Постанова 4824 № 757/18261/20-ц

Головуючий у І інстанції Майбоженко А.М. Провадження №22-ц/824/2587/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна Сергія Олександровича, В С Т А Н О В И В : У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О., в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О. у виконавчому провадженні ВП №67806590 від 08 грудня 2021 року, яка полягає у непідготовці розпорядження про перерахування йому коштів, присуджених до стягнення з ОСОБА_2 за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року в справі №757/18261/20-ц у виді моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. Також, просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О. про закінчення виконавчого провадження ВП №67806590 від 08 грудня 2021 року. Обгрунтовуючи скаргу, заявник посилався на те, що 03.12.2021 року він звернувся із заявою до Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про прийняття до примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30.06.2021 року по справі №757/18261/20-ц про стягнення на його користь з ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. Одночасно просив здійснити усі передбачені законодавством заходи для фактичного і повного виконання рішення суду, а стягнуті на його користь грошові кошти перерахувати на його ім`я поштовим переказом або на банківський рахунок. Зазначив, що грошові кошти на його банківський рахунок чи у відділення поштового зв`язку не надійшли, причина цього йому була невідома. У зв`язку з цим, 14.04.2022 року він звернувся до Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) з інформаційним запитом. 20.04.2022 року заявник направив повторний інформаційний запит електронною поштою. 21.04.2022 року заявником було отримано від уповноваженої особи Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Левицького Т.К. усні відомості про закінчення виконавчого провадження, знаходження стягнутих коштів на депозитному рахунку Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ). Того ж дня, ОСОБА_1 зателефонував до банку, спеціаліст банку здійснив перевірку та повідомив йому, що ніяких коштів на банківський рахунок не надходило. В подальшому, того ж дня, уповноважена особа Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Левицький Т.К. в телефонній розмові повідомив, що кошти знайшлися, виконавче провадження завершено, а стягнуті з боржника кошти в повному обсязі знаходяться на депозитному рахунку Печерського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), однак державним виконавцем ще не підготовлено розпорядження про перерахування коштів стягувачу. На думку скаржника, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно, оскільки державним виконавцем ще не створено розпорядження про перерахування коштів стягувачу, відтак постанова є незаконною, як незаконною є і бездіяльність державного виконавця з непідготовки розпорядження про перерахування коштів стягувачу, яка порушує п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2022 рокускасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18жовтня2022 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити по справі нове судове рішення про задоволення скарги. Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що постанова державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О. про закінчення виконавчого провадження ВП №67806590 від 08 грудня 2021 року винесена передчасно, оскільки фактичного виконання судового рішення згідно з виконавчим документом станом на дату прийняття оскаржуваної постанови не відбулось, тобто подія, яка є підставою для закриття провадження, не настала. Грошові кошти на рахунок стягувача ОСОБА_1 на момент закриття виконавчого провадження не надійшли, отже постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню. В судове засідання учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 08.12.2021 року постановою державного виконавця Печерського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Петрухно С.О. відкрито виконавче провадження №67806590 по виконанню виконавчого листа №757/18261/20-ц, виданого 27.10.2021 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 000 грн. 00 коп. (том 2, а.с.172). Розпорядженням державного виконавця Петрухно С.О. №67806590 від 14.12.2021 року вирішено питання про розподіл грошових сум у цьому виконавчому провадженні, та перераховано 5 000 грн. 00 коп. на розрахунковий рахунок, належний стягувачу ОСОБА_1 , зазначений ним у заяві про відкриття виконавчого провадження (том 2, а.с.167). 14.12.2021 року постановою державного виконавця Петрухно С.О. виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення суду(том 2, а.с.166 зворот). Грошові кошти у розмірі 5 000 грн. стягувачем ОСОБА_1 отримано на власний розрахунковий рахунок лише у червні 2022 року. Залишаючи без задоволення скаргу на дії та рішення державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не доведено обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем вимог чинного законодавства під час здійснення ним виконавчих дій в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад верховенства права: обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За змістом частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб,які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження», передбачає що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно положення п.21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року в редакції, що діяла на час вчинення виконавчих дій, передбачено, що закінчення виконавчого провадження здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 39 Закону. У разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби коштів, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, виконавець після підготовки розпорядження державного виконавця, передбаченого пунктом 13 розділу VII цієї Інструкції, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. З матеріалів справи вбачається, що в рамках відкритого 08.12.2021 року виконавчого провадження ВП №67806590 на виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 000 грн., після надходження коштів боржника на рахунок органу державної виконавчої служби, державним виконавцем Петрухно С.О. 14.12.2021 року було винесене розпорядження, затверджене начальником відділу Ярушевською І.І., про розподіл грошових коштів: на користь стягувача ОСОБА_1 - 5 000 грн.; на сплату виконавчого збору - 500 грн.; на сплату витрат виконавчого провадження - 300 грн. (том 2, а.с.167). При цьому, кошти стягувачу ОСОБА_1 були відправлені на реквізити, вказані останнім у його заяві про відкриття виконавчого провадження (том 1, а.с.229). Після винесення розпорядження державний виконавець на підставі положення п.21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року в редакції, що діяла на час вчинення виконавчих дій, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, що відповідає вимогам п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду. При цьому, слід зауважити, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру у повному обсязі, або частково, у порядку встановленому законом, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, що має місце у даній справі. Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець Петрухно С.О. при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 14.12.2021 року діяв на підставі закону і в межах повноважень державного виконавця, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання дій та рішень виконавця неправомірними. Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти у розмірі 5 000 грн. не надійшли на рахунок стягувача ОСОБА_1 після закінчення виконавчого провадження, що є підставою для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 14.12.2021 року, колегією суддів відхиляються, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження постановлена з дотриманням вимог закону після винесення державним виконавцем розпорядження та перерахування коштів на рахунок стягувача, зазначений останнім у заяві про відкриття виконавчого провадження. При цьому, Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця після винесення розпорядження та перерахування коштів з рахунку органу державної виконавчої служби на рахунок стягувача контролювати надходження коштів адресату та не ставить у залежність від даної обставини винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження. Умовою закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є винесення державним виконавцем розпорядження про перерахування коштів, що надійшли на рахунок органу державної виконавчої служби, стягнутих з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника) та достатніх для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судоверішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги заявника цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: