Постанова 4803 № 212/2552/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5812/23 Справа № 212/2552/23 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/2552/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року, ухваленого у складі судді Козлова Д.О., - ВСТАНОВИВ: У квітні 2023 позивач звернувся до суду із даним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він з 08.08.1991 року працював у шкідливих умовах праці на Приватному акціонерному товаристві «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (далі - ПрАТ «КЦРЗ»), загальний стаж роботи становить 31 рік 7 місяців, а в умовах впливу шкідливих факторів 29 років 1 місяць. Так позивач працював з 03.12.1984 р. по 25.09.1989 р., з 21.11.1995 р. по 03.03.1997 р., з 15.12.2006 р. по 30.12.2013 р. у Приватному акціонерному товаристві «Криворізький завод гірничого обладнання» заступником начальника цеху, обрубувачем, термістом на печах в термообрубувальному цеху, а 2 лютого 2015 року звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Додавав, що правонаступником ВАТ «Криворізький центральний завод гірничозбагачувального обладнання» є Приватне акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод». Позивач виконував роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці, що підтверджується Актом розслідування професійного захворювання від 20 листопада 2014 року. Таким чином робота позивача у шкідливих умовах протягом 29 років 1 місяці спричинила шкоду його здоров`ю, у зв`язку із чим йому було встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії, ЛН другого ступеню). За висновком МСЕК від 23.10.2014 р. йому була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 10% первинно, однак згодом за висновком МСЕК від 12.12.2019р. позивачу була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 20% безстроково, що було обумовлено роботою позивача в умовах перевищення гранично допустимих концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії. Отже, профзахворювання позивача виникло з вини відповідача, який не забезпечив йому безпечні умови праці, чим порушив вимоги ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання від 20 листопада 2014 року. Таким чином з вини відповідача позивачу була спричинена моральна шкода як полягає у зміні його життя через погіршення його якості, бо декілька разів на добу у нього утруднюється дихання, з`являється головний біль, що не дозволяє йому займатись фізичною роботою. Все це його дуже пригнічує, бо він відчуває себе безпорадним. Окрім того в зв`язку із хворобою він змушений багато часу проводити у лікарнях, а його хвороба є невиліковною. Враховуючи викладене, моральну шкоду він оцінив у розмірі 240000 грн. без врахування податків та інших обов`язкових платежів, які просив суд стягнути з ПрАТ «КЦРЗ» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 100000 грн. без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд не врахував того, що хвороба є невиліковною, пов`язаною з постійними обмеженнями у вирішення побутових потреб позивача, тривалість та тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача. Відповідачем також було подано апеляційну скаргу, у якій він просив рішення суду скасувати. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ті обставини, що підприємство Відповідача не було останнім місцем роботи Позивача, де були шкідливі фактори виробничого середовища та умови для виникнення профзахворювання. Законодавством передбачено, що визначення підприємства, яке винне у виникненні хронічного профзахворювання особи, здійснюється не судом під час розгляду справи про стягнення моральної шкоди і не комісією з розслідування ХПЗ на етапі розслідування його причин, а здійснюється саме лікувально-експертною комісією Спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я. Крім того, питання щодо стягнення моральної шкоди вирішено без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Суд зобов`язав відповідача робити те, що не передбачено законодавством, а саме: здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 12.08.1981р. по 05.11.1982р. - учнем фрезерувальника, фрезерувальником, з 03.12.1984р. по 25.09.1989р. - термістом термообрубного цеху, з 25.09.1989р. по 22.02.1995р. - майстром термообрубної ділянки термообрубного цеху, з 21.11.1995р. по 03.03.1997р. - обрубником термообрубного цеху, з 03.03.1997р. по 31.10.2001р. - майстром термообрубної ділянки термообрубного цеху «Криворізького центрального рудоремонтного заводу горнозбагачувального устаткування», правонаступником якого є ВАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод», звідки був звільнений по переводу до ЗАТ «Криворізький завод гірничого обладнання», правонаступником якого, у свою чергу, є ПрАТ «Криворізький завод гірничого обладнання», де він працював з 01.11.2001р. по 02.02.2015р. - майстром, старшим майстром термообрубної ділянки та заступником начальника цеху з виробництва термообрубного цеху, звідки був звільнений за власним бажанням через вихід на пенсію за ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача ( НОМЕР_1 ). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20 листопада 2014 року, складеного відносно Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», було встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання: хронічного обструктивного захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), ЛН першого ступеня, що підтверджується медичним висновком від 23 жовтня 2014 року ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», із зазначенням виникнення його причин, тобто під час роботи позивач підпадав під вплив концентрації пилу в повітрі робочої зони, яка перевищувала нормативні показники, стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів становив 29 років 1 місяць, з яких безпосередньо 16 років на ВАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод», який був в подальшому перейменований на ПрАТ «Криворізький центральний рудоремонтний завод», що також підтверджується копією трудової книжки позивача ( НОМЕР_1 ). За довідкою МСЕК № 003783 від 03.02.2015р. ОСОБА_1 було встановлено первинно 10% стійкої втрати працездатності через ХОЗЛ внаслідок професійного захворювання, що підтверджується ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2019 року по справі № 212/9102/18. Натомість, згідно із довідкою МСЕК №078621 від 12.12.2019р. ОСОБА_1 було встановлено з 1 січня 2020 року безстроково 20% стійкої втрати працездатності через ХОЗЛ без визначення групи інвалідності з рекомендацією медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення. У зв`язку із професійним захворюванням ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується: випискою-епікризом із медичної карти №4007 від 24.10.2014р.; випискою-епікризом із медичної карти №4104 від 13.11.2015р.; випискою із медичної карти №4294 від 23.11.2017р.; випискою із медичної карти №5213 від 04.01.2019р.; а також випискою із медичної карти №4576 від 22.11.2019р. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві відповідача 16 років у шкідливих умовах, отримавши тим самим 20% стійкої втрати працездатності внаслідок набутого ним професійного захворювання при роботі у таких шкідливих умовах на підприємстві відповідача, безстроковість визначеної позивачу втрати працездатності, беручи до уваги рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 28 січня 2019 року та розмір на 1 січня 2023 року мінімальної заробітної плати в сумі 6700 грн., то на переконання суду розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 ушкодженням здоров`я моральної шкоди з боку відповідача повинен дорівнювати по даній справі 100000 грн., що відповідатиме завданій позивачу моральній шкоді через незворотність негативних наслідків професійного захворювання на його подальшому житті. Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційних скарг виходить з наступного. В статті 3 Конституції Українизакріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції Українипередбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП Українизакріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.1167 ЦК Українита ст.237-1 КЗпП Україниза рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. У відповідності до ст.4 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XIIдержавна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно частин 1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004р. №1-рп/2004 визначено: «4.1. Відповіднодо статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..». У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону, обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним професійним захворюванням, зокрема і під час роботи в шкідливих умовах праці під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача (профмаршрут з 12.08.1981р. по 05.11.1982р., з 03.12.1984р. по 25.09.1989р., з 25.09.1989р. по 22.02.1995р., з 21.11.1995р. по 03.03.1997р., з 03.03.1997р. по 31.10.2001р.), поклавши обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди на ПрАТ «КЗРЗ». Доводи сторони відповідача про те, що ПрАТ «КЗРЗ» не є винним підприємством у виникненні у позивача професійного захворювання, оскільки воно отримано позивачем під час роботи на іншому підприємстві, яким було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (ПРАТ «Криворізький завод гірничого обладнання») та з якого у 2019 році за рішенням суду вже була стягнута на користь позивача моральна шкода, колегія суддів вважає необґрунтованими і не погоджується з ними. Так Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 20.11.2014 року, складеному ПрАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» встановлено, що: - працюючи раніше з 03.12.1984р. по 25.09.1989р., з 21.11.1995р. по 03.03.1997р., з 15.12.2006р. по 30.12.2013р. на іншому підприємстві, правонаступником якого є ВАТ «КЦРЗ», заступником начальника цеху, обрубувачем, термістом на печах в термообрубувальному цеху, підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. У п.10 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що увазі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 100000грн., суд зазначив, що виходить із засад розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача та вважає його завищеним. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено фіксований розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 28.01.2019 року у справі №212/9102/18, на яке посилається відповідач, дійсно на користь позивача з ПрАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» вже було стягнуто моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням в розмірі 20000 грн. При цьому на зазначеному підприємстві в шкідливих умовах праці, які слугували причиною виникнення професійного захворювання, згідно даних трудової книжки, позивач пропрацював 13 років 3 місяці, тоді, як на підприємстві відповідача цей період становить 13 років 1 місяць. Таким чином, на виникнення у позивача професійних захворювань вплинула його сукупна праця не тільки на підприємствах відповідача, а й на іншому підприємстві. Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує роз`яснення наведені в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 рокуз подальшими змінами, бере до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, який становить 20%, час протягом якого позивач працював у відповідача на посадах пов`язаних з виникненням професійних захворювань, час, який він працював у шкідливих умовах на інших підприємствах, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали, та прийшла до висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (100000грн.) не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості з урахуванням встановлених обставин справи, а також висновкам суду касаційної інстанції (Великої Палати Верховного Суду) по аналогічним справам, рішення суду підлягає зміні в частині розміру матеріальної компенсації моральних страждань позивача і вважає за доцільне зменшити, визначений судом розмір моральної шкоди з 100000грн. до 60000грн. Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українидоповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК Україниу чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що моральна шкода, у зв`язку з ушкодженням здоров`я та стійкою втратою працездатності, не є об`єктом оподаткування доходу платника податку. Отже сума підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів, про що вірно було зазначено судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат. В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Задовольняючі апеляційну скаргу позивача частково, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір» та того, що позивач звільнений від сплати судового збору, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави суму судового збору у розмірі 600 грн., та компенсувати відповідачу за рахунок Держави 600 грн., що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги. Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За таких обставин апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року в частині розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, що підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 , та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Виключити з резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року четвертий абзац, яким стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» в дохід Держави судовій збір в сумі 1000 грн. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: