Постанова Одеський апеляційний суд № 521/12947/22

Номер провадження: 22-ц/813/5563/23 Справа № 521/12947/22 Головуючий у першій інстанції Плавич І.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.07.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Людмила Степанівна, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року у складі судді Плавич І.В., в с т а н о в и в: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Людмила Степанівна, та просив визнати недійсними укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 червня 2021 року договір позики серія та номер 2156 та договір іпотеки серія та номер 2157, які посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Л.С. У березні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1289232951101, загальна площа 57.5 кв.м., житлова площа 20.3 кв.м., номер об`єкта в РПВН 15284685. Заява обґрунтована тим, що відповідач ОСОБА_2 на момент укладення з відповідачем ОСОБА_3 оспорюваного договору позики мав перед ним (позивачем) невиконані зобов`язання у розмірі 134 000 доларів США, що в еквіваленті станом на 01.06.2021 складало 3 350 000 грн і в 6 разів перевищує суму за укладеним між відповідачами договору позики від 01.06.2021. З метою виконання зобов`язань за договором позики від 01.06.2021 року відповідачі уклали договір іпотеки серія та номер 2157, предметом якого стала належна відповідачу квартира АДРЕСА_1 . На підставі договору іпотеки 05.11.2021 року приватним нотаріусом Ладіною Л.С. за відповідачем ОСОБА_3 зареєстроване право власності на спірне майно. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 вчинив оспорювані правочини з метою ухилення від виконання своїх обов`язків щодо погашення заборгованості, тому у разі відчуження ОСОБА_3 спірного майна невжиття заходів по забезпеченню позову може зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Малиновського районного суд м. Одеси від 13 березня 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову про задоволення заяви. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про невідповідність тих ризиків, з наявністю яких закон пов`язує можливість забезпечення позову, та передчасність заявленого ним клопотання, не відповідають обставинам справи та наданим доказам, зокрема щодо можливих дій відповідача ОСОБА_3 з відчуження нерухомого майна, підставою для реєстрації права власності на яке став оспорюваний іпотечний договір, що свідчить про реальну загрозу невиконання відповідачами можливого рішення суду про задоволення позову. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. 27.07.2023 від представника ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі та без участі відповідача ОСОБА_2 . Позивач в судове засідання 27.07.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив. Відповідач ОСОБА_3 та третя особа в судове засідання 27.07.2023 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Враховуючи, що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, матеріали містять необхідні докази для її вирішення, апеляційний суд вирішив здійснити розгляд справи без участі сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.01.2022 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 134 200 дол. США. На виконання вказаного судового рішення видано судовий наказ та відкрито виконавче провадження. У березні 2021 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 01.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів зі строком виконання до 01.08.2021 та з метою виконання зобов`язань за вказаним договором також 01.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 05.11.2021 за відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказану квартиру. Підставою здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем ОСОБА_3 став іпотечний договір від 01.06.2021. Зі змісту позовної заяви, а також виділених матеріалів вбачається, що позивач оспорює договір позики та іпотечний договір, укладені між відповідачами, з посиланням на те, що оспорювані правочини вчинені з метою ухилення ОСОБА_4 від виконання своїх обов`язків щодо погашення заборгованості, яка виникла у нього перед позивачем, оскільки у нього відсутнє будь-яке рухоме чи нерухоме майно. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач вказував на те, що обраний ним захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, є ефективним та забезпечить реальне відновлення порушеного права у випадку задоволення позову. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а захід забезпечення не є співмірним заявленим позовним вимогам, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що вимоги про забезпечення позову заявлені передчасно. Апеляційний суд не погоджується в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з частинами першою-другою статті 149 ЦПК Україні суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N 381/4019/18, провадження N 14-729цс19). Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року N 753/22860/17, провадження N 14-88цс20). У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі N646/5878/20, провадження N 61-2564св21, зроблено правовий висновок, що вимоги про припинення та недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на житловий будинок (предмет іпотеки). За вказаних обставин, вжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони на відчуження предмета договору іпотеки не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі. Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі N638/20248/19 за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі N 755/5333/20, провадження N 61-17180св20, від 01 листопада 2021 року у справі N 766/22071/18, провадження N 61-7591св19. Як зазначено вище, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, тобто з немайновими вимогами. На момент звернення до суду з позовом у цій справі та з заявою про забезпечення позову ОСОБА_3 є власником вказаної квартири. Позовних вимог, пов`язаних з наслідками недійсності оспорюваних правочинів, позивач не заявляв. У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N263/4484/18 зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. Отже, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру є неспівмірним з позовними вимогами та не впливатиме на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в даній справі. За фактичних обставин у цій справі, враховуючи, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб у межах розгляду даної справи не забезпечить реального та ефективного виконання можливого судового рішення (якщо його буде ухвалено на користь позивача), оскільки таке рішення не підлягатиме примусовому виконанню, заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню за зазначених вище підстав. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті ухвалу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 02.08.2023 Головуючий: Судді: