Ухвала КЦС ВС № 743/1392/20

УХВАЛА Іменем України 10 серпня 2021 року м. Київ справа № 743/1392/20 провадження № 61-9409ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Демарк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У квітні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Банк «Демарк» (далі - АТ «Банк «Демарк») звернулося до суду з позовом про стягнення в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 901 від 29 вересня 2006 року, договорами поруки № 901/1 від 02 жовтня 2006 року та № 901/2 від 02 жовтня 2006 року в сумі 17 479,44 грн. Позов мотивовано тим, що 29 вересня 2006 року між банком та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 901, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію для забезпечення поточної діяльності з максимальним лімітом заборгованості 15 000,00 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 26 вересня 2008 року, а позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використати всі кошти, отримані по кредиту, і повернути банку кредит та сплатити відсотки за користування кредитом. Позивач вказував, що відповідачем зобов`язання належним чином не виконуються, оскільки ним систематично порушувався порядок здійснення погашення заборгованості за відсотками, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість по сплаті основного боргу та заборгованість за відсотками (в тому числі простроченими). Відповідач зобов`язаний сплатити основний борг за кредитом, відсотки та нараховану пеню. Крім того, на забезпечення виконання кредитного договору між банком, ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 901/1, та договір поруки № 901/2 між банком, ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями ФОП ОСОБА_2 . Заочним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28 травня 2009 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Демарк» заборгованість за кредитним договором у сумі 17 479,44 грн. Вирішено питання про судові витрати. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчі листи. У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (далі - ТОВ «ФК «Паріс») звернулося до суду із заявою про заміну стягувача у справі № 2-221/2009 ВАТ «Банк «Демарк» на ТОВ «ФК «Паріс», а саме: заміну у виконавчому документі сторони виконавчого провадження (стягувача) ВАТ «Банк «Демарк» на ТОВ «ФК «Паріс». Заяву мотивовано тим, що відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), які проводилися у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою продажу майна неплатоспроможного банку, 14 травня 2019 між ПАТ «Банк «Демарк» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 901, за умовами якого до товариства перейшли права вимоги за кредитним договором № 901 від 29 вересня 2006 року, договором поруки № 901/1 від 02 жовтня 2006 року, договором поруки № 901/2 від 02 жовтня 2006 року. Заявник вказує, що він став правонаступником всіх прав та обов`язків стягувача за вказаними договорами. Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року заяву задоволено, замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ВАТ «Банк «Демарк» на ТОВ «ФК «Паріс» за виконавчими листами № 2-221/09, виданими 12 червня 2009 року Ріпкинським районним судом Чернігівської області на виконання заочного рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 28 травня 2009 року у цивільній справі № 2-221/2009 за позовом ВАТ «Банк «Демарк» до ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвала мотивована тим, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року залишено без змін. 04 червня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у вищевказаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявнику надати докази на підтвердження сплати судового збору та докази поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, роз`яснено про наслідки її невиконання. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року скаржнику продовжено строк на усунення недоліків за його клопотанням. ОСОБА_1 виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 14 червня 2021 року. Як на підставу пропуску строку заявник посилався на те, що він отримав копію оскаржуваної постанови апеляційного суду 04 травня 2021 року. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 надав відповідні докази. Клопотання ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з частинами першою, другою статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, а також надані заявником докази свідчать про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення. В касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Паріс». Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу. Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13 і ця практика є незмінною. Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 18 ЦПК визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц (провадження № 61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження 61-39193св18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази. Задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Паріс», суди, встановивши, що до заявника перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору від 29 вересня 2006 року № 901, укладеним між ВАТ «Банк «Демарк» та ФОП ОСОБА_2 , з договорів поруки від 02 жовтня 2006 року, укладених між ВАТ «Банк «Демарк», ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору, та враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до подібних правовідносин, правильно виходили з того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення прав вимоги є матеріальним правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження, що є підставою, передбаченою частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» для заміни стягувача у справі. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви ТОВ «ФК «Паріс», замінивши стягувача ВАТ «Банк «Демарк» щодо боржників, оскільки звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи касаційної скарги про те, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення у справі є незаконним та ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки підставою для заміни стягувача у справі, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права, на законність судових рішень не впливають, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтею 390, частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 січня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Демарк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. А. Калараш О. С. Ткачук