Постанова Донецький апеляційний суд № 237/1587/18

22-ц/804/704/21 237/1587/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „30 " березня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 237/1587/18 Номер провадження 22-ц/804/704/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - Служба у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кузнєцова Оксана Петрівна, на рішення Мар*їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року головуючого судді Сенаторова В.А. зі складанням повного тексту судового рішення 28 грудня 2020 року по цивільній справі про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області, про позбавлення батьківських прав. Позов мотивований тим, що 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було розірвано рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року. Від шлюбу сторони мають малолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 фактично покинув свою доньку, оскільки вихованням та її утриманням не займається, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини під час хвороби, не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умови для отримання освіти, має заборгованість по сплаті аліментів. Дитина свого біологічного батька не знає вважає батьком іншу особу. У додаткових витратах відповідач участі не приймає, з 2013 року по теперішній час мешкає окремо. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем одноособово без участі та підтримки відповідача. Рішенням Мар*їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині розподілу судових витрат, ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на її користь витрати за надання правничої допомоги в розмірі 21 200 грн, які були понесені під час розгляду справи, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що при зверненні до суду в позові було вказано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, що складав 4 704,80 грн. Під час розгляду справи у якості представників були залучені адвокати Вельможко А.І. та ОСОБА_4 , повноваження яких долучені до матеріалів справи. Зауважує, що 17 грудня 2020 року нею були долучені докази на підтвердження факту надання правничої допомоги вказаними адвокатами на загальну суму 21 200 грн, надані акти виконаних робіт з детальним описом обсягу наданих послуг, кількості годин, та відповідні розрахункові квитанції, з яких вбачається, що нею здійснено розрахунок за надану правничу допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кузнєцова О.П., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на Службу у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неврахування правових позицій Верховного Суду, порушення норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що ухвалюючи рішення суду 17 грудня 2020 року за відсутності відповідача та його представника, які завчасно подали обґрунтовану заяву про відкладення розгляду справу, суд фактично позбавив можливості реалізувати права визначені ст. 49 ЦПК України. Крім того, зазначено, що ухвалюючи оскаржуване рішення, на обґрунтування злісного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дочки, судом прийнято до уваги наступні докази : - лист Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10 від 18 липня 2017 року № 01-8/1357. При цьому , судом не прийнято до уваги заперечення відповідача про те, що дитина постійно проживає з матір`ю, і жодного разу центр не викликав його та не попереджував про необхідність проведення щеплень дитині, чи якихось медичних процедур, а тому такі твердження медичного закладу не можуть розцінюватися, як ухилення відповідача від виконання батьківських прав. Щодо довідки, виданої Управлінням освіти і науки Департаменту освіти і науки, молоді і спорту територіального відділу освіти, молоді та спорту Шевченківського району Запорізької міської ради від 29 березня 2017 року № 01-09/26, зазначено, що приймаючи до уваги цей доказ, судом не було враховано, що наказом територіального відділу освіти Шевченківського району від 26 червня 2018 року № 259р «Про скасування довідки», вказану довідку було скасовано, тому, вказаний доказ є недопустимим. Щодо довідки-розрахунку ВДВС від 13 березня 2018 року № 14.41- 5739, що за період з 29 вересня 2015 року по 01 березня 2018 року відповідачем сплачено аліментів на суму 25 448,76 грн, борг по несплаті аліментів станом на 01 березня 2018 рік становить 4 461,34 грн, зазначено, що судом не враховано ту обставину, що на час сплати аліментів відповідач не мав постійної роботи і розмір аліментів вираховувався виконавцем за статистичними даними про середній заробіток в місцевості мешкання боржника, а у зв`язку з тим, що кожного кварталу він змінювався, то після перерахунку виникала заборгованість, яку боржник намагався погашати в найкоротші строки. До того ж, навіть наявність заборгованості зі сплати аліментів, на думку відповідача також, не може бути беззаперечним свідченням злісного свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, адже це обумовлено обставинами незалежними від його волі. Щодо висновку експерта ОСОБА_5 № 2250-2258 від 11 червня 2020 року, зазначено, що судом не було прийнято до уваги, що даний доказ було подано не разом із позовом, як то передбачено ст. ст. 81, 83, 175 ЦПК України, та позивач фактично не мала складнощів у поданні такого доказу, адже безперешкодно подала його 14 серпня 2020 року. До того ж , ухвалою суду від 28 лютого 2020 року позивачу було відмовлено у призначені судової психологічної експертизи, а отже дії щодо прийняття доказу, поданого з порушенням процесуального закону, фактично суперечать думці суду, викладеному у спірному рішенні стосовно відмови у прийнятті інших доказів, поданих з порушенням процесуального закону та ухвали від 28 лютого 2020 року. Щодо заочного рішення суду у справі № 237/1003/17 від 17 березня 2017 року про надання дозволу на виїзд дитини за кордон та перетин лінії розмежування без згоди батька, зазначено, що судом не прийнято до уваги, по-перше, що вказаний доказ поданий, також, з порушенням ст. ст. 81, 83,175 ЦПК України, по-друге вказане заочне рішення було скасоване ухвалою суду від 21 липня 2017 року. Але навіть й ухвалення такого рішення, аж ніяк не може слугувати доказом злісного ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, адже фактично заперечення проти позову може зводитися лише до незгоди одного з батьків щодо цілі або країни прямування другого із батьків з дитиною. До того ж, що стосується справи № 237/1003/17,слід зазначити, що позовні вимоги ОСОБА_1 були викладені з порушенням вимог норм матеріального права, дозвіл на перетин лінії розмежування, в той час коли на території окремих районів Донецької і Луганської областей, які були окупованими територіями, йшли активні бойові дії, дозвіл позивач вимагала до повноліття дитини, та без визначення конкретної країни прямування та цілі. Крім того, до подачі позову до суду ОСОБА_1 не зверталася до відповідача за наданням відповідного дозволу. Але при цьому позивач приховала від суду, що в серпні 2019 року вона зверталася до відповідача з листом про надання дозволу дитині для виїзду за кордон для відпочинку та відповідач такий дозвіл їй надав, звернувшись до відповідного , зазначеного в заяві нотаріуса та за власний рахунок виготовив такий дозвіл. Судом також не було в достатній мірі обґрунтовано факт неприйняття висновку органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав, складеного 11 жовтня 2018 року № 01-33/362 , яким було визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , 2011 року народження. При розгляді даної справи судом, всупереч вимогам матеріального права, не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання суду в рішенні про начебто застосовані до відповідача заходи впливу у вигляді бесіди на передодні засідання служби у справах дітей Мар*їнської РДА Донецької області щодо виконання ухвали суду про надання висновку про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав, не відповідають дійсності та є, фактично, маніпулюванням з боку суду, адже по-перше такої події не було, а по-друге дану обставину сторона відповідача не визнавала в судовому засіданні. Натомість, у справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивований безпідставністю та необгрунтованістю апеляційної скарги . Зокрема, зазначила про те, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував тієї обставини, що з червня 2014 року він не спілкувався з дитиною та фактично самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тобто , в поведінці відповідача вбачаються усі ознаки ухилення батька від виконання своїх обов`язків. Далі скаржник зазначає, що після розлучення відповідач спілкувався з дочкою, привозив дарунки, надавав позивачу кошти на утримання дитини. Ці факти нічим не підтверджені. Фінансової допомоги на утримання доньки він не надавав, тому вона змушена була звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Жодних свідчень і фактів, що вони переїхали жити до АР Крим, жодних довідок, показів свідків, та пояснень цього відповідач не надав. З 2015 року відповідач був обізнаний про адресу проживання доньки із нею, але він жодного разу не приїздив до доньки і не шукав зустрічей з нею. З цього і можна зробити висновок про свідоме і систематичне нехтування відповідачем своїх обов`язків. Не мав можливості спілкуватися і при цьому не з`явився на жодне судове засідання, починаючи з 2015 року, з першого її звернення до суду щодо сплати аліментів. Також, відповідач не надав жодного доказу, що ним були прийняті будь-які заходи щодо її протиправних дій . Натомість вона надала докази про відсутність спору та звернень відповідача для встановлення побачень із донькою, що підтверджується наданими суду відповідями на адвокатські запити: - від ВЦА м. Мар`їнка та с. Побєда Мар`їнського району Донецької області від 13 серпня 2018 року №11-08/950, якою пітверджується, що ОСОБА_2 з 01 січня 2014 року по час видачі відповіді зі скаргами на ОСОБА_1 , та заявами щодо встановлення порядку виховання та побачень із малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не звертався; - від Служби у справах дітей Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області від 14 серпня 2018 року 631/01-44, якою підтверджується що з 01 січня 2014 року по час видачі відповіді питання щодо встановлення порядку виховання та побачень ОСОБА_2 із малолітньою донькою не розглядалось. Дитина протягом тривалого часу не змінює місця свого проживання, що підтверджується також і відповідними довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (ВПО) від 03 лютого 2017 року №1443028694 та №1443028695 про те,що позивачу з донькою надано статус ВПО та перевірками фактичного проживання працівниками УСЗН Мар`їнської райдержадміністрації, де підтверджено проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Також, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеним фахівцем із соціальної роботи Центру соціальних служб для сім ї, дітей та молоді від 04 вересня 2017 року № 2/192 у дитини наявне все необхідне за адресою її проживання: АДРЕСА_1 .Перевіркою за місцем проживання дитини, за цією ж адресою було складено ще один акт від 24 січня 2018 року № 2/12, засвідчений директором районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, яким також встановлено, що вихованням дитини ОСОБА_3 займаються - мати ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , з яким вони проживають як сім`я без реєстрації шлюбу. Звертає увагу, що усі ці акти складені посадовими особами та засвідчують не тільки факт належного піклування та виховання дитини з боку позивача , а й той факт, що участь ОСОБА_2 в вихованні, піклуванні ОСОБА_3 - відсутня. Суд, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, досліджував не тільки докази, які були долучені до матеріалів справи, а і відомості, які були отримані судом під час допиту свідків. В скарзі, зокрема, зазначається, що суд ухвалюючи рішення приймає до уваги в якості належного доказу висновок експерта, складений за результатами проведення судової психологічної експертизи малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає за необхідне звернути увагу суду на той факт, що нею під час проведення підготовчого судового засідання було долучено висновок від 30 жовтня 2018 року № 01-09/770 спеціаліста психолога за результатами психодіагностичного обстеження неповнолітньої ОСОБА_3 , 2011 року народження. Попри це, відповідач, не погоджуючись з даним доказом, не спростував його як доказ в судовому засіданні, а звернувся зі скаргою до відділу освіти, де вимагав скасувати цей висновок. Висновок було скасовано. Після чого, вона змушена була заявити клопотання про призначення судової експертизи по справі, де на розв`язання експерта ставилися вкрай важливі питання, відповісти на які могли виключно спеціалісти в галузі проведення судово-психологічних досліджень. Метою проведення судово-психологічної експертизи було з`ясування фактів та обставин, викладених у позові. Суд задовольнив клопотання про проведення судово- психологічної експертизи та виніс ухвалу про призначення судової експертизи по справі,яка була скасована Донецьким апеляційним судом. 27 лютого 2020 року під час судового засідання позивачем повторно було заявлено клопотання щодо призначення та проведення судово-психологічної експертизи. Ухвалою суду від 28 лютого 2020 року у задоволенні клопотання було відмовлено та зазначено, що оскільки предметом доведення у спорі про позбавлення батьківських прав є існування або відсутність обставин, які передбачені ст. 164 СК України, зокрема факт ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, суд переконаний, що на цій стадії судового розгляду для з`ясування обставин, що мають значення для справи, не потрібні спеціальні знання в галузі психології, а тому суд не вбачав необхідності в проведенні судово-психологічної експертизи. У зв`язку з тим фактом, що дана ухвала суду не підлягає апеляційному оскарженню, позивач і звернулася самостійно з відповідною заявою про проведення відповідного психологічного дослідження та за власний рахунок замовила проведення. В результаті чого, було проведено експерте дослідження, результатами якого є той факт, що дитина біологічного батька ОСОБА_2 не знає , і вважає своїм батьком іншого чоловіка, а саме ОСОБА_6 ( цивільного чоловіка позивача ), що відобразилося у її висловлюваннях, діях, спогадах. Експерт підкреслює, що ОСОБА_3 не висловлює жодної думки стосовно проведення часу з біологічним батьком, внаслідок того, що дитина вважає своїм батьком ОСОБА_6 , а біологічного батька не знає. З метою з`ясування думки самої дитини, нею було поставлено питання щодо виклику дитини у судове засідання. Представник відповідача заперечувала проти виклику до суду неповнолітньої ОСОБА_3 для опитування в судовому засіданні, пояснюючи це відсутністю необхідності в цьому , та щоб не травмувати дитину. Але,звертає увагу суду на той факт, що донька самостійно висловила бажання надати свої свідчення суду, після того, як з нею поспілкувався експерт, позивач розповіла дитині, що ОСОБА_6 не є її біологічним батьком. Це позивач зробила з урахування компетентної думки та рекомендації судового експерта. На чергове судове засідання, яке мало відбутися 14 серпня 2020 року позивач привезла доньку , але судове засідання не відбулося , у зв`язку з заявою представника відповідача. З огляду на вказане, вважає, що суд дійшов правильного висновку, прийнявши висновок експерта до уваги в якості належного доказу. Суд першої інстанції ухвалив рішення, виходячи виключно з інтересів дитини, врахувавши той факт, що відповідач прожив окремо від дитини понад 5 років (на день звернення з позовом, а зараз вже майже 8 років), той факт, що спроб отримати доступ і відновити контакт з донькою не було, оскільки відповідач не надав жодного доказу протилежного. Батько міг і повинен був усвідомити, що розлука з донькою матиме наслідки ослаблення або повного розриву родинних зв`язків, що і відбулося, оскільки донька, відповідача взагалі не знає, як і не знає інших рідних з боку відповідача, хоча вони усі мешкають у містах, відстань між якими складає 7 кілометрів, але спроб побачитись з дитиною, поцікавитись її життям та успіхами, відвідати шкільні свята , батьківські збори, виступи ОСОБА_3 на танцювальних конкурсах, відповідач свідомо не приймає. Його посилання на той факт, що позивач начебто перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною взагалі не відповідають дійсності і не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Сам по собі факт того, що відповідач особисто не прибув до судового засідання говорить сам за себе. Відповідачу було відомо, що на судове засідання була викликана донька, але він попри це , надсилає до суду заяву про неможливість прибути до суду у зв*язку з карантинними обмеженнями. Все це, на її думку, є свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками. Звертає увагу суду, що відповідач жодного разу не звернувся до відповідних органів з заявами, скаргами (щодо її протиправних діянь) не зробив жодної спроби змінити ситуацію, йому ніхто і ніколи не забороняв бачитися з дитиною, спілкуватись з нею, вітати з днем народження, святами, брати її на відпочинок та розваги, але відповідач нічого цього впродовж багатьох років не робив, навіть і не намагався. Вважає, що все це знайшло своє підтвердження під час розгляду справи.Суд першої інстанції мотивовано дійшов до висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, судом першої інстанції не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат Литвиненко Н.В. підтримали доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. Просили апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині позбавлення відповідача батьківських прав залишити без змін . У судовому засіданні апеляційного суду, проведеному в режимі відеоконференції ОСОБА_2 та його представник адвокат Кузнєцова О.П. , підтримали доводи апеляційної скарги . В подальшому , в судове засідання ОСОБА_2 не з*явився,належним чином був повідомлений разом із представником адвокатом Кузнєцовою О.П. про дату, час і місце судового засідання,про що свідчить розписка про оповіщення (т.4.а.с.14) , телефонограми , зареєстровані в журналі телефонограм № 3.9-13 за №№ 1062,1068 (т.4.а.с.18-19) та судові повістки, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ( т.4 а.с.25,26). У судове засідання апеляційного суду представники третьої особи Служби у справах дітей Мар*їнської державної адміністрації Донецької області не з*явилися, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання,про що свідчить телефонограма , зареєстрована в журналі телефонограм № 3.9-13 за №1069 (т.4.а.с.20-22) та судова повістка, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( т.4 а.с.27). Головою комісії з реорганізації служби у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Мироненко І.В. надано заяву про розгляд справи за її відсутності (т.3.а.с.252-254). 29 березня 2021 року електронною поштою від представника ОСОБА_2 адвоката Кузнєцової О.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на 14 днів ,у зв*язку з неможливістю прибути до суду, в тому числі і до Великоновосілківського районного суду Донецької області в якому забезпечено її участь шляхом проведення відеоконференції,за станом здоров*я, адже 25 березня шляхом проведення лабораторного дослідження підтверджено її захворювання, і на теперішній час вона перебуває на лікарняному ( т.4 а.с.28-33). Адвокатом Кузнєцовою О.П. долучено копію медичної довідки - результати дослідження , та судом апеляційної інстанції визнано її неявку до суду поважною ( т.4. а.с.33), між тим, з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи про дату,час і місце розгляду справи,в тому числі і відповідача ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не вбачає перешкод для розгляду справи. Відповідач ОСОБА_2 та адвокат Кузнєцова О.П. з клопотаннями про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції , зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи ст. 212 ЦПК України, не зверталися. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, передбачених ст.371 ЦПК України , вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Кузнєцової О.П. , які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи,та суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення , апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню з наступних підстав . Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що з 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі , який розірвано рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 грудня 2013 року . Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками дитини є : ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зміна прізвища ОСОБА_1 відбулась на підставі свідоцтва про зміну імені від 28 жовтня 2016 року (а.с.12). Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні від 05 лютого 2018 року № 366/05/16, наданої ВЦА міста Красногоріка Мар`їнського району Донецької області вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 до складу сім`ї позивача входять: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.14). Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,виданих УСЗН Мар*їнського району Донецької області , позивач ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 мешкають без реєстрації за вищевказаною адресою. Згідно акту , що виданий Красногорівською міською радою від 02 березня 2015 року, вбачається, що з грудня 2013 року по 02 березня 2015 року колишній чоловік ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , свою дитину, ОСОБА_3 , не відвідує, матеріальної допомоги не надає (а.с.17). Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов в сім`ї , виданого Мар`їнським районним центром сім`ї дітей та молоді від 04 вересня 2014 року вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , мешкає разом з матір`ю, у дитини наявне все необхідне для повноцінного виховання та розвитку. Згідно довідки, виданої Управлінням освіти і науки Департаменту освіти і науки, молоді і спорту територіального відділу освіти, молоді та спорту Шевченківського району Запорізької міської ради від 29 березня 2017 року № 01-09/26 вбачається, що ОСОБА_3 , відвідувала навчання з хореографії, гімнастики, акробатики та займалася у народному ансамблі сучасної хореографії «Фенікс», з грудня 2015 року зайняття сплачувала мати, дитину приводила на зайняття та забирала тільки мама, батька жодного разу не бачили. Під час виступу дитини на фестивалях, концертах та інших виступах та заходах завжди була присутня мама, батько участі ні в чому не приймав. Батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймає участі у фізичному вихованні дитини, не цікавиться інтересами та досягненнями дитини, не проявляє турботи та не надає матеріальної підтримки (а.с.21). Згідно листа Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги» № 10 від 18 липня 2017 року № 01-8/1357 вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в медичному закладі. Медичний догляд за дитиною здійснює мати, батько дитини за медичною допомогою стосовно доньки не звертався, до амбулаторії дитину не приводив, станом її здоров`я не цікавився, при відвідуванні дитини вдома присутнім не був (а.с.20). Згідно листа Мар`їнського районного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області від 20 лютого 2018 року № 14.41-3097 вбачається , що загальна сума заборгованості за виконавчими листами станом 20 лютого 2018 року становить 12 443,84 грн (а.с.15). Згідно висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав № 01-33/362 від 11 жовтня 2018 року орган опіки та піклування Мар`їнської райдержадміністрації вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно його малолітньої доньки. Висновок обґрунтований тим, що ОСОБА_2 , характеризується позитивно за місцем мешкання, сплачує аліменти. За час проживання скарг та нарікань від сусідів та мешканців міста до військово-цивільної адміністрації міста Мар`їнка та села Побєда по факту порушень громадського порядку стосовно громадянина ОСОБА_13 не надходило. До позовної заяви не надано документів, що підтверджують ухилення батька від виконання батьківських обов`язків (а.с. 73-74). Відповідно до висновку експерта ОСОБА_5 № 2250-2258 від 11 червня 2020 року , біологічного батька дитина не знає і вважає своїм батьком іншого чоловіка, взаємовідносини батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають відображення на емоційному стані та психічному розвитку дитини. Дослідивши докази, подані відповідачем з порушенням строків, суд встановив,що згідно довідки-розрахунку Мар`їнського районного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області від 13 березня 2018 року № 14.41-5739 вбачається що, за період з 29 вересня 2015 року по 01 березня 2018 року відповідачем сплачено аліментів на суму 25 448,76 гривень, борг по несплаті аліментів станом на 01 березня 2018 рік становить 4 461,34 гривень.(а.с.46) Згідно запиту адвоката Кузнєцової О.П., направленого на адресу Красногорівської міської ради Мар`їнського району Донецької області від 15 червня 2018 року б/н, вбачається, що адвокат просить надати інформацію про довідки, акти, копії яких були надані позивачем на предмет проживання складені депутатом (а.с.50) . Із скарги адвоката Кузнецової О.П., направленої на адресу голови Запорізької міської ради від 15 червня 2018 року б/н, вбачається, що адвокатом ініційоване питання про проведення службового розслідування по фактам викладеним в скарзі та притягнення до відповідальності директора ПНЗ «Центр по роботі з обдарованою молоддю на базі закладів освіти Шевченківського району м. Запоріжжя» (а.с.52). Згідно листа Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради від 27 червня 2018 року № 01-01-21/1811 вбачається, що довідка щодо ухилення ОСОБА_2 , від виконання батьківських обов`язків від 29 березня 2017 року № 01-09/26 скасована. Згідно витягу з ЕРДР від 24 вересня 2017 року , виданого Мар`їнським ВП Волноваського ВП Головного управління НП в Донецькій області, вбачається, що відносно ОСОБА_1 , розпочато досудове розслідування (а.с.54). Також, судом відхилені докази позивача,а саме : - лист від 13 серпня 2018 року № 11-08/950 , наданий ВЦА міста Мар`їнка та села Побєда Мар`їнського району Донецької області, з якого вбачається що, ОСОБА_2 , з заявами щодо встановлення порядку виховання та побачень із донькою ОСОБА_3 , з 01 січня 2014 року на адресу ВЦА не звертався (а.с.65 т.1); - лист від 20 серпня 2018 року № 1146/11-06, виданий ВЦА міста Красногорівка Мар`їнського району Донецької області , з якого вбачається, що ОСОБА_11 є депутатом Красногорівської міської ради та мала повноваження на складання відповідних актів на предмет обстеження матеріально-побутових умов (а.с.66); - лист від 14 серпня 2018 року № 631/01-44 , виданий Службою у справах дітей Мар`їнського району Донецької області, з якого вбачається, що питання про встановлення порядку виховання та побачень громадянина ОСОБА_2 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , у період з 01 січня 2014 року по 14 серпня 2018 року, не розглядалися (а.с.67); - витяг з ЄРДР від 24 червня 2017 року, виданого Мар`їнським ВП Волноваського ВП ГУП у Донецькій області про те, що досудове розслідування відносно ОСОБА_1 закрито (а.с.68 т.1); - лист від 20 лютого 2018 року № 14.41-3097, виданий Мар`їнським районним ВДВС ГТУЮ у Донецькій області, з якого вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_2 , за виконавчими листами станом на 20 лютого 2018 року складає - 12 443,83 грн (а.с.69) . Задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції виходив з того,що відповідач наприкінці весни 2014 року припинив спілкування з донькою та не спілкується з нею і після подання позивачем позову про позбавлення батьківських прав. Суд не погодився із твердженнями відповідача про те,що він не міг приймати участь у вихованні своєї дитини,оскільки не встановив нездоланих перешкод для цього, та доводи відповідача ,що він не знав де шукати дитину відхилив. Акт проживання,виданий Красногорівською міською радою від 02 березня 2015 року ,відповідно якого колишній чоловік позивача ОСОБА_2 з грудня 2013 року по 02 березня 2015 року не відвідує свою дитину ОСОБА_3 ,матеріальної допомоги не надає,суд першої інстанції відхилив з посиланням на те,що факт надання чи ненадання матеріальної допомоги дитині,не може бути доведений вказаним актом,та обставина, що відповідач не відвідує доньку за місцем її проживання не свідчить про те,що особа ухиляється від виховання дитини. Суд вважав доведеною ту обставину,що починаючи з червня 2014 року відповідач не піклувався про здоров*я дитини. Також, батька дитини не було поруч під час виступу дитини на фестивалях,концертах та інших виступах та заходах. Суд першої інстанції вважав наданий органом опіки та піклування висновок необґрунтованим та відступив від його висновків ,через те,що обстеження умов проживання дитини,батьків, органом опіки та піклування не проводилось,не досліджувались обставини,які характеризують перебіг сімейних правовідносин між батьком та дитиною у період 2013-2018 роки, не досліджено той факт,що малолітня дитина ОСОБА_3 ,взагалі може і не знати свого біологічного батька,оскільки він покинув сім*ю,коли дитині лише було два повних роки.Суд вважав,що такий висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ,суперечить інтересам дитини,оскільки за змістом висновку зрозуміло,що орган опіки та піклування не досліджував саме аспекти інтересу дитини у цьому спорі,не встановив характер відносин між батьками та дитиною на момент складання висновку ,а обмежився лише формальною констатацією про те,що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб,які не виконують батьківських обов*язків. Орган опіки та піклування не повідомив суд про заходи впливу ,які були застосовані до відповідача. Також,суд зазначив,що на користь необхідності позбавлення відповідача батьківських прав свідчать відомості отримані судом під час допиту свідків. Так,допитані у судовому засіданні свідки мати позивача ОСОБА_14 ,брат позивача ОСОБА_15 повідомили,що ОСОБА_2 жодного разу після розлучення з ОСОБА_1 не звертався до них з метою з*ясування місця проживання позивача та доньки. Відносини в сім*ї не були дружніми,оскільки сторони сварилися. ОСОБА_2 практично не бував вдома,оскільки працював далекобійником,а як приїздив додому,то вільний час не проводив з дружиною та донькою. Допитані у судовому засіданні свідки цивільний чоловік позивача ОСОБА_6 та його мати ОСОБА_11 повідомили про те, що з 2013 року , з 2-х років дитини виховують ОСОБА_3 і дівчинка вважає своїм батьком ОСОБА_6 . Дівчинка нічого не знала про те,що в неї є біологічний батько,поки родина не звернулася до психолога для проведення експертизи. Також,суд першої інстанції зазначив ,що обставини перешкоджання в надані дозволу для виїзду дитини на відпочинок за кордон у супроводі позивача були досліджені у справі № 237/1003/17 і знайшли своє підтвердження у судовому рішенні по вказаній справі від 17 березня 2017 року , і не потребують доказуванню. За цих обставин,суд першої інстанції дійшов переконання ,що батько дитини не піклується про необхідність оздоровлення дитини,і її відпочинок,про розширення її світогляду . З урахуванням зазначеного , суд першої інстанції дійшов висновку ,що відповідач не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, не займався її підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього миру, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі.Відповідач не спромігся довести відсутність своєї вини у порушенні обов`язку батьківського виховання дитини і наявність об`єктивних перешкод, які б заважали йому виконувати свої батьківських обов`язків впродовж тривалого часу, понад семи років. Хоча, останні три роки , дитина проживає у місті Красногорівка Мар`їнського району Донецької області на відстані семі кілометрів від міста Мар`їнка, де проживає відповідач. Оскільки суд не знайшов підтвердження факту, що відповідач не усвідомлював значення своєї поведінки, то дійшов до висновку про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Свідомий характер протиправної поведінки відповідача знайшов своє підтвердження і у тому, що відношення відповідача до дитини не змінилось під час судового розгляду. Тому, суд вважав,що інше рішення не поліпшить ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків з виховання дитини. Сімейний зв`язок між відповідачем - біологічним батьком , на момент звернення з позовом, вже був втрачений, внаслідок невиконання батьком дитини свого батьківського обов`язку, в той час ,як дитина вважала своїм батьком іншу людину. Інтерес біологічного батька до дитини за таких обставин не може переважити інтересу дитини. Отже, суд дійшов до переконання , що найкраще інтересам дитини відповідатиме рішення про позбавлення відповідача батьківських прав. На користь чого свідчили відомості, отримані судом внаслідок дослідження висновку експерта, який вказує на те, що дитина не знає свого біологічного батька, і відомості, які отримані від свідків про те, що вихованням дитини впродовж останніх семи з половиною років займається інша особа, яку дитина вважає батьком ОСОБА_6 .За таких обставин,суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З такими висновками суду, що не відповідають нормам права, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, не можна погодитись. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з п.2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер. З огляду на викладене, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому апеляційний суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що ухвалюючи рішення, судом першої інстанції не враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин даної справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 , 09 червня 2011 року, позивачем не надано. Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки ОСОБА_2 та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Крім того, ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 . Слід зазначити ,що батько дитини бажає спілкуватися з донькою,вирішити питання щодо його участі у вихованні. Як в суді першої інстанції,так і в апеляційному суді відповідач ,заперечуючи проти позову,зазначив,про те,що після розірвання шлюбу з позивачем донька залишалась мешкати з матір*ю. Деякий час,приблизно півроку,позивач дозволяла спілкуватися з дитиною,та він систематично приїздив до її постійного місця мешкання у АДРЕСА_2 ,спілкувався з донькою,привозив подарунки,надавав позивачу кошти на утримання дитини,а потім без жодних пояснень ОСОБА_1 заборонила йому спілкуватися з донькою без жодних пояснень. Приблизно у червні місці 2014 року вона переїхала жити з дитиною та своїм цивільним чоловіком ,шлюб з яким і по теперішній час не зареєстровано, як з*ясувалося до м.Запоріжжя, звісно адреси помешкання ані позивач,ані її батьки йому не надавали. Як вбачається з матеріалів справи ,у відповіді на відзив позивач ,зазначала,що навіть в період загострення конфлікту на Донбасі,коли рідне місто піддавалось артобстрілам і квартира,в якій вони мешкали з дитиною стала непридатна для проживання в результаті потрапляння у серпні 2014 року снаряду , відповідач не запропонував допомоги, та саме з цієї причини вони були змушені час від часу змінювати адресу проживання та з лютого 2017 року позивач проживає у м.Красногорівка, як внутрішньо переміщена особа,про що відповідачу було відомо. У матеріалах справи відсутні відомості про обізнаність батька про місце перебування дитини . Посилання суду про необґрунтованість висновку органу опіки та піклування Мар *їнської райдержадміністрації № 01-33/362 від 11 жовтня 2018 року є неспроможнім,так як в ході його складання органом опіки та піклування були досліджені надані письмові документи до позовної заяви,тобто докази надані позивачем, з яких і зроблено, серед іншого , висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки, та зауважено на відсутність доказів ,що підтверджують ухилення батька від виконання батьківських обов*язків. Слід зазначити,що в справі не встановлено обставин,які б однозначно свідчили про те,що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та брати участь у її вихованні,остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов*язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір*ю. Та обставина,що вихованням та розвитком дитини займається мати та цивільний чоловік останньої, не свідчить безумовно про те,що батько дитини не бажає брати участь у її вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов*язками . Суд апеляційної інстанції зауважує,що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батьків дитини, виховання дитини іншим чоловіком,не є підставою для позбавлення батьківських прав. За таких обставин апеляційний суд вважає, що родинний зв`язок між батьком та донькою можливо відновити, а тому не вбачається доведеності обставин необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, тобто, природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання. Ретельно проаналізував наявні у справі докази,в силу вимог ст.ст.12,81,89 ЦПК України, і з огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька, апеляційний суд вважає,що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав як гострої соціальної необхідності, та необхідності попередження ОСОБА_2 про необхідність зміни свого ставлення до виховання дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин,апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову -на відповідача; у разі відмови в позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 1057 грн. судового збору та 384,20 грн судові витрати ,понесені при оскарженні ухвали суду першої інстанції від 03 січня 2019 року про призначення судової психологічної експертизи,які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача (т.1.а.с.200) . Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , понесені нею витрати зі сплати судового збору за подання позову та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 200 грн (т.1. а.с.105,106;.т.3.а.с.30-39,53-57) не відшкодовуються,та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі відхиляються у повному обсязі . Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кузнєцова Оксана Петрівна, - задовольнити. Рішення Мар*їнського районного суду Донецької області від 17 грудня 2020 року - скасувати повністю та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області, про позбавлення батьківських прав - відмовити. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей Мар*їнської районної державної адміністрації Донецької області контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_2 , судові витрати ,понесені у зв*язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири ) грн 20 коп та судові витрати ,понесені у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 09 квітня 2021 року . Судді: