Постанова Одеський апеляційний суд № 523/19429/23

Номер провадження: 22-ц/813/4211/26 Справа № 523/19429/23 Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 29.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Главацький Юрій Анатолійовича, на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 02 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення, в обґрунтування якої зазначив, що 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н.Є. за реєстровим № 508, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у приватну власність грошову суму у розмірі 642628,00 гривень 00 копійок, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становило 23600,00 доларів США та зобов`язався повернути позикодавцю позику у повному розмірі в строк до 29.06.2022 року. 3 метою забезпечення обов?язків за договором позики грошей, 29.12.2021 року між сторонами укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н.Є. за реєстровим № 511, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 16,5 кв. м., загальною площею 35,6 кв.м. П. 8.1. та п. 8.3. Іпотечного договору, передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання договору позики грошей, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Позивач посилається, що у зв?язку з невиконанням позичальником своїх обов?язків за договором позики грошей та не поверненням в строк грошових коштів, позивачем було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на своє ім?я. 08 серпня 2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. на підставі Іпотечного договору від 29.12.2021 року за реєстровим № 509, зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_1 . Проте, відповідач продовжує займати житлове приміщення, чим порушує права позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, передбачені ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319 ЦК України. Позивач просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; в?иселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Пересипський районний суд м. Одеси рішенням від 02 липня 2025 рокупозов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення задовольнив частково. Усунув перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2147 гривень 20 коп. В частині вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , відмовив. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , без надання іншого житлового приміщення є пропорційними переслідуваній меті та підлягають задоволенню. Суд вважав, що в частині визнання ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням вимоги позову задоволенню не підлягають, оскільки поняття втрата користування жилим приміщенням регулюється ст. 405 ЦК України, або ст. 107 ЖК України і застосовується до осіб, які добровільно залишили житлове приміщення і не проживають в ньому тривалий час та за своєю правовою природою виселення і втрата користування жилим приміщенням є взаємовиключними підставами. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Главацький Ю.А., просить скасувати рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 02 липня 2025 року по справі № 523/19429/23 та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не відповідають приписам статті 109 ЖК України. Скаржник вважає, що не є підставою для виселення власника, у тому числі й колишнього, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Посилається, що відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру 11.12.2017 року, тобто до укладання договору позики із ОСОБА_1 , що підтверджує той факт, що квартира була придбана відповідачем не за рахунок позики. Тобто, у даному випадку, на думку скаржника, позивач повинен був у своєму позові зазначити постійне жиле приміщення, що буде надано відповідачу після виселення зі спірної квартири, та яке повинно бути зазначено у рішенні суду по вказаній справі. Проте, судом першої інстанції було проігноровано зазначені обставини та не враховано їх під час ухвалення оскарженого рішення. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2025 року відкрито провадження у справі ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття провадження представник ОСОБА_2 - адвокат Главацький Ю.А. отримав 19.09.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав у відповідності до ч. 5. ч. 6 ст. 272 ЦПК. Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом отримання 13.01.2026 року судової повістки-повідомлення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України. Представник ОСОБА_2 - адвокат Главацький Ю.А. судову повістку-повідомлення отримав 29.10.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників процесу. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням не оскаржується, тому не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , без надання іншого житлового приміщення є пропорційними переслідуваній меті та підлягають задоволенню. Суд вважав, що в частині визнання ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням вимоги позову задоволенню не підлягають, оскільки поняття втрата користування жилим приміщенням регулюється ст. 405 ЦК України, або ст. 107 ЖК України і застосовується до осіб, які добровільно залишили житлове приміщення і не проживають в ньому тривалий час та за своєю правовою природою виселення і втрата користування жилим приміщенням є взаємовиключними підставами. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Із матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 - позикодавець та ОСОБА_2 - позичальник уклали договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н. Є., за реєстровим № 508, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у приватну власність грошову суму у розмірі 642 628,00 (шістсот сорок дві тисячі шістсот двадцять вісім) гривень 00 копійок, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становило 23 600,00 (двадцять три тисячі шістсот) доларів США та зобов`язався повернути позикодавцю позику у повному розмірі в строк до 29.06.2022 року. З метою забезпечення зобов`язання за договором позики грошей, 29.12.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н. Є., за реєстровим №511. Відповідно до умов Іпотечного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 16,5 кв.м, загальною площею 35,6 кв.м. Пунктом 8.1. та пунктом 8.3. Іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання, тобто договору позики грошей, Іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. У зв`язку з невиконанням позичальником своїх обов`язків за договором позики грошей та не поверненням в строк грошових коштів, позивачем було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на своє ім`я. 08 серпня 2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В. на підставі Іпотечного договору від 29.12.2021 року за реєстровим №509, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_1 , номер відомостей про речове право 51343115, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1436031351101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав від 11.08.2023 року, індексний номер витягу 342568663. Звертаючись до суду із позовом про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 , копр 3, позивач в обґрунтування позову зазначив, що в позасудовому поряду ним звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 29.12.2021 року та приватним нотаріусом Одеського міського норатіального округу Борисовою Н.В. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначену квартиру, проте відповідач продовжує займати житлове приміщення, що є підставою для виселення останнього. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з частиною першою статті 40 цього Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини другої та четвертої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) викладено висновок, що «у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 361/4481/19, у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 442/328/19 зазначено, що порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів. А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 України з наданням іншого постійного житлового приміщення. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Із матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 35,6 кв.м, житлова плаоща 16,5 кв. м, було зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2017 року, номер запису про право власності 239004228, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1436031351101, про що зазначено в Іпотечному договорі від 29.12.2021 року. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 набув право власності на зазначену вище квартиру до укладення договору позику, тобто придбав квартиру не за кошти, отримані за договором позики грошей від 29 грудня 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник). З довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № П1-153837-ю/л від 07.08.2023 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_2 з 17.03.2018 року. Ураховуючи викладені обставини колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , як новий власник, набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в позасудовому поряду шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 29.12.2021 року в рахунок погашення боргу, іпотекодавцем за вказаним Іпотечним договором від 29.12.2021 року є відповідач, який придбав зазначену вище квартиру не за кошти, отримані за договором позики грошей від 29 грудня 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник). З огляду на набуття відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 до укладення договору позики та іпотеки від 29.12.2021 року, тобто не за рахунок позичених коштів, відповідач зареєстрований у вказаній квартирі з 17.03.2018 року, звернення стягнення на іпотечне майно (квартиру) здійснено позивачем в позасудовому порядку, беручи до уваги положення статті 109 ЖК України, які передбачають виселення з наданням іншого постійного житлового приміщення, та висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 361/4481/19, колегія суддів вважає, що відсутні підстави підстав для задоволення позову про виселення відповідача без надання іншого житла. Проте суд першої інстанції не врахував зазначені вище обставини та дійшов помилкового висновку про виселення відповідача. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі статей 109 ЖК України та статті 40 Закону № 898-IVє передбачуваними. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення відмовити. Щодо судових витрат За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір в сумі 1610,40 грн, що підтверджується квитанцією від 13.08.2025 року. Враховуючи, що рішення суду підлягає скасуванню в оскаржуваній частині, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Главацький Юрій Анатолійовича, задовольнити частково. Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 02 липня 2025 року в оскаржуваній частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати по слпаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1610,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов М.В. Назарова