Постанова 4852 № 280/5213/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 липня 2023 року м. Дніпросправа № 280/5213/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В., суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №280/5213/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021 зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021, якою вимагається від ОСОБА_1 сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 37788 грн. 74 коп., який виник станом на 12.07.2021, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1736 грн. 70 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. 00 коп. В іншій частині заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, прийняття рішення без повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, що призвело до невірного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11.11.1999 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (а.с.16). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення - проведено 03.06.2022 року. Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за спірні роки з квітня 2018 року по грудень 2020 рокуберезень єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача сплачували роботодавці за ті періоди, в яких віна мала з ними трудові відносини, зокрема з ПАТ «МОТОР СІЧ» (код ЄДРПОУ 1307794) (а.с. 15). В той же час дані за період січень-грудень 2017 року та січень-березень 2018 року щодо сплати ЄСВ в індивідуальних відомостях відсутні, та як наслідок страховий стаж за вказаний період не зарахований. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI контролюючим органом проведено нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 : за 2017 рік у сумі 8448 грн (2112 грн у квартал); за 2018 рік 9828,72 грн (2457,16 грн у квартал); за 2019 рік 11016,72 грн (2754,16 грн у квартал); за 2020 рік 8495,30 грн (2078,12 грн за І квартал, 1039,06 грн за ІІ квартал, 3178,12 грн за ІІІ квартал, 2200 грн - за IV квартал). 21.04.2021 року Головним управління ДПС у Запорізькій області винесено податкову вимогу №Ф-58094-50У на загальну суму 37788,74 грн. по сплаті заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зазначений борг розрахований наступним чином: 1) за 1-4 квартали 2017 рік 8 448,00 грн., виходячи із 704,00 грн. на місяць; 2) за 1-4 квартали 2018 рік 9 828,72 грн., виходячи із 819,06 грн. на місяць; 3) за 1-4 квартали 2019 року 11 016,72 грн., виходячи із 918,06 грн. на місяць; 4) за 1 квартал 2020 року 2 078,12 грн.; 5) за 2 квартал 2020 року 1 039,06 грн.; 6) за 3 квартал 2020 року 3 178,12 грн.; 7) за 4 квартал 2020 року 2 200,00 грн. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивач звернувся до суду з зазначеним позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що контролюючим органом при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021 допущено помилки в оформленні оскаржуваної Вимоги, оскільки безпідставно зазначено про борг (недоїмку) станом на 12.07.2021, тобто про борг (недоїмку) у майбутньому, а тому Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021 є протиправною і підлягає скасуванню. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18). Крім того, відповідно до пункту 9-10 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. Як вказувалось вище, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за період 2017 року відсутні відомості про сплату ЄСВ як позивачем так і роботодавцем за нього. Також за період з січня квітень 2018 року позивач не був працевлаштований, та ЄСВ не сплачувалось. Крім того судом враховується, що в матеріалах справи взагалі відсутні відомості про працевлаштування позивача у вказаний період, а саме 01.2017 року 03.2018 року, отже, ЄСВ не сплачений, страховий стаж не зарахований (а.с.15). Отже, позивач був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період з 04.2018 по 12.2020 року платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був його роботодавець. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі про наявність таких доходів також не зазначав. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період з квітня 2017 року по грудень 2020 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем за вказаний період часу обов`язку сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 10905,18 грн, а саме: 8448 грн. (січень-грудень 2017 року) та 2457,18 (січень-березень 2018 року). Таким чином враховуючи наведене колегія суддів доходить висновку, що вимога в частині зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ за період з січня квітня 2018 року по грудень 2020 року, у розмірі 26883,56грн (37788,74 грн- 10905,18 грн ) є протиправною і підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення відповідачем позивачу обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за своєю правовою природою є не штрафними санкціями відносно останнього за якісь порушення чинного законодавства, а переслідує мету соціального захисту позивача, оскільки сплата таких внесків призводить до нарахування особі відповідного страхового стажу, що в подальшому позитивно вплине на пенсійне забезпечення. Стосовно суми судових витрат на надання правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано Договір про надання правничої (правової) допомоги від 30.08.2022; Акт прийому-передачі робіт (послуг) від 30.09.2022 за Договором надання правничої (правової) допомоги б/н від 30.08.2022; Квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 30.08.2022 на суму 3000,00 грн. В Акті прийому-передачі робіт (послуг) від 30.09.2022 за Договором надання правничої (правової) допомоги б/н від 30.08.2022 зазначено: «… 1.Адвокат виконав та передав Клієнту роботи (послуги) за даним договором, а саме: 1.1.Правовий аналіз документів та фактичних обставин справи щодо правомірності складання Головним управлінням ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021, якою зобов`язує Клієнта сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн., яка обліковується станом на 12.07.2021 - 500 грн.; 1.2.Складання позовної заяви та направлення останьої до Запорізького окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021, якою зобов`язує Клієнта сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн., яка обліковується станом на 12.07.2021 - 1000грн.; 1.3.Складання та направлення до Запорізького адміністративного суду відповіді на відзив ГУ ДПС у Запорізькій області у справі №280/5213/22 за позовом Клієнта до ГУ ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги; 1.4.Складання та направлення до Запорізького адміністративного суду заяви про забезпечення позову у справі №280/5213/22 про зупинення стягнення грошових коштів з Клієнта на користь Головного управління ДПС у Запорізькій області зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58094-50У від 21.04.2021 - 1000 грн. Всього Адвокат передав, а Клієнт прийняв роботи (послуги) за даним договором на суму 3000 грн. » Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Колегія суддів звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат, тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Враховуючи викладене, те, що процесуальні документи підписані позивачем, судовий розгляд справи здійснювався судами в порядку письмового провадження та типовість справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають компенсації на користь позивача за рахунок відповідача становлять 1000 грн. Оскільки справа відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року по справі № 2805213/22 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправною та скасування вимогу №Ф-58094-50У від 21.04.2021 року про зобов`язання позивача сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 10905,18 грн і в цій частині в позові відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 328 - 329 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко