Постанова КЦС ВС № 759/10380/16-ц

Постанова Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ справа № 759/10380/16-ц провадження № 61-46205св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада, треті особи: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 14 листопада 2016 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 26 червня 2018 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва позовні вимоги ОСОБА_3 (брат померлого) залишено без розгляду та залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи. 06 липня 2018 року ОСОБА_3 (батько померлого) звернувся до суду із заявою про зміну підстав позову, посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті свого сина ОСОБА_4 . В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що законодавством не встановлений вичерпний перелік поважних причин для продовження строку на подання заяви для прийняття спадщини, але відповідно до норм цивільного законодавства поважними слід вважати такі обставини, які перешкоджають своєчасному зверненню, роблячи його неможливим, або тяжким. Вказував, що погіршення стану здоров`я, відсутність місця проживання та тяжкі обставини, а саме: моральні страждання через втрату молодшого сина, не дали йому змоги вчасно звернутися до нотаріуса із заявою та оформити свої права як спадкоємця. Після втрати сина, в тяжкому моральному та фізичному стані родичі забрали його доглядати до Республіки Білорусь, а потім у с. Гаї Сумської області. Він не міг звернутися до нотаріуса, тому що його моральний та фізичний стан погіршилися. До того ж, він не знав, у якого нотаріуса відкрита спадкова справа. Крім того, як на поважні причини пропущення строку вказував на те, що він є людиною похилого віку і попри те, що мав намір скористатися своїм правом щодо звернення для прийняття спадщини, не міг цього зробити, оскільки юридично необізнаний і проживав в сільській місцевості. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що пропущений строк для звернення із заявою про прийняття спадщини є незначним, лише два місяці, просив позов задовольнити та визначити додатковий строк для звернення із заявою про прийняття спадщини терміном у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року позов задоволено. Надано ОСОБА_1 додатковий строк для звернення до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори терміном у три місці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що пропущений позивачем строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини є незначним та таким, що не може вплинути на право позивача ОСОБА_1 на спадкування майна, яке залишилося після смерті його сина ОСОБА_4 . Враховуючи похилий вік позивача, його проживання в іншому регіоні, факт поховання сина, що негативно вплинуло на стан здоров`я останнього, його моральне та душевне страждання, а також оцінюючи людський фактор, суд вважав наявними правові підстави для задоволення позовної заяви. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, треті особи: ПАТ КБ «ПриватБанк», Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із відсутності доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 мав об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення до відповідних органів для вирішення питання про прийняття спадщини. Наведені позивачем причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а саме: похилий вік, віддаленість місця проживання, юридична необізнаність щодо місця відкриття спадщини та вчинення дій для прийняття спадщин, у відповідності до вимог закону, не є такими, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Суд апеляційної інстанції вважав, що черговість спадкування та пропущення незначного строку також не можуть вважатися причинами, що свідчать про непереборні, істотні труднощі. Короткий зміст вимог касаційної скарги 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , у якій просить суд скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. У грудні 2018 року матеріали справи № 759/10380 /16-ц надійшли до Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачем. Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що законодавством не встановлений вичерпний перелік поважних причин пропуску строку, але відповідно до норм цивільного законодавства поважними слід вважати такі причини, що перешкоджають своєчасному зверненню до нотаріуса, роблячи його неможливим або важким. Крім того, суд, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка вважає себе дружиною померлого спадкодавця, не звернув уваги на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 , відмовлено в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Таким чином, належним і єдиним спадкоємцем першої черги є ОСОБА_1 , який пропустив незначний строк на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини через поважні причини, зокрема, похилий вік, що підтверджується медичною довідкою із зазначенням «вікові зміни», які свідчать про те, що особа за станом здоров`я не мала можливості цілком усвідомлювати свої дії та вчасно реагувати, тобто є непереборними обставинами та труднощами, що впливають на людину відповідного віку. Крім того, втрата сина стала стресовою і трагічною подією для позивача, який перебував тяжкому моральному стані та потребував сторонньої допомоги, у зв`язку з чим переїхав до родичів у іншу місцевість. Доводи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого залишилося спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана померлим на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2002 року. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком померлого ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Похованням ОСОБА_4 , замовником та отримувачем товарів і послуг для організації поховання займався ОСОБА_3 (третя особа), який є братом померлого, що підтверджується платіжними дорученнями від 20 липня 2015 року, листом від 23 березня 2016 року. 30 листопада 2015 року Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою здійснено реєстрацію спадкової справи, спадкодавцем якого є ОСОБА_4 . Згідно з матеріалами спадкової справи № 1667/15 до майна померлого ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_2 (заяви від 30 листопада 2015 року, 23 лютого 2016 року), ОСОБА_3 (заява від 17 березня 2016 року), ОСОБА_1 (заява від 29 березня 2016 року). 23 лютого 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю підтвердження факту проживання однією сім`єю. 17 березня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову ОСОБА_3 (брату померлого) у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском передбаченим законодавством шестимісячного терміну для прийняття спадщини. 29 березня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову ОСОБА_1 (батьку померлого) у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру в АДРЕСА_2 через пропуск шестимісячного терміну для прийняття спадщини. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року у справі № 759/18241/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 , відмовлено в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року зупинено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року до набрання законної сили судовим рішенням за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Мотивувальна частина. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Саме такі правові висновки містяться у постанові Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»). Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які б могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Таким чином, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18). Скасовуючи рішення першої інстанції та задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд не звернув увагу на те, що належними відповідачами у справі можуть бути лише ті спадкоємці, які прийняли спадщину або зберігають за собою таке право. Як вбачається, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, у справі № 759/18241/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1 , відмовлено в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Зазначеними рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1995 року до моменту смерті останнього, не були пов`язані спільним побутом, не мали між собою усталених стосунків, що притаманні сім`ї, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, а також взаємних прав та обов`язків. У зв`язку з зазначеним, суди вважали, що ОСОБА_2 не є спадкоємицею четвертої черги, як особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину належної померлому квартири в порядку спадкування за законом. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не проживали однією сім`єю, а отже, ОСОБА_2 не прийняла спадщину, оскільки правовий механізм прийняття спадщини, визначений статтею 1268 ЦК України, пов`язує прийняття спадщини з фактом постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, постановою державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 23 лютого 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю підтвердження факту проживання однією сім`єю. Таким чином, ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку спадщину не прийняла, не відноситься до осіб, які мають право на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із відсутності доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 мав об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення до відповідних органів для вирішення питання про прийняття спадщини. Відповідно до частини другої, третьої статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (частина друга статті 258, статті 265, 381 ЦПК). Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Згідно із частинами першою, шостою статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, апеляційний суд постановляючи судове рішення не обґрунтував чому він переоцінив докази у даній справі, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року. Щодо судових витрат Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 1 104,00 грн судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року скасувати. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року залишити в силі. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 104,00 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик