Постанова 4856 № 120/591/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/591/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 26 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 7-й прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : у січні 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до 7-го прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.12.2022 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем прийнято рішення про відмову позивачеві в перетинанні державного кордону, адже, у зв`язку із Законом України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року"", позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, а відповідних документів, що надають право на перетинання кордону останнім на паспортному контролі не надано, з чим не погоджується позивач. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 20 червня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити її без задоволення. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України 1986 р.н. 13.12.2022 позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску "Шегині" для перетину державного кордону на виїзд з України. Уповноваженою посадовою особою відповідача прийнято рішення від 13.12.2022 року про відмову позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України, адже у зв`язку із Законом України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року"" позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Крім того, у вказаному рішенні зазначено про те, що позивач не зміг надати на паспортний контроль відповідні документи. Позивач вважає рішення відповідача від 13.12.2022 протиправним, оскільки відповідно до рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року по справі №153/1166/22 йому передано для проживання та виховання малолітню дитину - ОСОБА_2 , відтак він є особою, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років та не підлягає призову, а тому має право на перетин державного кордону. З метою скасування рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент проходження прикордонного контролю рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022, на яке посилається позивач як на підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не набуло законної сили та, відповідно, не могло слугувати документом, що підтверджує право позивача на виїзд за кордон. Окрім іншого, у зазначеному рішенні суду прямо вказано на те, що мати дитини не позбавлена батьківських прав. Відтак, при здійсненні перетину державного кордону 13.12.2022 року позивач не подав для паспортного контролю всіх необхідних документів для підтвердження наявності права перетину кордону в умовах воєнного стану, а тому оскаржувана відмова відповідача є правомірною. Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Водночас, таке право відповідно до ст.64 Конституції України може обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пп.1, та абз.3 пп.7 п.252 Указу Президента України від №1153/2008 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом. З моменту оголошення мобілізації виїзд військовозобов`язаних та громадян призовного віку з місця постійного проживання без дозволу керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки забороняється. Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Згідно із п.2 та п.3 Указу Президента України № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 14.03.2022 року № 7168, Указом Президента України від 19.04.2022 № 7300, затвердженого Законом України від 21.04.2022 року № 2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 року № 2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 року № 2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022, затвердженим Законом України 16.11.2022 року № 2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 року № 2915-IX та продовжений до теперішнього часу. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Так, згідно ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Положеннями п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1455 визначено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. П.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 (далі - Правила № 57) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. За приписами п.п.2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Положеннями ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Відповідно до ст.22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд із цим, ст.23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Так, зокрема, згідно ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані (окрім іншого): жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Тобто, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи. При цьому, суд враховує, що згідно з вимогами Закону України "Про прикордонний контроль" повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України. (ст. 3, 6). Системний аналіз наведеного вище дає підстави для висновку про те, що станом на час виникнення спірних в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежується законодавством. Водночас, законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов`язаним. Зокрема, така надається жінкам та чоловікам, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Відтак, обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років. Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення оскаржуваного рішення відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, суд апеляційної інстанції зважає на наступне. Як слідує з матеріалів справи, позивач 13.12.2022 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску "Шегині" для перетину державного кордону на виїзд з України. Уповноваженою посадовою особою відповідача прийнято рішення від 13.12.2022 року про відмову позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв`язку із ненаданням ним на паспортний контроль відповідних документів. Натомість, в апеляційній скарзі позивач наполягає на тому, що рішення відповідача від 13.12.2022 року є невмотивованим та безпідставним. Так, апелянт посилається на те, що оскільки відповідно до рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року по справі №153/1166/22 йому передано для проживання та виховання малолітню дитину - ОСОБА_2 , відтак він є особою, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років та не підлягає призову, а тому має право на перетин державного кордону. З даного приводу слід зазначити, що Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не встановлює переліку і форми документів, якими можна було б підтвердити факт самостійного виховання чоловіком дитини віком до 18 років. Разом з тим, такий факт констатується цивільним законодавством. Як визнається сторонами по справі, позивачем на пункті пропуску "Шегині" для перетину державного кордону на виїзд з України було пред`явлено рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року по справі №153/1166/22, копія якого також міститься в матеріалах справи. Як слідує тексту вказаного судового рішення, на ньому проставлена відмітка Ямпільського районного суду Вінницької області про набрання даним рішенням законної сили 22.12.2022 року, в той же час позивач мав намір перетнути державний кордон як особа, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років, 13.12.2022 року. Суд апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з позицією суду першої інстанції, що на момент проходження прикордонного контролю рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року не набуло законної сили та, відповідно, не могло слугувати документом, що підтверджує право позивача на виїзд за кордон. Посилання апелянта на те, що рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року набрало законної сили ще 02.12.2022 колегія суддів оцінює критично, оскільки останнім не надано жодних доказів внесення виправлень у вказане судове рішення, а відтак ні відповідач, ні суд першої інстанції не мав жодних правових підстав ставити під сумнів, що датою набрання законної сили рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 є саме 22 грудня 2022 року і, як наслідок, вказане судове рішення обґрунтовано не визнано документом, що надає право на перетин державного кордону. Більше того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що у зазначеному рішенні суду прямо вказано на те, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, а малолітню дитину лише передано для проживання разом з батьком. Так, ст.141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 02.11.2022 року не є безумовним доказом того, що батько саме самостійно виховує свою неповнолітню дитину. Крім того, слід звернути увагу, що приписами п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам. Відповідно до п.11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. За приписами п.16 ч.1 ст.8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби. Отже, підставою для виїзду за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов`язаних та резервістів є дозвіл керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку. 28.06.2022 року Головнокомандувачем Збройних Сил України затверджено Порядок надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час. Відповідно до вищезазначеного Порядку, дозвіл для виїзду призовникам, військовозобов`язаним та резервістам видається керівником ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку. Керівник ТЦК та СП видає Дозвіл за заявою військовозобов`язаним та резервістам які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (крім тих, що заброньовані на період мобілізації та на воєнний час) на підставі документів, які надають право на відстрочку, на термін до одного року, але не пізніше дати закінчення права на відстрочку. Так, працівникам Державної прикордонної служби України, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається, зокрема, право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України, документи на право в`їзду в Україну або виїзду з України, з`ясовувати підстави перетинання державного кордону України, однак у відповідача відсутнє право на надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у ТЦК та СП, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, тим більше, на встановлення факту чи підлягає призову на військову службу під час мобілізації конкретний військовозобов`язаний. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 для проходження паспортного контролю необхідні документи від територіального центру комплектування та соціальної підтримки не подавались. Посилання ж апелянта на те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні від 13.12.2022 року не зазначено підстав для обмеження його права на виїзд з України, визначені ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" колегія суддів відхиляє за безпідставністю, що оскільки позивачу було відмовлено в перетинанні державного кордону України на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України "64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року" у зв`язку із відсутністю підстав, передбачених ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів погоджує з висновком суду першої інстанції, що при здійсненні перетину державного кордону 13.12.2022 позивач не подав для паспортного контролю всіх необхідних документів для підтвердження наявності права перетину кордону в умовах воєнного стану, що вказує на правомірність відмови відповідача на його перетин і підтверджує безпідставність заявлених позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Положеннями ч.2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, а тому не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.