14.01.2021 року за прострочення виконання грошового зобов`язання. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 23.05.2008 року між ПАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №31-051. Відповідно до умов даного договору банк зобов`язувався надати клієнту кредит в розмірі 140 000,00 доларів США строком до 22.05.2009 року, а клієнт зобов`язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором. Як зазначає позивач, банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, натомість відповідач неналежним чином виконував свої обов`язки за договором, у зв`язку із чим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 2610/27921/2012 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 905 775,65 грн. та судовий збір в розмірі 3 219,00 грн. 20.05.2019 року між ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №31-051, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» набуло право вимоги за Кредитним договором №31-051 від 23.05.2008 року. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Відповідно до розрахунку інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 15.01.2018 року по 14.01.2021 року розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу 908 994,65 грн. складає: інфляційні втрати - 181 160,46 грн., 3% річних - 262 969,98 грн., що і просив стягнути позивач з відповідача на свою користь. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» подалона рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що суд необґрунтовано відмовив йому у задоволенні позову, оскільки до нього на підставі договору відступлення права вимоги перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, право на звернення до суду щодо стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Апелянт у скарзі зазначив, що боржник не здійснив жодного платежу на погашення заборгованості за рішенням суду, тому позивачем обрано період для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 15.01.2018 по 14.01.2021 року (останні три роки, які передували зверненню з позовом до суду). Відповідно до п. 2.2. Договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 20.05.2019 року сторонами договору погоджено, що новий кредитор (апелянт) набуває прав кредитора, в тому числі: вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних тощо. Означене спростовує висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову з підстав того, що договором не було передбачено право позивача на нарахування трьох відсотків річних та індексу інфляції, позаяк таке право передбачено безпосередньо умовами договору та положеннями ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 514 ЦК України. Також апелянт вказував на помилковість висновків суду щодо необхідності надання доказів пред`явлення виконавчого листа до виконання та наявності ухвали про відмову у видачі дублікату виконавчого листа, що унеможливлює задоволення позову, оскільки дані обставини не впливають на право позивача звернутися до суду з вимогами про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції, які виступають способом захисту прав кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Апеляційним судом виконаний процесуальний обов`язок щодо направлення відповідачу за останньою відомою адресою копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо доводів і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. В судовому засіданні представник ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» - адвокат Дячок С.М. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними матеріалами справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2008 року між ПАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №31-051, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати клієнту кредит в розмірі 140 000,00 доларів США строком до 22.05.2009 року, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором (а.с.5-8). Оскільки позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання щодо повернення кредиту, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2013 року у справі №2610/27921/2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Демарк» заборгованість за кредитним договором №31-051 від 23.05.2008 року в розмірі 905 775,65 грн. та судовий збір в розмірі 3 219,00 грн. (а.с.14-15). Також встановлено, що 20.05.2019 року між ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №31-051 (а.с.9-11). Пунктом 2.2. Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги визначено, що сторони домовились, що права вимоги включають всі права вимоги за кредитними договорами, договорами забезпечення, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, вимоги по отриманню коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсним договорів, права, що випливають із судових справ, в тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке не було реалізоване на торгах та передане стягувачу в погашення боргу, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів, права на отримання повернутих (невикористаних) авансових внесків, сплачених судових зборів тощо. Відповідно до п. 2.1. Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку Первісного кредитора до позичальників/іпотекодавців/заставодавців/поручителів, зазначених у Додатку №l до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників або які зобов`язані виконати обов`язки Боржників, за кредитними договорами, договорами застави та договорами іпотеки з відповідними змінами та доповненнями до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим Договором. Як вбачається з Додатку №1 до Договору №31-051 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами), договори, за якими відбувається відступлення права вимоги, зокрема, за Кредитним договором №31-051 від 23.05.2008 року, укладеним між ПАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 . За умовами п. 6.5. Договору визначено, що Договір набуває чинності з дати його підписання. Таким чином, ТОВ «ФК «Паріс» стало правонаступником всіх прав та обов`язків стягувача ПАТ «Банк «Демарк» за договорами, зазначеними в Додатку №1 до Договору, в тому числі і за Кредитним договором №31-051 від 23.05.2008 року, укладеним між ПАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_1 . Судом також встановлено, що ухвалою суду від 26.03.2021 року у справі №2610/27921/2012 було замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з примусового виконання виконавчого листа №2610/27921/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу з ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс». При цьому, зазначеною ухвалою було відмовлено в задоволенні заяви в частині вимог про видачу дублікату виконавчого листа; поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання по цивільній справі №2610/27921/2012 за позовом ПАТ «Банк «Демарк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовній заяві не обґрунтовано періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, при цьому право вимоги за кредитним договором до позивача перейшло лише 20.05.2019 року і умовами договору не передбачено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період до укладення договору про відступлення права вимоги. Крім того, судом зазначено, що позивачем не надано доказів пред`явлення виконавчого листа до виконання та доказів на підтвердження невиконання рішення суду. З вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Як встановлено судом, у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.02.2013 року у справі №2610/27921/2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Демарк» заборгованість за кредитним договором №31-051 від 23.05.2008 року в розмірі 905 775,65 грн. та судовий збір в розмірі 3 219,00 грн. (а.с.14-15). В подальшому, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» набуло права кредитора на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №31-051, укладеного між ним та ПАТ «Банк Демарк» 20.05.2019 року (а.с.9-11), при цьому до товариства перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Частиною 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва. Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України). На момент набуття ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» права вимоги за вищевказаним договором відповідачем (боржником) рішення суду виконано не було, а отже вимога є дійсною. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Оскільки до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, до нього перейшло також і право кредитора на звернення до суду з вимогою про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України. За таких обставин позивач, як новий кредитор, має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання останнім грошового зобов`язання. Враховуючи ту обставину, що заборгованість, стягнута у 2013 році з ОСОБА_1 рішенням суду, ним не погашена,факт чого відповідачем спростований не був, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Паріс» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є законними та обґрунтованими. Суд першої інстанції на вищенаведене належної уваги не звернув, дав неправильну оцінку обставинам справи та наявним у ній доказам, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку із чим рішення суду підлягає скасуванню. Посилання суду у рішенні на недоведеність позивачем факту невиконання відповідачем судового рішення про стягнення з нього заборгованості не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач, звернувшись до суду з вимогою про стягнення грошових сум на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, послався на невиконання відповідачем рішення суду, і спростувати ці посилання позивача мав відповідач у встановлений законом спосіб. Крім того, висновки суду про недоведеність факту наявності непогашеної відповідачем заборгованості, стягнутої з нього судовим рішенням від 12.02.2013 року, спростовуються наявною у справі копією Додатку №1 до договору №31-051 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 20.05.2019 року, у якій зазначено, що станом на 20.05.2019 року розмір прав вимоги складає 131 690,59 дол. США (загальна сума боргу із зазначенням її складових) (а.с.12), та вимогою за №31-051-2 від 15.01.2021 року, адресованою ОСОБА_1 , у якій зазначено, що у зв`язку із невиконанням ним судового рішення у нього перед позивачем існує заборгованість у розмірі 908 994,65 грн. (а.с.17-18). Відповідачем дані належні та допустимі докази не спростовані. Необгрунтованими є і висновки суду, викладені у рішенні, про те, що позивачем не обґрунтовано періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки у позовній заяві позивач вказав період нарахування цих сум: з 15.01.2018 по 14.01.2021 року, зазначивши, що робить це у межах позовної давності. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в позові, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання в межах позовної давності. При цьому, колегія суддів не погоджується з наявним у справі розрахунком позивача у частині визначення початку періоду нарахування вищевказаних коштів, оскільки, ураховуючи положення про позовну давність, 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню, починаючи з 28.12.2018 року (за три роки, що передували зверненню позивача з цим позовом до суду) і по 14.01.2021 року (кінцева дата періоду обчислення визначена позивачем у позовній заяві і зміні судом не підлягає). За проведеними апеляційним судом підрахунками з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 28.12.2018 року по 14.01.2021 року грошові суми: 3% річних в розмірі 55 686 грн. 59 коп. та інфляційні втрати в розмірі 83 770 грн. 02 коп., всього на суму 139 456 грн. 61 коп. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог сплачений за подачу позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 287 грн. 00 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» 3% річних в розмірі 55 686 грн. 59 коп. та інфляційні втрати в розмірі 83 770 грн. 02 коп. за період з 28.12.2018 року по 14.01.2021 року за прострочення виконання грошового зобов`язання, а всього 139 456 грн. 61 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подачу позову та апеляційної скарги в розмірі 3 287 грн. 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: