Постанова 4824 № 756/5245/22

Головуючий у І інстанції Діденко Є.В. Провадження № 22-ц/824/9128/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 03 серпня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь кошти в сумі 83243 грн. 94 коп., а також судові витрати у розмірі 2481 грн., посилаючись на те, що ОСОБА_1 31.03.2021 року звернулась до Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної. Так, відповідачка через портал «ДІЯ» 31.03.2021 року подала заяву про надання статусу безробітної, у якій зазначила, що не відноситься до категорій зайнятого населення відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення». Також, повідомила, що ознайомлена з правами і обов`язками зареєстрованого безробітного. Наказом від 01.04.2021 року відповідачці надано статус безробітної, та призначено допомогу по безробіттю, як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу. В подальшому, позивачу стало відомо про отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. 10.02.2022 року складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 286, згідно з яким ОСОБА_1 21.05.2021 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Інформація про зупинення чи припинення діяльності у реєстрі відсутня. Статтею 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що до зайнятого населення належать особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Відповідно до ст. 44 вказаного закону, зареєстровані безробітні зобов`язані інформувати територіальний орган зайнятості протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації. Таким чином, ОСОБА_1 після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю повинна була повідомити про це орган зайнятості, оскільки вона є самозайнятою особою та забезпечує себе роботою самостійно, і не має права на збереження статусу безробітної. На думку позивача, відповідно до вимог діючого законодавства України, з 21.05.2021 року ОСОБА_1 належала до зайнятого населення, про що не повідомила Оболонську районну філію КМЦЗ у період перебування на обліку як безробітної. Наказом від 10.02.2022 року відповідачці припинено виплату допомоги по безробіттю. Також, 11.02.2022 року Оболонською філією Київського міського центру зайнятості прийнято наказ про повернення ОСОБА_1 нарахованого і виплаченого матеріального забезпечення. Згідно з довідкою-розрахунком від 11.02.2022 року, розмір нарахованого матеріального забезпечення відповідачу складає 83243,94 грн. Позивач вказував, що відповідачці було надіслано повідомлення про повернення коштів, однак гроші нею повернуті не були. 04.10.2022 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшов відзив на позов, у якому остання позов визнала частково, а саме щодо стягнення сум з 01.04.2021 року до 19.07.2021 року (а.с. 43-43). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості грошові кошти у сумі 83243 грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 2481 грн. 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині стягнення грошових коштів за період з 21.05.2021 року по 09.02.2022 року. Враховуючи вимоги апеляційної скарги, відповідачкою фактично оскаржено рішення в повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилалась на те, що жоден із її доводів судом не був врахований. Фактично доводи були тільки продекларовані в рішенні. Зазначила, що на черговому запланованому відвідуванні Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості, а саме 19.08.2021 року на особистому прийомі у спеціаліста профпідготовки ОСОБА_2 , відповідачкою було подано резюме, де вказано, про отримання нею 21.05.2021 року свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, та в той же день повідомлено про це кар`єрного радника, що засвідчується підписом в журналі особової справи. Таким чином, 19.08.2021 року відповідачка повідомила інформацію співробітнику центру зайнятості щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатськоюдіяльністю на особистому прийомі, віддала співробітнику центру зайнятості резюме для долучення до особистої справи та надіслала наелектронну адресу центру зайнятості ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) своє резюме, в якомузазначено про отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Отже, висновки суду про те, що відповідачка свідомо не повідомила позивача про отримання адвокатського свідоцтва є безпідставним та необґрунтованим. Жодного умислу приховати факт отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю у відповідачки не було. Крім цього, судом першої інстанції не витребувано особисту справу відповідачки з Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості для дослідження журналу відвідування та встановлення факту перебування її 19.08.2021 року на особистому прийомі у співробітника центру зайнятості з метою інформування про отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на особистому прийомі, та встановлення наявності у справі резюме. Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на голослівних заявах позивача без повного дослідження обставин справи. Також зазначила, що 04.04.2023 року ознайомилася з матеріалами її особистої справи в Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості. Під час ознайомлення із справою встановлено, що в журналі відвідування філії центру зайнятості зазначена дата та час перебування ОСОБА_1 на особистому прийомі у спеціаліста з професійної підготовки ОСОБА_2 (зазначено 19.08.2021 року о 12:30), що засвідчується підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Крім цього, в матеріалах особистої справи зазначено, щовідповідачка проінформована щодо надання свого резюме до Оболонської районноїфілії Київського міського центру зайнятості, та виконала його. Однак, під час ознайомлення відповідачки з матеріалами своєї особистої справи встановлено, що резюме, де вказано, що 21.05.2021 року нею отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, в матеріалах справи відсутнє. Так, відповідачкою скеровано заяву за вих. №С-5/278-ЗВГ/23 від 04.04.2023 року на ім`я начальника Оболонського Управління Київського міського центру зайнятості Кононенко С.О. щодо надання відповіді стосовно відсутності резюме в матеріалах особистої справи. 20.04.2023 року ОСОБА_1 наручно отримано відповідь від Оболонського управління Київського міського центру зайнятості за підписом Кононенко С.О №2781/793/23 від 10.04.2023 року про те, що відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 19.12.2018 року №1911 щодо складових персональної картки безробітного та додатків до неї, резюме не є обов`язковим документом для зберігання в персональній справі. Водночас є одним з основних документів для пошуку роботи і може використовуватися як кар`єрним радником, так і консультантом роботодавця з метою працевлаштування безробітного. Щодо позначок на титульній сторінці персональної справи, то ця інформація виключно для самоконтролю кар`єрного радника, а саме для внесення даних в Єдинуінформаційно-аналітичну систему. Виходячи з відповіді Оболонського управління Київського міського центру зайнятості, відомості щодо відповідачки, які були зазначені нею в поданому резюме, внесені до Єдиної інформаційно-аналітичної системи, та позивач проінформований щодо отримання відповідачкою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 19 вересня 2018 року №792, визначено, що центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня встановлення факту виконання зареєстрованим безробітнім оплачуваної роботи (надання послуг), зайняття іншим видом діяльності. П. 9 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органувиконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення татрудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання зареєстрованим безробітним оплачуваної роботи (надання послуг). Однак, в своїй позовній заяві про стягнення коштів позивач зазначає, що лише 10.02.2022 року ним складено акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення №286. Враховуючи викладене, рішення Оболонського районного суду є необґрунтованим та ухвалене на підставі неповно і невсебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, який надав докази вибірково, та на свою користь. На думку скаржника, судом не було досліджено усіх доказів у справі. Крім того, в своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідачці надіслано повідомлення за №278.1-330/22 від 15.02.2022 про необхідність добровільно повернути незаконно отримані кошти. Так, протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти (пункт 7 Порядку). Однак, дане повідомлення відповідачці за адресою реєстрації та проживання не надходило і жодних доказів надіслання та отримання нею зазначеного повідомлення в додатках до позовної заяви та в матеріалах судової справи позивачем не надано. Отже, вказане твердження позивача не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Апелянт зазначила, що в період перебування на обліку в статусі безробітної іншого доходу, заробітної плати, матеріальних заохочень, окрім допомоги по безробіттю вона не отримувала, та самостійно здійснювала пошук роботи. Крім того зазначала, що під час ознайомлення з матеріалами ії справи в Оболонській районній філії Київського міського центру зайнятості, а саме 04.04.2023 року, наявний документ, а саме - рішення, прийняті центром зайнятості /філією центру зайнятості щодо зареєстрованого безробітного, відповідно до якого 10.02.2022 року відповідним працівником центру винесено рішення припинення реєстрації ОСОБА_1 та повернення суми виплаченого матеріального забезпечення їй надано не було. Про вищенаведене свідчить відсутність її обов`язкового підпису із зазначенням дати ознайомлення з прийнятим рішенням. Також, ОСОБА_1 зазначила, що погоджується щодо стягнення з неї грошовихкоштів на користь Київського міського центру зайнятості, однак лише за період з 21.05.2021 року по 19.08.2021 року, за період коли нею не було повідомлено Оболонське управління Київського міського центру зайнятості щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. У відзиві на апеляційну скаргу директор Київського міського центру зайнятості - Віктор Біличзаперечив проти задоволення скарги відповідачки та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (83243 грн. 94 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 31.03.2021 року ОСОБА_1 через додаток «ДІЯ» подала заяву про надання статусу безробітної, у якій зазначила, що не відноситься до категорій зайнятого населення відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення». Також, повідомила, що ознайомлена з правами і обов`язками зареєстрованого безробітного. Наказом Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості від 01.04.2021 року № НТ210401 відповідачці надано статус безробітної, та призначено допомогу по безробіттю, як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу. 21.05.2021 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1. Відомості про зупинення адвокатської діяльності у реєстрі відсутні. Також встановлено, що 10.02.2022 року Київським міським центром зайнятості складено Акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 286, згідно з яким ОСОБА_1 21.05.2021 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. (а.с. 15). Згідно з довідкою-розрахунком від 11.02.2022 року № 50, розмір надлишково виплаченого матеріального забезпечення відповідачу з 21.05.2021 року по 09.02.2022 року складає 83243,94 грн. (а.с. 18). 11.02.2022 року Оболонською філією Київського міського центру зайнятості прийнято наказ про повернення ОСОБА_1 нарахованого і виплаченого матеріального забезпечення в розмірі 83243,94 грн. (а.с. 17). Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Згідно зі ст. 45 цього Закону реєстрація безробітного припиняється у разі, зокрема: зайнятості особи; подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг. За положеннями ст. 44 вищевказаного Закону зареєстровані безробітні зобов`язані, серед іншого, інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. Згідно пункту 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік (п.187.1 ст. 187 ПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Положеннями статей 6, 12, 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що право особи на зайняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю до зупинення або припинення ним права на зайняття такою діяльністю. Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що адвокат є самозайнятою особою, незалежно від того чи зареєстрований він як фізична особа-підприємець. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та складання присяги адвоката України. Наявність зазначеного права чинним законодавством не пов`язано з реєстрацією адвоката в органах податкової служби як платника податків. Вищенаведене узгоджується з висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 750/9213/16-ц та від 24.04.2019 у справі №757/17820/17-ц. За положеннями ч. 2 ст. 36 Закону України "Про зайнятість населення" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2021 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1, тобто набула статусу самозайнятої особи. При цьому, як встановлено судом, відомості про зупинення адвокатської діяльності у реєстрі відсутні. Про факт отримання вищевказаного свідоцтва відповідачка ОСОБА_1 позивача у строк, встановлений, законом не повідомила, чим порушила покладені на неї законом обов`язки. Отже, ОСОБА_1 , маючи статус безробітної та отримуючи від держави відповідні суми матеріального забезпечення, не повідомила центр зайнятості про набуття нею статусу самозайнятої особи з 21.05.2021 року, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю. Слід зауважити, що набуття застрахованою особою, яка має статус безробітної, статусу самозайнятої особи є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тому неповідомлення цією особою центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення з моменту зміни обставин, що виключають право на отримання допомоги, тобто в даному випадку з 21.05.2021 року. Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 року по справі № 367/2095/17. Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем на підтвердження його вимог суду надано належні, допустимі та достовірні докази, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 19.08.2021 року повідомила співробітнику центру зайнятості про отримання нею свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, вказавши про отримане свідоцтво у поданому нею резюме, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ці доводи не спростовують обгрунтованості висновків суду, зважаючи на ту обставину, що визначальним для задоволення позову був факт невиконання відповідачкою обов`язку по повідомленню позивача у встановлений законом строк про набуття нею статусу самозайнятої особи. При цьому, факт неподання відомостей у встановлений законом строк ОСОБА_1 не заперечувала і в суді першої інстанції, визнавши частково позовні вимоги за період з 01.04.2021 року по 19.07.2021 року. Не спростовують висновків суду доводи скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідачки сум отриманої допомоги за період з 19.08.2021 року по 09.02.2022 року, тобто з моменту повідомлення позивача про отримання адвокатського свідоцтва, оскільки відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, тобто в даному випадку з 21.05.2021 року по 09.02.2022 року, як обґрунтовано стягнуто судом саме за цей період у визначеному позивачем розмірі - 83243,94 грн. Не спростовують висновків суду і доводи скарги про недоведеність факту недобросовісності з боку відповідачки, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 , знаючи про набуття нею статусу самозайнятої особи, зверталась до центру зайнятості з приводу зняття з її реєстрації, як безробітної, чи припинення їй виплат, що було її обов`язком в силу приписів закону. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не надана належна оцінка наявним у справі доказам, спростовуються змістом судового рішення, з якого вбачається, що судом надана повна, всебічна та об`єктивна оцінка усім наявним у справі письмовим доказам. Доводи апеляційної скарги відповідачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні. Інші доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідачки з висновками суду. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог Київського міського центру зайнятості обґрунтовано задоволено вимоги останнього. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: