Постанова 4824 № 381/4594/21

Справа №381/4594/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/9274/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2023 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Михайлюк Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову вказала, що вона є донькою відповідача. У 2012 році відповідач залишила свою доньку, яка з народження до теперішнього часу проживає з батьком - ОСОБА_3 . ОСОБА_1 влаштовувала своє особисте життя, не цікавилась дочкою. Після того як батько позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки, за позовом ОСОБА_1 судом винесено рішення про визначення місце проживання ОСОБА_2 з матір`ю та про відібрання дитини від батька. Фактично позивач, знаючи свою матір в повсякденному житті, не бажала з нею проживати, весь час проживала з батьком, а проведені виконавчі дії негативно впливали на її здоров`я та емоційний стан. Крім того, як зазначено в позові, відповідач подала до суду позов про стягнення аліментів з батька на утримання дитини, а у подальшому систематично подавала позови про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Таким чином у батька утворилась формальна заборгованість зі сплати аліментів, не дивлячись на те, що дочка проживала з ним. Відносно ОСОБА_3 проводились виконавчі дії, що вкрай негативно вплинули на позивача у першу чергу. У цей час мати не цікавилась своєю донькою, не допомагала їй матеріально, не спілкувалась з нею. Такі дії матері позивач вважає зловживанням правами, знущанням з себе та жорстким поводженням, адже отримувачем аліментів має бути вона, а не мати. Оскільки позивач вважає дії відповідача неприпустимими, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року позов задоволено; позбавлено батьківських (материнських) прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити. 26.05.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. 02.06.2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та без участі її представника. В судове засідання 15.06.2023 року представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом встановлено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після укладення 09.09.2014 року шлюбу з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Між сторонами були неодноразові судові спори щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Зокрема, як вбачається із постанови Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №381/68/16-ц, 21 травня 2013 року Фастівським міськрайонний судом винесено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Суди встановили, що рішенням Фастівського міськрайонного суду від 18 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2014 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . На виконанні у відділі Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції знаходилось виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 від 04 серпня 2014 року, з примусового виконання виконавчого листа № 2/381/832/14 від 25 липня 2014 року, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області про відібрання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від ОСОБА_3 і передання її матері ОСОБА_4 . Державним виконавцем неодноразово здійснювалися спроби виконати рішення суду, однак, виконати його неможливо, оскільки дитина категорично не погоджується проживати з матір`ю, про що були складені відповідні акти державного виконавця. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заяву задоволено, визнано виконавчий лист № 2/381/832/14 від 25 липня 2014 року, виданий судом про відібрання малолітньої ОСОБА_2 від ОСОБА_3 та передачі її матері таким, що не підлягає до виконання. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено. Суди встановили, що з часу ухвалення рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року про визначення місця проживання дитини із матір`ю обставини суттєво змінилися, що було враховано органом опіки та піклування при складенні нового висновку про визначення місця проживання дитини. При визначені місця проживання дитини враховується її вік, та, як наслідок, в залежності від досягнення 10-річного або 14-річного віку враховується її думка при визначені спірного питання. Суди встановили, що згідно довідок медичних закладів, ОСОБА_2 хворіла з 02 червня 2015 року по 19 червня 2015 року із діагнозом остаточні явища гострого бронхіту, психоемоційна розбалансованість. Рекомендований суворий психоемоційний спокій. Крім цього, ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в дитячому відділенні Фастівської ЦРЛ з 19 червня 2015 року по 26 червня 2015 року з діагнозом гострий ларинготрахеїт, істероїдна реакція. Дитині рекомендовано суворий психоемоційний спокій. 22 травня 2015 року складено епікриз відносно ОСОБА_2 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 травня по 22 травня 2015 року з діагнозом гострий ларинготрахеїт, психоневрологічний синдром (істероїдна реакція). Рекомендовано уникати емоційного перенавантаження, стресових ситуацій Суди встановили, що ОСОБА_3 проживає разом з донькою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 з народження і по цей час, дитина знаходиться на повному утриманні батька. За місцем проживання батька створено всі необхідні умови для проживання дитини; ОСОБА_3 здійснює матеріальне забезпечення дитини; позитивне ставлення дитини до батька, прагнення до спілкування та спільного проведення часу, особиста емоційна прихильність до батька, що приводить до висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком. Суди, на підставі висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 31 жовтня 2016 року № 06-23/494, встановили, що рішення Фастівського міськрайонного суду не виконується, дитина з матір`ю не проживає. Провівши бесіду з дитиною, встановлено, що дитина на цей час не має бажання проживати з матір`ю. Відповідно до наданої характеристики із навчального закладу, вихованням дитини займається батько ОСОБА_3 , систематично приводить та забирає дитину зі школи, хвилюється та турбується за доньку. Дитина зареєстрована та проживає з ним за адресою: АДРЕСА_2 та знаходиться на його утриманні. Відповідно до проведених обстежень практичними психологами, спеціалістами в галузі судової психології, дитини виявляє емоційну прив`язаність до батька. Тому визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. ОСОБА_2 завжди проживала та проживає на теперішній час з батьком у АДРЕСА_2 , мама з ними не проживає близько 5 років, маму останній раз бачила влітку 2015 року, на свята мама її не вітає. З приводу взаємовідносин з батьком ОСОБА_2 зазначила, що між ними дуже теплі стосунки, він дбає про неї - годує, утримує, водить до школи, допомагає з уроками, гуляє та спілкується з нею, тому вона хоче жити виключно з ним. Тобто, дитина повністю заперечує щоб визначили її місце проживання разом з її матір`ю, наводить аргументовані заперечення такого небажання, які об`єктивно підтверджуються, і саме інтересу дитини в цьому випадку слід надати перевагу. Суди встановили, що відповідно до думки спеціаліста-психолога ОСОБА_7 найважливішою, значимою людиною для ОСОБА_2 є батько, вона виявляє велику любов до нього, ототожнює себе з ним та боїться залишитись без нього. Виклад думок Олександри та її висловлювання про матір свідчать про її власну позицію з цього приводу Так, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №381/68/16-ц, визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19-27). Крім того, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року у справі № 381/1118/14-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 березня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2014 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року залишено без змін. 24 січня 2019 року Фастівським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 381/4642/17 (провадження № 2/381/16/19), яким звільнено ОСОБА_3 з 21 червня 2017 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 в розмірі частини з усіх видів заробітку, щомісячно до виповнення дитиною повноліття стягнутих за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08.04.2014 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 14.12.2017 року. Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі №381/4642/17 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2019 року було скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та ухвалено в цій частині нове про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період із 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 4 604,81 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Під час розгляду справи №381/4642/17 встановлено, що вказана заборгованість утворилась до часу, з якого визначено місце проживання дитини з батьком (до 21 червня 2017 року - дата набрання рішення законної сили), а відтак до цього часу ОСОБА_3 мав добросовісно виконувати рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дитини. Відповідно до вимог цивільного законодавства, сплачені аліменти не підлягають поверненню. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач по справі вихованням своєї дочки не займається і ухиляється від своїх обов`язків по її утриманню та вихованню, не проявляє до дитини материнської турботи, вчиняє дії всупереч інтересам дочки, тому позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_8 є доцільним. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частина першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. У справі "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). Судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав щодо дитини є крайнім заходом впливу. З урахуванням встановлених обставин, слід дійти висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проти задоволення позову ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав заперечує. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 8 квітня 2020 року у справі за № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі за №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі за № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі за № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі за № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі за № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі за №331/5427/17. ЄСПЛ у справі "Савіни проти України" вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. При цьому, у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 52). Незацікавленість когось із батьків, хто сплачує аліменти, додаткові витрати чи непідтримання ним захоплення дитиною, необізнаність про стан здоров`я дитини, тощо не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/9433/17. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач вчиняла неодноразові дії направлені на забезпечення їй можливості виконання батьківських обов`язків. Серед іншого, відповідним рішенням суду відповідачу було задоволено позов про визнання місця проживання дитини разом з нею. При цьому, таке рішення не було виконано, хоча відповідач вживав передбачені законом заходи направлені на виконання такого рішення, в тому числі і за участі виконавчої служби. Зазначене свідчить про неможливість ствердження щодо втрати взаємозв`язку між матір`ю та дитиною. Крім того, після визначення місця проживання позивача разом з батьком, зважаючи на її бажання, відповідач сплачувала стягнуті судом аліменти. Самі по собі непрості стосунки, які існують між позивачем по відношенню до відповідача не можуть обумовлювати наявність таких виключних обставин, які б обумовлювали можливість позбавити батьківських прав відповідача. В той же час, на вказане суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до невірного з точки зору апеляційного суду вирішення справи по суті. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач при подачі позовної заяви був звільнений від сплати судового збору, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, такі судові витрати необхідно покласти на Державу. Тому з Держави на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 362, 00 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з Держави на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1 362 ( одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 коп. судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько