Постанова 4824 № 758/10908/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10020/2023 Справа № 758/10908/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 19 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Петрова Д.В. в м. Київ 12 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив встановити йому додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивував тим, що є рідним братом ОСОБА_4 , який постійно проживав один в АДРЕСА_1 . За життя спадкодавцем було придбано будинок АДРЕСА_2 . В зв`язку з хронічними хворобами позивач обмежений в пересуванні за межі м. Києва без приватного транспорту та з обов`язковим супроводом. Зі своїм померлим братом ОСОБА_1 спілкувався декілька разів на рік, коли наймав транспорт та відвідував могилу матерів в с. Димер, остання їх зустріч відбулась в жовтні 2017 року. В грудні 2018 року позивач намагався додзвонитися до брата, однак він не прийняв дзвінок. В травні 2019 року позивач приїхав до будинку ОСОБА_4 , який виявився зачиненим, він дізнався, що брат помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після отримання цієї інформації ОСОБА_1 почав збирати документи на підтвердження їх з братом споріднення, в тому числі було зроблено декілька запитів в Росію, де народився в евакуації ОСОБА_4 . На момент звернення до нотаріальної контори в жовтні 2020 року були встановлені реальні перешкоди щодо прийняття спадщини позивачем з боку ОСОБА_3 , яка проживала разом з ОСОБА_4 і також претендувала на спадкове майно, тому забрала всі документи щодо майна померлого, а позивач був змушений доводити ступінь родинних відносин, документи вдалось зібрати через півтора роки. ОСОБА_3 , отримавши відмову від нотаріуса, звернулась з позовом до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в чому їй було відмовлено судами трьох інстанцій. Вказував, що спадщина ніким іншим не приймалася і не визнана відумерлою, впродовж останніх трьох років позивач відкрито користується будинком за адресою АДРЕСА_2 , сплачує податки і збори, веде домогосподарство, опікується майном. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року в позові відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення принципу пропорційності при здійсненні правосуддя, ігнорування судом першої інстанції легітимного очікування позивача та обставин справи, які мали важливе значення для оцінки дій позивача, порушення норм процесуального права, необхідність обмеження застосування судом принципу jura novit curia, упереджене ставлення до позивача, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ч. 3 ст. 1272 ЦК України не містить преклюзивного (присічного) строку, зі сплином якого припис цієї статті не може бути застосований, а додатковий строк - не може бути наданий судом. Отже, при оцінці можливості надання судом додаткового строку сама по собі тривалість пропуску не має самостійного і визначного значення, а має бути оцінена вся сукупність факторів та наслідків надання додаткового строку для прийняття спадщини. Фактичні обставини в справі такі, що після смерті ОСОБА_4 жодна особа не прийняла спадщину, і надання додаткового строку для прийняття спадщини брату померлого не порушить нічиїх прав та законних інтересів. Не звертались до суду особи, визначені ст. 1277 ЦК України, з заявою про визнання спадщини відумерлою, не заявляли вимоги кредитори спадкодавця. Жодна з осіб, визначених у ст. 1283 ЦК України, не вживала заходів до охорони спадкового майна, і ці заходи вживав сам ОСОБА_1 . Отже, є очевидним що суд не застосував положення ст. 1277, ч. 1 ст. 1280, ч. 2 ст. 1283 ЦК України, які розкривають реальний зміст ч. 3 ст. 1272 ЦК України. Посилався на принцип пропорційності у практиці ЄСПЛ, згідно якого незалежно від конкретних формулювань обмежень прав людини, при оцінці їхньої правомірності та виправданості, виділяються чотири групи питань - чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується, чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції, чи було воно необхідним у демократичному суспільстві, чи було воно співставним до правової мети, яка досяглась, вважав, що в даному випадку є очевидним, що межі та мета втручання судом першої інстанції були відверто невиправданими як для демократичного суспільства, а отже не можна вести мову про справедливий і неупереджений суд. Також вважав очевидним, що судом порушено принцип пропорційності й при встановленні позивачеві фактичного покарання у вигляді відмови у встановленні додаткового строку для прийняття спадщини, адже таке фактичне покарання встановлювалось при відсутності шкоди правам та інтересам третіх осіб. Наголошував, що нерозуміння судом легітимності очікувань позивача у цій справі у встановленні йому додаткового строку для прийняття спадщини не дало суду змоги проникнутись проблематикою порушеного позивачем питання, що призвело до формального підходу до розгляду справи. Вказував, що судом не враховано обставину намагання третьою особою ОСОБА_3 встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, і до моменту остаточного вирішення справи позивач перебував у невизначеності своїх перспектив спадкування після померлого ОСОБА_4 , тому суд не мав права не надати оцінку такій обставині при ухваленні рішення. Крім того, ОСОБА_3 вводила суд в оману, заявляючи, що померлий не мав родичів. Також ОСОБА_3 не повідомила цю обставину нотаріусу, коли в заяві про прийняття спадщини зазначила про відсутність інших спадкоємців, що призвело до того, що нотаріус не вживав дій для виявлення потенційних спадкоємців. Також судом не враховано, що більша частина строку на прийняття спадщини припала на обмеження, встановлені в зв`язку з протиепідемічними заходами, пов`язаними з епідемією COVID-19, і на час воєнного стану 24 лютого 2022 року, і враховуючи вік позивача та стан його здоров`я, ці обставини не могли не вплинути на можливості позивача. Також судом не враховано, що для отримання документів на підтвердження споріднення з братом було зроблено три запити до Росії, де народився ОСОБА_4 , і лише на третій запит отримано відповідь в червні 2020 року. Вважав, що судом порушено принцип верховенства права на користь занадто формального тлумачення законів. Вказував, що суд, застосовуючи принцип jura novit curia, вочевидь вийшов за межі доводів відповідача, визначивши, що відповідач заперечував проти позову, чого насправді не було, та доводів третьої особи ОСОБА_3 , яка мала в минулому свій інтерес в спадковій справі після померлого ОСОБА_4 та вживала дії з обмеження родичів померлого у відомостях про смерть останнього, тобто ознаки застосування судом принципу jura novit curia в даній справі є незаперечними. В контексті даної справи звертав увагу, що ніс і несе тягар утримання спадкового майна, про що бажає долучити до матеріалів апеляційної скарги копії відповідних платіжних документів та фотографії ремонту. Від третьої особи ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. В рішенні вказано, що закон гарантує спадкоємцю право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини поза межами шести місяців, регламентованих ст. 1272 ЦК України. Проте обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні у випадку порушення строків для звернення до нотаріальної контори про намір прийняти спадщину, чітко визначені законом. При цьому ОСОБА_1 звернувся з заявою про прийняття спадщини у термін понад два роки, і за період після смерті ОСОБА_4 апелянт не має жодної поважної причини, яка б вказувала на те, що він мав непереборні перешкоди у зверненні до нотаріальної контори впродовж строку, який передбачено ст. 1272 ЦК України. Апелянт у скарзі не спростовує висновки суду, а лише намагається переконати апеляційний суд в тому, що його позов не порушує нічиї права, якщо йому буде дозволено прийняти спадщину. Водночас він ігнорує вимоги закону про необхідність доведення поважності причин несвоєчасного звернення до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Докази, надані позивачем до апеляційної скарги та щодо яких заявлені клопотання, не стосуються періоду 2018 року, всі запити та платіжні повідомлення виходять за межі двох років після смерті ОСОБА_4 . Усі спроби довести спорідненість з покійним ОСОБА_1 починає в 2020 році. Таким чином, суд першої інстанції аргументовано відмовив в позові. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини за відсутності обставин, які б створювали об`єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання заяви про прийняття спадщини. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою довічно з 01 квітня 2002 року (а. с. 9). Згідно виписки з історії хвороби № 12319 відділення рентгенваскулярної хірургії ЦМКЛ від 23 жовтня 2007 року, хворий ОСОБА_1 поступив в інфарктне відділення за направленням поліклініки, доставлений КШД в зв`язку з розвитком повторного інфаркту міокарда, проведені лабораторні та інструментальні дослідження, виписаний на амбулаторне лікування під наглядом дільничного терапевта та кардіолога за місцем проживання (а. с. 10). Згідно виписки з історії хвороби № 223, ОСОБА_1 поступив до Київського міського центру серця Київської міської клінічної лікарні 26 травня 2008 року, виписаний 13 червня 2008 року. Діагноз степокардія, постінфарктний і атероскреротичний кардіосклероз, стенозуючий атеросклероз коронарних артерій, гіпертонічна хвороба. У задовільному стані виписаний під спостереження кардіолога за місцем проживання (а. с. 11). На а. с. 12 знаходиться копія свідоцтва про народження, згідно якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 . На а. с. 13 знаходиться копія довідки про народження російською мовою, виданої 28 червня 2020 року відділом РАЦС Октябрьського району м. Єкатеринбурга Свердловської області, згідно якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15 - 16). 20 листопада 2009 року ОСОБА_4 придбано будинок за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку (а. с. 18 - 20). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14). На а. с. 71 - 117 знаходиться копія спадкової справи № 180/17 до майна померлого ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , початої за заявою ОСОБА_3 від 26 березня 2018 року, якою остання повідомляла, що приймає спадщину після смерті ОСОБА_4 , інших спадкоємців, передбачених ст. 1241, 1261 ЦК України, у спадкодавця немає. В матеріалах спадкової справи наявні копії рішення Вишгородського районного суду Київської області від 16 вересня 2020 року, постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, постанови Верховного Суду від 06 вересня 2021 року в справі № 363/1683/19 за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, Подільська районна в м. Києві державна адміністрація про встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю, вказаними судовими рішеннями заяву ОСОБА_3 , а також її апеляційну та касаційну скарги залишено без задоволення. 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_4 (а. с. 78 зворот). 23 жовтня 2020 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, згідно якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки заяву про прийняття спадщини було подано до нотаріальної контори ним особисто 14 серпня 2020 року (а. с. 17). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме дві фотографії зовнішнього вигляду паркану та будинку, копії розрахункових документів на оплату комунальних послуг на 9 аркушах, копія запиту ОСОБА_1 до Дніпровського відділу РАЦС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції про надання відомостей. Надаючи нові докази, ОСОБА_1 посилався на те, що суд вийшов за межі доводів відповідача, визначивши що відповідач заперечував проти позову, та доводів третьої особи ОСОБА_3 , та ігноруючи відсутність будь-яких заперечень відповідача і третьої особи, оцінив за власним переконанням довід про направлення запитів до Росії для підтвердження родинних зв`язків з ОСОБА_4 та відмовив у визнанні такого доводу. Наслідком таких дій суду є те, що апелянт змушений надавати контраргументи вже на позицію і висновки суду першої інстанції, а ніяк не на доводи чи заперечення опонентів у справі, що є невірним застосуванням судом принципу jura novit curia. Звертав увагу, що ніс і несе тягар утримання спадкового майна, здійснивши ремонт будинку, сплачуючи комунальні послути тощо. Вказував, що невірне застосування судом принципу jura novit curia було причиною неподання вказаних доказів, і ця причина є поважною і викликана відверто негідною поведінкою суду. Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі звертався з клопотанням про витребування доказів, посилаючись на ті ж підстави, та просив витребувати з Дніпровського відділу РАЦС у м. Києві довідку/відомості щодо кількості і дати звернень ОСОБА_1 за документами, що підтверджують родинні стосунки з ОСОБА_4 , належним чином засвідчені копії відповідних заяв та інших матеріалів у цій справі. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Саме лише посилання позивача на те, що він був переконаний у достатності наданих разом з позовом доказів, яким судом першої інстанції було надано іншої оцінки, ніж очікував позивач, не свідчить про неможливість надання ним нових доказів раніше. Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відхилив клопотання про долучення доказів та про витребування доказів як необґрунтовані. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61/21447св19). Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22). Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Верховний Суд в постанові від 20 жовтня 2021 року в справі № 405/7111/19-ц (провадження № 61-10591св21) виклав правовий висновок, згідно якого при оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначенні додаткового строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Зазначені вимоги закону і правові висновки були належним чином враховані судом першої інстанції. Враховуючи, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнім днем визначеного законом строку прийняття спадщини є 06 травня 2018 року, до державного нотаріуса позивач ОСОБА_1 звернувся 14 серпня 2020 року, пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає 2 роки 3 місяці 8 днів. Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я не у всіх випадках може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є необхідність врахування тривалості стаціонарного чи амбулаторного лікування, характеру захворювання, стану хворого тощо. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 липня 2022 року в справі № 650/48/20 (провадження № 61-10889св21). Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 756/4035/18 (провадження № 61-11571св19), що хвороба чи статус особи з інвалідністю I групи спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Судом першої інстанції надано належної оцінки доводам позивача, яким в обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини вказано на погіршення здоров`я та тривале лікування, і зроблено правильні висновки, з якими погоджується апеляційний суд, що надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням його стану здоров`я, хворобою, лікуванням є недостатніми доказами, оскільки не охоплюють період строку, відведеного на прийняття спадщини - копія виписки з історії хвороби № 123319 від 23 жовтня 2007 року (а. с. 10) та виписки з історії хвороби № 233 від 13 червня 2008 року (а. с. 11), тобто позивачем надано медичні документи, з яких вбачається, що перенесена операція на серці, стаціонарне лікування мало місце в 2007-2008 роках, тобто за 10 років до смерті його брата у 2017 році. Судом першої інстанції правомірно звернуто увагу, що незважаючи на свій стан здоров`я, позивач мав можливість завчасно надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, що узгоджується з положеннями п. 2.1, 3.5, 3.23 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, які не були спростовані доводами апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 додатково вказував на те, що більша частина строку на прийняття спадщини припала на обмеження, встановлені в зв`язку з протиепідемічними заходами, пов`язаними з епідемією COVID-19, і на час воєнного стану 24 лютого 2022 року, і враховуючи вік позивача та стан його здоров`я, ці обставини не могли не вплинути на можливості позивача. Апеляційний суд відхиляє наведені докази як неспроможні, враховуючи, що всі ці обставини настали після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, який сплив 06 травня 2018 року. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року в Україні було запроваджено карантин. З метою надання відсічі агресору й захисту суверенітету та територіальної цілісності держави, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан. Судом першої інстанції також вірно оцінено посилання ОСОБА_1 в позові, як на поважну причину пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, на факт неодноразового (тричі) звернення до іноземних органів реєстрації актів цивільного стану щодо підтвердження родинних зв`язків позивача та його померлого брата, а саме, що ці доводи не підтверджуються жодними доказами, оскільки копії самих запитів із датами їх складання та направлення в матеріалах справи відсутні. Апеляційний суд приймає до уваги, що така обставина не могла вважатися перешкодою для вчасної подачі до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, оскільки докази родинних відносин перевіряються нотаріусом на стадії видачі свідоцтва про право на спадщину, а не на стадії подання спадкоємцями заяви про прийняття спадщини (п. 4.1, 4.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України). Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив аргументи ОСОБА_1 , що позивачу чинилися перешкоди щодо прийняття спадщини з боку ОСОБА_3 , яка забрала всі документи щодо майна померлого, оскільки наведені обставини позивачем жодним чином не підтверджено відповідними доказами, і навіть у випадку відсутності у позивача правовстановлюючих документів на майно померлого брата, така обставина не є перешкодою останньому вчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано обставини приховування ОСОБА_3 факту наявності інших спадкоємців від нотаріуса, яким відповідно не було вжито заходів щодо розшуку спадкоємця, з огляду на правові висновки Верховного Суду в постанові від 27 червня 2022 року в справі № 202/1188/19 (провадження № 61-11828св21), що незнання про смерть спадкодавця та неповідомлення нотаріуса про існування інших спадкоємців не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини. Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом не враховано ст. 1277, 1280, 1283 ЦК України, та обставини справи, а саме, що спадкове майно у вигляді будинку є безхазяйним, яке утримує лише позивач, заходи до охорони спадкового майна не вживалися, з заявами про визнання спадщини відумерлою ніхто не звертався і у випадку визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини нічиї права не будуть порушені. У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21 (провадження № 61-11195св22) зазначено, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що територіальна громада в особі Київської міської ради зверталася з заявами до суду про визнання спадщини відумерлою і в такій заяві їй було би відмовлено. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Оскільки кінцевого (присічного) строку для подання заяви про визнання спадщини відумерлою законом не встановлено, територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування вправі звернутися до суду з відповідною заявою в будь-який час, отже, доводи апеляційної скарги про відсутність перешкод для отримання братом померлого його майна є безпідставними. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції принципу пропорційності, апеляційний суд виходить із наступного. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Разом із тим, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність і розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його брата ОСОБА_4 . Апеляційний суд наголошує, що в даному випадку необхідним є дотримання інтересів територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як взаємопов`язані з вищенаведеними доводами інші аргументи апеляційної скарги, що позивач за відсутності інших спадкоємців та відсутність визнання спадщини відумерлою мав легітимне (законне) очікування в установленні йому додаткового строку для прийняття спадщини. Доводи апеляційної скарги, що межі та мета втручання судом першої інстанції були відверто невиправданими як для демократичного суспільства, а отже суд не був справедливим та неупередженим, є особистою оцінкою позивача, яка не спростовує правильних висновків суду першої інстанції, не свідчить про порушення судом принципу пропорційності та відхиляється апеляційним судом. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції був порушений принцип пропорційності при встановленні позивачеві фактичного покарання у вигляді відмови у встановленні додаткового строку для прийняття спадщини, призначалось при відсутності шкоди правам та інтересам третіх осіб. Апеляційний суд звертає увагу, що посилання позивача на покарання, яке є категорією кримінально-процесуального судочинства, є неприпустимим у цивільному процесі, яке має власні завдання і у якому покарання не застосовуються. Доводи апеляційної скарги, що суд відійшов від принципу верховенства права на користь занадто формальному тлумаченню законів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права і не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Апеляційний суд не приймає доводи позивача в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції порушено принцип jura novit curia, оскільки порушенням цього принципу позивач вважав неправильне, на його думку, викладення позиції відповідача щодо позовних вимог у рішенні та при відсутності заперечень інших учасників процесу надання власної оцінки доводам позивача щодо непідтвердження неодноразового витребування інформації в іншій державі для підтвердження факту родинних зв`язків. Така аргументація ґрунтується на помилковому тлумаченні принципу jura novit curia, хоча позивач сам посилається при цьому на правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 листопада 2022 року в справі № 685/1008/20, в якій цей принцип роз`яснюється. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. У справі, що переглядається, судом першої інстанції перекваліфікація позову не здійснювалась, судом правильно визначено, що позивач звернувся з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції невірно визначено, що відповідач заперечував проти позову, апеляційний суд враховує, що у відзиві Київська міська рада просила ухвалити рішення згідно норм чинного законодавства (а. с. 151). Отже, оскільки Київська міська рада дійсно не вказала, що визнає позов, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що відповідачем позов не визнавався. При цьому відповідач дійсно звертав у відзиві увагу на пропуск позивачем пропуск строку на подання заяви про прийняття спадщини та необхідність наявності поважних причин для визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини. Не ґрунтуються на вимогах процесуального закону також доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції без заперечень інших учасників справи піддано сумніву обставини неодноразового витребування документів, що спричинило додаткове збільшення тривалості пропущеного строку для прийняття спадщини. Пунктом 1 частини 1 ст. 264 ЦПК України імперативно встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Таким чином, тлумачення наведеної вимоги закону дає підстави для висновку, що суд зобов`язаний встановити певну обставину, яка має значення для справи, або дійти висновку про її недоведеність, навіть якщо інші учасники справи не висловлювали заперечень з приводу цієї обставини. Вказане спростовує надумані доводи апеляційної скарги про негідну процесуальну поведінку суду першої інстанції, оскільки така поведінка повністю відповідала вимогам ЦПК України. Посилання позивача в апеляційній скарзі, що ним самостійно утримувалось спадкове майно, не є підставою для задоволення позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та відхиляються апеляційним судом. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення принципу пропорційності при здійсненні правосуддя, ігнорування судом першої інстанції легітимного очікування позивача та обставин справи, які мали важливе значення для оцінки дій позивача, порушення норм процесуального права, необхідність обмеження застосування судом принципу jura novit curia, упереджене ставлення до позивача. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 20 липня 2023 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.