Постанова Київський апеляційний суд № 758/2267/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2022 року місто Київ справа № 758/2267/20 провадження №22-ц/824/3381/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 відповідач - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Олійником Василем Богдановичем, на рішення Подільського районного суду м.Києва від 22 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Захарчук С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення, скасування реєстрації місця проживання,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житла та скасування реєстрації місця проживання. Позов обґрунтовано тим, що 15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. та зареєстровано в реєстрі під № 2323. За умовами договору позики ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 843660 грн., із визначенням еквіваленту в іноземній валюті станом на день підписання договору, що відповідно становило 32700 доларів США, із обов`язком повернення їх у строк до 25 червня 2016 року в сумі, яка має становити визначений еквівалент в іноземній валюті за курсом продажу доларів США, що буде встановлений на момент повернення боргу. Однак, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконала, у визначений термін кошти не повернула. В забезпечення вимог виконання договору позики, 15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О., за реєстровим № 2324. За умовами договору іпотеки в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . 6 липня 2019 року у відповідності до умов Іпотечного договору іпотекодержателем ОСОБА_1 здійснено реєстрацію права власності в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179932230 від 5 вересня 2019 року право власності на передану в іпотеку квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 16 вересня 2019 року на адресу іпотекодавця ОСОБА_2 надіслано письмову вимогу - попередження про необхідність звільнення житлового приміщення та добровільного виселення і усунення порушень у користуванні майном. Однак вимогу відповідачами проігноровано, поштове відправлення повернулося за терміном зберігання. Посилаючись на зазначені обставини, та на підставі ст.ст.33,37,39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.9,109 ЖК України позивач просив позов задовольнити. Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 22 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення. Скасування реєстрації місця проживання відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Олійник В.Б. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Зокрема, зазначає про те, що оскільки ОСОБА_1 як іпотекодержатель не надав згоди на укладення договору найму (оренди), а також його до моменту укладення іпотечного договору не було належним чином проінформовано відповідачкою як іпотекодавцем про наявність будь-яких договорів оренди (найму) квартири, то відповідно до вимог чинного законодавства відсутні на даний час особи, права найму чи користування, яких не підлягають припиненню, та, які б не підлягали виселенню з квартири. Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членами його сім`ї. Суд, захищаючи права власності громадян, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням чи шляхом виселення. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України ( а.с.108-115). Оскільки рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що 15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до п.1 зазначеного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 843660 грн., що еквівалентно 32700 доларів США. Згідно з п.3 договору ОСОБА_2 зобов`язалася повернути суму позики ОСОБА_1 в строк до 25 червня 2016 року. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 15 квітня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Відповідно до п.1.1 договору іпотеки іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя ( ОСОБА_1 ), що випливають з договору позики від 15 квітня 2016 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем ( ОСОБА_2 ) умов договору позики та/або порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за договором позики, а у разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п.4.3 цього договору, або будь-яким іншим чином відповідно до законодавства України, чинного на дату звернення стягнення, за вибором іпотекодержателя. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 . Крім того, судом установлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 було надіслано вимогу ОСОБА_2 про звільнення квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, доказів того, що вказану вимогу ОСОБА_2 отримала позивачем суду не надано, як не надано і доказів того, що про необхідність звільнення зазначеної квартири були повідомлені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до норм ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», ч.3 ст.109 ЖК України примусове виселення за рішенням суду можливо у разі, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання вимоги про звільнення жилого приміщення, доказів того, що відповідачі по справі були повідомлені позивачем про необхідність звільнення квартири та отримали відповідну вимогу позивача, останнім суду не надано, а тому правових підстав для задоволення позову про виселення без надання іншого житла ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 немає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації місця проживання, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вирішення питання про зняття з реєстрації місця проживання не відноситься до компетенції суду, у порушення ст.16 ЦК України позивачем невірно обрано спосіб захисту цивільних прав та інтересів в цій частині. Такі висновки суду відповідають встановленим судом обставинам. Судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Згідно зі ст.109 ЖК України, у редакції від 11 вересня 2011 року, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жиле приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Отже, за змістом ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Встановлено, що ОСОБА_1 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житла виконкому Подільської районної Ради народних депутатів від 28 квітня 1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 28 квітня 1995 року № 7185 - 1/3 частина квартири; - свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори від 11 квітня 2016 року - 1/6 частина квартири; - договору дарування Ѕ частини квартири, посвідченого Падалка Р.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 15 квітня 2016 року - Ѕ частина квартири. Згідно з договором іпотеки відповідачка ОСОБА_2 передала належну їй квартиру в рахунок забезпечення виконання умов договору позики, що був укладений між нею та ОСОБА_1 15 квітня 2016 року. Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі з 29 червня 1978 року, відповідач ОСОБА_4 з 19 березня 1993 року, ОСОБА_3 з 5 серпня 2015 року. Дійсно наявність права ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина 2 статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадках, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою, при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 6 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, у постанові від 2 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19. Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд першої інстанції у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених ч.2 ст.109 ЖК України, за відсутності відомостей про інше жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду. За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Олійником Василем Богдановичем, залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м.Києва від 22 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М.Стрижеус